Оцінка стану та методи визначення міри праці

 

Нормування праці є складовою частиною управління виробництвом і полягає у визначенні необхідних витрат праці на виконання робіт (виготовлення продукції) як окремими працівниками, так і колективами працівників та встановлення на цій основі норм праці.

Норми праці складають основу системи планування роботи підприємства та його підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку затрат на продукцію, встановлення завдань з підвищення продуктивності праці, визначенні потреби в кадрах, управління трудовими відносинами на підприємстві.

Нормування праці є також і засобом забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою.

Нормування праці - найважливіший вид економічної діяльності, за допомогою якого встановлюються затрати праці, визначаються її результати, здійснюється кооперація праці робітників різних категорій, їх розстановка по робочих місцях.

Метою нормування праці в сучасних умовах господарювання є удосконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов та скорочення затрат на випуск продукції, що, у свою чергу, підвищить продуктивність праці та сприятиме розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників.

Останнім часом все більшого розповсюдження набувають комплексні норми праці - обсяги робіт, виконувані ведучим агрегатом, взаємопов'язані операції за зміну, участю всіх безпосередніх виконавців, що зайняті на цих роботах. З метою підтримання заданої ритмічності такі норми застосовують на збиральних роботах, посіві, інших комплексах робіт, де широко застосовують груповий метод експлуатації техніки.

У практиці нормування важливим його елементом є поняття "норматив". Нормативи відображають затрати робочого часу на виконання окремих прийомів праці та їх комплексів. Прикладом таких нормативів можуть слугувати затрати часу на доїння корів, повороти агрегатів тощо. Нормативи часу розробляються для конкретних умов виробництва і на їх основі визначаються змінні норми виробітку. Нормативи часу наводяться у відповідних довідниках з диференціацією, зумовленою техніко-технологічними параметрами виробництва.

Залежно від особливостей трудових процесів норми праці діляться на ряд груп:

· польові механізовані роботи,

·   роботи по обслуговуванню стаціонарних машин,

·   транспортні роботи,

·   ремонтно-механічні роботи,

·   роботи по обслуговуванню тварин,

·   ручні й кінно-ручні роботи,

·   будівельно-монтажні й будівельно-ремонтні роботи.

У практиці нормування праці застосовують такі методи: сумарний (дослідно-статистичний), розрахунково-аналітичний, мікроелементний.

За допомогою аналітичного методу установлюються технічно-обґрунтовані та оптимальні норми праці, які є прогресивними. На основі сумарного (дослідно-статистичного) методу встановлюються дослідно-статистичні норми, які широко застосовуються на практиці у зв’язку з простотою розрахунку.

Сутністю сумарного (дослідно-статистичного) методу є те, що норма встановлюється в цілому на операцію без розчленування її на складові елементи. За цим методом норми визначають на основі статистичних даних про фактичні затрати часу за минулий період або порівняння якоїсь операції з аналогічними операціями

При аналітичному (розрахунково-аналітичному) методі операцію попередньо розчленовують на елементи. Норму часу в цьому разі розраховують на кожний елемент операції. Цей метод нормування дає значно точніші результати, ніж сумарний. Він є основним методом для масового і серійного типів виробництва, тобто для тих умов, коли одна операція повторюється багато разів. В умовах індивідуального і дрібносерійного виробництва, коли операція повторюється кілька разів або й зовсім не повторюється, застосування трудомісткого аналітичного методу розрахунку норми часу економічно себе не виправдовує. Тому його застосовують лише для розрахунку норм на дуже складні операції.

Велике значення має мікроелементний метод нормування праці (для нормування ручних і деяких машинно-ручних процесів). За допомогою цього методу виділяють і вивчають найпростіші елементи, так звані мікроелементи, з яких складаються складні і різноманітні за своїм характером трудові операції. Ці мікроелементи визначають норми затрат часу залежно від найважливіших чинників, які впливають на їх структуру.

Переваги цього методу полягають у тому, що ще до початку трудового процесу можна конструювати ручні прийоми окремих трудових процесів на основі створення системи мікроелементів, які вирізняються характером і методом виконання роботи, схемою організації робочого місця і трудовими навичками робітника. За допомогою цієї системи можна встановити раціональність затрат часу на виконання окремих елементів операції.

Як відомо, рослинництво не може мати ефективну діяльність без застосування сільськогосподарських машин і механізмів. Ефективність їх використання визначається рівнем нормування праці зайнятих на них виконавців. У свою чергу, конкретна величина норм праці зумовлена рядом причин, або нормо-утворюючих факторів. Урахування цих факторів на польових механізованих роботах здійснюється шляхом диференціації норм виробітку на одні й ті самі види польових робіт.

Нормо-утворюючі фактори - умови виробництва, які прямо або опосередковано впливають на норму праці. Вони за характером впливу на нормативи праці умовно поділяються на перемінні й постійні.

Перемінні фактори впливають безпосередньо на норми виробітку на механізованих роботах, але ступінь впливу цих факторів змінюється з року в рік. За своєю техніко-технологічною і біологічною однорідністю ці фактори утворюють декілька груп.

Технічна група факторів. До неї відносяться тяглові й енергетичні показники комбайнів та інших сільськогосподарських машин, конструктивні особливості цих машин, зокрема: швидкість руху, ширина захвату, пропускна здатність, місткість бункерів, насіннєвих ящиків, резервуарів, трудомісткість обслуговування тощо. У міру оновлення машинно-тракторного парку параметри машин також змінюються.

Технологічна група факторів. Визначається особливостями технології виробництва й агротехнічними вимогами. Серед них: глибина обробітку ґрунту, норми висіву насіння і внесення добрив, ширина міжрядь, способи виконання робіт та ін. Зміна технології виробництва передбачає перегляд норм праці, що застосовуються.

Група факторів біологічного характеру. Вони зумовлені біологічними особливостями розвитку сільськогосподарських культур. У цьому відношенні нормативи праці залежать від урожайності культур, соломистості хлібів, їх полеглості, густоти рослин, забур'яненості полів, вологості ґрунтів тощо. Ці фактори найбільше змінюються з року в рік і погребують особливої уваги економічних служб.

Постійні фактори безпосередньо впливають на величину норм праці, однак самі вони відносно консервативні і практично не змінюються в часі. До них відносять довжину гону, рельєф, висоту над рівнем моря, конфігурацію ділянок, наявність перешкод на полях у вигляді ліній електропередач, ярів, окремо стоячих дерев, кам'янистість ґрунту. Залежно від зазначених факторів всі норми виробітку на польових механізованих роботах диференціюються на декілька груп. Крім того, нормативи залежать від механічного складу ґрунту, через що норми праці на трудових операціях по обробітку ґрунту теж диференціюються на декілька груп. Кількісні параметри всіх зазначених постійних факторів ураховуються завдяки паспортизації полів та пасовищ.

Організаційні фактори включають у себе організацію матеріально-технічного постачання трудових процесів, схеми руху агрегатів, рівень оснащеності й обслуговування робочих місць, узгодженість робіт у часі, ступінь дотримання дисципліни й оплати праці, добросовісність виконавців тощо. Через неможливість об'єктивної кількісної оцінки перераховані фактори при розрахунку норм виробітку до уваги не беруться. Технічно обґрунтовані норми праці зорієнтовані на оптимальний їх рівень при даних умовах виробництва.

Наведені групи нормо-утворюючих факторів по-різному впливають на рівень норм виробітку, однак, у кінцевому рахунку, визначають робочу ширину захвату й припустиму швидкість руху агрегатів, а це, у свою чергу, впливає на тривалість роботи машини протягом зміни.

На механізованих польових та інших роботах норми праці можна встановлювати двояким способом: за допомогою раніше розроблених нормативів праці на окремі елементи трудових операцій і на основі визначення погодинної продуктивності агрегатів чи виконавців. Помноживши погодинну продуктивність на розрахункову кількість годин основного часу, визначають змінну норму виробітку.

При розрахунку норм виробітку за нормативами необхідно передбачати конкретні умови (довжину гону, рельєф, конфігурацію поля і т. ін.), що досягається паспортизацією останніх. У другому випадку проводяться хронографічні спостереження, розробляються на їх основі обґрунтовані нормативи на окремі елементи трудових операцій і в подальшому аналітичними розрахунками визначаються норми виробітку. Одночасно розраховують витрати палива, електроенергії, інших матеріалів на фізичну одиницю роботи.

Розробка норм праці, як типових, так і єдиних, здійснюється переважно експериментально-аналітичним способом. Типові норми, що наводяться в довідниках, порівнюються і в необхідних випадках уточнюються насамперед за матеріалами хронографічних спостережень. При проведенні таких спостережень об'єктивно визначаються умови виробництва і, зокрема, місце проведення досліджень, склад агрегатів і виконавців, висвітлюється характер умов виконуваного виробничого завдання і прийнята організація трудових процесів, наводяться основні показники роботи тракторних агрегатів. Матеріали спостережень обробляються у встановленому порядку, і на їх основі розробляються необхідні трудові нормативи, час основної і допоміжної, підготовчо-заключної роботи тощо, а також оптимальні показники робочої ширини захвату, швидкості руху агрегату.

Різниця в підходах при визначенні норм виробітку на механізованих роботах не змінює суті аналітичних розрахунків при їх розробці.

Норму виробітку розраховують за формулою:

 

Н_зм = 0,1* В_р*V_р*Т_о.

 

де 0,1*В_р* V_р - погодинна продуктивність агрегату, га; В_р - робоча ширина захвату агрегату, м; V_р - робоча швидкість руху агрегату, км/год.

У свою чергу, робочу ширину захвату агрегату визначають таки чином:

 

В_р = В_к*n* К

 

де Вк - конструктивна ширина захвату, м; n - кількість робочих машин в агрегаті; К - коефіцієнт використання конструктивної ширини захвату.

Фактичну швидкість руху агрегатів можна визначити за матеріалами спостережень за формулою:

_Р = L_n/1000*T_фо,

 

де L_n - довжина гону, м; n - число робочих проходів; T_фо - фактичний час основної роботи, год.

Розрахунковий час основної роботи визначають аналітично за допомогою формули:

 

Т_o=Т_зм - (Т_пз+Т_обс+Т_в+Т_оп)/60*(1+б_пов+б_нав/_розв+ б_пер),

 

Нормативи на Т_пз, Т_в й Т_оп розробляються дослідницькими організаціями і наводяться у довідниках.

Коефіцієнт поворотів розраховується за формулою:

 

Б_пов = V_р *t_пов / 3,6 *L,

 

де t_пов - тривалість одного повороту, хв.,с; V_p - робоча швидкість руху агрегату, км/год.; 3,6 - коефіцієнт відповідності одиниць виміру; L -середня довжина гонів, м.