Тема 1. Державна мова – мова професійного спілкування

Як працювати з курсом?

Під час прочитання теоретичного матеріалу ви побачите, що кожна тема має назву, кілька питань, які будуть висвітлені в тексті, ключові слова, які є важливими складниками певної теми.

Шановні слухачі! Виконання цих нескладних правил допоможе вам успішно впоратися з навчальним матеріалом, якого загалом достатньо для виконання всіх навчальних завдань.

Критерії оцінювання:

а) практичні заняття – 10х6 балів – 60 балів;

б) модульнаконтрольна робота – 30 балів;

в) самостійна робота – 10 балів (укласти перекладний тлумачний термінологічний словник своєї спеціальності (фахові слова) на 100 слів). Слова розташовувати в алфавітному порядку, нумеруючи їх.
Словник оформлювати згідно з поданим нижче зразком:

Зразок:

Лінгвістика (рос. лингвистика) – наука про мову в усій складності її прояву; природну людську мову взагалі та про всі мови світу як індивідуальних її представників

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ

1. Анніна І. О. Російсько-український словник / І. О. Анніна, Г. Н. Горюшина, І. С. Гнатюк. – К.: Абрис, 2003. – 1424 с.

2. Безгодова Н. С. Українська мова (за професійним спрямуванням): практ. завдання та метод. вказівки / уклад.: Н. С. Безгодова, Л. Л. Колесникова. – 3-є вид., доп. і переробл. – Луганськ: Альма-матер, 2008. – 78 с.

3. Безгодова Н. С. Українська мова (за професійним спрямуванням): навч. посіб. / Н. С. Безгодова. – Луганськ: ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2011. – 157 с.

4. Ботвина Н. В. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділового спілкування: навч. посіб. / Н. В. Ботвина. – К.: АртЕК, 2000.

5. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2005. – 1728 с.

6. Галузинська Л. І. Українська мова за професійним спрямуванням: навч. посіб. / Л. І. Галузинська, Н. В. Науменко, В. О. Колосюк. – К: Знання, 2008. – 430 с.

7. Глуховцева К. Д. Модульний курс української мови за професійним спрямуванням / К. Д. Глуховцева, О. М. Горошкіна, В. В. Лєснова та ін. – Донецьк, 2006. – 120 с.

8. Глуховцева К. Д. Складні питання сучасної української літературної мови. Встіп. Фонетика. Фонологія. Морфонологія. Лексикографія. Фразеологія. Лексикографія: навч. посіб для студ. вищ. навч. закл. / К. Д. Глуховцева. – Луганськ: ДЗ „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”, 2011. – 260 с.

9. Глуховцева К. Українська мова: тестові завдання до вивчення курсу на нефілологічних спеціальностях вищих навчальних закладів / К. Глуховцева, І. Ніколаєнко, М. Нікульчев. – Донецьк, 2007. – 128 с.

10. Глущик С. В. та ін. Сучасні ділові папери: навч. посіб. для вищ. та серед. спец. навч. закл. / С. В. Глущик, О. В. Дияк, С. В. Шевчук. – 4-те вид., переробл. і доп. – К.: Вид-во А.С.К., 2003. – 400 с.

11. Головащук С. І. Російсько-український словник сталих словосполучень / С. І. Головащук. – К.: Наук. думка, 2001. – 640 с.

12. Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення: навч. посіб. для студ. аграр. вищ. навч. закл. та коледжів / Т. Б. Гриценко. – К.: Центр навч. л-ри, 2003. – 536 с.

13. Гриценко Т. Б. Українська мова за професійним спрямування: навч. посіб. / Т. Б. Гриценко. – К.: Центр учб. л-ри, 2010. – 624 с.

14. Ділова українська мова: навч. посіб. / О. Д. Горбул, Л. І. Галузинський, Т. І. Ситник та ін. – К.: Знання, 2007. – 222 с.

15. Дрозд Л. М. Українська мова за професійним спрямуванням: Практикум: навч. посіб. / Л. М. Дрозд. – Д.: Пороги, 2008. – 208 с.

16. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова: підруч. для вищ. та серед. спец. навч. закл. / М. Г. Зубков. – 4-те вид. – Х.: Торсінг, 2003. – 448 с.

17. Зубков М. Г. Мова ділових паперів: комплексний довідник / М. Г. Зубков. – Х.: Фоліо; Майдан, 2004. – 288 с.

18. Кацавець Г. М. Мова ділових паперів: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Г. М. Кацавець, Л. М. Паламар. – 3-тє вид., переробл. і доп. – К.: Алерта, 2006. – 327 с.

19. Культура фахового мовлення: навч. посіб. / за ред. Н. Д. Бабич. – Чернівці: Книги-XXI, 2006. – 496 с.

20. Максименко В. Ф. Мова професійного спілкування / В. Ф. Максименко. – Х.: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2008. – 512 с.

21. Мацько П. І. Стилістика ділової мови і редагування документів: навч. посіб. для дистанц. навчання / Л. І. Мацько, Л. В. Кравець, О. В. Солдаткіна. – К.: Ун-т „Україна”, 2004. – 281 с.

22. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування: навч. посіб. / Зоряна Мацюк, Ніна Станкевич. – К.: Каравела, 2006. – 352 с.

23. Мозговий В. І. Українська мова у професійному спілкуванні: Модульний курс / В. І. Мозговий. – 2-ге вид., переробл. і доп. – К.: ЦНЛ, 2006. – 592 с.

24. Нелюба А. Теорія і практика ділової мови: учб. посіб. / А. Нелюба. – Х.: Акта, 1997. – 192 с.

25. Нікуліна Н. Зіставна характеристика термінів на позначення частин автомобіля в технічній літературі кінця 20-х – початку 30-х років ХХ століття / Н. Нікуліна // Вісн. Луган. держ. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. – 2002. – № 4. – С. 89.

26. Пивоваров В. М. Ділова українська мова: навч. посіб. / В. М. Пивоваров, Ю. І. Калашник, Л. Г. Савченко. – Х.: Одіссей, 2007. – 232 с.

27. Погиба Л. Г. Складання ділових паперів: практикум: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Л. Г. Погиба, Т. О. Грибінченко, М. П. Богдан. – 2-ге вид. – К.: Либідь, 2004. – 240 с.

28. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови / О. Д. Пономарів. – К.: Либідь, 1993. – 368 с.

29. Сербенська О. Я. Культура усного мовлення. Практикум: навч. посіб. / О. Я. Сербенська. – К.: ЦНЛ, 2004. – 216 с.

30. Словник іншомовних слів / уклад. С. М. Морозов, Л. М. Шкарапута. – К.: Наук. думка, 2000. – 267 с.

31. Скібіцька Л. І. Діловодство: навч. посіб. / Л. І. Скібіцька. – К.: Центр навч. л-ри, 2006. – 224 с.

32. Українська мова: практикум: навч. посіб. / Пазяк О. М., Сербенська О. А., Фурдуй М. І., Шевченко Л. Ю. – К.: Либідь, 2001. – 384 с.

33. Українська мова професійного спрямування: навч. посіб. для студ. ВНЗ / С. І. Дорошенко, А. С. Захарчук та ін. – Суми: Довкілля, 2007. – 281 с.

34. Чмут Т. К. Етика ділового спілкування: навч. посіб. / Т. К. Чмут, Г. Л. Чайка. – 6-те вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2007. – 230 с.

35. Чорненький Я. Я. Українська мова (за професійним спрямуванням): Ділова українська мова: Теорія. Практика. Самостійна робота: навч. посіб. для вузів / Я. Я. Чорненький. – К.: Центр навч. л-ри, 2004. – 304 с.

36. Шевчук С. В. Ділове мовлення. Модульний курс: підручник / С. В. Шевчук. – К.: Літера ЛТД, 2003. – 448 с.

37. Шевчук С. В. Ділове мовлення для державних службовців: навч. посіб. / С. В. Шевчук. – 2-е вид., виправл., доп. і переробл. – К.: Арій, 2007. – 416 с.

38. Шевчук С. В. Українська мова за професійним спрямуванням: підручник / С. В. Шевчук, І. В. Клименко. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Алерта, 2011. – 696 с.

39. Шкуратяна Н. Г. Сучасна українська літературна мова. Модульний курс: навч. посіб. / Н. Г. Шкуратяна, С. В. Шевчук. – К.: Арий, 2010. – 824 с.

 

За походженням:

§ службові – документи, що стосуються діяльності підприємств, установ, організацій;

§ особисті – документи, які стосуються конкретних осіб поза межами виконання службової діяльності.

За місцем складання (виникнення):

§ внутрішні – чинні в межах організації, установи, де їх складено;

§ зовнішні – це вхідна й вихідна документація.

За напрямком:

§ вхідні;

§ вихідні.

За видом (формою):

§ стандартні (типові) – документи, розроблені вищими органами для підвідомчих організацій;

§ трафаретні – це документи, частина яких надрукована, а для змінної інформації залишено вільні місця;

§ індивідуальні – документи, які створюють у кожному конкретному випадку для вирішення окремих ситуацій (службоі записки, автобіографія тощо).

За терміном виконання:

§ нетермінові (звичайні, безстрокові) – документи, які розглядають згідно з черговістю надходження;

§ термінові – документи, термін розгляду яких визначено законом, відповідним правовим актом або адміністрацією, а також документи, що мають позначку „Терміново” або „Дуже терміново”.

За ступенем гласності:

§ несекретні (звичайні, для службового користування);

§ секретні (таємні) або цілком секретні (цілком таємні).

За стадіями створення (виготовлення):

§ оригінали – основний вид документа, перший і єдиний його примірник;

§ копії – це точне відтворення оригіналу. Розрізняють такі види копій: а) відпуск – повна копія відправленого з установи документа, яка залишається у відправника; б) витяг – копія не всього документа, а лише його частини; в) дублікат – другий примірник документа, який видається у разі втрати оригіналу, має юридичну силу оригіналу.

За складністю:

§ прості – містять інформацію з одного питання;

§ складні – містять інформацію щодо двох і більше питань.

За терміном зберігання:

§ тимчасового зберігання (до 10-ти років);

§ тривалого зберігання (понад 10 років);

§ постійного зберігання.

За технікою відтворення:

§ рукописні;

§ відтворені механічним способом;

§ відтворенні електронним способом.

Документ становить сукупність окремих елементів, які називають реквізитами. Залежно від виду ділового папера набір реквізитів і порядок їхнього розташування різний. Однак існують установлені єдині моделі побудови однотипних документів – формуляр – зразок, що відповідає вимогам чинних державних стандартів.

Формуляр-зразок установлює такий склад реквізитів (усього 31 реквізит):

– Державний герб України;

– емблема організації чи підприємства;

– зображення урядових нагород;

– код підприємства;

– код документа;

– назва міністерства чи відомства;

– назва установи, організації чи підприємства;

– назва структурного підрозділу;

– індекс підприємства зв’язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер телефону, факсу, номер рахунку в банку, електронна адреса;

– назва виду документа;

– дата;

– індекс (вихідний номер документа);

– посилання на індекс і дату вхідного документа;

– місце складання чи видання;

– гриф обмеження доступу до документа;

– адресат;

– гриф затвердження;

– резолюція;

– заголовок до тексту;

– позначка про контроль;

– текст;

– позначка про наявність додатка;

– підпис;

– гриф погодження;

– візи;

– печатка;

– позначка про засвідчення копії;

– прізвище виконавця та номер його телефону;

– позначка про виконання документа й направлення його до справи;

– позначка про перенесення даних на машинний носій;

– позначка про надходження.

Розрізняють постійні й змінні реквізити. Постійні реквізити використовуються на уніфікованих формах чи бланках документів, а змінні – під час його складання.

Кожен реквізит має бути розміщений у документі на постійному місці. Це робить документ зручним для зорового сприймання. Розміщують реквізити на бланку.

Бланк – це аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що містять постійну інформацію. Звичайно виготовляють бланки для документів з високим рівнем стандартизації (довідки, доручення, договори, супровідні листи тощо).

За державним стандартом передбачене кутове й поздовжнє розміщення реквізитів.

Група реквізитів та їхній постійних частин, відтворена як блок на бланку документа, називається штампом бланка.

Головною складовою частиною документ є текстовий компонент, а саме текст, у якому стисло, вичерпно й переконливо розкривається суть конкретної справи.

Текст – це писемний мовленнєвий масив документа, що становить лінійну послідовність висловлень, об’єднаних смисловими й граматичними зв’язками, а в загальнокомпозиційному плані – спільною темою й сюжетною заданістю.

Він складається з таких частин: вступу (указують на причину написання документа), основної частини (розкривають суть питання, аргументують певні положення, висловлюють певні міркування), закінчення (розкривають мету укладання документа).

За способом викладу розрізняють такі види текстів:

· розповідь;

· опис;

· міркування.

Часто в одному документі поєднуються всі три способи викладу.

Розповідь про події, явища, факти в їхній хронологічній послідовності використовують в автобіографіях, протоколах, звітах тощо. Опис – це перелік ознак, властивостей, а також загальна характеристика явища. Цей спосіб викладу використовують у актах, звітах, наказах, постановах тощо. Міркування – це спосіб викладу, при якому визначення, судження й висновки розкривають внутрішній зв’язок явищ і, зазвичай, доводять певне положення за допомогою причинно-наслідкових зв’язків, зіставлень, порівнянь, розкриття змісту цих зв’язків.

До викладу матеріалу ставляться такі вимоги:

– виклад повинен бути чітко продуманим і логічним;

– основним елементом логічної побудови змісту всього документа є виклад його мети;

– фактичний матеріал має бути достовірним, актуальним, переконливим;

– не можна переобтяжувати текст другорядними деталями;

– текст документа має бути точним (не допускати двозначних тлумачень);

– зміст має бути викладено в нейтральному тоні;

– при стислому викладі має забезпечуватися повнота інформації;

– рекомендовано текст ділити умовно на 2 частини: у першій давати обґрунтування, а в другій – висновки, пропозиції, рішення, розпорядження чи прохання. Якщо текст складається з одного речення, то й воно має мати в собі ці дві частини.

„Ділові папери – не матеріал для читання, – зазначає Алла Коваль, – а засіб спонукання до дії”. Саме цій меті повинна бути підпорядкована мова ділового документа.

 

Мовні засоби документів мають відповідати таким основним засадам:

Об’єктивність

Це досягається вживанням мовних одиниць, які не називають особи мовця чи співрозмовника, та дій, які вони виконують. Від першої особи викладають прохання (рідше пропозицію), висловлене в заяві, інформацію, подану в автобіографії, доповідній чи пояснювальній записці, розпорядчих документах тощо. Від третьої особи викладається текст характеристики, листи-подяки, акти тощо: комісія ухвалила..., університет гарантує..., ректорат висловлює подяку... тощо.

Об’єктивність документів пов’язана з використанням безособових конструкцій – односкладних безособових речень, присудок у яких виражений формою інфінітива дієслів, безособовими дієсловами та предикативними формами на -но, -то: запропоновано внести на розгляд питання....

Стандартність

Стандартизація мови документів дає змогу скоротити кількість зайвої інформації, швидко та ефективно її опрацювати.

Стандартизація мови ділових паперів відбувається здебільшого на синтаксичному та лексичному рівнях. Стандартні речення – це тип речень загального зразка, з чітко визначеним порядком розміщення його складових частин, членів речення і словесного наповнення конкретної синтаксичної моделі: Заслухавши та обговоривши...; Комісія прийшла до висновку....

Основними лексичними засобами стандартизації мови ділових паперів є канцеляризми, або кліше.

Канцеляризм – це слово або стійке словосполучення, граматична форма чи конструкція, які визначають специфіку адміністративно-канцелярського підстилю офіційно-ділового стилю літературної мови. Відзначаються сухістю, беземоційністю, словотвірною одноманітністю, напр.: довести до відома..., цей факт засвідчує... тощо.

Механічне перенесення словесних формул (кліше), термінологічних сполук з ділових паперів в усне мовлення, публіцистичний чи художній стиль породжує мовний штамп – вислів, яких механічно відтворюється і в результаті багаторазового повторення втратив свою образність і стилістичну виразність. Уживання мовних штампів у невідповідному контексті вважають порушенням мовної норми, напр.: Нам треба зустрітися з метою обговорення питання... замість Нам треба зустрітися, щоб обговорити....

Логічна послідовність

Усі частини документа логічно пов’язані. Це виявляється в межах речення чи тексту документа, які будуються з чітким дотриманням послідовності викладу матеріалу, умотивованим порядком розташування змістових частин тексту (вступ, основна частина, висновки) та поділом його на абзаци, пункти, підпункти.

Мовними засобами реалізації виступають слова, які вказують на причинно-наслідкові зв’язки (тому що; оскільки; через те що...), підкреслюють наступність, черговість подій або явищ (спочатку, потім, насамкінець), виражають протиставлення (не... а), позначають результативність виконання дій (отже, таким чином, у результаті).

Ясність викладу, точність

Документ має бути зрозумілим, не викликати двозначності. Це досягається тоді, коли працівник глибоко проникає в суть справи й уміє дібрати слова та вислови, які дають змогу тонко описати події чи явища об’єктивної дійсності, правильно користуватися термінами, уникає вузьковживаних професіоналізмів.

Переконливість

Забезпечується обґрунтуванням висловленої в документі думки, доказовістю матеріалу, точністю в доборі цифрової інформації та фактів.

Переконливим діловий папір робить також уміння розмістити матеріал – усе важливе слід подавати в документі, а інше оформляти у вигляді додатків.

Лаконічність

Лаконічним уважають документ, у якому немає багатослівної аргументації, зайвих слів та повторень.

Лаконічності можна досягти вживанням простих речень, загальноприйнятих скорочень, умовних позначень, а також стандартних зворотів мови.

Повнота інформації

Повним називають документ, зміст якого вичерпує всі обставини, пов’язані з вирішенням питання.

 

За походженням:

· службові – документи, що стосуються діяльності підприємств, установ, організацій;

· особисті – документи, які стосуються конкретних осіб поза межами виконання службової діяльності.

За місцем складання (виникнення):

· внутрішні – чинні в межах організації, установи, де їх складено;

· зовнішні – це вхідна й вихідна документація.

За напрямом:

· вхідні;

· вихідні.

За видом (формою):

· стандартні (типові) – документи, розроблені вищими органами для підвідомчих організацій;

· трафаретні – це документи, частина яких надрукована, а для змінної інформації залишено вільні місця;

· індивідуальні – документи, які створюють у кожному конкретному випадку для вирішення окремих ситуацій (службові записки, автобіографія тощо).

За терміном виконання:

· нетермінові (звичайні, безстрокові) – документи, які розглядають згідно з черговістю надходження;

· термінові – документи, термін розгляду яких визначено законом, відповідним правовим актом або адміністрацією, а також документи, що мають позначку „Терміново” або „Дуже терміново”.

За ступенем гласності:

· несекретні (звичайні, для службового користування);

· секретні (таємні) або цілком секретні (цілком таємні).

За стадіями створення (виготовлення):

· оригінали – основний вид документа, перший і єдиний його примірник;

· копії – це точне відтворення оригіналу. Розрізняють такі види копій: а) відпуск – повна копія відправленого з установи документа, яка залишається у відправника; б) витяг – копія не всього документа, а лише його частини; в) дублікат – другий примірник документа, який видається в разі втрати оригіналу, має юридичну силу оригіналу.

За складністю:

· прості – містять інформацію з одного питання;

· складні – містять інформацію щодо двох і більше питань.

За терміном зберігання:

· тимчасового зберігання (до 10-ти років);

· тривалого зберігання (понад 10 років);

· постійного зберігання.

За технікою відтворення:

· рукописні;

· відтворені механічним способом;

· відтворені електронним способом.

Документ становить сукупність окремих елементів, які називають реквізитами. Залежно від виду ділового папера набір реквізитів і порядок їхнього розташування різний. Однак існують установлені єдині моделі побудови однотипних документів – формуляр-зразок, що відповідає вимогам чинних державних стандартів.

Формуляр-зразок установлює такий склад реквізитів:

– Державний герб України;

– емблема організації чи підприємства;

– зображення урядових нагород;

– код підприємства;

– код документа;

– назва міністерства чи відомства;

– назва установи, організації чи підприємства;

– назва структурного підрозділу;

– індекс підприємства зв’язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер телефону, факсу, номер рахунку в банку, електронна адреса;

– назва виду документа;

– дата;

– індекс (вихідний номер документа);

– посилання на індекс і дату вхідного документа;

– місце складання чи видання;

– гриф обмеження доступу до документа;

– адресат;

– гриф затвердження;

– резолюція;

– заголовок до тексту;

– позначка про контроль;

– текст;

– позначка про наявність додатка;

– підпис;

– гриф погодження;

– візи;

– печатка;

– позначка про засвідчення копії;

– прізвище виконавця та номер його телефону;

– позначка про виконання документа й направлення його до справи;

– позначка про перенесення даних на машинний носій;

– позначка про надходження.

Розрізняють постійні й змінні реквізити. Постійні реквізити використовуються на уніфікованих формах чи бланках документів, а змінні – під час його складання.

Кожен реквізит має бути розміщений у документі на постійному місці. Це робить документ зручним для зорового сприймання. Розміщують реквізити на бланку.

Бланк – це аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що містять постійну інформацію. Звичайно виготовляють бланки для документів з високим рівнем стандартизації (довідки, доручення, договори, супровідні листи тощо).

За державним стандартом передбачене кутове й поздовжнє розміщення реквізитів.

Група реквізитів та їхніх постійних частин, відтворена як блок на бланку документа, називається штампом бланка.

Головною складовою частиною документа є текстовий компонент, а саме текст, у якому стисло, вичерпно й переконливо розкривається суть конкретної справи.

Текст – це писемний мовленнєвий масив документа, що становить лінійну послідовність висловлень, об’єднаних смисловими й граматичними зв’язками, а в загальнокомпозиційному плані – спільною темою й сюжетною заданістю.

Він складається з таких частин: вступу (указують на причину написання документа), основної частини (розкривають суть питання, аргументують певні положення, висловлюють певні міркування), закінчення (розкривають мету укладання документа).

За способом викладу розрізняють такі види текстів:

· розповідь;

· опис;

· міркування.

Часто в одному документі поєднуються всі три способи викладу.

Розповідь про події, явища, факти в їхній хронологічній послідовності використовують в автобіографіях, протоколах, звітах тощо. Опис – це перелік ознак, властивостей, а також загальна характеристика явища. Цей спосіб викладу використовують в актах, звітах, наказах, постановах тощо. Міркування – це спосіб викладу, при якому визначення, судження й висновки розкривають внутрішній зв’язок явищ і, зазвичай, доводять певне положення за допомогою причинно-наслідкових зв’язків, зіставлень, порівнянь, розкриття змісту цих зв’язків.

До викладу матеріалу ставляться такі вимоги:

– виклад повинен бути чітко продуманим і логічним;

– основним елементом логічної побудови змісту всього документа є виклад його мети;

– фактичний матеріал має бути достовірним, актуальним, переконливим;

– не можна переобтяжувати текст другорядними деталями;

– текст документа має бути точним (не допускати двозначних тлумачень);

– зміст має бути викладено в нейтральному тоні;

– при стислому викладі має забезпечуватися повнота інформації;

– рекомендовано текст ділити умовно на 2 частини: у першій давати обґрунтування, а в другій – висновки, пропозиції, рішення, розпорядження чи прохання. Якщо текст складається з одного речення, то й воно має мати в собі ці дві частини.

„Ділові папери – не матеріал для читання, – зазначає Алла Коваль, – а засіб спонукання до дії”. Саме цій меті повинна бути підпорядкована мова ділового документа.

Мовні засоби документів мають відповідати таким основним засадам:

1. Об’єктивність

Це досягається вживанням мовних одиниць, які не називають особи мовця чи співрозмовника, та дій, які вони виконують. Від першої особи викладають прохання (рідше пропозицію), висловлене в заяві, інформацію, подану в автобіографії, доповідній чи пояснювальній записці, розпорядчих документах тощо.

Від третьої особи викладається текст характеристики, листи-подяки, акти тощо: комісія ухвалила..., університет гарантує..., ректорат висловлює подяку... тощо.

Об’єктивність документів пов’язана з використанням безособових конструкцій – односкладних безособових речень, присудок у яких виражений формою інфінітива дієслів, безособовими дієсловами та предикативними формами на -но, -то: запропоновано внести на розгляд питання....

Стандартність

Стандартизація мови документів дає змогу скоротити кількість зайвої інформації, швидко та ефективно її опрацювати.

Стандартизація мови ділових паперів відбувається здебільшого на синтаксичному та лексичному рівнях. Стандартні речення – це тип речень загального зразка, з чітко визначеним порядком розміщення його складових частин, членів речення і словесного наповнення конкретної синтаксичної моделі: Заслухавши та обговоривши...; Комісія прийшла до висновку....

Основними лексичними засобами стандартизації мови ділових паперів є канцеляризми, або кліше.

Канцеляризм – це слово або стійке словосполучення, граматична форма чи конструкція, які визначають специфіку адміністративно-канцелярського підстилю офіційно-ділового стилю літературної мови. Відзначаються сухістю, беземоційністю, словотвірною одноманітністю, напр.: довести до відома..., цей факт засвідчує... тощо.

Механічне перенесення словесних формул (кліше), термінологічних сполук з ділових паперів в усне мовлення, публіцистичний чи художній стиль породжує мовний штамп – вислів, яких механічно відтворюється і в результаті багаторазового повторення втратив свою образність і стилістичну виразність. Уживання мовних штампів у невідповідному контексті вважають порушенням мовної норми, напр.: Нам треба зустрітися з метою обговорення питання... замість Нам треба зустрітися, щоб обговорити....

Логічна послідовність

Усі частини документа логічно пов’язані. Це виявляється в межах речення чи тексту документа, які будуються з чітким дотриманням послідовності викладу матеріалу, умотивованим порядком розташування змістових частин тексту (вступ, основна частина, висновки) та поділом його на абзаци, пункти, підпункти.

Мовними засобами реалізації виступають слова, які вказують на причинно-наслідкові зв’язки (тому що; оскільки; через те що...), підкреслюють наступність, черговість подій або явищ (спочатку, потім, насамкінець), виражають протиставлення (не..., а), позначають результативність виконання дій (отже, таким чином, у результаті).

Ясність викладу, точність

Документ має бути зрозумілим, не викликати двозначності. Це досягається тоді, коли працівник глибоко проникає в суть справи й уміє дібрати слова та вислови, які дають змогу тонко описати події чи явища об’єктивної дійсності, правильно користуватися термінами, уникає вузьковживаних професіоналізмів.

Особливої точності та ясності потребують формулювання наказів, прохань, розпоряджень.

Переконливість

Забезпечується обґрунтуванням висловленої в документі думки, доказовістю матеріалу, точністю в доборі цифрової інформації та фактів.

Переконливим діловий папір робить також уміння розмістити матеріал – усе важливе слід подавати в документі, а інше оформляти у вигляді додатків.

Лаконічність

Лаконічним уважають документ, у якому немає багатослівної аргументації, зайвих слів та повторень.

Лаконічності можна досягти вживанням простих речень, загальноприйнятих скорочень, умовних позначень, а також стандартних зворотів мови.

Повнота інформації

Повним називають документ, зміст якого вичерпує всі обставини, пов’язані з вирішенням питання.

 

 

ПРАКТИЧНИЙ БЛОК

Увага! Шановні студенти! Традиційно до кожного практичного заняття подано списки рекомендованої літератури, що значно полегшить підготовку до висвітлення теоретичних питань і виконання практичних завдань.

МОДУЛЬ А

Комунікативна компетентність як складник
формування майбутнього фахівця

Заняття 1

Література

1. Глущик С. В. Сучасні ділові папери: навч. посіб. для вищ. серед. учб. закл. / С. В. Глущик, О. В. Дияк, С. В. Шевчук. – К.: А.С.К., 2003. – 400 с.

2. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова: підруч. для вищ. та серед. спец. навч. закл. / М. Г. Зубков. – 4-те вид. – Х.: Торсінг, 2003. – 448 с.

3. Зубков М. Г. Мова ділових паперів: комплексний довідник / М. Г. Зубков. – Х.: Фоліо; Майдан, 2004. – 288 с.

4. Кацавець Г. М. Мова ділових паперів: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Г. М. Кацавець, Л. М. Паламар. – 3-тє вид., переробл. і доп. – К.: Алерта, 2006. – 327 с.

5. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування: навч. посіб. / Зоряна Мацюк, Ніна Станкевич. – К.: Каравела, 2006. – 352 с.

6. Мозговий В. І. Українська мова у професійному спілкуванні: модульний курс / В. І. Мозговий. – 2-ге вид., переробл. і доп. – К.: ЦНЛ, 2006. – 592 с.

7. Чорненький Я. Я. Українська мова (за професійним спрямуванням): Ділова українська мова: Теорія. Практика. Самостійна робота: навч. посіб. для вузів / Я. Я. Чорненький. – К.: Центр навч. л-ри, 2004. – 304 с.

8. Шевчук С. В. Ділове мовлення: модульний курс: підручник / С. В. Шевчук. – 3-тє вид., випр. і доп. – К.: Арій, 2006. – 448 с.

 

Заняття 2

Література

1. Глущик С. В. Сучасні ділові папери: навч. посіб. для вищ. серед. учб. закл. / С. В. Глущик, О. В. Дияк, С. В. Шевчук. – К.: А.С.К., 2003. – 400 с.

2. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова: підруч. для вищ. та серед. спец. навч. закл. / М. Г. Зубков. – 4-те вид. – Х.: Торсінг, 2003. – 448 с.

3. Зубков М. Г. Мова ділових паперів: комплексний довідник / М. Г. Зубков. – Х.: Фоліо; Майдан, 2004. – 288 с.

4. Кацавець Г. М. Мова ділових паперів: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Г. М. Кацавець, Л. М. Паламар. – 3-тє вид., переробл. і доп. – К.: Алерта, 2006. – 327 с.

5. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування: навч. посіб. / Зоряна Мацюк, Ніна Станкевич. – К.: Каравела, 2006. – 352 с.

6. Мозговий В. І. Українська мова у професійному спілкуванні: модульний курс / В. І. Мозговий. – 2-ге вид., переробл. і доп. – К.: ЦНЛ, 2006. – 592 с.

7. Чорненький Я. Я. Українська мова (за професійним спрямуванням): Ділова українська мова: Теорія. Практика. Самостійна робота: навч. посіб. для вузів / Я. Я. Чорненький. – К.: Центр навч. л-ри, 2004. – 304 с.

8. Шевчук С. В. Ділове мовлення: модульний курс: підручник / С. В. Шевчук. – 3-тє вид., випр. і доп. – К.: Арій, 2006. – 448 с.

Заняття 3

Орфографія

Контрольні питання

1. Інтонаційна виразність усного мовлення: наголос, темп мовлення, паузи, висота тощо.

2. Чергування голосних і приголосних звуків. Зміни приголосних при словотворенні.

3. Поняття милозвучності української мови.

4. Подвоєння та подовження приголосних.

5. Спрощення в групах приголосних.

 

Література

1. Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2003. – 896.

2. Глущик С. В. Сучасні ділові папери: навч. посіб. для вищ. серед. учб. закл. / С. В. Глущик, О. В. Дияк, С. В. Шевчук. – К.: А.С.К., 2003. – 400 с.

3. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова: підруч. для вищ. та серед. спец. навч. закл. / М. Г. Зубков. – 4-те вид. – Х.: Торсінг, 2003. – 448 с.

4. Кацавець Г. М. Мова ділових паперів: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Г. М. Кацавець, Л. М. Паламар. – 3-тє вид., переробл. і доп. – К.: Алерта, 2006. – 327 с.

5. Кацавець Р. С. Українська мова: професійне спрямування: підручник / Р. C. Кацавець. – К.: Центр. учб. л-ри, 2007. – 256 с.

6. Культура фахового мовлення: навч. посіб. / за ред. Н. Д. Бабич. – Чернівці: Книги-XXI, 2006. – 496 с.

7. Максименко В. Ф. Мова професійного спілкування / В. Ф. Максименко. – Х.: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2008. – 512 с.

8. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування: навч. посіб. / Зоряна Мацюк, Ніна Станкевич. – К.: Каравела, 2006. – 352 с.

9. Мацько Л. І. Культура української фахової мови: навч. посіб. / Л. І. Мацько, Л. В. Кравець. – К.: Академія, 2007. – 360 с.

10. Мозговий В. І. Українська мова у професійному спілкуванні: модульний
курс / В. І. Мозговий. – 2-ге вид., переробл. і доп. – К.: ЦНЛ, 2006. – 592 с.

11. Муромцева О. Г. Культура мови вчителя: курс лекцій для студ. вищ. пед. закл. освіти / О. Г. Муромцева, В. Ф. Жовтобрюх. – Х.: Гриф, 1998. – 206 с.

12. Пономарів О. Культура слова. Мовностилістичні поради: навч. посіб. / Олександр Пономарів. – 2-ге вид. – К.: Либідь, 2004. – 240 с.

13. Сербенська О. Я. Культура усного мовлення. Практикум: навч. посіб. / О. Я. Сербенська. – К.: ЦНЛ, 2004. – 216 с.

14. Чмут Т. К. Етика ділового спілкування: навч. посіб. / Т. К. Чмут, Г. Л. Чайка. – 6-те вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2007. – 230 с.

 

Заняття 4

Орфографія

Контрольні питання

1. Орфоепічні норми в професійному мовленні.

2. Український мовленнєвий етикет. Протокол та етикет.

3. Склад. Принципи складоподілу. Правила переносу слів.

4. Уживання апострофа та знака м’якшення.

 

Література

1. Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2003. – 896 с.

2. Глущик С. В. Сучасні ділові папери: навч. посіб. для вищ. серед. учб. закл. / С. В. Глущик, О. В. Дияк, С. В. Шевчук. – К.: А.С.К., 2003. – 400 с.

3. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова: підруч. для вищ. та серед. спец. навч. закл. / М. Г. Зубков. – 4-те вид. – Х.: Торсінг, 2003. – 448 с.

4. Кацавець Г. М. Мова ділових паперів: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Г. М. Кацавець, Л. М. Паламар. – 3-тє вид., переробл. і доп. – К.: Алерта, 2006. – 327 с.

5. Кацавець Р. С. Українська мова: професійне спрямування: підручник / Р. C. Кацавець. – К.: Центр. учб. л-ри, 2007. – 256 с.

6. Культура фахового мовлення: навч. посіб. / за ред. Н. Д. Бабич. – Чернівці: Книги-XXI, 2006. – 496 с.

7. Максименко В. Ф. Мова професійного спілкування / В. Ф. Максименко. – Х.: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2008. – 512 с.

8. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування: навч. посіб. / Зоряна Мацюк, Ніна Станкевич. – К.: Каравела, 2006. – 352 с.

9. Мацько Л. І. Культура української фахової мови: навч. посіб. / Л. І. Мацько, Л. В. Кравець. – К.: Академія, 2007. – 360 с.