Сучасний стан та основні тенденції прояву насильства в сім’ї в Україні

Тема № 4

Динаміка чисельності зареєстрованих правопорушень, передбачених ст. 173-2 КУпАП, за 2004-2013 рр.

У структурі насильства в сім’ї чітко виявляється суттєве переважання фізичного, на другому місці знаходиться психологічне. Проте дані, отримані в результаті проведеного вивчення судової практики, опитування дільничних інспекторів міліції, працівників кримінальної міліції у справах дітей та осіб, які вказали, що ставали жертвами насильства в сім’ї, дають підстави стверджувати, що такий розподіл не є правильним і повним відображенням дійсності. Насильство в сім’ї тільки одного виду майже не зустрічається. Як правило, найбільш частим є вчинення декількох видів насильства: сімейні негаразди починаються з психологічного насильства, до якого потім додаються економічне і фізичне як прагнення завдати якомога більшої шкоди потерпілому; сексуальне насильство поєднується з психологічним.

Рисунок 2. Розподіл насильства в сім’ї за видами (середня величина за 2004–2009 рр.)

На відміну від тенденції до зниження у 2012 році кількості зареєстрованих заяв, повідомлень про загрозу або вчинення насильства в сім’ї на 15,4%, а кількості виявлених адміністративних правопорушень, передбачених ст. 173-2 КУпАП, – на 17,6%, кількість порушених кримінальних справ за злочини, що пов’язані з насильством в сім’ї, у цьому ж році зросла на 17,2%. Наведена динаміка може свідчити про суттєву криміналізацію насильства в сім’ї, коли правопорушники одразу вчинюють злочинні посягання проти членів своєї родини. Але враховуючи те, що такий темп приросту суперечить існуючим закономірностям руху насильницьких злочинів, згідно з якими число посягань на особу змінюється щорічно не більше ніж на 4% [228, с. 36], скоріше за все має місце латентизація незлочинного насильства в сім’ї. Вона може бути наслідком як зростання рівня недовіри до правоохоронних органів з боку потерпілих, так і погіршення у 2012 році якості роботи працівників ОВС, які належним чином не реєстрували такі заяви і повідомлення.

Динаміка кількості злочинів, пов’язаних з насильством в сім’ї,

За 2010–-2013 рр.

Порушено кримінальних справ*
% від загальної кількості заяв, повідомлень про насильство в сім’ї	0, 44%	0,43%	0,61%	8,15%
приріст до попереднього року,%	-	2,2%	17,2%	1595,8%
Закінчено розслідування кримінальних справ про злочини, пов’язані з насильством в сім’ї
приріст до попереднього року,%	-	48%	-18,9%	161,3%
рівень на 100 тис. населення (коефіцієнт інтенсивності)	1,12	1,67	1,35	3,5
з них тяжких та особливо тяжких
% від загальної кількості кримінальних справ про злочини, пов’язані з насильством в сім’ї, за якими закінчено розслідування	31,5%	29,3%	34,5%	12,3%
приріст до попереднього року,%	-	37,9%	-4,5%	-6,6%

 

* у 2013 році – дані про кількість розпочатих досудових розслідувань

У 2014 р. за 4903 матеріалами було розпочате кримінальне провадження, а закінчено –за 425. Протягом 6 місяців 2015 р. розпочато 1449 досудових розслідувань, а закінчено – за 209.

Географія насильства в сім’ї

таблиця

 

Серед статистичних методів одним із найпростіших, однак достатньо достовірних, є розрахунок індексу латентності. Він ґрунтується на тому факті, що рівень латентності різних злочинів суттєво відрізняється. Найменшим є ступінь латентності в умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, тобто най Серед статистичних методів одним із найпростіших, однак достатньо достовірних, є розрахунок індексу латентності. Він ґрунтується на тому факті, що рівень латентності різних злочинів суттєво відрізняється. Найменшим є ступінь латентності в умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, тобто найбільш тяжких злочинів; а найбільшим – у злочинів невеликої тяжкості (побоїв і мордування, легких тілесних ушкоджень тощо). У зв’язку з цим його обчислення здійснюється за узвичаєною формулою:

 

Нижче наведені зазначений показник за 2010–2013 роки як длязлочинності, пов’язаної з насильством в сім’ї, так і для загальної злочинності в Україні.

Динаміка кількості осіб, які перебували на профілактичному обліку у дільничних інспекторів міліції (ДІМ) та в підрозділах кримінальної міліції у справах дітей (КМСД) у зв’язку із вчиненням насильства в сім’ї

За 2005–2013 роки

Перебувало на проф. обліку всього
% до поперед. року	-	-0,2%	2,6%	-3,2%	6,3%	8,7%	7,2%	6,7%	-20,6%
Перебувало на проф. обліку ДІМ
% до поперед. року	-	0,1%	3,8%	-2,8%	10%	7,9%	6,9%	4,5%	-18,4%
Перебувало на проф. обліку КМСД					З91
% до поперед. року	-	-6,2%	-18,2%	-12,9%	-88,2%	16,4%	-12,8%	-27,2%	92,4%

 

При цьому заслуговує на увагу той факт, що відчутне зростання цього показника почалося з 2009 року і щорічно продовжувало збільшуватись на 7–8% до 2012 року. Це пов’язано, в першу чергу, зі зростанням загальних обсягів зареєстрованих випадків цього явища, приверненням до нього більшої уваги з боку громадськості і проведенням у 2009–2011 роках широкомасштабних навчальних програм з питань запобігання насильства в сім’ї під егідою Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні за підтримки Європейського Союзу, Дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ та ОБСЄ, внаслідок чого майже 90% дільничних інспекторів міліції підвищили свій рівень знань і вмінь з цього питання. Однак у 2013 році відбулося зниження кількості таких осіб більше ніж на 20%, що на фоні суттєвого зростання зареєстрованих подій, пов’язаних з насильством в сім’ї, виглядає як свідчення погіршення проведення ними профілактичної роботи.

У той же час необхідно констатувати суттєве зменшення кількості сімейних насильників, котрі перебували на профілактичному обліку в підрозділах кримінальної міліції у справах дітей. Така практика припинилась лише у 2012 році, що може бути пов’язано зі зміною керівництва Управління кримінальної міліції у справах дітей МВС України та запровадженням нових форм і методів роботи з дітьми.

Динаміка кількості виявлених осіб, які вчинили злочини, пов’язані з насильством у сім’ї, напряму пов’язана з динамікою закінчених розслідуванням кримінальних справ цієї категорії і майже повністю повторює її тенденції: зростання майже на 50% у 2011 році, зниження більше ніж на 18% у 2012 році та подальше зростання у 2013 році більше ніж на 160%.

Типологія кривдників

Нелл Блеклок, аналізуючи ситуацію в Об’єднаному королівстві, зокрема у Великій Британії, стверджує, що переважна більшість тих, хто використовує насильство та інші форми поведінки для контролю та домінування у взаєминах, є чоловіками. Більшість тих, хто є пораненим чи вбитим через домашнє насильство, є жінками: кожного тижня дві жінки вбиті своїми партерами чи екс-партнерами.

Як виявилося у процесі реалізації у Великій Британії Проекту «Інтервенція у домашнє насильство» (ІДН) для осіб, що вчинили насильство в сім’ї, характерними є такі фактори:

– мінімізація;

– відмова від відповідальності;

– відчуття права на контроль (чоловіче право).

Мінімізація.

Кривдник намагається мінімізувати, ігнорувати реальність насильства – повторюваність, частоту скоєння, серйозність, наслідки. Він заперечує факти насильства, стверджує, що нічого не сталося.

Кривдник виключає зі своєї уваги усвідомлення такі види своєї поведінки:

– окремі випадки, оскільки вони не включаються в його внутрішнє визначення насильства, не включаючи такі дії, як штовхання, обмеження у пересуванні, блокування та кидання чимось;

– сексуальне зловживання чи сексуальне насильство, які кривдники часто бачать, як щось непритаманне домашньому насильству;

– жорстоке поводження з дітьми;

– нефізичну насильницьку поведінку, яку він не хоче усвідомлювати.

Він визнає (усвідомлює) тільки те насильство, яке стало публічним, часто потрапило вже до кримінального розгляду.

Забування, «стирання» з пам’яті, «незнання»

Кривдник починає свій розгляд насильства з фраз на кшталт: «Я не знаю, про що ви говорите», «Щось там сталося». Ця невизначеність найчастіше є спробою завуалювати своє насильство і подати його, як дії не тільки свої, але й інших осіб.

«Насправді це не я».

Кривдник тут демонструє уявлення про когось, хто чинить насильство щодо когось, але це чинить не він. Ця форма заперечення зауважень про те, що інші люди, які поводяться як насильники, потребують допомоги. Але це не я.

Це виявляється у подібних фразах: «Я не той, хто б’є свою дружину», «Кожен може вийти з себе, це ж якби я бив її кожного тижня». Зміни у такому дистанціюванні наступають, коли чоловіки щойно перервали свої стосунки чи почали брати участь у корекційній програмі. Вони тоді кажуть: «Звичайно, я був кривдником», «Це було до того, як я почав брати участь у корекційній програмі».

Кривдник подає своє насильство як таке, що не має особливого значення, використовуючи фрази, в яких домашнє насильство виглядає як сварка.

Кривдники часто бачать і не сприймають партнерку, вважають її джерелом лиха, відгукуються про неї негативно. Це є частиною процесу, що дозволяє йому використовувати насильство щодо партнерки.

Відмова визнавати вплив домашнього насильства на дітей

Як правило, незважаючи на те, що кривдник вчиняє насильство щодо матері своїх дітей протягом багатьох років, він часто стверджує, що він хороший батько. Вважається важливим в корекційних програмах обов’язково обговорювати цю тему.

Заперечення відповідальності

Кривдник заперечує контроль своїх дій, вважає, що контроль може бути деінде, поза ним самим. Джо Тодд стверджує, що особи, які вчиняють насильство в сім’ї, часто є такими, що добре розрізняють, стосовно кого вони проявляють насильницьку поведінку і до якого рівня вони можуть проявляти жорстокість. Вони можуть відчувати гнів щодо свого начальника, батька, партнера, але обирають в якості жертви саме свого партнера (партнерку). Джо Тодд вважає, що далеко не завжди кривдник стає насильником тільки через те, що він гнівається. Він також відчуває страх, образу, безпорадність, а також те, що його зрадили.

 

Типові риси жертви

1. Завжди можуть переконати себе в тому, що всі невдачі в їхньому житті відбуваються не з їхньої вини.

2. Вважають, що оскільки всі нещастя викликані суто зовнішніми чинниками, це звільняє їх від особистої відповідальності.

3. Отримують значну частку уваги, симпатій і жалю з боку оточуючих.

4. Приймають цю увагу, симпатію і жалість за любов, якої відчайдушно потребують, але яку не знають, як отримати.

5. Використовують попередні невдачі в особистому житті для підтвердження того, що вони не здатні на емоційну близькість ще з ким-небудь.

6. Посилаються на давніші поразки, виправдовуючи цим відсутність спроб досягнути високих цілей і здійснити перспективні проекти.

7. Приймають за істину в останній інстанції той факт, що вони – «ганебні грішники», що їм «ніколи нічого не досягти», або вважають, що у них немає потрібної освіти чи зв’язків для того, аби досягти успіху.

8. Можуть відчувати себе героїчними «маленькими людьми», які наперекір усьому борються з силами зла.

9. Відчувають свою духовну велич, покладаючи своє щастя на вівтар людства і думаючи, що за це будуть винагороджені в майбутньому житті.

10. Можуть вести по суті несвідоме існування, скоряючись стадним інстинктам, і просто дозволяти життю відбуватися, ні про що не задумуючись.

Тема № 4

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ПРОЯВУ НАСИЛЬСТВА В СІМ’Ї В УКРАЇНІ

1. Проблеми виміру проявів насильства в сім’ї.

2. Кількісно-якісні показники насильства в сім’ї в Україні.

3. Характеристика осіб, які вчинили насильство в сім’ї.

4. Характеристика жертв насильства в сім’ї.

 

 

1. Проблеми виміру проявів насильства в сім’ї.

Науково обґрунтоване пізнання тенденцій і закономірностей розвитку суспільно-правових явищ (одним з яких і є насильство в сім’ї) потребує обов’язкового застосування прийомів та засобів статистичного аналізу. Адже без аналізу статистичних даних будь-яка наука оперує лише схоластичними висновками на потребу якій завгодно абстрактній концепції або політичній орієнтації. За влучним висловом О. Г. Кальмана та І. О. Христич, статистика – це міст, який з’єднує теорію і практику соціального пізнання. Тому чим повніше у наукових розробках використовуються результати статистичних досліджень, тим достовірнішими будуть знання дійсності.

Інформаційну основу кримінологічного аналізу насильства в сім’ї складають відомості, що містяться у державній статистичній звітності. Одразу зауважимо, що за роки незалежності нашої держави форми статистичної звітності, в яких міститься інформація про злочини та правопорушення, пов’язані з насильством в сім’ї, декілька разів змінювались через зміни у кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві, зміни у структурі МВС внаслідок адміністративної реформи, у зв’язку з прийняттям Державної програми підтримки сім’ї тощо. Внаслідок цього відомості, наявні у статистичних звітах за один період часу, можуть бути відсутні у звітах за інший. Крім того, специфікою звітності за 2012 рік є те, що всі дані надаються не за 12 місяців, як у попередні роки, а станом на 20 листопада, тобто менше на 1 місяць та 10 днів. Зрозуміло, що це дещо заважає коректному порівнянню показників, однак, на нашу думку, все ж дозволяє встановити основні тенденції і закономірності їх розвитку.

Слід звернути увагу на ряд суттєвих ознак, що характеризують статистичні дані: 1) державна статистична звітність є результатом здійснюваного спеціальними державними органами суцільного статистичного спостереження за злочинністю, через що її можна вважати найбільш повною з точки зору кількості охоплюваних подій та осіб; 2) облік даних щодо реально вчинених злочинів та правопорушень є неповним через існування їх латентної частини, про яку відомості в державній статистичній звітності відсутні; 3) тільки заяви та повідомлення про злочини й правопорушення обліковуються без перевірки; облік інших даних про злочин та особу, яка його вчинила, здійснюється тільки після їх перевірки та юридичної оцінки; 4) статистичні дані щодо злочинності відображаються у спеціальних таблицях в узагальненому кількісному вигляді; 5) дані державної статистичної звітності щодо злочинності та судимості обмежуються певним нормативно-визначеним переліком показників.

Вказані обмеження обумовлюють необхідність проведення спеціально організованого статистичного обстеження. Його використовують, якщо мета кримінологічного дослідження вимагає показників, відсутніх у офіційній статистичній звітності. Такі дані збирають у ході спеціального вивчення кримінальних справ, ознайомлення з іншими документами, анкетних опитувань та інтерв’ювання громадян, співробітників правоохоронних органів, правопорушників за спеціальною методикою.

Насильство в сім’ї, як і будь-яке інше масове соціальне явище, оцінюється за допомогою кількісних та якісних критеріїв. В кримінології кількісні показники злочинності характеризують її загальні обсяги та мають кількісне виявлення. До них відносять рівень злочинності, рівень судимості, ціну злочинності, коефіцієнти. Якісні показники характеризують внутрішні особливості злочинності, закономірності її розвитку і визначаються в розрахунку на одиницю сукупності. До якісних показників відносять структуру, характер, географію злочинності.

У процесі кримінологічного аналізу використовуються такі основні показники та методи математичної статистики: абсолютні показники (кількість зареєстрованих злочинів або правопорушень, кількість виявлених осіб, кількість засуджених тощо); відносні величини динаміки, інтенсивності, структури (темп приросту, коефіцієнти, частка або питома вага); середні величини тощо.

Статистичне спостереження за станом протидії насильству в сім’ї (форма № 1–НС) було започатковане Міністерством внутрішніх справ України починаючи з 2010 року. Однак окрема інформація щодо насильства в сім’ї містилась в деяких інших формах звітності МВС України, котрі велись більш тривалий період часу.

 

2. Кількісно-якісні показники насильства в сім’ї в Україні.

Аналіз кількісно-якісних показників насильства в сім’ї у виді адміністративних проступків та злочинів.

У 2010 р. було зареєстровано 157167 заяв та повідомлень про загрозу або вчинення насильства в сім’ї; у 2011 р. їх кількість збільшилась на 3,6% до 162768 заяв, за 10 місяців і 20 днів 2012 р. – суттєво зменшилась на 15,4% до 137782, а у 2013 році було зареєстровано найбільшу за ці роки їх кількість – 174229 (зростання порівняно з 2012 роком становило 26,5%). За 2014 р. їх кількість становила 117941, а за 6 міс. 2015 р. було зареєстровано 60099 заяв та повідомлень.

Кримінологічний зміст та значення вказаного показника полягає в тому, що він свідчить, скільки осіб вважає, що стосовно них було вчинено протиправне діяння. Співвіднісши ці дані з часом, за який вони були отримані, можемо дійти висновку, що у 2010 році щоденно в Україні реєструвались заяви про насильство в сім’ї від 430 осіб, у 2011 р. – вже від 446, у 2012 р. – лише від 425, а от у 2013 р. – від 476 осіб.

Після перевірки підрозділами ОВС цих заяв і повідомлень та юридичної оцінки викладених в ній фактів, переважна більшість з них не розцінюються як злочини і кримінальні справи за ними не порушуються. Так, протягом 2010–2013 років лише приблизно у 0,5% випадків порушувались кримінальні справи або розпочинались протокольні провадження (тобто події були зареєстровані як злочини, але їх обставини з’ясовувалися у спеціальному спрощеному порядку). За більшістю ж заяв та повідомлень про загрозу або вчинення насильства в сім’ї були прийняті такі рішення: про відмову в порушенні кримінальної справи (97%–97,5%), про передачу заяви або повідомлення за належністю (1,5%–2%). Залишок заяв та повідомлень про загрозу або вчинення насильства в сім’ї, за якими рішення не було прийнято, становив в середньому від 0,5% до 1,9%.

Основна маса фактів, викладених у заявах про насильство в сім’ї, кваліфікувалась як адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173-2 КУпАП (нагадаємо, що адміністративна відповідальність за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису була встановлена згідно із Законом України № 759-IV від 15.05.2003 р., а регулярна статистика про стан протидії насильству в сім’ї органами внутрішніх справ збирається з 1 січня 2004 р.).