Проблеми подружньої пари в молодій сім’ї

 

Можна зауважити, що на перших етапах становлення молодої сім’ї з’являються різного роду сімейні проблеми, які є досить поширеними у вирі буденного життя. І це як правило свідчить про значну напруженість та конфліктонебезпечність сімейних стосунків. Якщо подивитися на це «наївними очима», то маже здаватися, що люди розучилися дружньо жити у сім’ї. Постає питання. Яке ж справжнє становище у цій сфері?

Сім’я у 20 столітті стала менш міцною. До загальної тенденції, пов’язаної з послабленням діяльнісної основи, додаються деякі істотні проблеми.

Однією досить гострою і поширеною на сьогоднішній день є проблема сімейного лідерства. Здається, на перший погляд в сім’ї, заснованій на коханні або близьких почуттях, не повинно бути ніякої боротьби, самолюбства та характерів. Але насправді вона майже завжди є – така вже природа людини – і може, незважаючи на подружні почуття, досягати значної гостроти.

Зараз у чоловіків ще значною мірою залишилось уявлення про їх ведучу роль, статус лідера у сім’ї, хоча ні в яких законодавчих документах цього не зафіксовано. Це уявлення підтримується громадською думкою, в тому числі і жіночою. Та ж досить типовими є жіночі розмови про справжнього чоловіка; за яким жінка повинна бути, як «за кам’яним муром». Чоловіки засвоюють такі думки «з молоком матері» і виробляють відповідні установки. Мабуть, жоден чоловік, якщо б йому сказали, що він буде «підкаблучником», не погодився б вступати у шлюб. Але сучасна емонципована жінка, що дуже часто не поступається чоловікові в освіті та внеску у сімейний бюджет, не схильна визнавати його головою, тільки виходячи з традиційних уявлень.

 «Де була б сила жінок, коли б чоловіки не були марнославні?»

М.Ебнер фон Еменбах[15].

Якщо ж він своїм розумом, сімейною відповідальністю і достатнім заробітком підкріплює власні лідерські претензії, вона може визнавати його в цій ролі, але, коли його подружня поведінка явно не бездоганна, дружина найчастіше не визнає його права на статус лідера. Навіть романтичне кохання на старті сімейного життя часто не врятовує сім’ю від загострення стосунків. Дослідники проблем сім’ї вважають, що за будь-якими проявами подружніх конфліктів певною мірою стоїть боротьба за лідерство.

Проблема розподілу домашньої праці теж характерна для сучасної молодої сім’ї. Ця проблема також походить з традиційних, застарілих чоловічих уявлень про сім’ю та господарчі ролі партнерів, про «чоловічу» та «жіночу» працю в сім’ї. Але в сучасній міській квартирі, а в Україні біля 70% громадян мешкають у містах з газом, паровим опаленням і гарячою водою. «Чоловіча» робота з сокирою, молотком, пилкою зустрічається вже тільки епізодично, в той час як, жіноча значно більше. Її, власне, теж небагато, і міська жінка з однією чи навіть двома дітьми не так вже перенавантажена, але почуття справедливості підбурює її на вислови протесту. Ухилення від допомоги жінці у домашній праці є досить типовою рисою чоловічої поведінки, і, хоча це явище не фігурує серед приводів для розлучення, воно часто постає вагомим фактором погіршення стосунків.

Якщо б чоловік все ж таки залишив свою принциповість, і пішов на поступок своїй дружині, допомагаючи її у виконанні домашньої праці. Для того, щоб принести радість і задоволення своїй дружині, виконавши невеличку домашню роботу. При цьому він принесе щастя своїй дружині і забезпечить собі душевну рівновагу і радість від зробленої і принесеної користі на благо своїй сім’ї.

Стаття Івана Франка «Що таке поступ?» завершується такими словами: «Лише стан нашого серця може призвести до поступу у розв’язання тих проблем, з якими щодня зустрічаємось в побуті»[16].

Ще однією проблемою є проблема подружнього спілкування, яка менш усвідомлюється як причина подружніх конфліктів, але, на наш погляд, її негативна роль не поступається ролі двох попередніх суперечностей сімейного життя.

Поширена думка, що причиною погіршення подружніх стосунків, є пияцтво чоловіків, подружня невірність, психологічна несумісність, фінансові проблеми. Спілкування вважається лише формою, від якої стосунки істотно не залежать. Насправді спілкування часто буває самостійним деструктивним чинником подружніх стосунків. Воно, як і попередні сімейні проблеми, є наслідком минулого.

Одним з напрямів консультативної соціально-педагогічної роботи, спрямованої на допомогу сім’ї, є просвітництво, ознайомлення молоді з природою подружніх стосунків та шляхами їх гармонізації.

Щодо проблем сімейного лідерства доцільно висловити такі основні міркування. Виходячи з закономірної для сучасної сім’ї, найбільш конструктивним варіантом є надання обом партнерам можливості лідирувати в певних сферах сімейного життя. Таких сфер декілька: ділова (вирішення принципових питань сім’ї), господарська, фінансова, культурна, педагогічна, сексуальна, родинна, комунікативна. Достатньо жінці чи чоловікові почувати себе безсумнівним лідером хоча б у одній – двох сферах, і в неї (нього) вже не буде відчуття явної подружньої неповноцінності. Але в тому то і справа, що існує чимало людей, які з певних причин, про які вони не хочуть і замислюватися, «заганяють партнера у глухий кут», тобто намагаються мати вирішальний голос у всіх справах і вважати себе кращим за партнера у всіх відношеннях. У таких людей існує не вербальна потреба бути у сім’ї повними лідерами (при цьому вони люблять поскаржитися на безініціативність іншого члена подружжя). Так, припустимо, якщо чоловік поступається у хазяйновитості, але має широкі культурні інтереси і знання, то розумна жінка не буде вважати його «гнилим інтелігентом», «марнославним» чи чимось на зразок цього, а буде підтримувати його авторитет культурного лідера. Від цього її стосунки тільки виграють.

Вирішення проблеми розподілу домашньої праці потребує в основному роботи з чоловіками. Саме їх треба переконати взяти на себе частину «жіночої» праці, аби зайнятість чоловіка і жінки хоча б за часом були рівні. Що повинен робити кожен з них – справа внутрісімейна. Щоправда дослідники відзначають і появу принципово нового явища – жіночого побутового паразитизму, коли молода, добре освічена жінка, намагається перекласти домашні справи на чоловіка або когось з батьків.

Навчання молоді мистецтву конструктивного, культурного подружнього спілкування, схоже, є на сьогоднішній день «незручним вантажем», але працювати над цим треба. Проблема полягає в існуванні у більшості наших сучасників сильної установки, яку можна назвати «психологією покарань». При будь – яких подружніх непорозуміннях, за виключенням, можливо, першого, «медового» періоду, вона спрацьовує майже автоматично. Висловлювання партнерів спрямовується не на з’ясування істини та вирішення проблем, а на те, аби уразити, нанести удар по самолюбству, тобто «Я – концепції» партнера.

Застосовуються негативні узагальнення, перебільшення, глузування, «профілактичне звинувачення». Особливо характерним є стиль сварки замість простого діалогу.

- Ти вже приготувала поїсти?

- А як ти гадав? (замість того, щоб просто відповісти «так»).

- Купи, будь ласка, коли будеш повертатися з роботи, хліба.

- А то в мене буде для цього час! (замість: «в мене не буде для цього часу»).

Такий стиль спілкування сам по собі, незалежно від інших обставин сімейного життя, надає йому кожного разу помітного конфліктного характеру, перетворюючи невеличкі непорозуміння у досить серйозні та болісні суперечки. В масовій культурі спілкування чомусь вважається «прісним» якщо обходитися без елементів покарання, для багатьох вони є головним засобом гумору, але такий гумор досить дорого коштує для подружніх стосунків.

У 20 столітті помітно зріс інтерес до умов психологічної сумісності подружжя або подружньої сумісності. Було проведено чимало досліджень і отримано певні переконливі висновки, з якими, безумовно, треба знайомити молодь у процесі просвітницької та консультативної роботи (А.М. Волкова, В.О.Сисенко).

Значний і, можливо, вирішальний вплив на подружню сумісність має однакове розуміння основних умов сімейного щастя. Існує чотири типових варіанти такого розуміння.

1. Головним для сім’ї є матеріальний добробут: гарна квартира, достатнє матеріальне забезпечення членів сім’ї, затишок, смачне харчування. Найціннішими вважаються господарські якості подружжя, а всі інші – комунікативні, етичні, педагогічні, сексуальні – хоч і цінуються, а все ж таки є другорядними. Скажімо, жінка вибачає чоловікові грубуватість, ухилення від виховання дітей або посередні якості сексуального партнера, але господарська невмілість, невеликий заробіток чоловіка є, в її очах, його нестерпним недоліком.

2. Найбільшою цінністю подружнього життя є ніжні, лагідні стосунки, уважність партнерів один до одного, відсутність конфліктів, все інше – відносно другорядне. Жінка з такою орієнтацією здатна пробачити чоловікові посередній заробіток і руки, які не все вміють робити, але буде постійно незадоволена відсутністю лагідних слів, маленьких ознак уваги, вживання грубих слів. Чоловік даного типу ніколи не змириться з «психологією покарань» своєї жінки, хоча стерпить не дуже смачні борщі.

3. Життя сім’ї обертається навколо дітей, вони є головною цінністю і радістю батьків. Якщо вони здорові, гарно доглянуті і виховані, можна бути задоволеним сімейним життям. Якщо чоловік є добрим батьком, матеріально забезпечує дітей і займається їх вихованням – кращого не можна і бажати. Характер його спілкування з жінкою і сексуальні якості в цій ситуації менш важливі.

4. Головною радістю сімейного життя є інтимна близькість, і задоволеність нею постає критерієм її оцінки. Така орієнтація є більш сучасною і характерною для молодих сімей. Хоча через 10-15 років сімейного життя вона змінюється іншою ознакою.

Іншим важливим фактором подружньої сумісності є вдале поєднання рис домінантності партнерів, тобто їх прагнення до влади, нав’язування власної волі, лідерства.

У світлі актуальності для сучасної сім’ї проблема лідерства стає зрозуміло, наскільки значущим є даний фактор подружньої сумісності. Естонські психологи Д.Кужар і Е.Тійт провели ґрунтовне дослідження цього явища і дійшли таких висновків:

- дві домінуючі або дві людини домінантного типу не утворюють доброї подружньої пари;

- занадто високий ступінь домінування зменшує вірогідність щасливого шлюбу;

- для стабільності шлюбу було б краще, щоб у чоловіка міра домінування не була вищою, ніж у жінки.

Американський психолог Г.Санівен називає тип подружжя з явним домінуванням чоловіка «батько-дочка». Чоловік отримує визнання свого лідирування, а жінка – захист, турботу, поблажливе ставлення до її недоліків. Тип пари з протилежним розподілом ролей вчений називає як «мати-син». Таких пар існує чимало, і вони також здатні жити у подружній гармонії, але за умови достатньо дипломатичної поведінки жінки. Якщо ж вона підкреслює власне лідерство і робить це досить грубо, то найтолерантніший чоловік рано чи пізно почне проявляти незадоволення, формою якого може стати пияцтво, конфліктність, ізоляція від сім’ї.

В поєднанні рис темпераменту має чимале значення тому, що деякі типи темпераменту більше, а деякі менше сприяють утворенню домінантних якостей. Так, скажімо, холерики і сангвініки більш схильні до домінування, ніж представники меланхолічного типу.

Позитивною для подружньої сумісності є також близькість основних світоглядних позицій (релігійних, політичних, естетичних), зокрема поглядів на те, як можна і як не можна досягати мети (чесним чи нечесним шляхом).

«Любов – прекрасне почуття, але щоб двоє молодих людей могли жити разом, їх повинна об’єднувати спільність поглядів, інакше не може виникнути справді щаслива сім’я».

Н.К.Крупська[17].

Враховуючи наявну в нашому суспільстві певну ідеалізацію кохання та переконання молоді, що кохання допомагає здолати всі перешкоди, треба довести можливість такої ситуації лише на першому, короткочасному відрізку сімейного життя.

Важливо також познайомити молодь з тими небезпечними ситуаціями для сімейного життя, які з’являються на певних його етапах, у певні періоди.

Перша з них пов’язана з необхідністю адаптації партнерів як один до одного, так і до сімейного життя. Навіть при достатній психологічній сумісності з’являються потреба пристосуватися до манер, звичок і смаків один одного, до нових обов’язків, стосунків з родичами партнера. Все це створює побутову психологічну, сексуальну, культурну, родинну сфери адаптації, у кожній з яких є свої проблеми. Недарма значна частина шлюбів розпадається у перший рік існування. Ознакою даної адаптації є задоволення партнерів шлюбом і відсутність постійних конфліктів з приводу зазначених вище проблем.