Нормативно-правова база розвитку освіти в Україні

 

Серед нормативно правових документів, що регламентують функціонування та розвиток освітньої галузі, ми можемо виокремити:

ü по-перше, Конституцію України, а саме Закон про вищу освіту; [7]

ü по-друге, державну програму «Вчитель» від 28 березня 2002 р. №379; [5]

ü по-третє, Національну доктрину розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті. [11]

Виокремленні нами правові документи встановлюють характер освіти України, містять права та обов’язки як самої країни перед її громадянами, так і громадян перед країною, також в них розміщено основні напрями роботи на ниві реформування освіти. Звичайно, це далеко не всі нормативні документи, що існують на сьогодні, проте зазначені нами є концептуально важливими для розкриття нашої теми. Тож зупинимось докладніше на кожному з них.

Закон України про вищу освіту складається з п’яти розділів та двадцяти чотирьох статей, в яких зазначено основні терміни, вживані в документі, структуру вищої освіти та її рівні, також тут ми маємо стандарти вищої освіти та акредитаційні рівні ВНЗ.

По-перше, з’ясуймо значення дефініції «Вища освіта», поданої в основному документі, що регламентує життя нашого суспільства. Отож, «вища освіта – це рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям повної кваліфікації за підсумками державної атестації».

Відповідно до другого розділу статті шостої зазначеного вище Закону вища освіта має таку структуру:

1) освітні рівні:

ü неповна вища освіта;

ü базова вища освіта;

ü повна вища освіта;

2) освітньо-кваліфікаційні рівні:

ü молодший спеціаліст;

ü бакалавр;

ü спеціаліст, магістр.

В цьому контексті вважаємо доцільним дати визначення всім вищезазначеним термінам, спираючись на розглядаємий нами документ. Так, неповна вища освіта характеризується сформованістю інтелектуальних якостей особи, що визначають її розвиток як особистості і є достатніми для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста. Якщо ж казати про базову вищу освіту, то вона також характеризується сформованістю інтелектуальних якостей, що визначають особистість і є достатніми для набуття другого освітньо-кваліфікаційного рівня. Ну і нарешті повна вища освіта визначається сформованістю інтелектуальних якостей особистості, що дозволяють останній набути рівень спеціаліста чи магістра.

Здобуття вищої освіти засвідчується наступними документами:

ü диплом молодшого спеціаліста;

ü диплом бакалавра;

ü диплом спеціаліста;

ü диплом магістра (Розділ ІІ, стаття 9 Закону про вищу освіту).

Зразки названих документів затверджуються Кабінетом Міністрів України й видаються вищими закладами тільки з акредитованого напрямку. Також зазначимо, що для осіб, які навчалися на бюджетному відділенні, вищезазначені документи виготовляються та видаються на кошти Державного бюджету України.

Ми виокремили основні положення, що забезпечують освіту молодому поколінню та регулюють відносини між особою та постачальником освітніх послуг. Тепер доцільно перейти до розгляду державної програми «Вчитель».

В цьому документі зазначається, що освіта є пріоритетною сферою розбудови як нашої держави, так і української нації в цілому. А ключовою постаттю в системі освіти є вчитель, оскільки саме через діяльність педагога реалізується державна політика, спрямована на зміцнення інтелектуального та духовного потенціалу нації, розвиток вітчизняної науки і техніки, збереження і примноження культурної спадщини. Це твердження підтверджується такими документами як то Конституція України, Законами України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», а також відповідними актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Водночас в документі наголошується на нестачу державної підтримки, що простежується у відсутності посилення кадрового потенціалу, у питаннях фінансування та оплати праці педагогічним працівникам, у приведенні її рівня у відповідність законодавчим вимогам, а в світі сьогодення й у відповідність вимогам світовим, у забезпеченні сучасними навчальними та інформаційними засобами, й, нарешті, у зміцненні матеріально-технічної бази навчальних закладів. Відтак, «з кожним роком стає відчутнішою нестача вчителів, вихователів, майстрів виробничого навчання та інших педагогічних працівників. Професія вчителя втрачає престиж. Існує невідповідність між суспільною роллю та соціальним статусом педагога». [5]

Також в документі зазначається, що не вирішено ряд питань, пов’язаних з професійною орієнтацією учнів, особливо це стосується сільських дітей, на педагогічні професії та попередню підготовку їх до вступу у вищі навчальні заклади. Зазначено також про необхідність вирішення таких проблем, як вдосконалення цільової підготовки вчителів гостродефіцитних спеціальностей; необхідність оновлення змісту педагогічної освіти, ліквідувати розрив між змістом педагогічної освіти та досягненнями педагогічної думки й практики; гостро стоїть проблема забезпечення навчально-педагогічними посібниками з психології та педагогіки, методиками навчання та виховання. Важливою є проблема поліпшення культурологічної, мовної, психолого-педагогічної, комп’ютерної, методичної, практичної підготовки молодих вчителів.

Підсумовуючи все вищезазначене, можемо сказати, що державна програма «Вчитель» спрямована на розв’язання проблем, пов’язаних з підготовкою, професійною діяльністю та післядипломною освітою педагогічних працівників, на забезпечення гарантованої державної підтримки у цій сфері. Також можемо назвати мету та основні завдання, що їх переслідує дана програма.

МЕТОЮ цієї програми є «визначення невідкладних і перспективних заходів щодо реалізації основних напрямів модернізації системи освіти з урахуванням вимог сучасного інформаційно-технологічного суспільства, забезпечення економічних і соціальних гарантій професійної самореалізації педагогічних працівників та утвердження їх високого соціального статусу в суспільстві». Що ж стосується завдань, то ми перелічимо декілька з них:

ü оптимізація кадрового забезпечення навчальних закладів;

ü модернізація системи підготовки педагогічних працівників;

ü оновлення змісту і форм професійної діяльності педагогічних працівників, удосконалення післядипломної освіти;

ü підвищення ролі вчителя у формуванні громадянського суспільства;

ü поглиблення міжнародного співробітництва у сфері новітніх педагогічних технологій та розширення співпраці з діаспорою;

ü підвищення рівня соціально-економічного і фінансового забезпечення підготовки педагогічних працівників, їх професійної діяльності та післядипломної освіти.

На останок зазначимо, що програму розроблено на період до 2012 року із урахуванням поступовості переходу загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання. Також програма передбачає поетапну реалізацію:

1) з 2002 по 2005 роки;

2) з 2006 по 2010 роки;

3) з 2011 по 2012 роки.

Досягнуті результати розбудови національної системи освіти та її демократизації за роки незалежності нашої країни було проаналізовано на ІІ Всеукраїнському з’їзді працівників освіти, що відбувся у 2001 році. Результатом якого стало прийняття документу під назвою Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті.

Вона складається зі вступу та двох частин. Так, у вступі зазначається, що освіта – це стратегічна основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього, найбільш масштабна і людино ємна сфера суспільства, його політичної, економічної, культурної і, нарешті, наукової організації. Саме освіта є засобом побудування міцної держави, виховання громадянина-патріота, саме освіта допомагає відтворити й поступово нарощувати інтелектуальний і духовний потенціал народу. За роки незалежності України було визначено пріоритети розвитку вітчизняної освіти, була навіть розроблена та затверджена урядом програма «Освіта. Україна ХХІ століття». Далі нашій увазі пропонується перелік основних проблем на цій царині, про які ми вже згадували раніше, проте вважаємо доцільним ще раз перелічити їх. Отож, гостро стоять перед українським суспільством на чолі з владними структурами такі проблеми, як доступність для всіх громадян якісної освіти, фінансування галузі, проблеми освіти у сільській місцевості, проблеми створення умов для навчання талановитих дітей і молоді з особливими потребами, залишається відкритим питання про зміст освіти, матеріальну базу, кадрове забезпечення, а також комп'ютеризація навчально-виховних закладів.

Україні просто необхідно пропагувати та підтримувати стратегію прискореного, випереджувального розвитку освіти та науки, а разом з тим і фізичних, інтелектуальних, духовних та інших сутнісних сил особистості, задля її самореалізації та самоствердження у сучасному суспільстві. Розвиток освіти є саме тим важливим чинником, що спроможний подолати кризові процеси, покращити людське життя, забезпечити як національні, так і особистісні інтереси (а ще краще допомогти зрозуміти, що інтереси кожної окремо взятої особистості мають співпадати з інтересами держави), зміцнити авторитет і конкурентоспроможність держави на міжнародній арені.

Головна мета української системи освіти, як вона зазначена в аналізованому нами документі, – це створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формування поколінь, що здатні навчатися впродовж життя, створення та розвиток цінності громадянського суспільства.

Система освіти має забезпечувати:

ü формування особистості, професіонала-патріота України, який усвідомлює свою належність до сучасної європейської цивілізації, чітко орієнтується в сучасних реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлений до життя і праці у XXI столітті;

ü збереження і продовження української культурно-історичної традиції, виховання шанобливого ставлення до державних святинь, української мови і культури, історії і культури народів, які проживають в Україні, формування культури міжетнічних відносин;

ü виховання людини демократичного світогляду і культури, яка дотримується прав і свобод особистості, з повагою ставиться до традицій народів і культур світу, національного, релігійного, мовного вибору особистості, виховання культури миру і міжособистісних відносин;

ü формування у дітей і молоді цілісної наукової картини світу і сучасного світогляду, здібностей і навичок самостійного наукового пізнання;

ü розвиток у дітей і молоді творчих здібностей, підтримку обдарованих дітей і молоді, формування навичок самоосвіти і самореалізації особистості;

ü виховання здорового способу життя, розвиток дитячого і юнацького спорту;

ü формування трудової і моральної життєтворчої мотивації, активної громадянської та професійної позицій; навчання основним принципам побудови професійної кар'єри і навичкам поведінки у сім'ї, колективі й суспільстві, системі соціальних відносин і, особливо, на ринку праці;

ü підготовку людей високої освіченості й культури, кваліфікованих спеціалістів, здатних то творчої праці, професійного розвитку, мобільності в освоєнні та впровадженні новітніх наукомістких і інформаційних технологій;

ü екологічне, етичне та естетичне виховання й формування високої гуманістичної культури особистості, здатності протидіяти проявам бездуховності;

ü організацію навчально-виховного процесу з урахуванням сучасних досягнень науки, педагогічної теорії, соціальної практики, техніки і технології; наступність рівнів освіти і неперервність навчання; створення та впровадження інформаційних технологій навчання;

ü різноманітність типів і видів закладів освіти, варіативність навчальних програм, індивідуалізацію навчання й виховання; академічну мобільність вчителів і викладачів, учнів і студентів;

ü підтримку професійного зростання педагогічних та науково-педагогічних кадрів.

Також важливо виділити пріоритети державної політики щодо розвитку освіти. Назвемо найбільш важливі. Це:

ü особистісна орієнтація освіти;

ü створення однакових можливостей для дітей і молоді у здобутті якісної освіти;

ü удосконалення системи неперервної освіти та освіти впродовж життя;

ü розвиток україномовного освітнього і культурного простору;

ü забезпечення освітніх запитів національних меншин;

ü формування через освіту здорового способу життя;

ü забезпечення економічних і педагогічних умов для професійної самореалізації педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;

ü впровадження інформаційних педагогічних технологій, розвиток бібліотечної справи, забезпечення доступності інформації, навчальної і довідкової літератури;

ü створення індустрії навчальних засобів;

ü створення ринку освітніх послуг;

ü інтеграція української освіти у європейський та світовий освітній простір;

ü гармонійне поєднання навчального процесу та наукової діяльності вищого навчального закладу;

ü використання наукових результатів як бази і змісту навчання.

В Доктрині зазначається, що освіта спрямована на втілення в життя саме української національної ідеї. Вона підпорядкована консолідації українського народу в українську націю, яка прагне жити в мирі та активно співпрацювати з усіма народами та країнами планети Земля. Українська освіта має гуманістичний характер та не допускає поширення шовіністичних, расистських та інших антигуманних ідей та поглядів. Усі види дискримінації щодо здобуття освіти на території нашої країни заборонені. Якість освіти є НАЦІОНАЛЬНИМ пріоритетом і передумовою виконання міжнародних норм, а також національного законодавства, яке передбачає реалізацію прав громадян на отримання освіти.

Однаковий доступ до освіти забезпечується:

ü безоплатністю освіти на конкурсних засадах у державних і комунальних закладах;

ü створенням правових засад здобуття освіти за рахунок бюджетів усіх рівнів та коштів юридичних і фізичних осіб;

ü встановленням та реалізацією нових нормативів матеріально-технічного, фінансового і кадрового забезпечення вищих навчальних закладів;

ü розширенням можливостей отримання вищої освіти через впровадження індивідуального кредитування;

ü створенням умов для одержання вищої освіти дітьми-сиротами, інвалідами;

ü забезпеченням високої якості вищої освіти та мобільності випускників вищих навчальних закладів на ринку праці за рахунок інтеграції вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації, наукових установ та підприємств, впровадження гнучких освітніх програм та інформаційних технологій навчання, модернізації навчально-лабораторної бази;

ü створенням однакових умов для здобуття вищої освіти представниками різних регіонів держави;

ü дотриманням принципу демократичності та гласності у формуванні контингенту студентів шляхом використання центрів об'єктивного тестування, ефективної організації навчально-виховного процесу та побудови стосунків між студентами та викладачами на принципах толерантності й партнерства;

ü створенням ефективної системи інформування громадськості, майбутніх студентів, батьків про можливості одержання вищої освіти;

ü створенням системи навчальних закладів для забезпечення освіти дорослих відповідно до потреб особистості та ринку праці;

ü інтеграцією освіти, науки і виробництва.

Зазначимо також, що державна політика в галузі освіти базується на принципі «освіти впродовж життя», тобто неперервної освіти, а також на провідному принципі для української освітньої політики – єдності освіти та науки.

Що ж стосується підготовки педагогічних працівників, то це центральне завдання модернізації освіти та головний принцип державної освітньої політики, яка спрямовується на вдосконалення професійного відбору та підготовки молоді, створення необхідних умов для формування готовності до вибору педагогічної професії та системи професійного відбору молоді до вищих навчальних закладів. Держава забезпечує умови для підвищення престижу й соціального статусу педагогічних і науково-педагогічних працівників, умови їх професійного й культурного зростання.

Ще одним пріоритетним завданням системи освіти є навчання людини відповідальному ставленню до власного здоров’я і здоров’я оточуючих як до найвищих суспільних і індивідуальних цінностей. Це здійснюється шляхом розвитку ефективної валеологічної освіти, медико-санітарного просвітництва, активних форм формування, збереження й зміцнення індивідуального здоров'я, зокрема засобами фізичного виховання, розвитку фізичної культури й спорту вчителів і викладачів, учнів і студентів.

Стратегічним завдання державної освітньої політики є конкурентний вихід української освіти на ринок світових освітніх послуг, поглиблення міжнародної співпраці, розширенні участі наукових осередків у проектах міжнародних освітніх організацій та співтовариств. Перелічимо основні принципи, що на них базується інтеграція України у міжнародний освітній простір:

ü пріоритет національних інтересів;

ü орієнтація на загальнолюдські, національні фундаментальні цінності;

ü розвивальний, системний та взаємовигідний характер співпраці;

ü толерантність в оцінювання та сприйнятті будь-якої зарубіжної системи освіти;

ü збереження й розвиток інтелектуального потенціалу нації.

На останок скажемо, що від запровадження зазначених нами документів очікують таких зрушень:

1) перехід до гуманістично-інноваційної філософії освіти;

2) зростання інтелектуального, культурного, морально-духовного потенціалу суспільства й особистості, нації та народу;

3) зміни у системі матеріального та духовного виробництва, структурі політичних відносин, культурі та побуті;

4) зростання авторитету української національної культури;

5) зниження меншовартісних рис характеру;

6) конкурентоспроможність України в європейському та світовому просторах.