Особливості соціальної допомоги цього періоду в Україні

пов'язані із основними геополітичними і суспільно-економічними тенденціями: перебування під владою Російської та Австро-Угорської імперій, скасування кріпацтва, промисловий переворот, розвиток науки і культури, активізація громадського життя внаслідок земської реформи і т. п. Відміна кріпосного права і пов'язана

з ним реорганізація адміністративної системи і державного управління змінили і управління системою соціальної допомоги. З 60-років XIX ст. до здійснення соціальної роботи включилися земські самоуправлінські органи. Це сприяло розширенню масштабів, виникненню нових форм надання підтримки, підвищенню загального рівня організації різного роду допомоги хворим і неімущим. У кінці XIX — на початку XX ст. відбувається становлення

пенсійного забезпечення, широко практикуються кредитна справа і кооперація, що свідчить про децентралізацію соціального піклування і забезпечення, індивідуалізацію допомоги, спрямування людей на використання внутрішніх ресурсів для вирішення проблем.

Цей період характеризується виникненням нових підходів до

вироблення і реалізації соціальної політики держави. Починається процес перетворення опіки у справжню громадську справу. У першій чверті XX ст. організовується спеціальне відомстьо —Міністерство державної опіки (об'єднує і приватну та громадську

опіку).

Наукове осмислення процесу допомоги і оформлення його в

єдину парадигму в цей період відбувається за рахунок інтеграції різних підходів, обґрунтованих в попередніх пізнавальних теоріях.

Наукові дослідження соціальних проблеи та їх роль у розробці питань соціальної допомоги в Україні в к.19-поч.20ст.

Багата на розробку суспільної проблематики наукова спадщина І. Я. Франка (1846-1916). Приділяючи основну увагу питанням історичного розвитку суспільства, будучи добре обізнаним із сучасною йому соціологічною думкою Заходу, він розвивав своє бачення актуальних на той час в Україні соціальних проблем, давав застереження щодо можливостей і доцільності всеохоплюючої державної влади, в тому числі у справах соціальної допомоги.

Відзначивши привабливість таких ідей, як можливість отримання роботи, заробітної плати, ≪забезпечення старості≫ і т. п., Франко не схвалює державну опіку ≪від колиски до гробової дошки≫, відкидає віру в необмежену силу держави (праця ≪Що таке поступ≫).

У статті ≪Потреби аграрної статистики≫ І. Франко обґрунтовує необхідність проведення глибоких статистичних дослідженнь народного життя. До кола проблем, які необхідно знати, він включає вивчення ≪життєвого бюджету≫ населення, роду занять, способів ≪заробкування≫, стану здоров'я, освіти, злочинності, смертності. Обґрунтування соціального страхування як превентивної законодавчої міри щодо соціальних ризиків (безробіття, інвалідність, старість, захворювання, материнство, сирітство) знаходить відображеня у працях Б. Кістяківського

Отже, особливості соціальної допомоги цього періоду в Україні пов'язані із основними геополітичними і суспільно-економічними тенденціями: перебування під владою Російської та Австро-Угорської імперій, скасування кріпацтва, промисловий переворот, розвиток науки і культури, активізація громадського життя внаслідок земської реформи і т. п.

Виникнення соціальної роботи як науки(М.Річмонд,Д.Адамс,А Соломон)

Виникнення соціальної роботи як професії пов'язують з діяльністю Мері Річмопд (1861-1928, США), Алісе Саломон (1872-1948,Німеччина), Джейн Адамс (1860-1935, США)

М. Річмопд є загальновизнаним класиком теорії і методології соціальної роботи. М. Річмонд підготувала ряд видань з теорії соціальної роботи,що стали посібниками для навчальних закладів США і Європи, в яких готували соціальних працівників. З ініціативи М. Річмонд у 1898 р. в США була відкрита перша національна школа прикладної філантропії. Обґрунтовуючи необхідність професійної підготовки, у 1922 р. вона писала: «Здатність співчувати людям і доброта відкривають багато дверей і

усувають багато перепон. Але якщо до співчуття і доброти нам вдається додати знання основ людського мислення і розуміння соціальних процесів..., наші можливості, народжені любов'ю до

ближнього, значно зростають»

Д. Адамс брала участь в діяльності професійної благодійної організації — Гільдії сусідів (поселенців), заснованої в 1886р. вНью-Йорку. Основна ідея руху поселенців полягала у визнанні того, що бідність і нещастя людей обумовлені соціальним середовищем, яке необхідно змінювати. Здобуваючи в Єврспі освіту після закінчення жіночого медичного коледжу у Філадельфії, вона взяла участь у роботі притулку Тойнбі у Лондоні. Це був перший заклад, який надавав обширну соціальну допомогу бездомним людям, розгортаючи в рамках своєї програми діяльність дитячих клубів, дитсадків,бібліотек, їдалень, художніх галерей, бюро з працевлаштування,класів музики, вивчення мов, танців, малювання і т. п. Багаторічні зусилля Д. Адамс щодо покращення соціального становища різних маргінальних груп США зробили її відомою, і вона обиралась президентом багатьох громадських організацій.

А. Саломон очолила річні жіночі курси підготовки спеціалістів для роботи у сфері соціального обслуговування. Вона відстоювала необхідність належної практики, а також вивчення дисциплін психологічного, медичного, педагогічного і правового спрямування.

У 1929 р. в Швейцарії був створений Міжнародний комітет

соціальних шкіл, який сприяв міжнародній консолідації в сфері соціальної роботи. Його очолила А. Саломон

Перехід до спеціалізації соц. установ та працівників,що в них зайняті в Зах.Європі 19 ст

Система державної соціальної допомоги у XIX ст. в країнах

Європи (в т. ч. і в Російській імперії, у складі якої в цей період перебувала нинішня Україна) включала два головних елементи:

1. Більш-менш розвинене законодавство, яке регулювало відносини у соціальній сфері.

2. Відповідні органи і заклади, завдання яких полягало у впровадженні політики держави.

Що стосується безпосередньої роботи з різними категоріями

користувачів соціальних послуг, то вона здійснювалась в основному членами благодійних організацій, які мали багато ентузіазму,але досить часто їм не вистачало елементарних знань, необхідних для більш ефективної діяльності, не кажучи вже про матеріальний стимул до праці.

Створюючи соціальне законодавство і формуючи відповідні органи і установи, держави тим самим визнавали сферу суспільної допомоги своїм обов'язком.

У зв'язку із процесами у суспільній свідомості, а ще

більше — серед соціальних реформаторів і лідерів благодійних організацій все чіткіше усвідомлювалась необхідність наукових підходів до такого виду діяльності як здійснення допомоги і підтримки тих,хто в силу певних причин був не в змозі самостійно справитися зі

своїми проблемами. Так формувалась ідея професіоналізму, реалізація якої на початку XX ст. привела до виникнення професії соціального працівника. Великобританія і США були тими країнами, де соціальна робота вперше оформилась як особливий вид діяльності, а згодом була поставлена на професійну основу. У Великобританії професійна підготовка розпочалась із 90-х років XIX ст. з лекційної і практичної роботи, пов'язаної з діяльністю Товариства благодійності в Лондоні. Однак честь заснування першого учбового закладу, професійно орієнтованого на соціальну роботу, належить групі соціальних реформаторів із Амстердама, які у 1899 р. заснували Інститут підготовки соціальних працівників.

Отже, професія соціального працівника отримала свій початок у практичній діяльності благодійних організацій США і Європи.

Завдяки своїй.неформальній діяльності активісти цих організацій набули досвіду, який давав їм змогу не лише покращувати зміст соціальної допомоги, а й визначати напрямки на перспективу, розробляти наукові методи, започатковувати спеціальну підготовку кадрів і тим самим закладати основу нової професії.