Розкрийте особливості стилів виховання виділених ллойдом демозом.

Л. Демоз вважає, що еволюція взаємовідносин між батьками та дітьми складає незалежний джерело історичних змін. У відповідності зі своїми ідеями він поділяє всю історію дитинства на шість періодів, кожному з яких відповідає свій стиль виховання, характер взаємин між батьками і дітьми.
1. Інфантіцідний стиль (з давнини до IV ст. Н. Е..) - Характеризується масовим дітовбивством (инфантицид) - вбивство новонароджених немовлят, а ті діти, які виживали, часто ставали жертвами насильства. Символом цього стилю служить образ Медеї.
2. Той, що кидає стиль (IV - XIII ст.) Як тільки визнається наявність у дитини душі, инфантицид знижується, але дитину під різними приводами намагаються збути з рук. Його віддають годувальниці, прилаштовують до монастиря чи на виховання в чужу сім'ю. Символом стилю служить Грезельда, яка залишила своїх дітей напризволяще заради докази любові до свого чоловіка.
3. Амбівалентний стиль (XIII - XVII ст.) Визначаться тим, що дитині вже дозволеної увійти в емоційне життя батьків і його починають оточувати увагою, хоча йому ще відмовляють в самостійному духовному існуванні. Поширений педагогічний образ цієї епохи - «ліплення» характеру, як якщо б дитина була зроблений з м'якого воску або глини. Якщо ж він чинив опір, його нещадно били, «виколачічавалі» свавілля, як зле начало.
4. Нав'язливий стиль (XVIII ст.) Дитини вже не вважають небезпечним
істотою або простим об'єктом фізичного догляду. Батьки стають йому значно ближче. Але це супроводжується нав'язливим прагненням постійно контролювати не тільки поведінку, а й внутрішній світ, думки, волю і почуття дитини. Таке становище значно посилює конфлікти батьків і дітей.
5. Соціалізуючий стиль (XIX - сер.XX ст.) Робить метою виховання не тільки завоювання і підпорядкування дитини, скільки тренування її волі, підготовку до майбутнього самостійного життя. Стиль має різні теоретичні обгрунтування, але у всіх випадках дитина мислиться об'єктом, а не суб'єктом соціалізації.
6. Вільний стиль (з сер.XX ст.) Передбачає, що дитина краще за батьків знає, що для нього краще на кожній стадії його життя. Тому батьки прагнуть не тільки дисциплінувати і «формувати» дітей, скільки допомагати індивідуалізації дитини. Звідси прагнення до емоційного контакту з дітьми, взаєморозуміння.

 

8.Чим пояснюється зміна образів дитинства в історії культури? Відповідь обґрунтуйте

Дитинство – це культурно-історичний феномен, який вивчається з урахуванням вікового символізму. Система уявлень і образів, в яких культура сприймає, усвідомлює життєвий шлях особистості у різні вікові періоди (вікова стратифікація суспільства) – віковий символізм.

Мультиваріантність дитячих образів відображає зміни у реальному змісті дитинства та його символізації у культурі. Образи дитинства можна розглядати на таких рівнях, як:

- естетичний рівень передбачає демонстрацію можливостей будь-якого художнього напряму (наприклад дитина в епоху романтизму характеризується зовсім іншим чином, ніж дитина в епоху просвітництва);

- історичний рівень досліджує еволюцію образів дитинства та реального стану дітей від ХУІІІ до ХХ століття;

- психологічний рівень вивчає образи дитинства як втілення різних психологічних типів; за визначенням О.Шпенглера, - по суті, у будь-якій культурі є власна систематична психологія, як і власний стиль знання людей і життєвого досвіду. І як окремий щабель, епоха схоластики, софістики, Просвітництвапроектує свою картину числа, картину мислення, картину природи, що характеризує у рамках окремої епохи, так і кожне сторіччя пронизано духовністю, має свою картину душі.

- етнологічний – діти Північної Америки істотно відрізняються від дітей Мексики;

- соціологічний рівень виступає як проекція класових, екологічних та інших особливостей сфер життєтворчості та виховання (“міське” дитинство навідміну від “сільського”, “буржуазне” або “пролетарське”).

- ідеологічний рівень розкриває сутність робіт російських письменників, які віддані ідеям старовини, патріархального укладу (Аксаков, Достоєвський, Бунін);

- біографічний рівень виступає як відображення індивідуальних властивостей характерологічних та біографічних рис автора. Якщо характеризувати французьку літературу (романи та художні автобіографії) ХІХ-ХХ ст., то можна помітити цікаву картину описання дитячих образів. М.-Ж. Шомбар де Лов, пише І.Кон, представила статистичну інформацію у вигляді наступних даних: 82% персонажів авторів-чоловіків – хлопчики, а у 78% персонажів авторів-жінок – дівчата.

Спадають на думку слова О.Шпенглера відносно образів дитинства у різних культурах, аналіз яких привертає на увагу. Загальнодоступним в кожній культурі, пише О.Шпенглер, - є те, що зберігається незмінним виходячи із станів і структур первісного людства, що людина засвоює, розвиваючись, з дитячих років. Особистість не змушена завойовувати собі нового способу існування, взагалі все те, що не є завойованим, що надається простим способом, само собою, що безпосередньо виявляється в чуттєвих образах, а не те, що може бути лише виокремлено через чуттєве і знайдено - деякими, а за певних умов і зовсім одиницями.

 

Розкрийте суть дослідження історії дитинства французьким вченим-демографом й історика Ф.Арієсом.

Арієс цікавився як у ході історії, в свідомості художників, письменників і вчених складалося поняття дитинство і як воно відрізнялося в різні епохи дитинства. В художньому мистецтві дитячі образи в 13ст. зустрічалися в релігійних аспектах (ангели).

Зображення реальних дітейдовгий час було відсутнє в живописі, а якщо з’являлися, то зображувалися у вигляді зменшених дорослих, тоді не було знань про особливості дитини.

Байдужість до дитинства на думку вченого, була наслідком великої народжуваності і смертності дітей, яка сприймалася за природнє явище. Пізніше смерть дитини цінилася як втрата.

Подолання байдужості до дітей відбулася на поч. 17 ст., коли на полотнах художників почали з’являтися перші портрети дітей вельмож і правителів.

Також важливим символом змін ставлення до дітей став одяг. Який не відрізнявся від одягу дорослого. Лише у 16-17ст. з’явив. дит. одяг, який до 4 р. був однаковий як для дівчаток так і для хлопців – сукня.

Арієс виділив 3 тенденції в еволюції одягу:

1.фемінізація – одяг хлопчиків мав деталі жіночого одягу.

2.архаїзація – одяг дітей запізнювався з модою одягу дорослих.

3.кращий одяг для дітей вищих верств населення, а для селян простий.

Дослідження Ф. Арієса – присвячені виникненню поняття дитинства, або проблеми виникнення дитинства як соціально-суспільного феномену.

 

Розкрийте значення й особливості пост фігуративного типу культури в історії людства.

Продуктивним у методологічному плані виявляється поняття типу культури (наприклад, архаїчної, сучасної) і положення, що саме означення типу культури може бути співвіднесено з характером освіти, навчання. Так, американська дослідниця культури М.Мід в ролі засадових виділяє три типи культури, а саме: постфігуративну, кофігуративну та префігуративну. Аналізуючи постфігуративну культуру (примітивні спільноти, релігійні невеличкі товариства тощо), М.Мід підкреслює, що дорослі в них не здатні до змін і передають нащадкам тільки чуття незмінної спадкоємності життя. Життя дорослих стає схемою майбутнього для дітей. Такий тип культури, згідно М.Мід, тисячоліття характеризував людські спільноти до початку цивілізації.В наш час прояви такого типу культури зустрічаються в діаспорах, сектах, анклавах; в традиціях, національних укладах. Постфігуративна культура передбачає і відповідні методи навчання дітей, що спираються на слідування тому, що було. Особливостями постфігуративної культури є відсутність сумнівів, рефлексивних оцінок, самоусвідомлення. Якщо діти не мають зразка виходу з ситуації, це може призводити до конфліктів, неврозів. В той же час вдавана стабільність і відчуття незмінної повторюваності, характерні для цих культур і були закладені в модель культури як такої.