Предмет і об'єкт соціології екології



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Предмет і об'єкт соціології екології



Людина постійно перебуває у взаємодії з іншими соціальними суб'єктами та з навколишнім середовищем (природою). Ці дві системи органічно пов'язані між собою, причому рівень розвитку суспільства визначає ставлення людини до природи.

Стан довкілля є важливим чинником існування людської цивілізації. Тому одним з найважливіших завдань людства є свідоме і системне регулювання діяльності щодо використання природних ресурсів. Екологічні проблеми особливо гостро постають в індустріально розвинутих центрах, хоча стосуються вони усіх регіонів. Становище ускладнюється в країнах, де намагаються вирішувати економічні проблеми за рахунок виснажливого природокористування, незворотного порушення природних екологічних систем. Особливо актуальними вони є в Україні після Чорнобильської катастрофи.

Проблеми довкілля не є суто фізичними або екологічними. Вони відображають політичні, інституціальні, культурно-екологічні засади, тому перебувають у полі зору соціальних наук.

Соціологія екології — галузь соціології, яка досліджує специфічні зв'язки між людьми та навколишнім середовищем, особливості розвитку і функціонування соціальних спільнот, соціальних структур та інститутів в умовах впливу на їх життєдіяльність антропогенних екологічних чинників.

Вона вивчає також закономірності соціальних дій і масової поведінки в умовах соціально-економічної напруженості, механізми розв'язання конфліктів на фоні екологічної кризи. Головні її завдання полягають у вивченні закономірностей взаємодії суспільства і природи, досягненні збалансованості цієї взаємодії, отриманні достовірної соціально-екологічної інформації, з'ясуванні громадської думки щодо екологічних проблем та чинників, що їх породжують. У сфері її наукового інтересу — вплив довкілля на суспільство, формування екологічної свідомості, забезпечення участі громадян у реалізації державної екологічної політики тощо. До предметної сфери соціології екології належать і проблеми взаємодії суспільства зі штучним середовищем проживання людини.

Термін «екологія» ввійшов у науковий обіг завдяки старанням видатного німецького біолога Е. Геккелея у 1866 р. на позначення науки про відношення організмів і навколишнього середовища. Його запозичено з давньогрецької мови (oikos — дім, житло). Важливий етап у розвитку екології настав з обґрунтуванням американським екологом А. Тенслі у 1935 р. поняття «екосистема» на позначення стабільної системи, що складається з живих і неживих елементів, між якими постійно відбувається кругообіг речовин, існують постійні процеси.

З посиленням антропогенного (спричиненого діяльністю людини, використанням нею складної і могутньої техніки) впливу на довкілля виникла і з часом конкретизувалася ідея «соціалізації природи». В середині 30-х років XX ст. вона втілилася в дослідженнях лідерів знаменитої чиказької школи соціології Р. Парка, Ю. Берджесса і Р. Маккензі, які висунули концепцію «міста-організму» і суспільства як «глибоко біологічного феномену». Відповідно до цієї концепції, у суспільстві відбувається перебіг взаємоіснуючих біологічних і соціальних процесів, результатом яких повинна бути «соціальна рівновага». Цей комплекс проблем лідери чиказької соціологічної школи запропонували назвати «соціальною екологією».

Однак у той період екологічна соціологія як відносно самостійна галузь соціологічного знання ще не сформувалася: не вистачало ні фактології, ні теоретичних концепцій. Її становлення почалося тільки в середині 70-х років XX ст., коли стало очевидно, що надмірне зниження організованості біосфери, ефективності її самонастроювальних і самовідтворювальних механізмів, спричинене активною діяльністю людини, може мати катастрофічні наслідки, призвести до втрати динамічної рівноваги суспільства з природою. Відтоді локальні та розрізнені соціологічні дослідження екосистем, їх взаємодії з суспільством почали формуватися у відносно самостійну, інтегровану галузь наукового знання — соціологію екології. Основним своїм завданням вона вважала теоретичний синтез природничонаукових і суспільствознавчих знань, концепцій, методів дослідження, вироблення на їх основі концептуальної моделі взаємодії людського світотовариства і природи. Це дало б змогу оптимізувати, а згодом і гармонізувати процеси цієї взаємодії.

Геологічна і біологічна сфери навколишнього середовища створені внаслідок дії процесів у природі, технологічна і соціальна — соціальних процесів, які реалізуються в суспільних відносинах і діях людей, об'єднаних у соціальні спільноти. Це дає підставу для висновку, що об'єктом соціології екології є складна система соціоприродних відносин і взаємодій, яка формується і функціонує в результаті свідомої, цілеспрямованої діяльності людей, об'єднаних у різні соціальні спільноти. Зрозуміло, вона не може вивчити всі особливості, тенденції та закономірності розвитку кожного з компонентів цієї складноорганізованої системи. Це справа багатьох наук — фізики, хімії, геології, біології та ін. Вона з цього багатоаспектного об'єкта, яким є система взаємозв'язків «суспільство — людина — техніка — природа» виокремлює для вивчення специфічний, тільки їй властивий предмет дослідження. Оскільки ця наука перебуває на стадії становлення, існує різнобій у поглядах на її предмет. Та більшість визнає кілька взаємозалежних дослідницьких проблем, що сукупно становлять проблемне поле екологічної соціології як науки, а отже, і її предмет. Серед них — взаємини між різномасштабними соціальними системами (окремий індивід, родина, людство як загальнопланетарна система) і навколишнім природним середовищем. При цьому аналізуються не просто соціальні чинники взаємодії суспільства з природою, а насамперед активна природоперетворююча (нерідко природоруйнуюча) діяльність людини, яка є елементом соціальної спільноти. Між нею і природою функціонує специфічний третій елемент — техніка, технологія та інші штучно створені предмети «другої» природи. Адже саме від людей, об'єднаних у територіальні, професійні, етнічні та інші співтовариства, від ступеня руйнівного впливу створеної ними техносфери на природне середовище існування, від обраної та здійснюваної ними стратегії природокористування залежатимуть майбутні відносини між суспільством і природою. Тому соціологія екології покликана не просто вивчати природоперетворювальну діяльність соціальних спільнот, а виробляти оптимальні моделі, які відповідали б не тільки інтересам і потребам людини, а й сприяли б збереженню і відтворенню біосфери, забезпечували б гармонію суспільства з природою. Одночасно з теоретичними розробками, орієнтованими на оптимізацію взаємодії людських спільнот з навколишньою природою, соціологія екології є активним чинником цілеспрямованого формування цих взаємодій. Цю функцію вона реалізує за допомогою розробки і здійснення управлінських рішень.

Отже, предмет соціології екології — це дослідження специфічних взаємодій між людиною (суспільством) і довкіллям, впливу його як сукупності природних і суспільних факторів на людину, а також впливу людини на довкілля. Її однаково цікавлять глобальні, регіональні антропогенні зміни, соціокультурна інтерпретація їх збереження і відтворення навколишнього середовища для нормального життя людини як соціо-біологічної істоти.

З'ясування предмета соціології екології дає змогу чітко побачити її об'єкт. Будучи інтеграцією двох різних підходів до вивчення екологічних і соціальних об'єктів — екології та соціології, ця інтегративна наука не обмежується механічним поєднанням концепцій, теорій, наукових даних, отриманих кожною з цих наук окремо. Виділення її об'єкта відбувається завдяки побудові узагальненої, синтетичної, якісно нової наукової концепції, що містить у собі компоненти екології та соціології. Якщо екологічна настанова на об'єкт дослідження виходить з основних принципів взаємодії живих організмів з довкіллям, а соціологічна — із взаємодії індивідів і груп із соціальним середовищем, то соціоекологічна орієнтованість на об'єкт дослідження визначається взаємодією «природне — штучне». Її погляд спрямований не стільки на природні процеси взаємодії живих організмів з природним середовищем існування, скільки на процеси взаємодії складних еко- і соціосистем, на структуру, особливості і тенденції функціонування особливих об'єктів — так званої «другої» природи, тобто штучно створеного людиною предметного середовища, що взаємодіє з навколишнім природним середовищем. Наприклад, у межах природного середовища функціонує місто, залізниця, атомна електростанція, вся інфраструктура виробничої діяльності. Ці об'єкти належать до «другої», штучно створеної природи, у якій живе і діє людина. Саме існування «другої» природи здебільшого породжує екологічні проблеми, що виникають на межі екологічних і соціальних систем. Усі соціоекологічні проблеми і є об'єктом соціоекологічного дослідження.

Усе це наводить на такі висновки:

1. Людина і соціальні спільноти розвиваються і функціонують під подвійним і перехресним впливом природного і штучного середовища.

2. Усі компоненти «другої» природи, їхні функціональні особливості виникають завдяки появі між людиною і природою третього елемента — знарядь праці (предмета, взятого з природи і технічно перетвореного задля досягнення результату). Це означає, що найважливішим компонентом взаємодії людських співтовариств із природним середовищем є штучно створене (рукотворне) середовище, яке є продуктом не тільки антропогенної, а й техногенної діяльності людини.

3. Взаємодія людини з природою опосередкована не тільки технічними, а й соціальними чинниками — правовими, економічними, моральними, соціокультурними.

З урахуванням цих міркувань остаточно викристалізовується об'єкт екологічної соціології — складна і багатоаспектна система відносин і взаємозалежностей, що об'єднує в собі такі різнорідні, але взаємозалежні елементи, як «суспільство — людина — техніка — природне середовище», де взаємодія людини з біосферою опосередкована соціальними і технологічними чинниками. Ця система містить у собі, крім людини, що складає її концептуальне ядро, кілька різнопорядкових середовищ — геосферу, біосферу, техносферу і соціосферу, що утворюють у своїй взаємозалежності середовище її життєдіяльності.

У своїх дослідженнях соціологія екології застосовує комплекс наукових методів.

Системний метод. Передбачає розгляд навколишнього природного середовища як цілісного системного утворення, диференційованої системи, компоненти якої динамічно врівноважені. Відповідно до цього екологічним середовищем людства є біосфера Землі, яка поєднує довкілля і діяльність людини в єдину систему: природа — суспільство. Обидва компоненти цієї системи є паритетними. Соціологія екології вивчає вплив людини на рівновагу природних екосистем, обґрунтовує необхідність управління та раціоналізації взаємовідносин суспільства і природи. Людство розглядає як складову екологічної системи.

Діалектичний підхід. Зумовлює вивчення взаємозв'язків і взаємодії компонентів системи.

Синергетична методологія. Відмовляючись від традиційного розгляду природи як незалежного від людини об'єкта, підпорядкованого одвічним і незмінним законам, соціологія екології предметом своїх досліджень вважає цілісну динамічну систему «людина — природне середовище», компоненти якої є відносно автономними та активними суб'єктами. Особливості взаємодії компонентів цієї системи полягають у забезпеченні існування людства за рахунок речовин та енергії, взятих з природи. Усе це передбачає їх добування, переробку, транспортування і засвоєння, а також виділення непотрібних і шкідливих залишків переробки та засвоєння.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.186.43 (0.015 с.)