Тема 11. Організаційна структура соціологічної роботи в Україні і проведення соціологічних досліджень.

1. Організаційна структура соціологічної роботи в Україні.

Організаційну структуру соціологічної роботи в Україні репрезентують:

· установи Академії Наук України, що здійснюють розробку загальних теоретико-методичних і галузевих соціологічних проблем;

· центри вивчення громадської думки, які утворені на громадських засадах у деяких містах України і вивчають рейтинг політичних діячів, сприйняття трудящими політики уряду, політичну активність, розвиток неформальних рухів тощо. Результати роботи цих центрів використовуються в процесі прийняття рішень на різних рівнях управління суспільними процесами;

· установи при різних державних організаціях, міністерствах і відомствах, які ведуть соціологічні дослідження за завданнями цих організацій, розробляють теоретико-методологічні проблеми державно-політичної та відомчої роботи;

· соціологічні кафедри та лабораторії вузів, що готують спеціалістів, розробляють теоретико-методологічні проблеми, виконують замовлення підприємств і організацій на проведення прикладних досліджень;

· соціологічні служби підприємств та інших соціальних організацій, що займаються прикладними дослідженнями соціологічних проблем, розробкою і впровадженням соціальних технологій, соціальних програм тощо.

Координує соц роботу САУ. Провідним центром соц роботу є Інс соц-ї НАНУ. Служби соц розвитку самих труд колект, п-в, орг-й

 

2. Поняття соціологічного дослідження, його завдання.

СД — це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і інду­ктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

В цьому контексті не слід ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціологічного дослідження, як теоретичний і емпіричний, кожний з яких має свій гносеологічний статус і методо­логічну роль в структурі соціологічного дослідження:

• для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне зна­чений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;

• у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться са­мо нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галу­зі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

Метою її є глибоке вивчення, аналіз і систематизація соціальних фактів, виявлення зв‘язків, залежностей між соціальними явищами і процесами, прийняття на основі зібраної інформації рішень, розробка заходів щодо управління об‘єктом, котрий досліджується, його прогресивним розвитком.

 

Соціологічні дослідження проводять з метою вирішення таких завдань:

o опис певної соціальної реальності;

o пояснення суперечностей чи особливостей функціонування окремих спеціальних спільнот чи процесів (соціальних конфліктів, безробіття, напруженості відносин у трудовому колективі тощо);

o прогнозування тенденцій розвитку (зміни у ставленні до праці, у виробничих стосунках, динаміка безробіття тощо);

o практичне перетворення соціальної реальності (запровадження соціальних технологій, проектів, планів та ін.).

3. Поняття процедури, методології, методики і техніки соціологічного дослідження.

СД — це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і інду­ктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

В цьому контексті не слід ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціологічного дослідження, як теоретичний і емпіричний, кожний з яких має свій гносеологічний статус і методо­логічну роль в структурі соціологічного дослідження:

• для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне зна­чений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;

• у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться са­мо нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галу­зі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

Процедура – певна послідовність усіх операцій, комплекс організаційних та пізнавальних дій дослідника.

Методологія – система принципів, визначених діалектичним підходом до об‘єкта, що вивчається. А діалектика передбачає розгляд якостей і характеристик об‘єкта в їх різноманітних зв‘язках і відносинах з іншими об‘єктами, у розвитку та змінах. Принципи методології реалізуються за допомогою конкретних методик соціологічних досліджень.

Методика – сукупність технічних заходів, зв‘язаних з методом дослідження, у тім числі окремі операції, їхня послідовність і взаємозв‘язок.

Техніка соціологічного дослідження – це сукупність спеціальних прийомів для ефективного використання певного методу.

4. Види соціологічного дослідження, їх призначення.

СД — це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і інду­ктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

В цьому контексті не слід ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціологічного дослідження, як теоретичний і емпіричний, кожний з яких має свій гносеологічний статус і методо­логічну роль в структурі соціологічного дослідження:

• для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне зна­чений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;

• у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться са­мо нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галу­зі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

Розрізняють такі основні види конкретно-соціологічного до­слідження:

1) за метою їх проведення:

• теоретичні (спрямовані на глибоке узагальнення зібраного фактичного матеріалу та отримання на цій основі нового знання про об'єкт пізнання.),

• емпіричні (спрямовані на розв'язання конкретної соціальної проблеми.);

2) за частотою проведення:

• разові (дає інформацію про стан об'єкта аналізу, про кількісні характеристики якогось явища або процесу в момент його вивчення.),

• повторні (останнє може бути когортним (є певна вікова група (когор­та), яка залишається постійною в часі повторних досліджень.), панельним (обстежуються одні й ті ж лю­ди через однакові часові інтервали) і моніторинговим (момент повторення яко­го визначається з врахуванням генези сукупності, що вивчається, тобто з досягненням цією сукупністю певної стадії свого розвитку.));

3) за глибиною вивчення проблеми:

• розвідувальні ( йде випробування інструментарію, тобто методичних документів: анкети, бланк-інтерв'ю, опитувального лис­та, карток спостереження, карток вивчення документів та ін. ),

• описові ( отримують емпіричну інформацію, яка дає відносно цілісне уявлення про соціальне явище, що вивчається. ),

• аналітичні ( Воно не лише описує елементи явища або процесу, що вивчається, але й дозволяє виявити причини, які лежать в його основі );

4) за способом забезпечення репрезентативності:

• суцільне,

• локальне,

• вибіркове;

5) за масштабом проведення:

• міжнародне,

• загальнонаціональне,

• регіональне,

• галузеве.

5. Функції соціологічного дослідження.

СД — це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і інду­ктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

В цьому контексті не слід ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціологічного дослідження, як теоретичний і емпіричний, кожний з яких має свій гносеологічний статус і методо­логічну роль в структурі соціологічного дослідження:

• для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне зна­чений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;

• у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться са­мо нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галу­зі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

Дві основні функції емпіричних соціологічних досліджень:

дослідна, евристична – зв‘язана з вивченням специфіки соціальних явищ, процесів у сфері трудової діяльності, накопиченням нових знань про них.

прикладна, прогностична – зв‘язана з розробкою і наданням відповідним підрозділам практичних рекомендацій щодо розв‘язання певних соціальних проблем.

1. Методологическая - определяет ту методологию, которую будет применять социолог.

2. Методическая функция - конкретизацию и обосно­вание методов исследования,получения социологической ин­формации, а также ее анализа и обработки.

3. Гносеологическая - снижение уровня нео­пределенности в понимании исследуемого объекта

4. Моделирующая - представлении объекта как особой модели СД, основных его аспек­тов, этапов и процедур.

5. Программирующая - разработке програм­мы, которая оптимизирует и упорядочивает деятельность социолога-исследователя.

6. Нормативная - нормативные требования социоло­гической науки по отношению к конкретному исследованию.

7. Организационная - распределение обязан­ностей между членами исследовательского коллектива, разделение и упорядочение труда каждого социолога, контроль за ходом исследо­вательского процесса.

8. Эвристическая функция - поиск и получение ново­го знания, процесс проникновения в сущность изучаемого объекта, открытие глубинных пластов, а также переход от незнания к знанию, от заблуждения к истине.

 

Функції соціологічного дослідження діляться:

1) За значущістю задачі дослідження: стратегічна, тактична, операційна.

2) За спрямованістю дослідження: пізнавальна (інформаційна, теоретична, описова), практична, теоретико-прикладна.

3) За характером впливу на об*єкт: керувальна (прогностична, планувальна, організаційно-технологічна, координаційно-методична, контролююча).

4) За термінами впливу на об*єкт: довготермінові (на 10-100 і далі років), середньотермінові (від кількох років до 10), короткотеомінові (від кількох місяців до двох років), моментальні (від тижня до місяця).

6. Етапи організації соціологічного дослідження.

Соціологічне дослідження має свою структуру, яка передбачає послідовність дій соціолога, що дають змогу вирішити поставлену проблему. Цю послідовність дій можна визначити як етапи соціологічного дослідження. В узагальненому вигляді їх п’ять:

• розробка програми;

· підготовка до збору інформації

• збір емпіричних даних (польовий етап);

• обробка інформації;

• аналіз та узагальнення отриманої інформації.

У програмі соціологічного дослідження формулюється проблема дослідження, визначається об'єкт і предмет, здійснюється розробка та інтерпретація основних понять, формується модель реального об'єкта, що дає можливість виявити нові якості і відносини предмета дослідження, формулюються робочі гіпотези. Від того, наскільки якісно проведені попередні процедури, залежить успіх подальшого дослідження. Гіпотеза - це наукове припущення, що висувається для пояснення явищ, фактів, процесів, які необхідно підтвердити або спростувати. Важливою складовою програми соціологічного дослідження є визначення вибіркової сукупності. Роблячи висновки щодо тих чи інших явищ, соціолог має бути впевнений в тому, що його висновки характеризують усю сукупність. Ця сукупність називається генеральною сукупністю. Обстежити усі одиниці цієї сукупності досить важко і не потрібно. Для цього в соціології існує така процедура, як вибірка. Вибірка - це статистична процедура. Сукупність відібраних об'єктів, на підставі яких соціолог робить висновок про генеральну сукупність, називається вибірковою сукупністю. Вибіркова сукупність має бути репрезентативною. Репрезентативність означає, що за визначеними параметрами склад обстежуваних повинен наближатися до відповідних пропорцій у генеральній сукупності.

Польовий етап означає, що дослідник переходить до збирання фактичних даних з обраної проблематики в реальних умовах. Фактичні дані можна отримати шляхом застосування відповідних методів:

• спостереження;

• аналізу документів;

• опитування;

• соціального експерименту;

Процес обробки даних соціологічного дослідження включає такі етапи:

• кодування отриманої інформації; введення інформації в комп'ютер;

• перевірка введених даних;

• обчислення та аналіз результатів.

Аналіз даних передбачає побудову таблиць, обчислення статистичних показників, перевірку гіпотез, побудову нових ознак тощо. Первинні дані упорядковуються різними статистичними методами, наприклад:

• групування;

• обчислення узагальнюючих параметрів та коефіцієнтів;

• кореляційний аналіз.

Отримані при соціологічному дослідженні дані потребують інтерпретації- перетворення соціологічної інформації з числових показників у логічну форму, тобто в конкретні характеристики об'єкта дослідження. На цьому ж етапі здійснюється формулювання практичних рекомендацій, які визначаються темою та цілями дослідження.

Завершенням соціологічного дослідження є складання звіту.

7. Програма соціологічного дослідження, її структура.

СД — це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і інду­ктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

В цьому контексті не слід ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціологічного дослідження, як теоретичний і емпіричний, кожний з яких має свій гносеологічний статус і методо­логічну роль в структурі соціологічного дослідження:

• для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне зна­чений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;

• у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться са­мо нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галу­зі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

Під програмою КСД розуміють документ, що вмішує методо­логічні та процедурні передумови наукового пошуку. В ній ви­кладаються, основні завдання дослідження, методика та техніка збору та обробки соціологічної інформації.

· Обґрунтування теми СД (актуальність)

· Мета СД

· Об’єкт і предмет СД ( Під об'єктом в соціологічному дослід­женні розуміється галузь соціальної дійсності: соціальні групи, ін­ститути, процеси, відношення, які містять певні соціальні протиріч­чя, породжують проблемну ситуацію і на які націлений процес нау­кового пізнання. Предмет дослідження — найбільш суттєві сторони об'єкта до­слідження, які характеризують протиріччя, що в ньому виникли; ті або інші ідеї, властивості, характеристики об'єкта, пізнання яких не­обхідне для розв'язання проблемної ситуації. )

· Задачі СД ( опис того, що потрібно дослідити )

· Інтерпретація та операціоналізація певних даних (інтерпр – загальні, операц – більш точні)

· Гіпотези СД (це науково обґрунто­вана уява про структуру соціальних об'єктів, характер елемен­тів і зв'язків, які утворюють ці об'єкти, про механізм їх функціо­нування і розвитку.)

· Метод збору соц інф ( інтерв’ю, анкетування, опис, документація )

· Висновки

· Джерела

8. Поняття проблеми, значення її правильного формулювання і обґрунтування в організації соціологічного дослідження.

СД — це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і інду­ктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

В цьому контексті не слід ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціологічного дослідження, як теоретичний і емпіричний, кожний з яких має свій гносеологічний статус і методо­логічну роль в структурі соціологічного дослідження:

• для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне зна­чений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;

• у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться са­мо нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галу­зі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

Проблема — це в цілому якесь нерозв'язане завдання, віддзер­калене досить абстрактно і багатослівне.

Соціальна проблема — життєве суспільне протиріччя, яке вимагає організації цілеспрямованих дій на його усунення.

Наукова проблема — це стан «знання про незнання»,коли фік­сується протиріччя між знаннями про потреби суспільства в пе­вних діях і незнанням способів і засобів здійснення цих дій. Соціальні проблеми мають різні масштаби. Це, зокрема:

• проблеми невеликих соціальних груп (навчальних, професійних колективів);

• проблеми локальних територій (на рівні мікрорайону або неве­ликого поселення);

• проблеми, що торкаються інтересів великих соціальних груп (наприклад, професійних, конфесійних, етнічних, вікових);

• проблеми соціальних інститутів (сім'ї, освіти, армії, релігії і т. д.);

• проблеми цілих регіонів (західних областей України);

• проблеми, що торкаються потреб та інтересів всього суспіль­ства (соціально-економічні, соціально-політичні та ін.).Формулювання, розробка соціальної проблеми вимагає міждис­циплінарного підходу (це відмінна риса емпіричного соціологічного дослідження), використання соціологом знань інших дисциплін (со­ціальної філософії, економіки, політології, психології, права, педаго­гіки і т. д.), здійснення логічного аналізу проблеми (системного і функціонального). Лише після логічного аналізу проблеми дослід­ник може сформулювати проблемну ситуацію.

Проблема – це питання, на яке треба відповісти, але знань для відповіді бракує. Для цього і проводиться дослідження. Проблема тим відрізняється від завдання, що для розв‘язання останнього знання є, слід їх тільки використати, щоб відповісти на поставлене питання. Але якщо висувається проблема, то знання потрібно знайти, здобути чи то між фактами, чи між фактами і способами пояснення.

Вважають, що в основі проблеми лежать якісь суперечності чи то між фактами, чи між фактами і способами пояснення, чи між потребами та можливостями їх задоволення.

Проблеми різняться за своїми масштабами. Якісь торкаються інтересів лише окремого колективу, інші – цілого регіону, а ще інші – суспільства загалом.

9. Мета і завдання соціологічного дослідження.

СД — це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і інду­ктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

В цьому контексті не слід ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціологічного дослідження, як теоретичний і емпіричний, кожний з яких має свій гносеологічний статус і методо­логічну роль в структурі соціологічного дослідження:

• для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне зна­чений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;

• у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться са­мо нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галу­зі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

Аналіз будь-якої проблемної ситуації можна провести в теоретичному або прикладному напря­мах в залежності від мети дослідження. Мета дослідження може бути сформульована як теоретична. Тоді при підготовці програ­ми основна увага приділяється теоретичним і методологічним пи­танням: вивченню наукової літератури з проблеми, що цікавить, побудові концепції предмета дослідження і т. п. В даному випадку об'єкт дослідження визначається після того, як виконана попередня теоретична робота.

При постановці прикладних практичних завдань, перш за все, визначається, які конкретні цілі ставляться перед дослідником, після чого за допомогою наукової літератури з'ясовується: чи немає типо­вого розв'язання цих завдань, віднаходяться варіанти типових рі­шень стосовно конкретних умов.

Отже, мета — це загальна спрямованість дослідження, очікува­ний кінцевий результат.

10. Роль гіпотез в організації соціологічного дослідження, їх види.

СД — це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і інду­ктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

В цьому контексті не слід ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціологічного дослідження, як теоретичний і емпіричний, кожний з яких має свій гносеологічний статус і методо­логічну роль в структурі соціологічного дослідження:

• для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне зна­чений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;

• у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться са­мо нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галу­зі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

Гіпотеза в соціологічному дослідженні — це науково обґрунто­вана уява про структуру соціальних об'єктів, характер елемен­тів і зв'язків, які утворюють ці об'єкти, про механізм їх функціо­нування і розвитку. Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки в результаті попереднього аналізу досліджуваного об'єкта. Вона повинна відповідати ряду вимог:

· По-перше, узгоджуватися з новими теоріями, істинність яких підтверджена соціальною практикою.

· По-друге, важливою вимогою є відповідність гіпотези існую­чим і перевіреним фактам.

· По-третє, гіпотеза має формулюватися так, щоб її можна було легко перевірити у процесі соціологічного дослідження.

· По-четверте, гіпотеза повинна піддаватися логічному аналізу, який встановлює її несуперечливість.

За своїм змістом про уяву щодо досліджуваного об'єкта розріз­няють описові і пояснювальні гіпотези. Описові гіпотези — це уяв­лення про структурні і функціональні зв'язки досліджуваного об'єк­та. Вони можуть стосуватися і класифікації характеристик соціаль­ного об'єкта. Пояснювальні гіпотези являють собою уявлення про причинно-наслідкові зв'язки, що існують у досліджуваному об'єкті і вимагають експериментальної перевірки.

Гіпотези класифікують за різними критеріями. Так, виходячи із завдань дослідження, розрізняють основні та неосновні гіпотези; за ступенем узагальненості виокремлюють висхідні гіпотези та гіпотези - наслідки; за порядком висунення розрізняють первинні та вторинні гіпотези. За змістом гіпотези можуть бути описові, пояснювальні та гіпотези на прогноз.

11. Сутність і призначення процедури “логічного аналізу понять”.

СД — це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і інду­ктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

В цьому контексті не слід ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціологічного дослідження, як теоретичний і емпіричний, кожний з яких має свій гносеологічний статус і методо­логічну роль в структурі соціологічного дослідження:

• для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне зна­чений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;

• у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться са­мо нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галу­зі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

Логічний аналіз основних понять (їх інтерпретація і операціо-налізація). При розробці програми важливо виділити основні понят­тя. Вони займають провідне місце у визначенні предмета досліджен­ня. Логічний аналіз понять вимагає глибокого і точного пояснення їх змісту і структури. Потім визначається співвідношення елементів, властивостей соціального явища, що досліджується. Аналіз цих елементів і властивостей дає досліднику реальну уяву про стан (ста­тику, динаміку) соціологічного явища, що досліджується.

В аналітичному дослідженні здійснюється два види операціоналізації структурна і факторна.

Структурна операціоналізація — це розчленування основного поняття на складові елементи — головні ознаки предмета дослід­ження, факторна — це вияв і аналіз уявлених причин, які визнача­ють характер явища, що вивчається.

 

 

12. Генеральна і вибіркова сукупність, порядок їх визначення.

СД — це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і інду­ктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

В цьому контексті не слід ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціологічного дослідження, як теоретичний і емпіричний, кожний з яких має свій гносеологічний статус і методо­логічну роль в структурі соціологічного дослідження:

• для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне зна­чений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;

• у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться са­мо нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галу­зі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

Особливе значення в соціологічному дослідженні від­водиться вибірці. Це обумовлено тим, що об'єкт дослідження найча­стіше нараховує сотні, тисячі, десятки або сотні тисяч людей. Всі вони не можуть бути опитані. Тому при підготовці дослідження ва­жливо так сформувати вибірку, щоб вона була і економічною, і репрезентативною, тобто вона має правильно відбивати всі характеристи­ки генеральної сукупності, із якої вона походить. Репрезентатив­ність забезпечується дизайном вибірки (стратегією і процедурами її формування) і розрахунком її мінімального обсягу, який здатний за­безпечити необхідну точність результатів. Економічність (ефектив­ність) вибірки пов'язується з вартістю вибіркового дослідження.

Генеральною сукупністю називають об'єкт дослідження, на який розповсюджуються висновки соціологічного аналізу.Ге­неральні сукупності ділять на кінцеву і (практично) безкінцеву, конкретні і гіпотетичні, однорідні і неоднорідні.

Вибіркова сукупність — це певне число елементів генеральної сукупності, відібрані за суворо заданим правилом.

Елементи вибіркової сукупності (респонденти, документи, що аналізуються і т. п.), які підлягають вивченню (опитуванню, ін­терв'юванню) називають одиницями аналізу.

В соціологічній практиці застосовуються різноманітні способи вибірки:

· простий випадковий відбір (передбачає, що всі елементи гене­ральної сукупності одержують однакову ймовірність попадання у вибірку.),

· багатоступеневий ( застосовують стосовно великих генеральних сукупностей із складною структурою. Для цього ге­неральну сукупність структурують, розбиваючи її на кінцеве чи­сло підсукупностей. Утворюються нова, конкретна і кінцева, ге­неральна сукупність, елементами (одиницями відбору) якої є ви­ділені підсукупності. Серед них вибираються одиниці аналізу ),

· система­тичний ( це відбір із списку з певним «кро­ком» (наприклад, через 10, 20, 50 і т. д. чоловік)),

· стратифікований ( обсяг вибірки ді­литься між стратами пропорційно їх чисельності, і потім із кожної страти вибирається проста випадкова вибірка ),

· кластерний (гніздовий) ( в якості одиниць дослідження відбира­ються не окремі респонденти, а цілі групи або колективи ),

· квотний, та ін.

Метод стихійної вибірки — це звичайне поштове опитування телеглядачів, читачів газет, журналів.

Метод основного масиву зазвичай застосовується при прове­денні пілотажного або розвідувального дослідження на невеликих генеральних сукупностях, для яких немає сенсу проводити вибірко­ве дослідження.

Метод квотної вибірки часто застосовується при вивченні гро­мадської думки.

Метод доступної вибірки застосовується при дослідженнях ге­неральних сукупностей, які є досить складними для дослідження ін­шими методами.

13. Методи аналізу соціологічних документів.

Метод аналізу документів являє собою сукупність методико-технічних роцедур та прийомів для отримання емпіричної інформації, вилученої з окументальних джерел.

Під документом у соціології розуміють спеціально створений людиною редмет для зберігання та передачі інформації. Інформація може бути афіксована за допомогою букв, цифр, стенографічних знаків, малюнків,фотографій, звукозапису тощо.

За способом технічних засобів фіксування розрізняють письмові (рукописи та всі види друкованої продукції), іконографічні (відео-кіно-фотодокументи, картини, гравюри), фонетичні (розраховані на слухове сприйняття), електронні (пов'язані з використанням комп’ютера та Інтернету) документи.

У залежності від статусу документа виокремлюють:

офіційні документи, створені юридичними чи посадовими особами:

урядові постанови, заяви, ділова кореспонденція, протоколи судових органів, фінансова звітність, плани, звіти тощо;

документи особистого походження: матеріали, що містять біографічні відомості, офіційні матеріали, що засвідчують особу їх власника, його права, обов'язки, тощо.

У залежності від авторства документа вирізняють:

• особистісні документи (листи, характеристики, мемуарні матеріали, щоденники, автобіографії);

• безособистісні документи (архівні матеріали, дані преси, протоколи зборів).

У залежності від мотивації створення документів розрізняють:

• спровоковані документи (відгуки на книгу, відгуки на конкурс, оголошений в газеті або в електронних ЗМІ, шкільний твір);

• неспровоковані (особисті документи, створені за ініціативою самих авторів: переписка, щоденники, звертання до органів управління).

Методи аналізу документів поділяються на

неформалізовані(традиційні) та формалізовані (контент-аналіз).

Неформалізовані (традиційні) методи аналізу включають в себе звичайне "розуміюче" сприйняття тексту і засновані на загальних логічних операціях: аналізу, синтезу, порівняння, визначення, оцінювання, осмислення. Недоліки даного методу: можливість суб'єктивізму, залежність від суб'єктивного світосприйняття дослідника, інтуїтивність отримання інформації, зміщення інформації внаслідок особливостей уваги, пам'яті тощо.

Формалізований (контент-аналіз ) - це переведення у кількісні показники масової текстової інформації з наступним її статистичним опрацюванням.

Таблиця, діаграма, ………

14. Соціологічне спостереження, його види.

Одним із методів, яким користуються соціологи для отримання інформації, є спостереження.

Спостереження - це метод, за допомогою якого відбувається пряма реєстрація подій їх свідками. Знання, отримане шляхом спостереження, має такі особливості:

• пов'язаність з дослідницькою метою та визначеними завданнями;

• передбачуваність чіткого планування;

• фіксування отриманої інформації у щоденниках або протоколах;

• необхідність контролю на обґрунтованість та сталість отриманих даних.

Найпоширенішою є класифікація спостережень в залежності від становища спостерігача на включене та невключене спостереження.

Включене спостереження передбачає входження у соціальне середовище, адаптацію до нього дослідника.

Модифікацією такого спостереження стимулююче спостереження.

Якщо мета дослідження пізнавально-аналітична або практична і передбачає прийняття управлінських рішень, то активне втручання соціолога у події є доцільним. Створюючи нестандартні ситуації, дослідник вивчає реакцію об'єкта спостереження на свої дії, стимулює його діяльність, що дає можливість краще вивчити його стан, побачити те, що неможливе у звичайній ситуації. Перевагами такого спостереження є отримання яскравих, безпосередніх вражень, можливість краще зрозуміти вчинки людей та дії соціальних спільнот. До недоліків можна віднести те, що дослідник може втратити здатність об'єктивно оцінювати ситуацію і перейти на позиції тих, кого він вивчав.

Невключене спостереження передбачає реєстрацію позицій дослідником, котрий не є членом соціальної групи і спостереження здійснює ніби збоку. В залежності від програми дослідження, його гіпотез, спостереження може здійснюватись за орієнтовним планом, що дасть можливість структурувати об'єкт, виділити його елементи, якості, функції. Невключене спостереження використовується при дослідженні буденного життя, де об'єктами є люди, які реагують на поведінку спостерігача. Для того, щоб звести до мінімуму вплив дослідника на об'єкт, необхідно:

• добитися, щоб люди не знали, що за ними спостерігають або забули про це;