Гетьманування Івана Виговського. Гадяцька унія. Битва під Конотопом.

1.1 У дипломатичних переговорах Виговський услід за Богданом Хмельницьким демонстрував високого рівня державну свідомість, що виявлялася, зокрема, в широкому використанні історичних даних для аргументації своєї позиції. Ставлячи завдання — здобути Україні повну самостійність, Богдан Хмельницький і Виговський на переговорах посилалися на те, що в князівські часи кордон Української держави доходив до самої Вісли. Від Речі Посполитої вимагали, щоб вона відмовилася від володіння містами Володимиром, Львовом, Ярославом, Перемишлем. Українські керівники надавали великої ваги поверненню Українській державі правобережних земель. Генеральна рада постановила перервати переговори зі Швецією про встановлення союзних відносин, доки шведський король «не визнає за ними прав на всю стару Україну, або Роксоланію, де грецька віра була і мова їх ще існує — до Вісли». Виговський прагнув зберегти авторитет і престиж гетьманської влади, які Богдан Хмельницький підніс до надзвичайно високого рівня. Влада гетьмана досягла вершини могутності, безмежно розширилися компетенції та повноваження гетьмана. Він сам вирішував законодавчі справи, очолював військові сили, призначав старшин і суддів, орудував скарбом, — усі державні функції зосереджував у своїх руках. Після 1654 р. гетьман обходився зовсім без загальновійськової ради, а старшину зробив цілком залежною від себе.

1.2

Га́дяцький до́говір — угода, укладена 16 вересня 1658 року під містом Гадяч за ініціативою гетьмана Івана Виговського між Річчю Посполитою і Гетьманщиною, що передбачала входження останньої до складу Речі Посполитої під назвою «Великого Князівства Руського» як третього рівноправного члена двосторонньої унії Польщі і Литви. Після військових успіхів Швеції склалася реальна загроза розпаду та розділу Речі Посполитої. Наслідком могло стати зміцнення Швеції. Щоб цього не допустити Московське Царство згорнуло військові дії проти Польщі і підписало перемир'я, а потім влітку 1656 почало війну зі Швецією. За умовами Україна, як незалежна держава, під назвою Велике Князівство Руське входила на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федерації. Територію Великого Князівства Руського складали київське, брацлавське і чернігівське воєводства. Вища законодавча влада належала національним зборам депутатів, які обиралися від усіх земель князівства. Виконавчу владу здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Вибір кандидатів на гетьмана мали здійснювати спільно всі стани українського суспільства — козацтво, шляхта і духовенство. Гетьман очолював збройні сили України.

Угода не була прийнята українським суспільством за багатьма причинами. Найважливіші з них це — залишення у складі Польщі Волинського, Белзького і Подільського воєводств, повернення прав на маєтності шляхті яка була змушена покинути свої володіння у попередні роки, а також висока вірогідність війни з православним Московським Царством.

1.3 Конотопська битва або Соснівська битва (27 червня — 29 червня / 7 липня — 9 липня 1659 року) — битва між військами Гетьмана Івана Виговського та Кримської Орди з одного боку і московським військом з іншого біля міста Конотопа сучасної Сумської області. Битва відбулася у ході російсько-української війни (1658-1659), під час періоду української історії, який прийнято називати Руїною — добою після смерті Богдана Хмельницького, часу відвертої громадянської війни, Конотопська битва залишалася довгий час ледве не забороненою темою в російській та особливо радянській історіографії. Протягом століть інформація про неї замовчувалася, бо правда про події під Конотопом розвінчувала багато великодержавних міфів, особливо про «споконвічне прагнення українців до союзу з Росією». Останнім часом події Конотопської битви також ідеалізуються і в деяких українських колах. Незважаючи на великі сподівання та на героїзм козаків, особливо загону Григорія Гуляницького, Конотопська битва залишається змарнованим шансом і чи не найхарактернішим прикладом виграної битви та програної війни.

Юрій Хмельницький. Чуднівська кампанія. Тетеря і Брюховецький

Ю́рій Богда́нович Хмельни́цький, відомий також як Юрій Хмельниченко (*~1641 — † 1685) — гетьман України в 1657, 1659—1663 роках і Правобережжя (1677-81, 1685), другий син Богдана Хмельницького. Юрій Хмельницький був наймолодшою дитиною Богдана Хмельницького та його першої дружини Ганни Сомко.

І м'я гетьманича в джерелах дедалі частіше згадується після 1653 р., коли по загибелі старшого брата Тимоша він став єдиним спадкоємцем Богдана. Старий гетьман готував ґрунт для передачі булави Юрію, зокрема призначив 16-літнього сина наказним гетьманом в одному з відповідальних походів.

Політичні наслідки Чуднівської кампанії виявилися для козацької України несприятливими, бо умови Чуднівського договору й згода на розташування на постій в українських містах і селах польських жовнірів приховували в собі загрозу нового спалаху громадянської війни. ЧУДНІВСЬКА КАМПАНІЯ 1660 р. ТА УКЛАДЕННЯ СЛОБОДИЩЕНСЬКОГО ТРАКТАТУ

· Наступним зовнішньополітичним заходом Юрія Хмельницького став похід українсько-московських військ на Західну Україну. Метою походу було визволення західноукраїнських земель з-під влади Польщі.

· Очевидним, однак, був той факт, що дві інші учасниці операції - Польща та Московія, які розірвали перемир'я й поновили воєнні дії задля досягнення цілковитого панування над Україною, докладуть зусиль, аби перешкодити об'єднанню та зміцненню України.

· Основні події кампанії відбулися в районі Чуднова на Волині. Вони закінчилися розгромом російських військ, капітуляцією гетьмана Ю.Хмельницького і підписанням 7 жовтня Слободищенського трактату.

Павло Тетеря походив з української київської шляхти. Він народився у 20-х рр. XVII ст. Здобувши освіту, став підписком (канцеляристом) у Луцькому гродському суді. У 1648 р. приєднався до Богдана Хмельницького. З 1649 р. - переяславський полковий писар, з 1653 р. - переяславський полковник. Павло Тетеря мав неабиякий хист дипломата, за що його особливо цінував Богдан Хмельницький. Перебуваючи в Чигирині при гетьманові, він брав участь майже в усіх дипломатичних переговорах. Тетеря був одним із авторів Гадяцького договору 1658 р. та Слободищенського трактату 1660 р.

ГЕТЬМАН ПАВЛО ТЕТЕРЯ, ЙОГО ДІЯЛЬНІСТЬ (1663-1665 рр.)

· Прагнення Юрія Хмельницького придушити антигетьманські виступи 1661-1662 рр. закінчилися невдачею.

· Молодий гетьман остаточно вирішив зректися булави.

· Скликана на початку січня 1663 р. рада в Чигирині обрала гетьманом Павла Тетерю, а Юрій Хмельницький незабаром постригся в ченці під ім'ям Гедеона і став ігуменом монастиря у Корсуні.

Іван Брюховецький, будучи вмілим оратором, висунувши соціальні лозунги (зменшити податки, обмежити старшинське землеволодіння), став кандидатом на гетьманство. У червні 1663 р. у Ніжині на Чорній раді, тобто участь у якій брали не тільки козаки, але й усі інші стани держави, під тиском московського війська на чолі з Д. Великоганіним Івана Брюховецького було обрано гетьманом Лівобережної України. Інших претендентів на гетьманську булаву (Яким Сомко, ВасильЗолотаренко) та їхніх прихильників було на місці заарештовано московітами й після страчено. Тим часом Іван Брюховецький не виправдав сподівань українського народу в проведенні внутрішньої політики, розв'язанні соціальних питань. Відразу після обрання гетьманом Брюховецький уклав з Московською державою Батуринські статті 1663 р., які надавили Москві більше влади, ніж це було встановлено Переяславськими статтями. Більшість істориків схильні бачити в Iвані Брюховецькому владолюбну людину, яка заради гетьманської посади певний час зневажала інтересами народу, дозволивши поглибити підлеглість Москві навіть у внутрішніх, повсякденних питаннях. Вважається, що таке за таке ставлення та постійні інтриги з козаками та Москвою народ відплатив йому його ж монетою.