Поняття правомірної поведінки

 

Традиційно увага юристів концентрувалась головним чином на проблемах, які зв’язані з неправомірними діями осіб, на проступках і злочинах. Звичайно протиправне діяння, як суспільна шкода і небезпечні різновиди анти суспільної поведінки, виступають рушійним фактором у визначенні степеня відповідальності особи за свої поступки.

Закріплення в юридичних нормах право особи на свободу вибору того чи іншого поступка представляє собою рішення, по своєму розгляді питання «як поступити». Тут вступає в силу внутрішні регулятори поведінки зв’язаних, як з посиленням примусу зі сторони державних органів, так і з характерно естетичним світом особи, закріпленим в її свідомості визначеним рівнем суспільної культури, поведінки, а також правових традицій суспільства.

Таким чином, правомірну поведінку, можна визначити, як обумовлений культурно-характерний зріст і життєвий досвід в людській діяльності, в сфері соціальної дії права, заснованої на свідомому здійсненні його цілей і потреб.

Поведінка людини завжди є свідомим волевиявленням, тим самим відрізняється від інших дій, які носять, наприклад, інстинктивний чи рефлективний характер. Попадаючи під вплив сторони права, людина повинна співвідносити з ним свої вчинки і може відповідно виконувати його приписи. Конкретні поступки в рамках закону набувають змісту по різній степені активності. Правова норма виявляється в окремих ситуаціях, як можливість ухилення від яких-небудь дій, так і здійснювати дії (виконувати вказані норми права). В його зміст також можуть входити вказівка, яка дає суб’єкту право можливості вибору тієї чи іншої дії (це використання правових норм на свої погляди). Вони уповноважують людину самій приймати рішення, на основі яких можуть виникати відповідальні права і обов’язки.

Правомірна поведінка – неоднорідна в своєму змісті і потребує в кожному конкретному прояві різної степені само існування особи, її ініціативні дії. При дотриманні норм права фіксується мінімальна активність, оскільки суб’єктом слід лише ухилятися від визначених дій.

Ці форми правомірної поведінки закономірно потребують більшої степені інтенсивності людської діяльності. Найбільш достатньо проявляється особистість при широкім використанні норм права в своїм житті, заснованим на її ініціативі виконання в необхідності, корисності і соціального призначення права в суспільстві.

Правомірна поведінка є соціально корисне діяння, направлена на задоволення державних і правових, суспільних і особистих інтересів, цінностей і цілей. Вони є особистою цінністю для права, тільки тому, що сама «людина, її права і свободи є вищою цінністю» (ст.2 Конституції Російської Федерації). Тому можна уявити правомірну поведінку, як правову цінність, тоді коли протиправна поведінка анти цінністю. Дійсно, тільки перше бажане для суспільства, приносить економічну користь, діє на розвиток особистості.

Принципове призначення права – в підтримці позитивної діяльності громадян. Закріплюючи зразки обов’язкової або можливої поведінки, право реалізується, знаходить практичне вираження в своїх проступках суб’єктів права. Закони, нормативно-правові акти, зостаються лише бажанням правотворчих органів, якщо вони не реалізовуються в поведінці тих чиї дії повинні регулювати.

Основні риси правомірної поведінки, визнаючи його соціальну сутність: масовість, добровільність, впевненість, усвідомлення, відповідальність особистості в своїх діях, її активність в виконанні обумовлених правом дій.

Правомірна поведінка завжди розглядається, як саме масове суспільне явище. Ніяке суспільство не мало б функціонувати без додержання громадянами його нормативних потреб. Правомірна поведінка з’єднуючи ланцюгом між правовою нормою і її соціальним ефектом, на досягнення якого розрахована дана норма. Вона – результат відтворення в житті потреб режиму законності, а сукупність всіх правових дій – це втілення правового порядку в суспільстві.

Межею правомірної і протиправної поведінки стали більш рухливі і об’ємні межі. Першого із них значно виросли і мають стійку тенденцію до подальшого розширення. Проте в цих умовах все ще тяжко відмовитись від стереотипів минулого, визнати, що демократія – це гарантія права меншості на критичне висловлення і своєрідне вираження своїх поглядів, право говорити і бути вислуханим.

До теперішнього часу ми зустрічалися з неправдиво розуміючими соціальними пріоритетами і цінностями. Поширювалась організована активність, об’єкт якої наближався до загального числа дорослого населення, а її показники заснувалися на числі виборців, голосували за «єдиний блок комуністів і безпартійних», а також на великих цифрах членів масових організаціях законодавчо закріплених в тексті «Конституції СРСР» на числі загальних «навантажень» і доручень членів трудових колективів.

Загальна активність, в основі якої лежала самостійна громадськість і характерна позиція. Інакомислячі, їхні сукупність думок і типи нестандартної поведінки були суспільно небажаними.

З позиції сьогоднішнього дня немає сумнівів в тому, що інакомислячі необхідні суспільству. Це випереджаюча поведінка тих, хто скоріше інших став діяти, борючись за права і свободи особистості. І тепер важливо діяти в умовах «різнодумства» людей, чиї вчинки не виходять за рамки правомірної, соціальної, відповідальної поведінки.

Шлях людини у суспільство значною мірою характеризує те, на скільки вона в своїй поведінці керується почуттям відповідальності, яка проявляється в діях особистості, усвідомлювати соціальні наслідки в своїй діяльності. Причому, не тільки здійсненні вчинків, але і не використання можливостей, які суспільство представило для здійснення соціально корисних справ. Відповідальність дозволяє поведінці людини поставити під контроль її власну свідомість, а таких понять, як честь, гордість і гідність – під контроль її совісті. Сучасне життя все гостріше стикається з проблемами відповідальності, користування своїми правами і свободами. скасуванням їх застосування на шкоду другим суб’єктам права. Суспільство багато чого втратило, не виховавши внутрішню і зовнішню культуру поведінки.

Соціальна цінність правомірної поведінки, проявляється в тому, що вони складають органічну частину цивілізованої поведінки. Цивілізованість – це поширене поняття, яке включає в себе багато зовнішніх проявів культури людини і суспільства. В більш вузькім понятті, цивілізована поведінка включає в себе такі категорії поведінки, як толерантність (терплячість), відповідальність, порядність. В формуванні рис, які характеризують цивілізованість, важливу роль грають самовиховання. Цивілізована правомірна поведінка – це співставлення суб’єктом права вчинки нормативних потреб, на основі впевненості в характерно-естетичних пріоритетах, суспільно людських обов’язків – не вкради, не вбий. Їх зміст залежить від того, в якій мірі людина слідує існуючим написаним правилам, наскільки є активним носіям поняття громадських обов’язків, розділяє і підтримує суспільні уявлення про добро і зло, справедливість і відповідальність. Правомірна поведінка у суспільному житті проявляється багатопланово. Дії, які відповідають правовим приписам можуть класифікуватись по різних критеріях і ознаках. Одним із таких критеріїв може бути відповідально конкретна поведінка характерного ідеалу.

При дослідженні соціально значимої поведінки виділяють її спеціальні види. Так, в спеціальній літературі визначається термін «конституційна правомірна поведінка», під яким розуміється більш високий ступінь відповідальної поведінки, передбаченої кримінально-правовими нормами, розглядаються «кримінально правова поведінка». При вирішенні питань, зв’язаних зі збудженням розслідування судовим розглядом і вирішенням кримінальних справ, виділяють «кримінально-процесуальну активність», як різновид правомірної поведінки в сфері дій кримінально-процесуального права. А в сфері трудових відносин предметом спеціального вивчення є «правомірна трудова поведінка», як юридично-значима частина діяльності трудових колективів і особистість, яка не протирічить потребам права і відтворена в різних формах виконання норм трудового права.

Можливо виділення інших видів правомірних форм адміністративно-правових відносин, що не заперечують більш суспільній типології. Необхідною її умовою повинна бути мотивація правомірної поведінки. Це система особистих факторів та поглядів осіб, їх переконання, орієнтації і інші внутрішні характеристики.

 

Види правомірної поведінки

 

Одним з найважливіших показників складу суспільства є категорія поведінки особистості в сфері правових дій, зрілість її поступків, готовність, або навпаки, неготовність сприймати діючі переміни, громадської позиції людини. Лише діяльність людей, їх активні правомірні проступки можуть відповісти наскільки діючі проступки можуть відповідати, наскільки діючим соціальним перемінам, наскільки глибоко вони доторкнулися до суспільства. По степені активності процесу входження особи в права регулювання виділяють наступні види правомірної поведінки:

1. Соціально-активна поведінка. Соціально-правова активність особистості представляє собою найбільш високий рівень правової поведінки, яка проявляється в суспільно-корисній, погодженій державою і суспільством діяльності в правовій сфері. Це перш за все ініціативна поведінка, яка може стати і нерідко існуючим фактором зміни в правовій системі. Соціально-правова активність визначається розвитком правосвідомості глибоких правових переконань, які свідомо приймають на себе готовність використати представлені правом можливості, творчо володіти ними в своїй повсякденній поведінці.

Така поведінка включає в себе наступні компоненти:

а) активність в діяльності добровільних організацій, партій, союзів, фондів, асоціацій та інших, які виникли на основі суспільних інтересів, соціальних груп, ідейного і групового вибору особистості. Така активність ставить ціль вплинути на підтримку, функціонування, або переміни державно-правових структур, відтворення реформ, захист громадських, політичних, соціальних і культурних прав і свобод громадян, їх участь в управлінні державними і суспільними справами;

б) активність в державно-організованих формах діяльності в сфері правотворчості і право реалізації (участь в обговоренні і прийнятті законопроектів інших суспільно-державних і суспільно-значимих рішень; участь у виборах депутатів, участь реалізації в правових установах і охорона правопорядку);

в) активністю у здійсненні і діяльності альтернативних, або паралельних суспільних і суспільно-державних структур (комітети, або ради суспільного самоуправління по населеному пункту; експертні суспільні ради; групи самодопомоги і забезпечення порядку, правозахисні асоціації і групи «суспільного подавлення» і т.д.);

г) самодіяльну активність особистості в сфері права (голосування визначеним образом під час виборів і референдумів, засоби масової інформації, порушення законності і суспільної моралі і т.д.).

2. Звичаєва поведінка. Людина, як відомо, вибирає найбільш доцільний і практичний варіант поведінки, вона діє вибірково. Привичка виникає в результаті багатогранного повторення дій, які діють у вже звичній, відомій обстановці. В цих умовах лише на початку людина обмірковує свої вчинки, а в подальшому вона діє в силу створеної звички, вести себе так, а не інакше.

Правові звички, як регулятори грають природну роль в процесі становлення правомірної поведінки. Згідно, проведених юристами досліджень, вони визнали привички в категорії домінуючого мотиву своїх вчинків в сфері права. Свідоме присвоєння правових цінностей забезпечує достатньо високий рівень розвитку особистості, якщо виконання потреб права проходить зі знанням справи.

В цей час всі соціальні норми права і принципи носять суспільний характер і не завжди можуть відповідати конкретній життєвій ситуації. Суспільна норма не враховує нерівність фізичних і духовних особистостей різних людей їх неоднакові можливості в відтворенні тої, або іншої дії. Тому нерідко існує необхідність самостійного осмислення особистістю обстановки, правильної орієнтації в зміненій ситуації, в змінених умовах вибору. В силу цих утворень, правових звичок потрібно дотримуватися законів при свій їх дії.

Позитивні дії, в основі яких лежать виконання нормативних передбачень, потребують волевиявлення ініціативи, творчості, діяльної активності особистості, а ці риси соціальної цінності правомірної поведінки не завжди досягаються лише формуванням звички до виконання закону.

3. Конформістська поведінка. Конформістська правомірна поведінка представляє собою пасивне дотримання особою норм права, пристосування, підкорення своєї поведінки думкою і діями оточуючих. Іншими словами, в сфері соціально-правових відносин, людина вчиняє правомірно, оскільки, так вчиняють інші. Як соціально-психологічну категорію, конформізм потрібно відрізняти від поняття конформоності – це відповідність вчинків особистості, які визнані, або потребують стандартно ціннісних, що розділюються групою, в яку входить дана особа.

Конформістська поведінка складає лише нижчу ступінь суспільної поведінки конформного. Вона заснована на пристосовуючи при відсутності особистих критичних позицій, відповідність вчинків людей з діями інших осіб. Поняття конформізму застосуємо тільки у визначеному способі вирішення конфлікту між індивідуумами і групою – підкорення індивіда груповими стандартами і потребами.

Мотиви такої поведінки характеризують громадську несформовану особистість: узгодження підкорення, засноване на пасивному відношенні до правового порядку: бажанням уникнути засудження в групі або колективі, побоювання втратити близьких, або знайомих і т. д. В свою чергу це призводить до поведінки ситуаційного, залежного підкорення зовнішнього прикладу. В протилежній особистості, з чіткою системою ціннісних орієнтацій, які можуть і співпадати з думкою оточуючих, конформна позиція суб’єкта права не дозволяє йому протистояти втіленим вказівкам, протиставлення своєї думки думкою інших, відстоювати її і свій вибір поведінки.

Соціально-правовий конформізм є соціально-корисним явищем, оскільки індивід, підкоряючись поглядам і переконанням інших, дотримується вимог права і тим самим точно реалізує їх в життя. Однак слід визначити і те, що конформістська поведінка будучи зразком для суспільства, не є для нього бажаним, як перспективна ціль дії права, оскільки представляє собою безслівне підкорення, сліпе слідування за правом без його логічного усвідомлення, на основі власних оцінок корисності і необхідності правових вимог.

4. Маргінальна поведінка. Слідування поглядам людей, правові думки яких розходяться з потребами правових норм, лежить в основі такої формально-правомірної поведінки, як маргінальна (лат. margo – край, границя).

Вона відображає стан індивідів, які знаходяться на межі акти суспільного прояву своєї поведінки, яка веде до правопорушення. В даний проміжок часу, мотивами поведінки виявляються інші рушійні сили – загроза можливого наказу, власні угоди від правомірності, боячись осудження з боку колективу, групи чи середовища.

Маргінальний статус став нормою великого числа людей. В політичному плані такі люди відірвані від своїх соціальних коренів. Звідси їх потенційна готовність здійснити правопорушення, впасти в агресивність чи, навпаки, соціальну апатію. В правовім плані маргінальність характеризується особливим перехідним проміжком між правомірною і протиправною поведінкою особи, яка викликається власною соціально-психологічною деформацією.

Серед осіб, поведінку яких відносять до маргінальної, також велику частину становлять ті особи, які знаходяться на межі між «добром і злом».

Отже, така поведінка характеризується тим, що особа співставляє свої вчинки у відповідності з нормами чинного законодавства, тому що в неї страх перед юридичною відповідальністю. Слід сказати, що негативним аспектом такої поведінки являється той факт, що як тільки держава послабить міри по боротьбі зі злочинністю, така особа в будь-який момент готова до споєння злочину.

Неправомірна поведінка