Неповна сім'я і її соціально-педагогічні категорії

 

В Україні, як і в багатьох розвинених країнах, сім'я як соціокультурний інститут переживає глибокі зміни, які виявляються перш за все в зниженні числа шлюбів; падінні народжуваності і зменшенні кількості дітей в сім'ї; зростанні числа розлучень і формуванні сімей подружжя, що роздільно живе; підвищенні числа незареєстрованих шлюбів і частки позашлюбних народжень, що обумовлюють збільшення кількості неповних сімей.

Переважаючим типом сім'ї сьогоднішньої України залишається подружня пара з одним, рідше з двома і більш дітьми. Інший, вельми поширений тип складають так звані неповні сім'ї. За підставу для соціально-демографічної ідентифікації "неповної сім'ї" береться ситуація, при якій унаслідок різних причин виховання і відхід за дитиною здійснює один батько. Основними чинниками формування неповних сімей, як відомо, є розлучення, що не компенсуються подальшим вступом до браку, або роздільного (по різних обставинах) мешкання подружжя; овдовіння через передчасну смерть одного з батьків дитини; позашлюбні народження за умови самотності батька. Оскільки в переважній більшості випадків єдиним батьком і годувальником в сім'ї залишається мати, часто такі сім'ї називають "материнськими".

Встановити дійсне число материнських сімей непросто. До складу офіційних статистичних даних не входять фактичні (тобто без юридичної реєстрації браку) сім'ї і, навпаки, оформлені юридично, але сім'ї, що реально розпалися, з дітьми. У разі позашлюбних народжень "встановлене батьківство" може бути зафіксоване у момент реєстрації дитини, але насправді батько може не приймати ніякої участі в його змісті і вихованні. З іншого боку, деякі самотні матери згодом виходять заміж, але в актах запису цивільного стану статус їх дітей не міняється (за винятком фактів усиновлення/удочеріння), і вони продовжують вважатися позашлюбними дітьми.

Загальний об'єм неповних сімей на конкретний період можна оцінити по числу зафіксованих сімей, що розпалися, з дітьми в органах РАГС (розведення) і по списках одержувачів "збільшеної" дитячої допомоги (позашлюбні) і пенсій на дітей по втраті годувальника (сім'ї вдів) в органах соціального захисту населення [39, c. 34-37].

У останні декілька років розірвання браків в цілому по країні щороку приводило до освіти 310-350 тис. неповних сімей. Тільки у Києві в результаті розлучень щорічно 22-23 тис. дітей до 18 років залишалися без одного з батьків.

При сучасному рівні смертності кожна п'ята дитина ще до повноліття може стати сиротою; при цьому вірогідність смерті батька більш ніж в чотири рази перевищує вірогідність смерті матери (круглих сиріт дуже небагато). Так, в 1998 році серед померлих в працездатному віці чоловіка склали 81%. Таким чином, вдівство - частіше також доля жінок. На 1 січня 2007 року в органах соціального захисту України на обліку перебувало 1,9 мільйона дітей без одного або обох годувальників, в Києві - 98,4 тис. таких дітей.

Демографічні тенденції в Україні такі, що очолювані жінками неповні сім'ї формуватимуться і надалі. При існуючій динаміці показників розлучень подружжя з дітьми, рівні смертності і зростанні народжень поза браком частка дітей, які проведуть частину свого життя в сім'ї з одним батьком, досягає 63,3% [32].

Проблема сімей самотніх матерів в наший країні сама по собі не нова, але розширення причин і джерел утворення таких сімей на тлі сучасної демографічної і соціально-економічної ситуації в Росії роблять їх проблеми складнішими і вимагають всебічного вивчення і освітлення. Крім того, що вони несуть постійне психологічне навантаження, суміщаючи виробничу і батьківську ролі, результати емпіричних досліджень і гендерного аналізу змін соціально-економічного положення росіян в період реформ свідчать про те, що сім'ї самотніх матерів складають істотну частку серед бідних і найбідніших. Але повсякденні потреби і потреби цих сімей не сприймаються як серйозна державна проблема і не стоять у ряді першочергових завдань.

Спеціальні, присвячені сім'ям самотніх матерей дослідження, проведені останніми роками в різних містах і регіонах України, нечисленні. Тим часом з урахуванням сучасних реалій в розвитку інституту сім'ї і різноманіття існуючих сімейних устроїв вивчення цієї проблеми вельми актуально, зокрема - для наукового обґрунтування державної політики відносно сім'ї і при розробці різних варіантів ефективної соціальної підтримки найуразливіших сімей.

Ринкова економіка відкрила всім російським громадянам свободу вибору діяльності, надавши їм широкий спектр життєвих орієнтацій і можливість для формування матеріального достатку і благополуччя сімей. Зокрема, офіційний статус і широке розповсюдження отримала сумісниця (зайнятість на декількох робочих місцях), активізувалася неформальна зайнятість. Але пропоновані суспільством способи адаптації до нових умов і подолання бідності в цілому виявилися неприйнятними або недоступними самотнім жінкам з дітьми [37].

В даний час в державній політиці допомоги сім'ям з дітьми спостерігається тенденція "викорінювання соціального утриманства", перекладання всіх турбот про дітей і про сім'ю на саму сім'ю. Ці зміни особливо сильно відбилися на положенні неповних сімей: гострота проблем обумовлена різким переходом від звичного (хай і вельми скромного), налагодженого стилю життя до ситуації невизначеності і повної соціальної незахищеності. За наслідками обстежень різних типів домогосподарств, "неповні сім'ї по частці бідних випереджають всі інші типи сімей", причому на тлі соціальної нерівності, що заглиблюється, "їх положення стає все гірше і гірше".

Для реалізації неповними сім'ями функцій соціалізації самотні матери (незалежно від їх шлюбного статусу) і їх діти потребують не тільки різних видів матеріальної допомоги, але і в соціальному сприянні. Виявлення і дослідження характеру і ступеня "потреб", а не формальні ознаки структури і генезису цих сімей необхідні для обґрунтування і розробки програм і способів соціальної і іншої допомоги. Соціальна норма повинна розповсюджуватися на всіх без виключення дітей і розраховуватися, виходячи з реальних потреб дітей в живленні, одязі, житлі, лікуванні, освіті, відпочинку і інших послугах відповідно до міжнародної Конвенції про права дитини, ратифікованою Україною.

Сімейне виховання має ряд безперечних достоїнств. До них слід віднести, сприятливий емоційний і морально-психологічний клімат, атмосфера любові, турботи і підтримка, близькість батьківської дії, духовний зв'язок і спадкоємність між поколіннями, постійний приклад дорослих, етичне виховання особи, через засвоєння системи цінностей, сімейних традицій, стереотипів поведінки і спілкування і так далі Проте зустрічаються неповні сім'ї, виховання в яких, як правило, деформує особовий розвиток дитини [42, c. 17-20].

Структурні зміни в сім'ях - збільшується число неповних сімей, а також дітей, народжених поза браком матерями-одиначками або неповнолітніми матерями, через що росте число дітей, від яких відмовились.

Відсутність або недолік в сім'ях емоційного, довірчого спілкування, високий рівень конфліктності у відносинах між дорослими членами сім'ї і в дитячо-батьківських відносинах, несприятливий емоційний фон в цілому, педагогічна некомпетентність батьків і так далі

У сучасній науці існує безліч типологий сім'ї. Особливості тієї або іншої сім'ї роблять вплив на успішність/неуспішність учбової діяльності, виникнення труднощів в поведінці школярів. Об'єктом, соціально-педагогічної підтримки може стати сім'я будь-якого типу. Проте ступінь нуждаемости в ній буде різний, як і різний зміст підтримки.

Сім'ї групи ризику характеризуються наявністю деякого відхилення від норм, наприклад, неповна сім'я, малозабезпечена сім'я і тому подібне Вони справляються із завданнями виховання дитини з великою напругою своїх сил.

Неповні сім'ї, маючи низький соціальний статус в якій-небудь з сфер життєдіяльності, не справляються з покладеними на них функціями. У залежності характеру проблем соціальний педагог надає таким сім'ям освітню психологічну, посередницьку допомогу в рамках довготривалих форм роботи.

Б.Н. Алмазoв також виділяє чотири типи неповних, сімей, сприяючих появі “важких” дітей:

Сім'ї з недоліком виховних ресурсів, неповні сім'ї; сім'ї з недостатньо високим загальним рівнем розвитку батьків, що не мають можливості надавати допомогу дітям в навчанні; сім'ї, де витрачають багато часу на підтримку матеріального благополуччя, тим самим, створюючи небажаний фон для виховання дітей;

Конфліктні сім'ї: у таких сім'ях діти, як правило, демонстративно конфліктні, неуравновешенны; старші діти, протестуючи проти існуючого конфлікту, встають на сторону одного з батьків;

Етично неповні сім'ї. Серед членів такої сім'ї наголошуються відмінності в світогляді і принципах організації сім'ї, прагнення досягти своїх цілей в збиток інтересам інших, прагнення підпорядкувати своїй волі іншого і т.п.;

Педагогічно некомпетентні сім'ї. Наслідками виховання в таких сім'ях можуть стати бездоглядність, безініціативність, сліпе підпорядкування і так далі [4, c. 22-25].