Вплив «шістдесятників» на процес розвитку суспільства

У 1961 р. Хрущов почав новий етап десталінізації, піком якого стало вилучення мумії диктатора з мавзолею. Будь-яка дія, спрямована проти Сталіна, завжди було хорошим знаком для українців. Їх впевненість в собі підкріплювали та інші події. Урожай, зібраний республікою в цьому році, був винятково багатим, що дало партійному керівництву Україна підстава вимагати від Кремля нових поступок. Намагаючись якось зменшити тертя, що виникли між ним та українцями через проблеми сільського господарства, Хрущов здійснив у травні 1961 р. широко розрекламовану поїздку до могили Шевченка. Тим часом культурна «відлига» досягла найвищої точки, коли російські письменники наважилися на такі кроки, як публікація за кордоном «Доктора Живаго» Б. Пастернака, який стверджував загальнолюдські, а не радянські цінності, або видання в СРСР «Одного дня Івана Денисовича» О. Солженіцина, детально описувати жахи сталінських таборів. Ці факти створювали враження, що, незважаючи на сердиті окрики з Кремля, можлива подальша лібералізація літератури і культури в цілому.

Культурна українська еліта, особливо літератори, відновила спроби використовувати десталінізації для розширення можливостей творчого самовираження. Вона знову зайнялася підрахунками тих втрат, які Сталін завдав українській культурі. Письменники старшого покоління досі наполягали на реабілітацію своїх репресованих колег. Так, Корнійчук запропонував заснувати «Бібліотеку великих 20-х», щоб оприлюднити твори Блакитного, Куліша, Курбаса та інших жертв чисток. Інші вимагали реабілітації жертв кінця 1940-х. І всі разом виступали проти тривала русифікації.

Однак найбільш примітним явищем стало народження нового покоління письменників, поетів і критиків, таких як Василь Симоненко, Ліна Костенко, Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Іван Драч, Микола Вінграновський і Дмитро Павличко, вимагали виправлення «помилок» сталінського минулого та гарантій, що розвиток української культури не буде задушене в майбутньому. На їхню думку, найкращим способом досягнення цієї мети було б «повернення до правди». Не в силах бути спокійними свідками непослідовною десталінізації, ці молоді люди самі включилися в неї, вимагаючи припинити втручання партії в справи літератури й мистецтва, домагаючись права на творчі пошуки і відстоюючи чільну роль української мови в освіті і культурному житті республіки. На початку 1960-х представники нового літературного покоління, що отримав назву «шістдесятники», не тільки відкидали втручання у свою творчість партійних бюрократів, а й засуджували лицемірство, угодовство і надмірну обережність своїх старших колег.

Бунтарство цієї талановитої молоді явно виходило за рамки, що передбачають хрущовської лібералізацією. Крім того, нова літературна когорта отримувала все зростаючу підтримку молодої інтелігенції.

У Радянському Союзі з'явився примітно невеликий, але постійно зростаюче коло людей званих шістдесятниками, який став, відкрито критикувати уряд і вимагати дотримання своїх релігійних і національних прав. Як же після многоліття терору, в умовах жорсткого ідеологічного контролю та постійного «промивання мізків» міг виникнути цей гідний подиву виклик режимові? У значній мірі шістдесятництво було результатом десталінізації, процесу ослаблення «паралічу страху», розпочатих Хрущовим. Дозовані викриття страшних злочинів сталінської епохи викликали розчарування та скептицизм відносно інших сторін режиму. У результаті, коли Брежнєв почав згортати політику лібералізації, це викликало протест, особливо інтелігенції.

Рух шістдесятників, в СРСР умовно можна розділити на три течії, які, втім, часто зливалися. Завдяки своїй наближеності до західним кореспондентам найбільшу популярність здобуло правозахисний, або демократичний, рух, що базувалося в Москві. Більшість його учасників представляла російська інтелігенція, а серед його лідерів були такі світила, як романіст Олександр Солженіцин та фізик-ядерник Андрій Сахаров. В Україні та інших національних регіонах шістдесятники викристалізовувалося навколо національних проблем, зазвичай тісно взаємопов'язаних з питаннями громадянських прав і свободи совісті.