Шляхи підвищення рівня життя в Україні

В основі державної політики подолання бідності та підняття рівня життя населення має бути визнання того, що цієї мети не можна досягти виключно шляхом підтримки знедолених. Необхідні комплексні підходи, орієнтовані як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви суспільства.

Зусилля держави щодо підвищення рівня життя всіх верств населення незалежно від їх матеріального положення мають спиратися на забезпечення сталого економічного зростання, всебічний розвиток і максимально повне використання трудового потенціалу країни, поліпшення ситуації на ринку праці.

Однак саме по собі економічне зростання <http://ua-referat.com/%D0%95%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B5_%D0%B7%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F> ніде і ніколи не вирішувало соціальних проблем.

Цілком імовірною (особливо в Україні) видається ситуація, за якої плодами економічного зростання скористається дуже обмежене коло. Цей прошарок буде прискореними темпами накопичувати в своїх руках багатство, а бідні так і лишатимуться бідними.

Необхідно подолати вкрай негативну тенденцію соціальної поляризації суспільства, забезпечити зниження економічної нерівності шляхом запровадження гнучкої податкової політики, раціональних соціальних трансфертів, стимулювання малого та середнього бізнесу, захисту прав дрібних акціонерів, легалізації тіньової діяльності і незареєстрованих доходів. Економічне зростання створює необхідне підґрунтя для зниження безробіття (включаючи приховане) та підвищення доходів від трудової діяльності. Поряд з реформуванням системи оплати праці необхідно забезпечити зниження економічної нерівності шляхом запровадження гнучкої податкової політики, раціоналізації соціальних трансфертів, стимулювання малого та середнього бізнесу, захисту прав дрібних акціонерів.

Наслідком стане не тільки зростання рівня життя основної маси населення, а і зниження масштабів, рівня та глибини бідності.

Другий напрям має стосуватися безпосередньо соціально вразливих верств населення.

Передусім, необхідно запровадити дієву систему соціального страхування <http://ua-referat.com/%D0%A1%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%85%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F>, яка запобігатиме втраті доходу внаслідок безробіття, захворювання чи старості. В цьому контексті першочерговим завданням є проведення повномасштабної пенсійної реформи, оскільки тільки так можна докорінно поліпшити становище сьогоднішніх пенсіонерів при стимулюванні економічної активності населення працездатного віку.

Необхідно запровадити - спочатку добровільну, а через кілька років і обов'язкову - накопичувальну систему пенсійного забезпечення. Це буде стимулювати населення реєструвати свої доходи і сплачувати внески до пенсійних фондів, забезпечить необхідний зв'язок між характером <http://ua-referat.com/%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B5%D1%80> трудової діяльності (тривалістю стажу і сумою внесків до пенсійних фондів) таматеріальним <http://ua-referat.com/%D0%9C%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D0%B8> забезпеченням на старість <http://ua-referat.com/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C>, і врешті-решт не тільки запобігатиме бідності населення похилого віку, а й забезпечить входження значної частини пенсіонерів до середнього класу.

Необхідна також реформа <http://ua-referat.com/%D0%A0%D0%B5%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0> системи соціальної підтримки вразливих верств населення.

Говорячи про ефективність надання соціальної допомоги, необхідно підкреслити два основних її прояви: максимальне охоплення всіх нужденних і мінімальне надання допомоги тим, хто на них не потребує. Мова <http://ua-referat.com/%D0%9C%D0%BE%D0%B2%D0%B0> йде не про порушення чинного законодавства і випадки невиправданого призначення допомог (субсидій тощо). В умовах існування <http://ua-referat.com/%D0%86%D1%81%D0%BD%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F> різноманітної системи підтримки доходів населення (різних критеріїв надання різних видів допомог і різних порогів доходу сім'ї) важливо забезпечити спрямованість допомог саме на бідні верстви суспільства.

Адресність потребує передусім точної ідентифікації бідних, яка в принципі може досягатися кількома способами. Базою ідентифікації є оцінка рівня доходів (споживання) сімей (домогосподарств). Безумовною перевагою такого підходу є максимально точна спрямованість допомоги. Але є і цілий ряд проблем, пов'язаних насамперед з невідповідністю реального рівня життя доходам. Орієнтація ж на рівень споживання при наданні адресної допомоги ускладнюється тим, що ця характеристика рівня життя не підтверджується документально і відповідно не може використовуватись безпосередньо у процедурі призначення допомоги. Проблему можна вирішити (і у більшості країн така практика існує) шляхом запровадження показника доходів у поєднанні з бодай вибірковими перевірками реального рівня життя. Але це потребує коригування законодавства, істотного збільшення адміністративних витрат і, як правило, не користується підтримкою населення. Альтернативний підхід спирається на так звані індикатори ризику бідності, тобто на наявність у сім'ї (домогосподарства) однієї або кількох ознак, що тісно корелюють з бідністю. Прикладом може бути наявність не менше 5 дітей, відсутність у сім'ї осіб молодше 75 років тощо. Переваги <http://ua-referat.com/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%BB> такого підходу обумовлені спрощенням процедури надання допомоги і відповідним <http://ua-referat.com/%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8C> скороченням адміністративних витрат.

Недоліки пов’язані з тим, що всі індикатори ризиків бідності є непрямими і пов'язані з бідністю стохастично, а не функціонально. Відповідно можливі помилки у забезпеченні адресності: неповнота охоплення бідних або навпаки надання допомоги небідним. Значною мірою запобігти розпилу коштів може так званий механізм самоідентифікації або само адресності. Його ідея зводиться до формування таких видів допомоги, які прагнуть отримувати тільки дійсно бідні верстви населення. Прикладом, прийнятним для працездатних верств суспільства, можуть бути програми громадських робіт з оплатою не вище порогу бідності.

Потребує істотного посилення увага <http://ua-referat.com/%D0%A3%D0%B2%D0%B0%D0%B3%D0%B0> до осіб з обмеженими фізичними можливостями, яким необхідно створити максимально сприятливі умови для адаптації до суспільного життя, професійної реабілітації та зайнятості, запобігання соціальній ізоляції.

Першим кроком до розробки державної стратегії підвищення рівня життя та подолання бідності в Україні <http://ua-referat.com/%D0%9F%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B1%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96> стало Послання Президента України до Верховної Ради України в 2001 році, де вперше на державному рівні було проаналізовано наявні проблеми і окреслено основні напрями дій. У розвиток ідей послання Кабінетом міністрів було розроблено Стратегію подолання бідності, яку затвердив своїм Указом Президент України. Стратегія визначила систему пріоритетів на коротко-, середньо- та довгострокову перспективу.

Сьогодні необхідна координація різнопланових зусиль щодо подолання бідності, їх концентрація в рамках практичної реалізації Стратегії.

Досить швидко адресними діями (переважно пасивного характеру <http://ua-referat.com/%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B5%D1%80>) можна викорінити абсолютну бідність у найгостріших її проявах. Пом'якшення відносної бідності, пов'язаної насамперед з економічною нерівністю населення, вимагає більше часу і зусиль передусім активного характеру. Що ж стосується суб'єктивної бідності, то для запобігання соціальних конфліктів <http://ua-referat.com/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%84%D0%BB%D1%96%D0%BA%D1%82>, до яких вона може призвести, необхідні час, довіра до влади на всіх рівнях і узгоджені дії чи не всіх соціальних інститутів суспільства.

Висновок

 

Вивчивши теоретичні аспекти заробітної плати, зазначимо що, заробітна плата - це об'єктивно необхідний для відтворення робочої сили та ефективного функціонування виробництва обсяг вираженої в грошовій формі основної частини життєвих засобів, що відповідає досягнутому рівневі розвитку продуктивних сил і зростає пропорційно підвищенню ефективності праці трудящих.Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата являє собою суму грошей, яку отримує робітник за виконану роботу. Реальна заробітна плата - це сума матеріальних і духовних благ та послуг, які можна придбати за номінальну зарплату.

Сутність заробітної плати проявляється у функціях, які вона виконує у фазах економіки: виробництві, розподілі, обміні й споживанні - це відтворювальна, стимулююча, ресурсно-розподільча, вимірювально-розподільча функції, функція формування платоспроможного попиту населення.

Основними формами заробітної плати є відрядна, погодинна, тарифна. Всі вони поділяються на кілька систем.

Відрядна заробітна плата нараховується у визначеному розмірі за кожну одиницю виконаної роботи чи виробленої продукції, вираженої в натуральних одиницях виміру. Вона має кілька видів: пряма відрядна, підрядно-преміальна, відрядна-прогресивна, непряма відрядна та акордна системи оплати праці.

За погодинної форми заробітної плати оплата праці здійснюється за годинними (денними) тарифними ставками з урахуванням відпрацьованого часу та рівня кваліфікації, що визначається тарифним розрядом. Розрізняють просту погодинну, погодинно-преміальну системи оплати праці.

Тарифна система - це комплекс різних нормативних актів, які приймаються в централізованому і локальному порядку та забезпечують диференціацію оплати праці в залежності від складності (кваліфікації) праці, її умов (шкідливості, важкості, кліматичних умов), характеру і значення праці.

Останнім часом набувають поширення так звані безтарифні моделі організації оплати праці. За допомогою їх грамотного впровадження можна досягти значного підвищення трудової мотивації працюючих, що сприятиме суттєвому зростанню продуктивності праці та ефективності роботи в цілому.

Проаналізувавши досвід інших країн, для України є доцільним що, у механізмі регулювання заробітної плати вихідною базою є встановлення її мінімального розміру. Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності й господарювання.

За нормативними актами уряду в Україні, як для пересічного громадянина, так і для працюючого громадянина, не передбачено споживчим кошиком стандарти, які б відповідали вимогам, а не були розраховані лише на фізичне виживання індивіда в суспільстві. За даними нашого спостереження в Україні чітко постерігається розмежування на класи: клас з великим рівнем достатку, клас за межею бідності та той соціальний клас у суспільстві, який намагається вижити. За структурою, 10% становить соціальна група з великим рівнем достатку, 15% - соціальна група індивідів, намагаються вижити в даних умовах, усі інші це соціальна група збіднілих громадян України, їх близько 75%.

Таким чином, в Україні відсутній середній клас, за кошти якого може розвиватись економічна та фінансова сфери в державі, а це, перш за все, розвиток реального сектора економіки та всіх його фінансово-кредитних установ.

Рис.1 Динаміка номінальної та реальної заробітної плати у співвідношенні із мінімальною заробітною платою та прожитковим мінімумом пересічних громадян в Україні за 2005-2013рр.

 

Рис.2 Розмежування на класи населення України

Використана література

 

1. Закон України "Про Державний бюджет України на 2014 рік"

2. Закон України "Про Державний бюджет України на 2013 рік"

3. Закон України "Про Державний бюджет України на 2012 рік"

4. Закон України "Про Державний бюджет України на 2012 рік"

5. Закон України "Про Державний бюджет України на 2011 рік"

6. Закон України "Про Державний бюджет України на 2010 рік"

.   Закон України "Про Державний бюджет України на 2009 рік"

8. Закон України "Про Державний бюджет на 2008 рік"

9. Закон України "Про Державний бюджет на 2007 рік"

10. Закон України "Про Державний бюджет на 2006 рік"

11. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік"

12. Економіка праці - Завіновська Г. Т.

13. Оплата праці в доходах і витратах населення України - Соколик М. №3 -1998 р.

14. Мінімальна заробітна плата, як державна соціальна гарантія оплати праці. - Шоляк О.Ю.

15. Основні показники рівня життя населення / В. Латік., Н. Підлужна - Праця зарплата. - 2010. - № 46. - С.6-8.

16. Оплата труда в Украине: проблемы и пути их решения в

переходной период, Куликов Г.Т. Киев: Знание, 1996.

17. Вартість, ціна робочої сили та заробітна плата. Уманський О., Першукова Т. №3 - 1999 р.

18. Політична економія: підручник, Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Київ: ІЗМН, 1997.

.   Міністерство праці та соціальної політики України, науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин: Рекомендації щодо визначення заробітної плати в залежноаті від особистого внеску працівника в кінцевий результат роботи пілприємства, Київ: 1999.

20. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник <http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-82.html>

.   Праця України 2008: Статистичний збірник / Державний комітет статистики України / Відп.за випуск Н.В. Григорович. - К., 2009. - 322с.

22. Всеукраїнська професійна газета «Все про бухгалтерський облік»

23. Газета «Праця і зарплата» № 11, 1999.

24. Світовий банк - Режим доступу до ресурсу: www.worldbank.org <http://www.worldbank.org/>.

25. Інтернет ресурс: http://library.if.ua/books/45.html

26. Інтернет ресурс: http://www.ukrstat.gov.ua

27. Інтернет ресурс: <http://consultant.parus.ua>