Удосконалення стратегії управління валютним ризиком у банку 
";


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Удосконалення стратегії управління валютним ризиком у банку



 

Індикатором валютного ризику банку є валютна позиція. Валютна позиція визначається співвідношенням між сумою активів і позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових і позабалансових зобов'язань у тій самій валюті: VP = АV – LV. Валютна позиція банку може бути відкритою або закритою і розраховується окремо за кожною іноземною валютою, що входить до мультивалютного портфеля банку. Валютна позиція називається відкритою, якщо сума активів в іноземній валюті не збігається з сумою пасивів у тій самій валюті. Існують два види відкритої позиції [23, c. 89]:

- чиста довга валютна позиція (А V > LV) – сума активів в іноземній валюті перевищує суму відповідних пасивів (показник валютної позиції має знак "плюс");

- чиста коротка валютна позиція (А V < LV) – сума зобов'язань перевищує суму активів у одній і тій самій іноземній валюті (показник валютної позиції зі знаком "мінус").

Якщо сума активів в іноземній валюті врівноважена сумою пасивів в тій самій іноземній валюті (А V = LV), то така позиція називається закритою, або позицією зведення чи відповідності. У такому разі валютного ризику майже немає, адже зміна курсу однієї валюти щодо іншої однаково позначається і на вартості активів, і на вартості пасивів, а це не спричинить ні втрат, ні доходів внаслідок зміни валютного курсу.

На валютну позицію банку впливають операції:

1) купівля, продаж готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні та строкові операції, за якими виникають вимоги й зобов'язання в іноземних валютах, незалежно від способів і форм розрахунків за ними;

2) одержання та сплата іноземної валюти у вигляді доходів, витрат і нарахування відсоткових доходів і витрат;

3) надходження коштів у іноземній валюті до статутного фонду;

4) погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті;

5) купівля та продаж основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

6) інші обмінні операції з іноземною валютою.

Не всі з цих операцій однаковою мірою можуть бути використані для регулювання валютної позиції банку та її швидкого увідповіднення до нормативних вимог, оскільки потребують певного часу, підготовчої роботи і не завжди проводяться з ініціативи банку.

Проблема управління ціновими ризиками, до яких належить і валютний, полягає в тому, що категорія ризиковості пов'язується передусім з можливими фінансовими втратами, а отже, логічно вважати ризиком лише ситуацію зниження показників прибутковості (недоодержання доходів, збитки, зменшення вартості капіталу, невиправдане підвищення витрат). Водночас точно визначити, додатним чи від'ємним буде майбутній результат, одержаний від переоцінювання фінансових інструментів за ринковим валютним курсом, досить складно, адже це потребує точного прогнозу динаміки валютних курсів. Оскільки можливість точного визначення майбутніх змін у валютних курсах існує далеко не завжди, індикатором рівня валютного ризику, на який наражається банк внаслідок незбалансованості структури та обсягів активів і пасивів в іноземній валюті, вважають валютну позицію.

Маючи відкриту валютну позицію, банк може отримати прибутки чи зазнати збитків внаслідок зміни валютного курсу з огляду на закономірність:

довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;

коротка валютна позиція приносить прибутки в разі зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків у разі підвищення курсу.

Залишаючи валютну позицію відкритою, учасники ринку можуть "грати" на валютних курсах і отримувати прибутки спекулятивного характеру. Такі прибутки супроводжуються підвищеним валютним ризиком. Що більший ризик бере на себе учасник, то більший прибуток він може отримати від "гри" на валютних курсах. Однак за несприятливих змін на валютному ринку втрати, спричинені взятим валютним ризиком, також будуть суттєвими. Обмеження рівня валютного ризику означає зменшення можливостей отримання і прибутків, і збитків.

Важливим аспектом управління валютним ризиком є практика централізованого регулювання валютної позиції уповноважених банків. У загальному випадку учасники валютного ринку мають самі визначати той рівень валютного ризику, який вони згодні прийняти для отримання прибутків. Однак для тих суб'єктів господарської діяльності, фінансовий стан яких зачіпає інтереси великої частини населення і впливає на стан суспільства в цілому, рівень позиційного валютного ризику може регулюватися централізовано встановленням нормативів і певних вимог. До цієї категорії належать передусім комерційні банки. Такий підхід базується на тому, що банківський бізнес полягає у наданні послуг клієнтам і не повинен включати ризик, не пов'язаний з необхідністю проведення цих операцій. Банк є посередником між клієнтом і валютним ринком, тому валютну позицію банку необхідно встановлювати на рівні, який відбиває нормальні потреби щодо проведення клієнтських операцій. Менеджментові банків бажано утримуватися від спекулятивних операцій обмеженням величини відкритої валютної позиції. Утім, досить часто банки все ж проводять такі операції, використовуючи сприятливу кон'юнктуру валютного ринку для отримання додаткового (спекулятивного) доходу.

Практика обмеження валютного ризику комерційних банків у різних країнах відрізняється. Подекуди функцію управління валютними позиціями комерційних банків виконують центральні банки, установлюючи нормативні вимоги щодо їх максимально допустимого розміру.

Наприклад, у Великий Британії розраховується норматив достатності капіталу банків для здійснення операцій з іноземною валютою. В інших країнах, наприклад у США, валютна позиція банків централізовано не регулюється, управління нею керівництво банку здійснює самостійно, встановлюючи ліміти експозиції та валютного ризику для дилерів різних рангів. Водночас валютна експозиція банку має бути оголошена на ринку, щоб акціонери і клієнти знали про рівень валютного ризику цієї кредитної установи. Оскільки американські банки не виключають повністю валютного ризику, то для страхування створюється резерв на покриття втрат від валютних операцій, який становить у середньому до 8% величини капіталу банку [23, c. 100].

В Україні діяльність комерційних банків на валютному ринку регулює Національний банк України через ліцензування валютних операцій та встановлення обов'язкових нормативів. Починаючи з 2002 року для контролю за рівнем валютного ризику комерційних банків запроваджено норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції, у тому числі норматив для обмеження ризику загальної довгої валютної позиції і норматив для обмеження ризику загальної короткої валютної позиції банку.

Норматив ризику загальної відкритої валютної позиції визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції за всіма іноземними валютами в гривневому еквіваленті та регулятивного капіталу банку. Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин (без урахування знака) усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті за всіма іноземними валютами. Для цього розраховують валютну позицію окремо за кожною іноземною валютою (щоденно) і за спотовим курсом визначають її еквівалент у гривнях. Суму регулятивного капіталу розраховують за балансом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку нормативів. Норматив ризику загальної відкритої валютної позиції розраховується уповноваженим банком щоденно за формою № 540 "Звіт про відкриті валютні позиції".

Всі нормативи ризику валютних позицій контролюються щоденно і за кожний випадок порушення нормативів Національний банк України застосовує штрафні санкції (зменшення нормативного значення відкритої валютної позиції, письмове попередження, стягнення штрафів у розмірі неправомірно отриманого прибутку, відкликання ліцензії на проведення валютних операцій). Менеджмент банку має приділяти належну увагу контролю за дотриманням нормативів валютної позиції. Якщо впродовж робочого дня величина відкритої валютної позиції може відхилятися від установлених норм, наприкінці дня необхідно увідповіднити його до чинних вимог.

Для запобігання можливості валютних спекуляцій комерційними банками НБУ не лише контролює дотримання ними встановлених нормативів відкритої валютної позиції, а й суворо обмежує перелік операцій, які банки можуть здійснювати власним коштом. Сукупний вплив обмежень і правил здійснення валютних операцій призводить до того, що навіть маючи можливість провести операції з іноземною валютою власним коштом на міжбанківському ринку, банки часто відмовляються від цього. Наприклад, виступаючи як покупець валюти, банк зобов'язаний сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% суми (в гривнях), витраченої на купівлю валюти, що зазвичай перевищує суму доходу від курсової різниці за зовнішньою та внутрішньою угодами [4, c. 340].

Правила валютного регулювання, затверджені НБУ, практично повністю унеможливили проведення спекулятивних операцій з валютою. Дилери банків вважають, що для проведення арбітражних операцій ринок став неліквідним, і динаміка внутрішнього валютного курсу за таких обставин цілком залежить від кількості заявок на купівлю чи продаж валюти. Ці зусилля спрямовано на забезпечення поступового та прогнозованого руху обмінного курсу гривні з орієнтацією валютного ринку на обмеження спекулятивної діяльності. Проте централізоване регулювання валютної позиції комерційних банків встановленням обов'язкових нормативів лише обмежує валютний ризик, але ще не означає його уникнення. Тому перед менеджментом банку постійно постає завдання регулювання величини та виду (довга чи коротка) позицій за різними іноземними валютами.

У процесі управління валютним ризиком банк може застосувати дві альтернативні стратегії, утримуючи валютну позицію відкритою (стратегія максимізації прибутку) або закритою. Стратегія управління активами і пасивами, яка передбачає вирівнювання валютної структури балансу у напрямі закритої валютної позиції, називається валютним метчингом. Застосовування цієї стратегії дає змогу банку уникнути частини валютного ризику. Проте і ця стратегія не виключає його повністю, оскільки залишається ризик, пов'язаний з репатріацією прибутків від міжнародної діяльності або виплатою дивідендів в іноземній валюті. Вирівнювання структури активів і пасивів в іноземній валюті для зниження валютного ризику банку на практиці не завжди можливе. На регіональних ринках окремі валюти іноді виявляються не досить популярними та доступними і учасники ринку не завжди мають можливості для повного узгодження всіх надходжень і платежів у всіх іноземних валютах. Особливо це стосується банків, адже вони оперують великими обсягами багатьох валют, а також тому, що їхня валютна позиція суттєво залежить від потреб клієнтів. Отже, обираючи стратегію управління валютним ризиком, важливо зважити на те, що можливість повного узгодження всіх надходжень і платежів в іноземній валюті є радше теоретичною і на практиці досягти такої відповідності практично неможливо.

Банки мають можливість зупинити вибір на альтернативній стратегії – максимізації прибутку. Суть її зводиться до того, що учасники ринку "грають" на валютних курсах для отримання прибутків спекулятивного характеру, залишаючи валютну позицію відкритою та свідомо наражаючись на підвищений ризик. У такому разі управління валютною позицією здійснюється з огляду на закономірність: довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження, а коротка – навпаки. Що вищий ризик бере на себе учасник, то більший прибуток він може отримати від "гри" на валютних курсах, але за несприятливих змін на валютному ринку втрати через узятий валютний ризик також будуть суттєвими.

Правильним є і протилежне твердження: зниження рівня валютного ризику означає не тільки зменшення ймовірних збитків, а й обмеження потенційних можливостей отримання прибутків. Саме ця обставина спонукає деяких учасників валютного ринку, в тому числі і банки, свідомо залишати свої позиції незахищеними в сподіванні на отримання додаткових прибутків від сприятливої динаміки ринкових параметрів.

Якщо банк обрав стратегію максимізації прибутку, виникає потреба оцінити валютний ризик і можливі наслідки прийнятих управлінських рішень. Залежність між величиною прибутків (збитків), одержаних у результаті утримання банком відкритої валютної позиції, та змінами валютних курсів на ринку описується аналітичною моделлю [16, c. 42]:

 

                         (3.1)

 

де – прибуток (збиток), отриманий від переоцінювання валютних коштів у зв'язку зі зміною валютного курсу;

VP – валютна позиція банку;

sp, s – прогнозований і поточний валютний курс відповідно.

Особливістю моделі є наявність чинника невизначеності, пов'язаного з прогнозами очікуваних значень валютного курсу (sp). Прогнози справджуються з певною ймовірністю, тому запровадження в модель ймовірнісних характеристик (ймовірність того, що валютний курс досягне прогнозованого значення) дає змогу проводити поглиблений аналіз, порівнюючи кілька сценаріїв. У такому разі отримують два показники: імовірність настання події та суму можливих втрат, яка з нею кореспондується.

Прогнозування валютного курсу – це складний процес, який потребує застосування сучасних технологій, кількісних методів аналізу, високого рівня підготовки кадрів. У процесі прогнозування використовується сучасний аналітичний інструментарій. Аналітики також спираються на власні міркування щодо зміни форвардних валютних курсів, що дає змогу враховувати й ті чинники, які не мають кількісних характеристик. Різниця між форвардним і спот-курсом залежить від різниці в рівнях відсоткових ставок за валютами та від тривалості форвардного періоду. З продовженням строків різниця між спотовим і форвардним валютними курсами зростатиме. У процесі прогнозування валютних курсів потрібно брати до уваги не лише результати розрахунків, а й такі чинники, як поточні умови валютного ринку; результати аналізу кривої дохідності цінних паперів; співвідношення попиту і пропозиції на форвардних валютних ринках; результати прогнозування швидкості, напряму та величини зміни відсоткових ставок. Крім того, банки можуть скористатися прогнозами професійних аналітиків.

Отже, рівень валютного ризику банку залежить не тільки від власної позиції банку, яка може бути обчислена досить точно, а й від ринкової кон'юнктури, прогнозування якої є серйозною проблемою. Міжнародний досвід свідчить, що навіть у порівняно благополучних країнах банкіри останнім часом надають перевагу стратегіям мінімізації ризиків. У цьому разі модель валютного метчингу слугує інструментарієм аналізу та обґрунтування внутрішніх лімітів валютного ризику і допустимих діапазонів зміни фінансових результатів діяльності банку.

 

 


Висновки

Таким чином, підводячи підсумки даної роботи слід відмітити, що банківська діяльність в умовах ринкової економіки неминуче пов’язана з ризиком, а отже однією з передумов успішного функціонування будь-якої фінансово-кредитної установи є її спроможність керувати у певних макроекономічних умовах власними ризиками. В країнах з перехідною економікою, яким здебільшого притаманна нестабільність макроекономічної ситуації та висока мінливість параметрів фінансового ринку, менеджмент ринкових ризиків набуває особливого значення.

В першому розділі роботи були розглянуті теоретичні основи управління валютним ризиком. В процесі роботи було виявлено, що економічний валютний ризик є найпоширенішим видом ризику, пов'язаний з валютними курсами. Він включає в себе і операційний, і перерахунковий ризики. З наслідками економічного валютного ризику, викликаного несподіваними коливаннями курсів, можуть зіткнутися не лише міжнародні фірми, але й фірми, які не пов'язані із зарубіжними угодами.

У зв'язку з тим, що курси абсолютно усіх валют, у тому числі і резервної валюти – долара США, піддані періодичним коливанням унаслідок різних об'єктивних і суб'єктивних причин, практика міжнародних економічних відносин виробила підходи до вибору стратегії захисту від валютних ризиків. Сутність цих підходів полягає в тому, що приймаються рішення про необхідність спеціальних заходів для страхування валютних ризиків, виділяється частина зовнішньоторговельного, контракту чи кредитної угоди – відкрита валютна позиція, яка буде страхуватись та вибирається конкретний спосіб і метод страхування ризику.

В другому розділі даної роботи була зроблена діагностика системи управління валютним ризиком АКБ «Базис», яка полягала в оцінці схильності банку до валютного ризику та в характеристиці стратегій і методів управління валютним ризиком в банку. В результаті дослідження були виявлені такі прийоми зниження валютного ризику, як: надання позички в одній валюті з умовою її погашення в іншій з урахуванням форвардного курсу, зафіксованому в кредитному договорі, хеджування за допомогою деривативів (форвардних контрактів, ф'ючерсів, опціонів), диверсифікація коштів банку в іноземній валюті, страхування валютного ризику.

В третьому розділі викладені шляхи вдосконалення управління валютними ризиками банку. По-перше, це удосконалення механізму грошових переказів в іноземній валюті. Зазначені удосконалення дозволили би уникнути зовнішніх шоків та втримати інфляцію, незважаючи на динамічне зростання монетарних агрегатів, зростання світових цін на енергоносії та негативні результати в аграрному секторі. Номінальний обмінний курс гривні залишався ціновим якорем для економіки та цільовим орієнтиром для проведення Національним банком України грошово-кредитної політики Така політика суттєво впливала би на зростання сальдо поточного рахунку платіжного балансу, а відтак і на збільшення надходжень валюти в Україну.

По-друге, удосконалення стратегії управління валютним ризиком у банку. Було визначено, що рівень валютного ризику банку залежить не тільки від власної позиції банку, яка може бути обчислена досить точно, а й від ринкової кон'юнктури, прогнозування якої є серйозною проблемою. Міжнародний досвід свідчить, що навіть у порівняно благополучних країнах банкіри останнім часом надають перевагу стратегіям мінімізації ризиків. У цьому разі модель валютного метчингу слугує інструментарієм аналізу та обґрунтування внутрішніх лімітів валютного ризику і допустимих діапазонів зміни фінансових результатів діяльності банку.

Розвиток банківської справи на Україні досяг певного рівня, який призводить до необхідності виявлення, аналізу та управління банківських ризиків, що давно використовується у зарубіжній банківській практиці і тільки починає свій розвиток в Україні.

Всі ці проблеми стосуються всіх банків України і мають вплив на всю банківську систему в цілому. При їх вирішенні необхідно спиратись на досвід економічно стійких країн, але враховувати індивідуальність становлення та розвитку банківської системи України.

 


Список використаних джерел

 

1. Конституція України. – К.: Вікар, 2006.

2. Декрет Кабинета Министров Украины "О системе валютного регулирования и валютного контроля" от 16 января 2003г. № 436.

3. Алехин Б. Форекс. - М.: Просвещение, 2002. – 258 с.

4. Банківський менеджмент: Навч. посібник / За ред. О.А. Кириченка. – К.: Знання-Прес, 2002. – 438 с.

5. Банковское дело / Под. ред. В.И. Колесникова, Л.П. Кроливецкой. -М.: Финансы и статистика, 2006. – 586с.

6. Береславська О. Тенденції розвитку фінансових ринків у 2006 році та їх вплив на економіку України // Вісник НБУ. – 2006. - №2. – С.50-55.

7. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. – 1-4те вид., виправ. і доп. – К.: Знання, 2004.

8. Гальчинський А.С. Сучасна валютна система. – К.: LIBRA, 2003. – 96 с.

9. Григоренко О. Міжнародна економіка. – К.: КІМО, 2004.

10. Калініченко О.О. Сучасний стан планування у банках: основні аспекти, методологія // Банківська справа.- 2005.- № 4.- C. 76-80.

11. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 432 с.

12. Козьменко С.М., Шпіг Ф.І., Волошко І.В. Стратегічний менеджмент банку. –Суми:»Університетська книга», 2003

13. Козьменко С.М. Стратегічний менеджмент банку. – Суми: „Університетська книга», 2003. – 732 с.

14. Куршакова Н.Б. Банковский маркетинг. – М., - С.-Пб., - Нижний Новгород, - Воронеж, 2003.- 188 с.

15. Кох Т.У. Управление банком / Пер.с англ.: в 5-ти кн. – Уфа: Спектр, 1993.

16. Лютий О.І. Грошово-кредитна політика та її реалізація в Україні // Фінанси України. – 2006. - № 1. – С.20 – 24.

17. Миллер Р.Л., Ван-Хуз Д.Д. Современные деньги и банковское дело / Пер.с англ. – М.: ИНФРА - М, 2000. – 856с.

18. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / А.С.Філіпенко, В.І.Мазуренко, В.Д.Сікора та ін.; за ред. А.С.Філіпенка. – К.: Либідь, 1997. – 208 с.

19. Нестерова Т.Н. Банковские операции. – М.: Инфра-М, 2006. – 603с.

20. Никонова И.А., Шамгунов Р.Н. Стратегия и стоимость коммерческого банка. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. – 304 с.

21. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. - 2-ге вид. – К.: КНЕУ, 2004. – 468 с.

22. Редхэд К., Хьюс С. Управление финансовыми рисками / Пер.с англ. – М.: ИНФРА - М, 1996. – 288 с.

23. Річний звіт НБУ. – 2006. - №1. – с. 45 - 50.

24. Роуз П.С. Банковский менеджмент / Пер.с англ. – М.: Дело ЛТД, 1995. – 768 с.

25. Селті Дж. Національний банк України і банківський нагляд. // Вісник НБУ. - 2002.-№ 12. - С. 50.

26. Синки Дж. Управление кредитным портфелем / Пер.с англ. – М.: Catallaxy, 1994. – 820 с.

27. Терещенко В. Тенденції у діяльності пунктів обміну іноземної валюти // Вісник НБУ. – 2003. - №3. – С. 48-52

28. Чернецький В. Євро проти долара // Вісник НБУ. – 2002. - № 12. – с.21-30.

29. Эдгар М. Управление финансами в коммерческих банках / Пер.с англ. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. – 208с.

30. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання: Навч. посібн. –К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. – 359с.

31. Річний звіт АКБ «Базис»2006р.

32. http: // www. bank. gov. ua

33. http: // www. nau. kiev. ua



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2020-03-02; просмотров: 153; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.200.169.91 (0.141 с.)