Формування теоретичних основ правової держави

 

Правова держава як теоретична концепція і практика має тривалу історію. Уже в стародавні часи починаються пошуки принципів, форм і конструкцій для встановлення належних взаємозв’язків, взаємозалежностей і узгодженої взаємодії права і влади. У процесі розвитку уявлень, що поглиблювалися, про право і державу досить рано сформувалася ідея про розумність і справедливість такої політичної форми суспільного життя людей. Цілий ряд положень, значимих для подальших уявлень про правову державу, було розроблено вже античними авторами. У їхньому числі положення про владу закону як поєднання сили і права (Аристотель та інші); про розрізнення правильних і неправильних форм правління, про змішане правління і про роль права в типології державних форм (Сократ, Платон, Аристотель, Полібій, Цицерон); про співвідношення природного права і права, що випливає з волі людини (Демокріт, софісти й ін.); про рівність людей за природним правом (деякі софісти, римськи юристи); про право як мірило справедливості й норму регулювання політичного спілкування (Аристотель); про державу (республіку), як „справу народу”, як правове спілкування і „загальний правопорядок” (Цицерон); про сфери приватного і публічного права; про вільного індивіда як юридично особу, суб’єкт права (римські юристи). В епоху занепаду феодалізму ідеї правової державності з позицій історизму виклали прогресивні мислителі того часу Н. Макіавелі і Ж.Боден. У період ранніх буржуазних революцій у розробку концепції правової держави значний внесок зробили філософи-мислителі і просвітителі Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Ш.Л. Монтеск’є, Д. Дідро, П. Гольбах, Т. Джефферсон і багато інших.[6, С.56]

Засновником концепції правової держави вважається великий німецький філософ Еммануїл Кант. А термін „правова держава” вперше з’явився у працях німецьких юристів першої третини XIX ст. Карла Вількера, Роберта фон Моля, Карла фон Роттека.

Значний внесок у розроблення ідеї правової держави внесли також українські вчені Михайло Драгоманов, Михайло Грушевський, Максим Ковалевський, Богдан Кістяковский, Сьанілав Дністрянський, Микола Палієнко, Олександр Малицький, В’ячеслав Липинський та інш.

Найближче до розуміння суті правової держави підійшов ще в XIX ст. видатний український мислитель М. Драгоманов, який вважав, що „не народи існують для держав, а держави для народів”.[4, С.65]

Найвищу цінність у суспільстві, на думку М. Драгоманова, має особистість.

Суспільний ідеал для мислителя – громадівський соціалізм, заснований на широкому самоврядуванні та федералізмі. М.Драгоманов також розробляв ідеї перетворення європейських держав на федералістичне об’єднання, до якого мала б увійти як повноправний партнер Україна.

Відомий правознавець Б.Кістяківський наголошував на тому, що правова держава неможлива без народного представництва та поваги до прав людини.

Його ідейна спадщина є цінною завдяки активному обстоюванню конституційно-демократичних позицій, пропаганді та усвідомленню творчої спадщини М. Драгоманова, глибокому аналізові витоків, причин і форм прояву кризи сучасної йому правосвідомості. Обґрунтовуючи цінність людської особистості, Б.Кістяківський прийшов до ідеї про необхідність створення соціалістичної правової держави. Однак його концепція соціалізму мала, швидше, етичний характер і зовсім не була схожою на марксистський соціалізм.

А от український філософ В.Липинський обґрунтував ідею обмеженої законами правової монархії (гетьманату) з суворо проведеним поділом державної влади.

Провідні цінності його філософії – держава і нація. „Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі нацією не схочемо бути”, - таким було кредо мислителя. Ідеал майбутньої Української держави В.Липинський вбачав у незалежній трудовій і легітимній (правовій) монархії зі спадковою владою гетьмана – монархії англійського взірця. Основною умовою реалізації ідеї української державності є, за В.Липинським, єдність – релігійна, регіональна, політична, організаційна. Досягнення її можливе на основі плекання територіального патріотизму – єдності всіх громадян України, незалежно від національної, конфесійної, соціально-класової ознак, та в залученні до творення Української держави не лише народних мас, а й еліти.[4, С.66]

Праці цих та інших згаданих мислителів, як і праці сучасних учених, є важливою складовою вчення про правову державу.