Зрівнювальні і не зрівнювальні

Складні судження, їх види

Складними називаються судження, які складаються з декількох простих суджень, що поєднуються між собою логічними зв’язками: “і (та)”, “або”, “якщо..., то”, “якщо і тільки якщо”.

Види складних суджень визначаються за ознакою логічної зв’язки в них. Таким чином є такі види складних суджень: з’єднувальні, розділові та умовні.

З’єднувальне судження (кон’юнкція) є поєднання двох і більше суджень за допомогою логічної зв’язки “і”. В таких судження може бути декілька Суб’єктів та спільний їм Предикат: S1, S2, S3 є P. Наприклад: МАУП, КГУ та КПІ – київські вузи. Може бути також один S з декількома належними його Р. S є Р1 і S є Р2. Дачний будинок теплий і затишний.

Розділове судження (диз’юнкція) – це зв’язок двох і більше суджень з допомогою логічної зв’язки “або” (чи). При цьому сильна диз’юнкція буде тоді, коли запропоновані Р виключають один одного. В середу буде сонячна, похмура чи дощова погода. Якщо ж запропоновані Р можуть співіснувати в одному і тому ж Суб’єкті, то диз’юнкція вважається слабкою. Наприклад: Ножом можно різати і (чи) колоти.

Умовне судження (імплікація) – це поєднання двох простих суджень за допомогою логічної зв’язки “якщо..., то”. В ньому істинність першого судження (антедецента – основи, підстави) достатня для того, що визнати істинність судження другого (консеквента - наслідку). Наприклад: Якщо іде дощ, то тротуар мокрий. Якщо воду нагріти до 100 градусів, то вона за нормального тиску закипить. В ньому антецедент прийнято позначати буквою “р”, консеквент - “q”, змістовну зв’язку між ними – вертикальною лінією з приєднаною до неї стрілкою:

Основні закони логіки.

Закони логіки – це ті закони, яким повинно підпорядковуватись мислення для того, щоб вірно відображувати дійсність.

Між законами мислення та законами логіки є деякі відмінності. Закони мислення – це внутрішній необхідний, істотний процес зв’язку понять та думок в процесі міркування. Логіка вивчає ці зв’язки і виявляє їх закони: закон оберненого співвідношення обсягу та змісту понять. Мислення до того ж підпорядковується всезагальним законам діалектики (закон єдності та боротьбі протилежностей, закон переходу кількісних перемін в переміни якісні та закон заперечення заперечення). В логіці враховуються закони мислення. Проте вченими (Аристотель, Френсіс Бекон, Рене Декарт, Готфрид Вільгельм Лейбніц та інші) відкриті і сформульовані ті закони, що забезпечують такий (непротирічливий, послідовний, чіткий) процес мислення, яких забезпечує нас від помилок, хибних висновків і дає можливість пізнати і висловити в думці істину. Ці закони називаються основними законами логіки. Їх є чотири:

1.Закон тотожності. Кожна вірно логічно сформульована думка чи поняття про предмет повинні бути чітко визначеними і зберігатися однозначно протягом всього процесу мислення і висновку. У вигляді формули закон записується так: А є А, або А=А.

2.Закон протиріччя. Не можуть бути істинними два несумісних висловлювання про один і той же предмет, що береться в один і той же час та в одному і тому ж відношенні; одне з цих висловлювань обв’язково буде хибним. Оскільки цей закон застерігає проти суперечливості мислення, то його інколи називають законом несуперечливості.

3.Закон виключення третього. Дві суперечливі одна одній думки (Біле – небіле) не можуть бути одночасно істинними і хибними. Якщо одна з цих думок істина, то друга – хибна. Третього не дано.

4.Закон достатньої підстави (достатнього обґрунтування). Всяка думка, щоб стати достовірною, повинна бути обґрунтована іншими думками, істинність яких доведена або очевидна.

 

Прості судження та їх види

В ряду досить чисельної класифікації суджень (а.по змісту: існування, властивості, включення та відношення; б.по якості зв’язки: стверджувальні та заперечні; в.по обсягу: одиничні, часткові, загальні, виділенні; г.по модальності: можливості, дійсності, необхідності, проблематичності та достовірності) виокремлюються головні, а саме – прості види суджень, які постійно вживаються у вивчені всіх можливих логічних операцій з судженнями.

Є чотири види простих (основних) суджень, які одержані внаслідок одноразового врахування якісних і кількісних сторін суджень:

1.Загальностверджувальні судження, у яких Суб’єкт – поняття загальне, а зв’язка – стверджувальна (позитивна). Формула цього судження: Всі S є Р. Символом загальностверждувального судження є латинська буква А (від слова “affirmo” – стверджую). Наприклад: “Всі студенти МАУП успішно склали іспити з Логіки”.

2.Загальнозаперечні судження, у яких Суб’єкт – поняття загальне, а зв’язка – заперечна (негативна). Формула цього судження: Всі S не є Р. (“ВСІ” тут рівнозначно “НІХТО”, “НІ ОДИН” “Жоден”) Символом загальнозаперечного судження є латинська буква Е (від слова nego – заперечую). Наприклад: “Жоден студент КПІ не склав іспиту з Логіки”.

3.Частковостверджувальні судження, у яких обсяг Суб’єкта частковий (деякі, частина), а зв’язка – стверджувальна. Формула цього судження: Деякі S є Р. Символом цього судження є латинська буква І (друга буква від слова від слова “affirmo” –стверджую). Наприклад: “Лише деякі студенти КПІ склали іспиту з Логіки за першим же заходом”.

4.Частковозаперечні судження, у яких Суб’єкт частковий, а зв’язка заперечна. Формула цього судження: Деякі S не є Р. Символом цього судження є латинська буква О (друга буква слова “nego”). Наприклад: “Лише деякі студенти МАУП не склади іспиту з Логіки за першим заходом.

Логічний квадрат, структурв

Дана схема являє собою геометричний квадрат в якому виділені сторони і діагоналі при чому вершини квадрата- категоричні діагоналі, а сторони і діагоналі- відношення між судженнями. Вершини судження розташовані так, що у верхній частині- загальні, у нижній- часткові, ліві- стверджувальні, праві- заперечні. Вздовж сторін вказані відношення.

Відношення між судженнями

Кожен термін у судженні розподільний або не розподільний. Знання правил розподіленості термінів у судженнях необхідне при аналізі умовиводів.

1. Якщо термін судження повністю включається до обсягу іншого терміну або повністю виключається з нього, то він розподільний.

2. Якщо термін судження частково включається до обсягу іншого терміну або частково виключається з нього, то він не розподільний.

При розподіленості терміна в судженні говориться про всі предмети, про увесь клас. Якщо ж термін у судженні не розподільний, то це означає, що у судженні йдеться не про всі, а лише про деякі предмети класу, виражені цим терміном, про деяку частину цього класу.

Існують такі правила розподіленості термінів у судженнях:

1а) У загальноствердних судженнях, в яких обсяг терміна S повністю включається до обсягу Р (рис.), S – розподілене, а Р – не розподілене.

Розглянемо це правило на такому прикладі: “Усі метали є провідниками електрики” (“Всі S є Р”). Оскільки обсяг субєкта цього судження (поняття “метал”) цілком включається до обсягу предиката (поняття “провідник електрики”), то S тут розподілене, а Р – не розподілене. У цьому судженні йдеться про всі метали, але не про всі провідники електрики. Обсяг предиката у таких судженнях (рис. 1) не вичерпується обсягом себєкта.

б) У тих же загальноствердних судженнях, у яких обсяг субєкта є обним і тим же (рис. 2) розподілений не тільки субєкт, а й предикат. До загальноствердних суджень, у яких розподілені S і Р, відносяться судження- означення і судження із виділяючим субєктом.

 

 

2 У загальнозаперечних судженнях субєкт і предикат розподілені. Наприклад, у судженні “Жоден із доказів не повинен братися на віру” (“Жодне S не є Р”) обсяг субєкта (поняття “доказ”) повністю виключається із обсягу предиката (“братися на віру”), тому обидва терміни (S і Р) тут розподілені.

 

3У частковоствердних судженнях ми маємо два випадки:

а) У частковоствердних судженнях, у яких обсяг субєкта частково включається до обсягу предиката, S і Р не розподілені

б) У частковоствердному судженні, в якому обсяг предиката повністю включається до обсягу субєкта, S – розподілене, а Р – не розподілене.

4У частковозаперечних судженнях субєкт не розподілений, предикат розподілений або в цих судженнях обсяг S частково виключається з обсягу Р.

 

Поняття і види модальності

Модальність- це явно чи неявно виражена в судженні додаткова інформація про логічний чи фактивний статус судження, про результативні, оцінювальні, часові та інші його характеристики. Модальність будьякого суження р в загальному вигляді може бути представлена з допомогою оператора М.

Модальні характеристики суджень вираж найчастіше першими категоріями:

Необхідність- випадковість

Обовязок- заборонаїОдна з модальних характеристик вважається сильною М, а друга, яка визначається через заперечення модальн оператора вважається слабкою.

Сильна характеристика може бути позитив. Мр, а може бути негативною Мр, це саме стосується і слабкої характеристики Мр

В пізнавальному відношенні важливі такі модальні судження: епістимічна,деонтична, алентична, темпоральна, які мають важливе значення у практичній діяльності юристів.

 

Епістемічна модальність

Епістемічна логіка - це розділ модальної логіки, який досліджує ерістемічні висловлювання та їхні відношення в структурі міркування.

Прикладами епістемічних висловлювань можуть бути речення:

(1) Відомо, що цей злочин вчинив О.

(2) Я вірю, що О. не є винним.

(3) Спростовано, що О. був на місці злочину в той час.

(4) Я знаю, що я нічого не знаю.

Епістема- вищий тип достовірного знання

Епістемічні судження отримуються в результаті обміну інформ із людьми

 

Деонтична модальність

Деонтична логіка це розділ модальної логіки, який вивчає деонтичні висловлювання та їхні відношення в структурі міркування.

Прикладами деонтичних висловлювань можуть бути такі речення:

(1) Обов’язково дотримуватися законодавства.

(2) Дозволено купувати нерухомість.

(3) Заборонено читати чужі листи.

Вважається, що деонтичні модальності можуть бути виражені одна через одну:

1. Обов’язковим є те, від чого не дозволено утримуватися. Формально це визначення записується так: ОА = ~ P ~ A.

2. Дозволеним є те, що заборонено не робити. Формально це визначення записується так: ОА = ~ F ~ A.

3. Дозволеним є те, від виконання чого не обов’язково утримуватися. Формально це визначення записується так: РА = ~ O ~ A.

4. Дозволеним є те, що не є забороненим. Формально це визначення записується так: РА = ~ FA.

5. Забороненим є те, від чого слід обов’язково утримуватися. Формально це визначення записується так: FA = O ~ A.

6. Забороненим є те, що не є дозволеним. Формально це визначення записується так: FA = ~ PA.

Алентична модальність

Алетична логіка – це розділ модальної логіки, де досліджуються алетичні висловлювання та їх відношення в структурі міркування.

У алетичній логіці є три основні закони:

1. “Усе необхідне є реальним”

2. “Усе реальне є можливим”

3. “Усе необхідне є можливим”

Види запитань

Логічну структуру запитання можна представити в такий спосіб:

1) у ньому насамперед представлене шукане;

2) у ньому позначена в загальних контурах інформація;

3) і нарешті, запитання – це вимога переходу від відносного, неповного знання, до знання повного

Займенник "який" у запитанні позначає особливість, властивість чи стан; прислівники "коли", "де", "скільки", "навіщо" і "чому" позначають відповідно місце, час, простір, кількість, цілепокладання, причину. Якщо в запитанні дотримується точна категоріальність, тобто вказується на конкретну, а не на абстрактну ситуацію, вказується конкретна множина, до якої відноситься предмет нашого пошуку тощо, то це є ознакою достатньої еротетичної культури людини.

З точки зору логіки під запитанням розуміється думка, яка виражена реченням і у якій зафіксована вимога або прохання поновити наявну інформацію з метою усунення або зменшення пізнавальної невизначенності.
Основними функціями запитань є:
- пізнавальна: у них виражається і фіксується розвиток наших знань про навколишній світ;
- комунікаційна: за допомогою їх здійснюється цілеспрямована передача знань і уявлень від однієї людини до іншої;
- переломна: за допомогою таких запитань утримуються бесіди у строго встановленому напрямку або ухиляються від проблеми, яка обговорюється. Часто такі питання задаються при накопиченні достатньої інформації з даної проблеми і хочуть перевести мову в іншу площину, на іншу тему;
- провокаційна: такі питання ставляться з метою, щоб змусити співрозмовника діяти відповідним чином (наприклад, викликати певні емоції, послушність), заставити співрозмовника розкрити, видати певну інформацію, яку він не хоче видавати, або з метою, щоб збити з толку співрозмовника, викликати недовіру до нього з боку публіки, з метою глузування над ним та ін.
У логіці існують різні підходи до поділу питань на певні види. Наведемо основні види.
Прості і складні запитання
Прості — це такі запитання, які не можна поділити на частини, кожна з яких виражала б самостійне запитання.
Складні — це запитання, які складаються з простих, з'єднаних між собою сполучниками.
Запитання дозволу і запитання поповнення
Закриті і відкриті запитання. Закриті запитання строго лімітують того, хто відповідає. Вони вимагають такої ж відповіді, як запитання дозволу — або «так», або «ні».

Відкриті запитання — це запитання, на які не можна дати таких прямих відповідей.

Вузлові і навідні запитання.
Вузловими питаннями вважаються ті, правильна відповідь на які є досягненням цілі.
Навідними питаннями вважаються ті, які наближають чи готують нас до розуміння вузлового різниці між вузловими і навідними питаннями не існує.
Логічно коректні і логічно некоректні запитання
До логічно коректних відносяться запитання на які існує істинна відповідь незалежно від того, чи може людина дати відповідь на нього, чи ні. Завдяки відповідям на такі запитання зникає пізнавальна невизначеність.
На логічно некоректні запитання одержати істинні відповіді принципово неможливо.

Види відповідей

Відповідь - це судження, зміст і структура якого обумовлені конкретною логічною структурою запитання

Для того, щоб відповідь була коректною, аргументованою, лапідарною і цілком відповідала логічній структурі та функції запитання, необхідно знати основні правила конструювання відповідей.

Правило перше. На некоректне запитання давати відповідь алогічно, тому що така відповідь вступає в явне протиріччя з принципами і законами логіки. Як вийти з подібної ситуації? Наведемо основні рекомендації

Правило друге. Інформаційний потенціал відповіді має бути за обсягом більшим за запитання. Це є категоричний імператив запитання, умова, необхідна для зменшення невизначеності обговорюваної проблеми. Недотримання цього правила робить дискусію безплідною. Як іноді говорять: "З чим прийшли, з тим і пішли", "Товкти воду в ступі". Запитання і відповіді по суті залишилися незмінними, хоча можливо за формою трохи були змінені. Такі ситуації зустрічаються на різного роду зборах, семінарських заняттях, в інститутах і навіть, як виняток, на "звичайних" науково-методичних конференціях.

Правило третє. Відповідь повинна бути лапідарною, несуперечливою, однозначною, ясною. Цього можна досягти лише тоді, коли той, хто відповідає, зрозумів сутність запитуваної інформації.

Правило четверте. У відповіді (по можливості) повинні бути представлені різні альтернативи. Воля того, хто запитує − визначити одну з них у якості оптимальної для розв'язання конкретної проблеми

 

Складні судження, їх види

Складними називаються судження, які складаються з декількох простих суджень, що поєднуються між собою логічними зв’язками: “і (та)”, “або”, “якщо..., то”, “якщо і тільки якщо”.

Види складних суджень визначаються за ознакою логічної зв’язки в них. Таким чином є такі види складних суджень: з’єднувальні, розділові та умовні.

З’єднувальне судження (кон’юнкція) є поєднання двох і більше суджень за допомогою логічної зв’язки “і”. В таких судження може бути декілька Суб’єктів та спільний їм Предикат: S1, S2, S3 є P. Наприклад: МАУП, КГУ та КПІ – київські вузи. Може бути також один S з декількома належними його Р. S є Р1 і S є Р2. Дачний будинок теплий і затишний.

Розділове судження (диз’юнкція) – це зв’язок двох і більше суджень з допомогою логічної зв’язки “або” (чи). При цьому сильна диз’юнкція буде тоді, коли запропоновані Р виключають один одного. В середу буде сонячна, похмура чи дощова погода. Якщо ж запропоновані Р можуть співіснувати в одному і тому ж Суб’єкті, то диз’юнкція вважається слабкою. Наприклад: Ножом можно різати і (чи) колоти.

Умовне судження (імплікація) – це поєднання двох простих суджень за допомогою логічної зв’язки “якщо..., то”. В ньому істинність першого судження (антедецента – основи, підстави) достатня для того, що визнати істинність судження другого (консеквента - наслідку). Наприклад: Якщо іде дощ, то тротуар мокрий. Якщо воду нагріти до 100 градусів, то вона за нормального тиску закипить. В ньому антецедент прийнято позначати буквою “р”, консеквент - “q”, змістовну зв’язку між ними – вертикальною лінією з приєднаною до неї стрілкою:

Основні закони логіки.

Закони логіки – це ті закони, яким повинно підпорядковуватись мислення для того, щоб вірно відображувати дійсність.

Між законами мислення та законами логіки є деякі відмінності. Закони мислення – це внутрішній необхідний, істотний процес зв’язку понять та думок в процесі міркування. Логіка вивчає ці зв’язки і виявляє їх закони: закон оберненого співвідношення обсягу та змісту понять. Мислення до того ж підпорядковується всезагальним законам діалектики (закон єдності та боротьбі протилежностей, закон переходу кількісних перемін в переміни якісні та закон заперечення заперечення). В логіці враховуються закони мислення. Проте вченими (Аристотель, Френсіс Бекон, Рене Декарт, Готфрид Вільгельм Лейбніц та інші) відкриті і сформульовані ті закони, що забезпечують такий (непротирічливий, послідовний, чіткий) процес мислення, яких забезпечує нас від помилок, хибних висновків і дає можливість пізнати і висловити в думці істину. Ці закони називаються основними законами логіки. Їх є чотири:

1.Закон тотожності. Кожна вірно логічно сформульована думка чи поняття про предмет повинні бути чітко визначеними і зберігатися однозначно протягом всього процесу мислення і висновку. У вигляді формули закон записується так: А є А, або А=А.

2.Закон протиріччя. Не можуть бути істинними два несумісних висловлювання про один і той же предмет, що береться в один і той же час та в одному і тому ж відношенні; одне з цих висловлювань обв’язково буде хибним. Оскільки цей закон застерігає проти суперечливості мислення, то його інколи називають законом несуперечливості.

3.Закон виключення третього. Дві суперечливі одна одній думки (Біле – небіле) не можуть бути одночасно істинними і хибними. Якщо одна з цих думок істина, то друга – хибна. Третього не дано.

4.Закон достатньої підстави (достатнього обґрунтування). Всяка думка, щоб стати достовірною, повинна бути обґрунтована іншими думками, істинність яких доведена або очевидна.

 

Прості судження та їх види

В ряду досить чисельної класифікації суджень (а.по змісту: існування, властивості, включення та відношення; б.по якості зв’язки: стверджувальні та заперечні; в.по обсягу: одиничні, часткові, загальні, виділенні; г.по модальності: можливості, дійсності, необхідності, проблематичності та достовірності) виокремлюються головні, а саме – прості види суджень, які постійно вживаються у вивчені всіх можливих логічних операцій з судженнями.

Є чотири види простих (основних) суджень, які одержані внаслідок одноразового врахування якісних і кількісних сторін суджень:

1.Загальностверджувальні судження, у яких Суб’єкт – поняття загальне, а зв’язка – стверджувальна (позитивна). Формула цього судження: Всі S є Р. Символом загальностверждувального судження є латинська буква А (від слова “affirmo” – стверджую). Наприклад: “Всі студенти МАУП успішно склали іспити з Логіки”.

2.Загальнозаперечні судження, у яких Суб’єкт – поняття загальне, а зв’язка – заперечна (негативна). Формула цього судження: Всі S не є Р. (“ВСІ” тут рівнозначно “НІХТО”, “НІ ОДИН” “Жоден”) Символом загальнозаперечного судження є латинська буква Е (від слова nego – заперечую). Наприклад: “Жоден студент КПІ не склав іспиту з Логіки”.

3.Частковостверджувальні судження, у яких обсяг Суб’єкта частковий (деякі, частина), а зв’язка – стверджувальна. Формула цього судження: Деякі S є Р. Символом цього судження є латинська буква І (друга буква від слова від слова “affirmo” –стверджую). Наприклад: “Лише деякі студенти КПІ склали іспиту з Логіки за першим же заходом”.

4.Частковозаперечні судження, у яких Суб’єкт частковий, а зв’язка заперечна. Формула цього судження: Деякі S не є Р. Символом цього судження є латинська буква О (друга буква слова “nego”). Наприклад: “Лише деякі студенти МАУП не склади іспиту з Логіки за першим заходом.

Зрівнювальні і не зрівнювальні

Незрівн- це такі судження які мають різні суб’єкти або предикати (напр.: серед студентів є спортсмени (музиканти)

Зрівнюв- це такі прості судження, які мають однакові суб’єкти і предикати і зв’язуються зв’язкою або екванторами. Це 4 види простих категоричних суджень що задовольняють прості вимоги.. Серед зрівнювальних суджень виділяють сумісні і несумісні судження

Розглянемо відношення сумісності: еквівалентність, субконтрарність, підпорядкованість

Еквівален- це судження які мають однакові логічні характеристик: суб’єкти, предикати, стверджувальну чи заперечну зв’язку і одну і ту саму кількісну характеристику, яка виражена квантором

Субкантрарні- це судження І та О які можуть бути одночасно істинні але не можуть бути одночасно хибні

Підпорядкован існує між судженнями А та І та між Е та О тобто вздовж вертикальних сторін.

Несумісні судження- це А та Е, А та О, Е та І. Розглянемо 2 види відношення несумісності:

Протилежні судження (контрарні)- це А та Е, вони одночасно не можуть бути істинними але одночасно можуть бути хибними

Є ще контрадикторні

Логічний квадрат, структурв

Дана схема являє собою геометричний квадрат в якому виділені сторони і діагоналі при чому вершини квадрата- категоричні діагоналі, а сторони і діагоналі- відношення між судженнями. Вершини судження розташовані так, що у верхній частині- загальні, у нижній- часткові, ліві- стверджувальні, праві- заперечні. Вздовж сторін вказані відношення.

Відношення між судженнями

Кожен термін у судженні розподільний або не розподільний. Знання правил розподіленості термінів у судженнях необхідне при аналізі умовиводів.

1. Якщо термін судження повністю включається до обсягу іншого терміну або повністю виключається з нього, то він розподільний.

2. Якщо термін судження частково включається до обсягу іншого терміну або частково виключається з нього, то він не розподільний.

При розподіленості терміна в судженні говориться про всі предмети, про увесь клас. Якщо ж термін у судженні не розподільний, то це означає, що у судженні йдеться не про всі, а лише про деякі предмети класу, виражені цим терміном, про деяку частину цього класу.

Існують такі правила розподіленості термінів у судженнях:

1а) У загальноствердних судженнях, в яких обсяг терміна S повністю включається до обсягу Р (рис.), S – розподілене, а Р – не розподілене.

Розглянемо це правило на такому прикладі: “Усі метали є провідниками електрики” (“Всі S є Р”). Оскільки обсяг субєкта цього судження (поняття “метал”) цілком включається до обсягу предиката (поняття “провідник електрики”), то S тут розподілене, а Р – не розподілене. У цьому судженні йдеться про всі метали, але не про всі провідники електрики. Обсяг предиката у таких судженнях (рис. 1) не вичерпується обсягом себєкта.

б) У тих же загальноствердних судженнях, у яких обсяг субєкта є обним і тим же (рис. 2) розподілений не тільки субєкт, а й предикат. До загальноствердних суджень, у яких розподілені S і Р, відносяться судження- означення і судження із виділяючим субєктом.

 

 

2 У загальнозаперечних судженнях субєкт і предикат розподілені. Наприклад, у судженні “Жоден із доказів не повинен братися на віру” (“Жодне S не є Р”) обсяг субєкта (поняття “доказ”) повністю виключається із обсягу предиката (“братися на віру”), тому обидва терміни (S і Р) тут розподілені.

 

3У частковоствердних судженнях ми маємо два випадки:

а) У частковоствердних судженнях, у яких обсяг субєкта частково включається до обсягу предиката, S і Р не розподілені

б) У частковоствердному судженні, в якому обсяг предиката повністю включається до обсягу субєкта, S – розподілене, а Р – не розподілене.

4У частковозаперечних судженнях субєкт не розподілений, предикат розподілений або в цих судженнях обсяг S частково виключається з обсягу Р.

 

Поняття і види модальності

Модальність- це явно чи неявно виражена в судженні додаткова інформація про логічний чи фактивний статус судження, про результативні, оцінювальні, часові та інші його характеристики. Модальність будьякого суження р в загальному вигляді може бути представлена з допомогою оператора М.

Модальні характеристики суджень вираж найчастіше першими категоріями:

Необхідність- випадковість

Обовязок- заборонаїОдна з модальних характеристик вважається сильною М, а друга, яка визначається через заперечення модальн оператора вважається слабкою.

Сильна характеристика може бути позитив. Мр, а може бути негативною Мр, це саме стосується і слабкої характеристики Мр

В пізнавальному відношенні важливі такі модальні судження: епістимічна,деонтична, алентична, темпоральна, які мають важливе значення у практичній діяльності юристів.

 

Епістемічна модальність

Епістемічна логіка - це розділ модальної логіки, який досліджує ерістемічні висловлювання та їхні відношення в структурі міркування.

Прикладами епістемічних висловлювань можуть бути речення:

(1) Відомо, що цей злочин вчинив О.

(2) Я вірю, що О. не є винним.

(3) Спростовано, що О. був на місці злочину в той час.

(4) Я знаю, що я нічого не знаю.

Епістема- вищий тип достовірного знання

Епістемічні судження отримуються в результаті обміну інформ із людьми

 

Деонтична модальність

Деонтична логіка це розділ модальної логіки, який вивчає деонтичні висловлювання та їхні відношення в структурі міркування.

Прикладами деонтичних висловлювань можуть бути такі речення:

(1) Обов’язково дотримуватися законодавства.

(2) Дозволено купувати нерухомість.

(3) Заборонено читати чужі листи.

Вважається, що деонтичні модальності можуть бути виражені одна через одну:

1. Обов’язковим є те, від чого не дозволено утримуватися. Формально це визначення записується так: ОА = ~ P ~ A.

2. Дозволеним є те, що заборонено не робити. Формально це визначення записується так: ОА = ~ F ~ A.

3. Дозволеним є те, від виконання чого не обов’язково утримуватися. Формально це визначення записується так: РА = ~ O ~ A.

4. Дозволеним є те, що не є забороненим. Формально це визначення записується так: РА = ~ FA.

5. Забороненим є те, від чого слід обов’язково утримуватися. Формально це визначення записується так: FA = O ~ A.

6. Забороненим є те, що не є дозволеним. Формально це визначення записується так: FA = ~ PA.

Алентична модальність

Алетична логіка – це розділ модальної логіки, де досліджуються алетичні висловлювання та їх відношення в структурі міркування.

У алетичній логіці є три основні закони:

1. “Усе необхідне є реальним”

2. “Усе реальне є можливим”

3. “Усе необхідне є можливим”

Види запитань

Логічну структуру запитання можна представити в такий спосіб:

1) у ньому насамперед представлене шукане;

2) у ньому позначена в загальних контурах інформація;

3) і нарешті, запитання – це вимога переходу від відносного, неповного знання, до знання повного

Займенник "який" у запитанні позначає особливість, властивість чи стан; прислівники "коли", "де", "скільки", "навіщо" і "чому" позначають відповідно місце, час, простір, кількість, цілепокладання, причину. Якщо в запитанні дотримується точна категоріальність, тобто вказується на конкретну, а не на абстрактну ситуацію, вказується конкретна множина, до якої відноситься предмет нашого пошуку тощо, то це є ознакою достатньої еротетичної культури людини.

З точки зору логіки під запитанням розуміється думка, яка виражена реченням і у якій зафіксована вимога або прохання поновити наявну інформацію з метою усунення або зменшення пізнавальної невизначенності.
Основними функціями запитань є:
- пізнавальна: у них виражається і фіксується розвиток наших знань про навколишній світ;
- комунікаційна: за допомогою їх здійснюється цілеспрямована передача знань і уявлень від однієї людини до іншої;
- переломна: за допомогою таких запитань утримуються бесіди у строго встановленому напрямку або ухиляються від проблеми, яка обговорюється. Часто такі питання задаються при накопиченні достатньої інформації з даної проблеми і хочуть перевести мову в іншу площину, на іншу тему;
- провокаційна: такі питання ставляться з метою, щоб змусити співрозмовника діяти відповідним чином (наприклад, викликати певні емоції, послушність), заставити співрозмовника розкрити, видати певну інформацію, яку він не хоче видавати, або з метою, щоб збити з толку співрозмовника, викликати недовіру до нього з боку публіки, з метою глузування над ним та ін.
У логіці існують різні підходи до поділу питань на певні види. Наведемо основні види.
Прості і складні запитання
Прості — це такі запитання, які не можна поділити на частини, кожна з яких виражала б самостійне запитання.
Складні — це запитання, які складаються з простих, з'єднаних між собою сполучниками.
Запитання дозволу і запитання поповнення
Закриті і відкриті запитання. Закриті запитання строго лімітують того, хто відповідає. Вони вимагають такої ж відповіді, як запитання дозволу — або «так», або «ні».

Відкриті запитання — це запитання, на які не можна дати таких прямих відповідей.

Вузлові і навідні запитання.
Вузловими питаннями вважаються ті, правильна відповідь на які є досягненням цілі.
Навідними питаннями вважаються ті, які наближають чи готують нас до розуміння вузлового різниці між вузловими і навідними питаннями не існує.
Логічно коректні і логічно некоректні запитання
До логічно коректних відносяться запитання на які існує істинна відповідь незалежно від того, чи може людина дати відповідь на нього, чи ні. Завдяки відповідям на такі запитання зникає пізнавальна невизначеність.
На логічно некоректні запитання одержати істинні відповіді принципово неможливо.

Види відповідей

Відповідь - це судження, зміст і структура якого обумовлені конкретною логічною структурою запитання

Для того, щоб відповідь була коректною, аргументованою, лапідарною і цілком відповідала логічній структурі та функції запитання, необхідно знати основні правила конструювання відповідей.

Правило перше. На некоректне запитання давати відповідь алогічно, тому що така відповідь вступає в явне протиріччя з принципами і законами логіки. Як вийти з подібної ситуації? Наведемо основні рекомендації

Правило друге. Інформаційний потенціал відповіді має бути за обсягом більшим за запитання. Це є категоричний імператив запитання, умова, необхідна для зменшення невизначеності обговорюваної проблеми. Недотримання цього правила робить дискусію безплідною. Як іноді говорять: "З чим прийшли, з тим і пішли", "Товкти воду в ступі". Запитання і відповіді по суті залишилися незмінними, хоча можливо за формою трохи були змінені. Такі ситуації зустрічаються на різного роду зборах, семінарських заняттях, в інститутах і навіть, як виняток, на "звичайних" науково-методичних конференціях.

Правило третє. Відповідь повинна бути лапідарною, несуперечливою, однозначною, ясною. Цього можна досягти лише тоді, коли той, хто відповідає, зрозумів сутність запитуваної інформації.

Правило четверте. У відповіді (по можливості) повинні бути представлені різні альтернативи. Воля того, хто запитує − визначити одну з них у якості оптимальної для розв'язання конкретної проблеми