Якими шляхами й засобами розв'язуються завдання розумового виховання?

Процес розумового виховання людини супроводжує її впродовж усього життя. Можна виділити такі шляхи (напрями) розумового виховання:

1) стихійне сприйняття явищ і процесів навколишньої природної та соціальної дійсності людиною з раннього віку;

2) навчання в загальноосвітніх навчально-виховних закладах, де відбувається оволодіння основами наук;

3) навчання у професійних навчальних закладах;

4) користування джерелами засобів масової інформації (книги, газети, журнали, радіо, телебачення);

5) участь людини у продуктивній праці;

6) залучення учнів до позакласної та позашкільної виховної роботи;

7) організація досвіду поведінки особистості в соціальній діяльності;

8) включення людини до системи самоосвіти.

Засоби розумового виховання — це широкий спектр предметів, які використовують у системі пізнавальної діяльності людини: книги, комп'ютерна техніка, лабораторне обладнання, письмове приладдя та ін.

У системі розумового виховання широко застосовують різноманітні методи пізнавальної діяльності людини. У виборі методів треба виходити з головного завдання — забезпечення інтелектуального розвитку вихованців. Тому варто надавати перевагу тим методам, які сприяють включенню особистості до активної самостійної пізнавальної діяльності.

 

40.

ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ

 Роль і місце естетичного виховання у системі всебічного гармонійного розвитку особистості

Всебічний гармонійний розвиток особистості не можна уявити без ЇЇ естетичної вихованості. "Краса, — писав В.О. Сухомлинський, — могутній засіб виховання чутливості душі. Це вершина, з якої ти можеш побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса — це яскраве світло, що осяває світ. При цьому світлі тобі відкривається істина, правда, добро; осяяний цим світлом, ти стаєш відданим і непримиренним. Краса вчить розпізнавати зло і боротися з ним. Я б назвав красу гімнастикою душі — вона виправляє наш дух, нашу совість, наші почуття і переконання. Краса — це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе"1.

XX ст. було наповнене соціальними потрясіннями — революціями, війнами, голодом, терором, технічними катастрофами, економічними катаклізмами. Все це призводило до руйнування краси навколишнього світу і насамперед краси людського духу. Наміри будувати вільне демократичне суспільство можуть бути реальними лише за умов морально-духовної довершеності особистості, де чільне місце має зайняти духовна краса людини. І коли Ф.М. Достоєвський писав, що краса врятує світ, то мав на увазі насамперед красу моральну. Єдність естетичного і морального виховання, а також виховання громадянського і політичного, гармонія істини, добра та краси є передумовою ефективного естетичного виховання.

Естетичне виховання тісно пов'язане з культурою народу. 3 одного боку, воно відображує надбання культури, а з другого — стимулює подальший розвиток культури конкретного народу, активно впливає на творення нових духовних цінностей, мистецьких витворів. Разом з тим естетичне виховання має бути спрямоване на формування свідомості людей у дусі поваги й приязні, товариськості та дружби.

Треба об'єктивно визнати, що впродовж десятиліть естетичне виховання перебувало в занепаді. Завдання пробудження в дитині відчуття прекрасного, озброєння її вміннями творити красу у щоденному житті підмінювалися загальними заходами, святами, конкурсами, якими була охоплена незначна частина вихованців. У школах на предмети естетичного циклу відводилась мізерна кількість годин. Сім'я самостійно не могла забезпечити умови для естетичного виховання своїх дітей, оскільки батьки самі не були підготовлені до цього. Як наслідок — огрубіле, жорстоке суспільство, позбавлене зовнішньої краси виробництво, низька конкурентоспроможність товарів на зовнішньому і внутрішньому ринку, естетична бідність житла, побуту взагалі.

Основні завдання естетичного виховання такі:

1) виховання в особистості почуття прекрасного;

2) формування умінь і навичок творити красу в повсякденному житті;

3) формування уміння відрізняти прекрасне від потворного;

4) формування уміння жити за законами духовної краси,

Зміст естетичного виховання

Змістом естетичного виховання є естетичне сприйняття, естетичні судження, естетичні знання, естетична культура, естетичні ідеали, естетичні почуття, естетичні переживання, естетична насолода, естетичні смаки, естетична діяльність. У комплексі ці категорії розкривають сутність естетичного виховання, розширюють його палітру, становлять його структуру

Структура (лат. structura—побудова, розміщення) — внутрішня будова чогось, певний взаємозв'язок складових частин цілого.

Естетичне сприйняття — початковий момент у процесі естетичного ставлення до дійсності, який проявляється в спостережливості, вмінні помітити найбільш суттєве, що відображує зовнішню та внутрішню красу предмета, явища, процесу. Поети, письменники, художники завдяки загостреному естетичному сприйняттю викрешують вогонь краси здавалося б із буденних подій.

У процесі естетичного виховання важливо розвивати естетичні судження, які передають ставлення особистості до певного об'єкта, явища. Варто не нав'язувати школярам своїх міркувань, а допомагати їм виявляти самостійність в оцінці тих чи тих предметів і явищ з погляду їх естетичної цінності* Тільки згодом, з досвідом формується певний естетичний ідеал як своєрідний зразок, із позицій якого особистість оцінює предмети, явища навколишньої дійсності.

Естетичні знання сприяють сприйняттю й оцінці прекрасного в навколишній дійсності, становленню естетичних ідеалів і смаків, а також оволодіння тими вміннями й навичками, що дозволяють здійснювати естетичну, художньо-творчу діяльність.

Естетична культура передбачає сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, розвиток здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потребу вносити прекрасне в навколишній світ, зберігати прекрасне.

Естетичні почуття виражаються у схвалюванні людини, відчутті нею насолоди від сприйняття творів мистецтва, краси природи, у прагненні до активної творчості діяльності у сфері мистецтва.

Естетичні переживання — це почуття людини, які пов'язані з конкретними предметами, явищами, що їх сприймає особистість. Психолог С.Л. Рубінштейн зазначав: "Зв'язок почуттів з предметом, який його викликає і на який воно спрямоване, витупає особливо яскраво в естетичних переживаннях". Коли твори мистецтва, картини природи чи людини викликають естетичні почуття, то це пробуджує в особистості хвилювання, переживання. Сукупність людських почуттів — це, по суті, сукупність ставлення людини до навколишнього світу і передусім до інших людей у живій і безпосередній формі особистого переживання.

Естетична насолода проявляється у відчутті задоволення внаслідок сприймання об'єктів красивого, що спонукає до любування ним; задоволення від участі у творенні прекрасного.

Естетичний ідеал відображує уявлення людини про красу, підкреслює критерії, за якими варто оцінювати ті чи ті предмети та явища. З одного боку, естетичний ідеал є своєрідним еталоном, а з другого — він все-таки не позбавлений впливу індивідуальних суджень. Тому поняття естетичного ідеалу є певною мірою чинником індивідуальним.

На основі естетичних знань, сприйняття, почуття, ідеалів, суджень формуються естетичні смаки.

Естетичні смаки — це стійке, емоційно-оціночне ставлення людини до прекрасного, що має вибірковий, суб'єктивний характер. Тому не може бути якихось стандартних смаків. Це чуттєва категорія, що пов'язана передусім з індивідуальним баченням й індивідуальним сприйняттям.

Кінцева мета естетичного виховання — формування готовності людини до естетичної діяльності як важливого компонента естетичної культури. Існують різні види такої діяльності:

• організація естетичного середовища, в якому живе, працює, вчиться, відпочиває людина;

• конкретна творча діяльність в галузі мистецтва, літератури та ін.;

• пропаганда мистецтва, естетичних ідеалів;

• естетична виразність у навчальній, виробничій, побутовій діяльності;

• виявлення естетичної культури у взаєминах із людьми.

 

41. Методика виховання дітей засобами природи в умовах сім ’ ї

Уміння бачити природу - першу умову виховання світовідчуття єдність з нею, перша умова виховання через природу. Воно досягається лише при постійному спілкуванні з природою. Якщо

сім'я живе в селі або в невеликому містечку, то спілкування з природою, здається, не представляє утруднень. Ну а якщо дитина живе в великому індустріальному місті, на якому-небудь 12-му поверсі? Що ж, і тут є небо і сонце, і зірки. Треба навчити дитину бачити їх. Адже дивитися - ще не означає бачити. Сприймається далеко не все те, що віддруковується на сітківці очей, а лише те, на чому сосредотачивается увага. Ми бачимо лише тоді, коли усвідомлюємо. Дітей треба учити бачити.
Це означає не лише показати, але і описати словесно. Описати фарби і відтінки західного неба і зорі, описати форму хмар і їх забарвлення, описати зоряне небо або місяць, показуючи усе це. Якщо жителі високих поверхів можуть бачити небо з вікна або з балкона, то інші побачать його, вийшовши в двір.
Небо надзвичайно різноманітно і завжди прекрасно. Споглядати його щодня, впродовж усього життя, не може набриднути, як не може набриднути дихати. Навпаки, щодня таке споглядання, хоч би впродовж декількох хвилин, освіжає душу. Так само треба «побачити» снігопад або дощ, або грозу. Рідко зустрічаються міста, де немає річки, ставка або озера. Вода не так різноманітна, як небо, але і вона багата фарбами, відтінками. Адже є міста і селища, розташовані на берегах морів. У будинку завжди мають бути квіти, за якими дитина доглядає, спостерігає і красі яких радіє. У самому промисловому місті є дерева в дворах, бульвари, сквери, парки. І тут треба учити дітей «бачити» дерева, квіти, кущі: помічати особливості і відтінки пелюсток, листя, спостерігати як набрякають і
розпускаються бруньки або починає жовтіти листя, як зацвітають квіти і дозріває насіння. Треба, щоб дитина вибрала в найближчому оточенні дерево, яке йому здається найпривабливішим, і спостерігав за його в'яненням і зимовим сном. Нехай він відноситься до улюбленого дерева як до дружньої істоти - відвідує його, помічає нові пагони, допомагає йому. Покажіть дитині особливості поведінки горобців, галок, голубів, навчите описувати їх оперення, очі, форму тіла і лапок, розкажіть
дитині про їх життя, турботи, про суворі правила зграї і тому подібне. Влаштуйте годівницю на вікні, і нехай дитина підгодовує птахів взимку. Прекрасно, якщо він зможе дізнатися двох-трьох птахів. Адже тварина стає ближче, коли ми бачимо своєрідність його поведінки, його гнів, страх або радість, його відношення до інших птахів, до нас самих. Само собою зрозуміло, що дитина повинна навчитися «бачити» навколишніх домашніх тварин. Не слід переоцінювати «заразності»
тварин. Головне завдання в естетичному розвитку засобами природи – це пробудження у дітей емоційного відношення до неї. Емоційне відношення до природи допомагає зробити людину вище, багатіше, уважніше. Природа є одним з чинників, що впливають на розвиток і формування естетичних почуттів, вона невичерпне джерело естетичних вражень і емоційної дії на людину. У житті людей природа займає значне місце, сприяє формуванню і розвитку естетичних почуттів і смаків.