Українська радянська культура 1930-х рр..

найхарактернішою рисою,притаманною культурі України в 30-ті рю,була її всеосяжна ідеологізація.Значна частина населення не вміла читати й писати.У 1930р. В Україні на курсах,у гуртках і школах лікнепу навчалось 1,6млн. Дорослих.У 1932р. Їх чисельність зросла до 2,2млн. Чол.За роки другої п*ятирічки лікнеп закінчили 1,5 млн. Чол.,а школи малописьменних- 1,7млн.чол.Напередодні Другої світової війни масова неписьменність на території УРСР була,в основному,подолана.Перепис населення,проведений в січні 1939р.,засвідчив,що лише 15% дорослих є неписьменними.Однак переоцінювати ці досягнення не варто.Критерії грамотності в ті часи були надто занижені.В багатьох районах до письменних відносили всіх,хто лише навчився розписуватися та рахувати.Прагнучи мати кваліфікованих людей,держава хотіла охопити всіх дітей шкільного віку навчанням.При цьому хотіли виховати мільйони школярів у дусі відданості більшовицькій партії,комуністичним ідеалам.В Україна,як і в ішших союзних державах розпочалась масова кампанія під назвою “всенародний похід за загальне навчання(всеобуч)”.25липня 1930р.ЦК ВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов*язкове навчання”.Цією постановою було започатковане обов*язкове чотирикласне навчання Працювало майже 22тис. Шкіл.Налічували 4,5млн. Учнів.Навчались у дві зміни.Був дефіцит учителів із вищою освітою.Багато кваліфікованих педагогів стали жертвами сталінських репресій.Були й інші негативні тенденції.Припинення українізації спричинило зменшення українських шкіл;стало обов*зковим вивчення російської мови,змінювалась українська абетка і граматика в напрямі наближення їх до російської.Ці зміни відбувались за наказами вищого партійного керівництва.У 1933р. Була відновлена діяльність університетів: Харківського,Одеського,Київського,Дніпропетровського.Але поряд з успіхами була остаточно порушена інтелектуальна й моральна спадкоємність старої і нової інтелігенції.Ті,хто прагнув зберегти свої політичні переконання і моральні принципи,часто ставали жертвами репресіф,втрачали свободу і навіть життя.

 

 

Культурні процеси в західноукраїнських землях в 1920 - і - 1930 - і рр..

У 1920-1930р. Жителі України перебували у складі різних держав.У складі Польщі опинилась Східна Галичина,Західна Волинь,Полісся та Холмщина.Закарпаття було приєднано до Чехословацької республіки,Північна Буковина до Румунії.Українські землі у складі цих держав не мали власногосамоврядування і автономного устрою.Замість виконання зобов*язань згідно з Празькою мирною конференцією польський уряд скасував галицький автономний сейм..На Буковині румунський уряд прийняв закон про поширення свого законодавства на приєднані землі.Чехословацький уряд також не виконав зобов*язання забезпечити автономію Закарпатській Україні.При створенні органів місцевого самоврядування українці не мали можливості займати адміністративні пости.Румунські окупаційні власті стверджували,що на Буковині проживають зовсім не українці,а лише слов*янізовані румуни.Румунську мову на окупованих землях оголосили деержавною.У лютому 1919р. Був прийнятий закон,що на роботу брали тільки,якщо знаєш румунську мову.1920 у Румунії і 1924 у Польщі виданий закон про заборону укр.мови в усіх державних установах.Українські назви сіл і міст перейменовані на румунські.У Польщі українські імена та прізвища змінювались на польські та румунські.На початку 20-хр. На західноукраїнських землях активізується літературне диття.У Львові 1922р. Створилися дві літературні групи: перша-“Логос”,друга-при журналі”Митуса”. Невдовзі створено об*єднання навколо журналу “Літературно-науковий вісник”.У Львові 1920р. зусиллями Г.Нички створено український незалежний театр.У цей період активно працюють провідні галицькі композитори С.Людкевич та В.Барвінський.Створено Союз професійних укранських музик.,який видавав журнал “Українська музика”

 

 

Становище української культури в роки Другої світової війни (1939 -1945 р.р).

З початком другої світової війни відбуваються докорінні зміни в українській культурі.Школи всіх ступенів були переведені на українську мову навчання відповідно до національного складу населення.Вперше університет у Львові був українізованим.Почали працювати державні театри,філармонія,консерваторія,музичні училища і школи.Проте з приходом на ці землі Червоної армії впроваждувалась радянська система освіти і науки.Перестали діяти культурні і наукові товариства.З метою поширення комуністичної ідеології,уряд Української РСР вкладав значні кошти на створення і налагодження діяльності мережі радянізованих культурно-освітніз закладів-клубів,бібліотек,читалень.Західно-українське населення,яке входило до складу Польщі мало деякі умови для культурної діяльності-працював Львівський оперний театр.У тернополі існував театр під керівництвом Б.Саримана.Населення ж Центральної і Східної України,яке підпорядковувалось Німеччині було позбавленне культурного життя.Тут німецька влада проводила відверту антиукраїнську політику.Було закрито музеї,теітри,бібліотеки.З дозволу влади активізувалось релігійне життя,але робилось все,щоб там не було ніяких національних ідей.Гітлер був переконаний в тому,що українцям ні в якому разі не можна дати змоги здобувати знання.Він навіть не дозволяв відкриття у Києві університету.Казав,що краще не вчити їх навіть читати.Дозволилось тільки відкрити початкові 4 річні школи для дітей віком від 9 до 12 років.З виповненням 14 років відправляли на примусову працю до Німеччини.Багато представників інтелігенції було ув*язнено, відправлено в концтабори.Така поведінка викликала опір населення,рух за збереження культурних цінностей.Під час війни,в Казахстані в лютому 1942 р.відновив роботу Об*єднаний український державний університет у складі евакуйованих викладачів і студентів Київського і Харківського університетів.Укр.вчені,медики працювали над новими методами лікування.Працівники Харківського інституту організували пункт з переливання крові,яку відправляли на фронт.Було створено препарат для зсідання крові, препарат для швидкого загоєння ран,перелдомів кісток.

 

 

Розвиток української культури у відбудовчий період (1945 -1953 рр.).

Відродження культури у післявоєнні роки було складним,тому що влада ставила основною метою відбудувати тяжку промисловість.після війни український народ за перемогу хотів від влади покращення життя.Також піднялась нац. Свідомість укр.народу,але у відповідь влада тільки посилила тиск на людей,особливо на інтелігенцію.В таких умовах продовжувалась відбудова освіти.У 1950р. Повністю відновлюється довоєнна мережа шкіл.Для матеріальної підтримкм тих сімей,в кого не було мінімуму коштів,необхідних на навчання дитини,створювався фонд всуобучу.Була відновлена робота піонерських та комсомольських організацій.В них виховували бути відданими Сталіну,більшовизму.Відкривається вечірня і заочна форма навчання.У вечірніх школах вчиличь ті,хто під час війни не міг вчитися.У 1953р. В Україні запроваджено обов*язкове семирічне навчання.Нові іст. Умови не змінили прагнення влади до русифікації освіти.Протягом 4-тої п*ятерічки відновлено робота всіх вузів України.Викладалось у більшості вузів російською мовою.В інституті електротехніки створено лабораторію моделювання та обчислювальної техніки.Створюється перша електронно-обчислювальна машина.Після перемоги над нацизмом укр. Письменники прагнули передати всі емоції від війни у своїх творах,але не змогли передати всіх жахів війни,бо мусили славити Сталіна і тоталітарний режим.Однак письменникам вдалося створити чимало яскравих творів.На високому рівні стояло театральне м-во особливо оперного та драматичного жанру.Чимало творів про війну піддались радянській цензурі,бо влада стверджувала,що в них неправильно,передано події.Також їх автори піддавались репресіям з боку влади.