Система теорії держави і права як науки і навчальної дисципліни

Будь-яка наука за своєю природою - це ніщо інше, як база даних, інформаційне середовище. У ньому накопичується та обробляються дані про той чи інший об'єкт, явище, подію тощо. При цьому процес обробки передбачає, окрім іншого, систематизацію накопиченого інформаційного матеріалу, а також отриманих висновків, гіпотез, теоретичних допущень тощо. Отже, будь-яка наука є системою певним чином упорядкованого знання про свій об'єкт та предмет. У зв'язку з цим зрозуміло, що залежно від того, яким чином буде визначений об'єкт та предмет науки, формується і система цієї науки.

Вище був обґрунтований підхід, що найбільш правильною уявляється точка зору на об'єкт ТДП, згідно з якою ним є державно-правова дійсність. Однак також зазначалося, що об'єкт ТДП носить подвійний характер: другою його складовою частиною (наступною за державно-правовою дійсністю) виступає методологія пізнання цієї самої державно-правової дійсності.

Зазначене дає підстави говорити про те, що систему ТДП як науки формують певним чином упорядковані знання, що стосуються державно-правової дійсності, а також методологія отримання, обробки, систематизація тощо цих знань.

Тривалий час у вітчизняній літературі панувала думка, що система науки "має відображати об'єктивну логіку свого предмета дослідження і тому вона не можне бути довільною схемою". Ця позиція спиралась, перш за все, на два основних постулати: 1) існує об'єктивність як така; 2) логіку (закономірності) об'єктивної дійсності вже в загальних рисах пізнано: читай праці К. Маркса, Ф. Енгельса та В. Леніна, а також, залежно від історичного періоду та країни, Й. Сталіна, І. Б. Тіто, Л. Брежнєва, Ф. Кастро тощо.

На сьогодні є підстави піддати сумніву достовірність такої постановки питання не лише за мотивами критичного осмислення марксистської концепції. Саме питання про об'єктивність логіки, а також можливості пізнання цієї логіки в контексті проблеми істинності та адекватності одержаного знання реальному положенню речей, є на сучасному етапі розвитку науки відкритим та дискусійним.

Тому, на наш погляд, у системі ТДП виражена певна суб'єктивна позиція окремого вченого на послідовність розташування матеріалу, в системі упорядковування наукового матеріалу, яка проявляється:

• розумінням конкретним вченим об'єкта та предмета тієї чи іншої науки (ТДП не виняток);

• методологічні, політичні, етичні тощо установки згаданого суб'єкта пізнання;

• точка зору суб'єкта пізнання на хід пізнання, сприйняття та інтерпретації наявного в нього емпіричного та теоретичного матеріалу тощо.

При цьому підходи до пізнання чогось зумовлені не так самим об'єктом та предметом дослідження, як загально-філософськими, гносеологічними підходами до процесу пізнання того чи іншого об'єкта, тобто тим, що можна назвати індивідуальною науковою парадигмою. Тому система науки (у тому числі й ТДП) - це сприйняття логіки пізнання, розташування, викладення тощо теоретичного та емпіричного матеріалу, що стосується того чи іншого об'єкта (предмета) дослідження, що властиве окремому суб'єкту пізнання.

При побудові системи ТДП (взагалі це стосується будь-якого знання) суб'єкт, який намагається це зробити, має перш за все сформувати принципи побудови цієї системи. Такі принципи дозволять розпорошеним, різним та випадковим уривкам знання про об'єкт (предмет) перетворитись на систему. Причому саме від того, які принципи будуть взяті за основу для здійснення відбору емпіричного матеріалу, буде залежати форма та характер системи. Тому питання про принципи системи ТДП як системи наукового знання має архіважливе знання. При цьому слід розуміти, що згадані принципи носять історично обумовлений характер, у силу чого не є чимось незмінним та постійним.

На нашу думку, в основу системи ТДП як науки на сучасному етапі її розвитку слід закладати, як мінімум, такі системоутворюючі принципи та постулати:

• історизм;

• системність;

• синергетичність соціальної системи загалом та її окремих елементів;

• діалектична та дискретна єдність держави і права, а також інших елементів, формуючих державно-правову дійсність;

• єдність загальнотеоретичного та практичного;

• єдність абстрактного та конкретного;

• об'єктивність (включаючи деідеологізацію наукового пізнання з боку дослідника). Під об'єктивністю в даному випадку розуміється прагнення дослідника абстрагуватися в процесі пізнання емпіричного матеріалу від своїх суб'єктивних установок, знань, симпатій, антипатій тощо, хоча абсолютне абстрагування навряд чи можливе;

• формально-логічна несуперечливість тощо. Оскільки будь-яка наука (ТДП у цьому відношенні не виняток), як правило, вирішує і освітню проблему, тобто ставить перед собою та вирішує завдання не простої передачі інформації від одних суб'єктів іншим, а й навчання суб'єктів пізнання правилам роботи з цією інформацією, то ТДП також може бути розглянута як навчальна дисципліна.

Мета існування ТДП як навчальної дисципліни - створення, удосконалення та застосування на практиці найбільш ефективної системи передачі інформації про державно-правову дійсність від одного суб'єкта пізнання (адресант) іншому (адресат).

Однак було б неправильним протиставляти ТДП як науку та ТДП як навчальну дисципліну. В обох випадках ТДП виступає певним єдиним та системним знанням. Хоча обмін інформацією між суб'єктами, що втягнуті в поле інформаційних потоків, пов'язаних із ТДП, у згаданих випадках відбувається по-різному, оскільки рух цих потоків здійснюється для вирішення різних завдань.

Існування ТДП як навчальної системи має на меті підготувати осіб, здатних до професійного сприйняття юридичного матеріалу та практичного його застосування, тобто ТДП безпосередньо задіяна у формуванні практиків-юристів, юристі в-професіонал і в, а також системних аналітиків юридичного матеріалу, покликаних обробляти, осмислювати та робити практичні висновки в рамках інформації, що накопичена та/ або використовується наукою, тобто науковців - юристів - теоретиків.

ТДП як наука вирішує дещо інше мета завдання, а саме: забезпечує та безпосередньо бере участь у розробці оптимальних та ефективних рішень у сфері юридичної практики. Таке мета-завдання не може бути вирішене поза контекстом реалізації цілей та завдань, що ставляться та вирішуються ТДП як навчальною дисципліною. У цьому плані ТДП- наука та ТДП- навчальна дисципліна телеологічно близькі, причому об'єкт та предмет їх дослідження єдиний. Звідси виходить їх предметна єдність. Все це дає підстави говорити про ТДП як єдиний науково-навчальний феномен юридичної науки.

Очевидно, що в такому випадку система ТДП як науки та навчальної дисципліни близькі, хоча й не збігаються. Система ТДП як науки більш спеціалізована, дрібна, ширша та глибока, ніж система ТДП як навчальної дисципліни. Однак систему ТДП (як навчальної дисципліни, так і науки) можна описати в рамках однієї і тієї ж агрегатної (блочної) структури. Детальніше див.: А. Машков "Введення до загально-юридичної теорії".

Завершуючи питання про систему ТДП,

хотілося б звернути увагу на таке:

• уявлення про систему ТДП змінювалось, змінюється, буде змінюватися та має змінюватись у міру накопичення емпіричного та теоретичного матеріалу в ТДП та в інших науках (і не лише гуманітарних);

• питання про систему ТДП носить суто допоміжний характер і не може розглядатись як центральне.

Тут також слід зупинитися на проблемі загальної та спеціальної ТДП.

У науці ТДП деякі автори виділяють загальну ТДП, яка встановлює та вивчає закономірності виникнення, становлення, розвитку тощо держави і права, властиві всім суспільствам чи більшості суспільств, та спеціальну ТДП, яка встановлює та вивчає закономірності виникнення, становлення, розвитку тощо держави і права, властиві окремим державам (групам держав), наприклад, Україні, Російській Федерації тощо¹⁰³. При цьому можна загалом погодитися з М. Кульманом, О. Мурашиною, Н. Хомою, які зазначають, що "більшість сучасних вітчизняних підручників з теорії держави і права традиційно мають власне спеціальний, а не загальний характер, оскільки теоретичні положення базуються виключно на практиці вітчизняної державно-правової дійсності. Тому ця тенденція, що спостерігається останнім часом, - включати до назви наукових курсів та навчальних посібників слово "загальний" - не в усьому відповідає наразі реальному положенню речей".

Треба визнати, що тенденція до переходу від загальної ТДП до спеціальної, на яку вказують вищеназвані автори, має певні передумови. Зупинимося на двох з них;

а) історично ТДП у СРСР (а що б ми там не говорили, сучасна вітчизняна юридична теорія вийшла з надр радянської науки) протиставляла соціалістичний тип держави і права всім іншим типам держави і права. При цьому вважалось, що соціалістичний тип держави і права - це незворотне майбутнє будь-якої країни та будь-якого народу¹⁰⁵. Унаслідок цього основний наголос робився на виявленні закономірностей виникнення, становлення та розвитку державно-правової дійсності саме в соціалістичних країнах. А оскільки хоча б якусь (з точки зору історичної тривалості подій) історію розвитку мав лише СРСР (Монголію та Тувудо уваги ми тут свідомо не беремо), то ТДП займалась в основному виявленням закономірностей виникнення, становлення, розвитку та функціонування державно-правової дійсності в СРСР. У зв'язку з цим статус загальної теорії держави і права насправді намагалися надати спеціальній теорії держави і права;

б) великий обсяг емпіричного матеріалу, що поступає та обробляється у рамках ТДП, призводить до того, що в "дрібницях" фактажу більш конкретні дані починають домінувати над їхніми узагальненнями, оскільки з першого погляду вони більш значимі для практики. Це в якійсь мірі сприяє тому, що "в окремих темах власне загальні теоретичні знання відсутні, вони замінені більш конкретними знаннями"¹⁰⁶.

Загалом підміна загальної ТДП певною спеціальною ТДП - дуже суттєвий недолік, що навряд чи є виправданим.

На підставі вищевикладеного можна стверджувати:

а) у системі ТДП як науки та навчальної дисципліни проявляється логіка конкретних суб'єктів пізнання відносно сприйняття, інтерпретації та викладення емпірико-теоретичного матеріалу, що стосується державно-правової дійсності. У зв'язку з цим зазначена система є за своєю природою суб'єктивно обумовленою;

б) суть ТДП як науки та ТДП як навчальної дисципліни однакова. їхні зовнішні відмінності зумовлені відмінностями в практичних завданнях, які стоять перед ТДП: з одного боку - це отримання,фіксація,обробка,інтерпретація тощо матеріалу, що стосується державно-правової дійсності в цілях застосування одержаного наукового знання в юридичній діяльності; з другого - передача інформації щодо державно-правової дійсності, а також методах ЇЇ пізнання в системі взаємозв'язку "адресант-адресат", з метою підготувати адресата до професійної юридичної діяльності;

в) основними принципами побудови системи ТДП на сучасному етапі виступають:

• історизм;

• системність;

• синергетичність соціальної системи в цілому та ї окремих елементів;

• діалектична та дискретна єдність держави і права, а також інших елементів, що формують державно-правову дійсність;

• єдність загальнотеоретичного та практичного;

• єдність абстрактного та конкретного;

• об'єктивність (включаючи деідеологізацію наукового пізнання з боку дослідника);

• формально-логічну несуперечливість тощо.

г) не слід абсолютизувати будь-яку структуризацію знання про юридичні аспекти державно-правової дійсності (її окремих елементів). Зазначена структуризація багато в чому носить суб'єктивний характер та змінюється залежно від трансформації поглядів суб'єктів пізнання на саму державно-правову дійсність, на її місце в суспільстві тощо.

• 50 у рамках ТДП, якщо виходити з єдності державно-правової дійсності, неправильно виділяти два відокремлених блоки - теорію держави та теорію права, оскільки це порушує вищезгадану єдність;

• взагалі в рамках ТДП можна виділяти загальну ТДП та спеціальну ТДП. Розмежування загальної та спеціальної ТДП носить принципово важливий характер.