Реформування системи освіти Великобританії

 

Після простежених нами зрушень в реформуванні системи освіти України ми пропонуємо більш докладно поглянути на реформи, проведені так би мовити країною-авторитетом у справі надання освітніх послуг, адже, як згадувалось нами раніше вища освіта Британії ґрунтується на «університетській» традиції.

«Точкою відліку» модернізації освіти у аналізованій нами країні стало прийняття Закону про освіту від 1944 р., хоча й стосувався він переважно шкільної освіти, проте набув значення загальнонаціонального акту та певною мірою привів до ладу систему освіти в цілому та визначив органи її управління, а також підготовка доповіді «комісії Барлоу» (1946 р.), яка, в свою чергу, виявила невідповідність системи освіти соціально-економічним суспільним потребам. Час показував необхідність змін задля руху вперед і у 1963 році «комісія Робінса» визначила чотири пріоритети британської вищої освіти:

ü спеціалізація навчання;

ü введення загальнотеоретичної, не утилітарної складової в ВУЗах, спрямованих на спеціальне навчання;

ü забезпечення балансу між навчанням і науково-дослідницькою діяльністю;

ü збереження «культурної», світоглядної функції університетів як інститутів соціалізації молоді.

Як наслідок країна отримала різке розширення сектору університетської освіти та створення державного сектору вищої освіти в якості альтернативи університетському. Ці зміни дозволяли як зберегти традиційну автономію університетів, так і адаптувати вищу школу до потреб сучасної на той час людини. Наведемо кілька фактів: в 60х – 70х роках чисельність студентів зросла майже вдвічі (загальна кількість ВНЗ даного типу досягла 45 одиниць чисельності, а студентів, що отримували освітні послуги в них, налічували 259 тис. чоловік).

Проте вже в 1989 р. Конфедерація британської промисловості в доповіді «За революційні зміни в рівнях кваліфікації» висунула своє бачення подальшого розвитку рідної освіти, визначивши прерогативи її подальшого крокування задля задоволення потреб людини. «Британська система освіти та професійної підготовки потребує серйозних, якісних змін. Збереження й укріплення позиції держави в світі в умовах зростаючої конкуренції не може бути забезпечено частковими змінами. Сьогодні необхідні самі рішучі дії». [20] Пропозиції, викладені в доповіді «Цілі світового класу» були підтримані, як зацікавленими сторонами, так і урядом. Таким чином у 1991 р. були сформовані національні цілі освіти та професійної підготовки. У 1992 році було прийнято закон, що скасував систему, описану нами вище, а натомість ввів єдину модель вищої освіти, надаючи політехнічним коледжам та іншим подібним, чи еквівалентним, закладам статусу університету.

В 1993 році за сприяння уряду було створено Національну консультативну раду з цілей освіти та підготовки, котра мала проводити моніторинг цілей освіти, а також розробляти рекомендації щодо міри їх реалізації. Ну а в травні 1995 р. була створена Біла книга, де під назвою «Рух вперед» були зафіксовані оновлені рамки цілей, на котрих базується розвиток освіти та професійної підготовки Великої Британії.

Ми назвемо цілі, що мали бути досягнуті станом на 2001 рік.

У базовій освіті ми виділяємо:

1) при досягнені 19-річного віку 85% молодих людей мали отримати загальний сертифікат про середню освіту рівня «С» чи вище, проміжну загальну професійну кваліфікацію чи національну професійну кваліфікацію другого рівня;

2) 75% молодих людей при досягнені 19-річного віку мали отримати другий рівень компетенції в області комунікації, математики, інформаційних технологій; 35% з них мали отримати в віці 21 року третій рівень кваліфікації в зазначених ключових професіях;

3) до 21 року 60% молодих людей мали отримати два загальних сертифіката про освіту рівня «А», загальну національну професійну кваліфікацію третього рівня.

На царині безперервної освіти маємо:

1) 60% робочої сили повинні мати кваліфікацію на рівні національної професійної кваліфікації третього рівня, продвинутої національної професійної кваліфікації чи на рівні двох загальних сертифікатів про освіту рівня «А»;

2) 30% робочої сили повинні мати професійну кваліфікацію, кваліфікацію в області управління чи академічну кваліфікацію на рівні національної професійної кваліфікації четвертого чи більш високого рівня;

3) 70% всіх організацій, де працюють 200 чоловік чи більше та 35%, що наймають 50 чоловік і більше, мають стати інвесторами в розвитку людських ресурсів.

Отже, як бачимо, за десятиліття реформ система вищої освіти аналізованої нами країни помітно змінилась – їй вдалось трансформуватися з елітної, націленої на відтворення різних соціальних моделей, в ефективно функціонуючий механізм, орієнтований на потреби ринку праці.

Стандарти вищої освіти

 

Кожна країна так чи інакше має законодавчо закріплені стандарти надання освітніх послуг своїм громадянам, наприклад, в Законі України про «Вищу освіту» маємо цілий розділ, що присвячено зазначеному нами питанню. Відтак ми пропонуємо розглянути три класифікації стандартів освітніх послуг, що надаються громадянам задля вдоволення потреби людини:

ü державні уявлення про стандарти; [7]

ü виклад системи освіти у баченні міжнародної стандартної класифікації освіти; [23]

ü європейські стандарти та рекомендації щодо внутрішнього та зовнішнього забезпечення якості вищої освіти. [6]

Зазначимо, що останні є саме рекомендаціями, розробленими для надання допомоги та визначення орієнтирів як для навчальних закладів при розробці власних систем забезпечення якості, так і для агенцій, що здійснюють незалежні перевірки. Для нас їх розгляд є концептуально важливим, адже наразі ми реформуємо свою систему освіти задля створення єдиного європейського простору і маємо бачити чи відповідають наші стандарти стандартам, проголошеним в Європі.

Отож, коли мова зайшла саме про європейські стандарти, то й почати пропонуємо саме з них. Так, в документі проголошено, що метою стандартів є, перш за все, стимулювання розвитку ВНЗ, що провадять активну дослідницьку та освітню діяльність. Не останньою є також мета створення спільної системи поглядів щодо надання вищої освіти та забезпечення її якості в межах Європейського простору вищої освіти (далі ЄПВО). Також, як справедливо зазначається в документі, дані стандарти сприяють створенню культури якості кожного окремо взятого навчального закладу, стимулюють його прозорість та відкритість щодо фінансування, підзвітності як державі, так і міжнародній спільноті, розробки та втілення нововведень, що призводять до якісно нових перетворень на царині розвитку освітніх систем та свідомості громадян, які прагнуть отримати освіту.

Перейдемо до розгляду стандартів внутрішнього забезпечення якості у ВНЗ. Нам пропонують до розгляду декілька пунктів, перелічимо їх:

1) політика закладу, тобто це певна система, стратегія, що спрямована на вироблення та забезпечення якості освіти, що надається закладом. Вона має бути доступною для широкого загалу й мати офіційний статус, не говорячи вже про зацікавленість самих студентів в участі при розробці та втіленні обраної політики;

2) затвердження, моніторинг та періодичний перегляд навчальних програм і дипломів. Це головним чином стосується вироблення механізму перегляду та моніторингу як навчальних програм закладу, так і його дипломів;

3) навчальні ресурси та підтримка студентів, тобто ВНЗ має гарантувати, що наявні ресурси, які забезпечують навчальний процес, є достатніми і відповідають змісту тих програм, які пропонує заклад. На нашу думку, це концептуально важливе положення, адже це розширює навчальні можливості студента, надає йому змогу опрацьовувати матеріал і самостійно, і під наглядом. Дуже важливо, щоб весь спектр таких ресурсів був легкодоступним і ураховував потреби студентів та їх відгуки;

4) інформаційні системи. Навчальні заклади мають збирати, аналізувати та втілювати в життя відповідну інформацію для ефективного управління своїми навчальними програмами та іншою діяльністю. Вони повинні постійно порівнювати себе з іншими суб’єктами надання освітніх послуг як в ЄПВО, так і за його межами для покращення якості надання освітніх послуг;

5) публічність інформації, тобто постійне оприлюднення інформації щодо навчальних програм та кваліфікації, котрі вони пропонують.

До питання про зовнішнє забезпечення якості вищої освіти зауважимо декілька принципів, що пропонуються нам до розгляду. Відтак, першим пунктом постає використання процедур зовнішнього забезпечення освіти, тобто зовнішні критерії, шляхи та засоби забезпечення якості надання освітніх послуг базуються на внутрішніх і мають враховувати їх ефективність. Важливо, щоб власна внутрішня політика і процедури уважно оцінювались в ході зовнішніх процедур для того, щоб визначити, на скільки ці стандарти дотримуються. [6] Не менш важливі й розробка процесів зовнішнього забезпечення якості, що передбачає вироблення цілей та завдання вищезазначених процесів всіма зацікавленими сторонами та їх оприлюднення, критерії для прийняття рішень, що мають бути також оприлюдненими, чітко регламентованими, з тлумаченнями кожного окремого положення, процеси, що відповідають своєму призначенню, тобто розроблені та втіленні задля забезпечення максимальної реалізації цілей і завдань, які передбачені ними, звітування, що має бути доступним широкому загалу, тобто і стиль, і побудова звітів, так само як і інформація, що міститься в них, повинна бути доступною всім соціальним прошаркам спільноти. Ми думаємо не варто коментувати, такі стандарти, як то подальші процеси, що мають обов’язкову чітку та струнку систему послідовних дій до втілення їх у життя, періодичність перевірки, невід’ємними рисами якої виступають публічність та регламентованість, загальний аналіз систем, що містить певну узагальнену інформацію щодо результатів моніторингу, оцінок, здійснених перевірок і т.д.

Надалі пропонуємо розглянути варіант Міжнародної стандартної класифікації освіти (далі МСКО), що був затверджений сесією ЮНЕСКО в кінці 1997 р. одразу вкажемо, що дана програма створювалась та використовується в інтересах отримання статистичних даних. Вона являє собою інтегровану та досить струнку структуру для збору та розповсюдження порівняної в міжнародному масштабі освітньої статистики. МСКО ґрунтується на двох головних компонентах: концепціях та визначеннях, що були розроблені за участі міжнародної громади, та на перемінних перехресної класифікації. Перш за все основний документ названої класифікації містить дефініцію «освіта», яка передбачає усі види свідомої, навмисної та систематичної діяльності, котра спрямована на задоволення освітніх потреб людини. Термін «освіта» у регламентуванні його МСКО виключає комунікацію, що не передбачає цілей навчання, а також різноманітні форми навчання, котрі не носять організаційного характеру. Не менш вагомим є те, що взятий нами до розгляду варіант МСКО зосереджує увагу саме на виголошених цілях освітніх програм ат на їх тривалості. В ньому встановлені сім ступенів, проте вони не визначаються як суворо регламентовані, перелічимо їх.

О. Допочаткова освіта визначає стартовий вік на рівні 3 років, але разом з тим не виключає можливість реалізації окремих програм в більш ранньому віці.

I. Початкова освіта.

II. Перший етап середньої освіти (характеризується початком навчання різними вчителями з різних предметів).

III. Другий етап середньої освіти. Стандартний вік входження на цей етап – 15–16 років. Також для цього рівня характерна наявність певної кількості програм, спрямованих на підготовку для проходження наступних етапів освіти.

IV. Післясередня не вища освіта.

V. Перший етап отримання вищої освіти. Тут варто сказати, що на цьому ступені не ведуться науково-дослідницькі роботи, як наслідок цей рівень не веде до отримання більш високої кваліфікації.

VI. Другий етап отримання вищої освіти, що передбачає отримання більш високої кваліфікації, а отже і проведення науково-дослідницької роботи.

Сьома ступінь МСКО не пропонується, проте в нашій країні вона визначається як після дипломна освіта, а в зарубіжних країнах сюди відносять здобуття докторського звання. А тепер порівняймо дану модель з описом систем освіти України та Великобританії.

Отож, бачимо, що дана класифікація практично повністю відтворює систему освіти нашої країни та де в чому схожа на систему, що функціонує у Британії, проте забагато й розбіжностей. Так, якщо в Великобританії наявні спеціальні програми, що мають різний ступінь складності й проходження яких визначає подальший розвиток на царині освіти, то в Україні наші діти спочатку йдуть до дитсадка, потім складають іспити для вступу в загальноосвітню школу, яка надає комплекс певних знань, що визначені за обов’язків мінімум, а потім вступає залежно від здібностей та бажання чи то до професійно-технічних закладів надання освіти, чи то на обраний факультет ВУЗу. Звичайно за останні роки в нас з’явилися такі установи як коледжі, гімназії, збільшилася кількість спеціалізованих та приватних шкіл, проте основна маса дітей вчиться у державних загальноосвітніх школах і більшість з них звертаються по допомогу до репетиторів задля підготовки до вступу у вищій навчальний заклад. Але хочемо також сказати, що наразі в Україні функціонують 17,2 тис. дитячих дошкільних закладів, які охоплюють 39% від загальної кількості дітей дошкільного віку; 1,3 тис. спеціальних і 507 санаторіїв, що задовольняють потреби дітей з вадами у психофізичного розвитку; понад 1,7 тис. профільних дитсадків. В галузі середньої освіти функціонують 21,6 тис. загальноосвітніх навчальних закладів, 273 гімназії, 232 ліцеї, 25 колегіумів; 401 школа-інтернат для дітей з розумовими та фізичними вадами у розвитку та 221 школа приватної форми власності. Що ж до вищої школи, то до мережі навчальних закладів І – ІІ рівнів акредитації відносять 979 установ, до мережі ІІІ–ІV рівня акредитації – 315. [20]

У Великобританії маємо такі статистичні дані:

ü в Англії понад мільйон дітей віком до 4 років відвідує дитячі садки. Це становить 50% від загальної кількості, в Уельсі – понад 70%, в Шотландії – 38%, а в Північній Ірландії – 15% дітей;

ü у Англії та Уельсі знаходиться приблизно 30 тисяч державних шкіл, в котрих навчаються 805 мільйонів дітей; в Шотландії – 2741 школа, в Північній Ірландії – 1300;

ü в приватних школах країни навчається понад півмільйона дітей;

ü загалом в державі 30% випускників вступають до вищої школи, 10% студентів складають іноземці.

Тепер пропонуємо розглянути стандарти, вироблені нашою країною.