Утвердження державно-адмінстартивної розвиток громадської і приватної форм допомоги в Рос.імперії.

Утвердження державно-адмінстартивної розвиток громадської і приватної форм допомоги в Рос.імперії.

Адміністративною реформою 1708 р. Росія ділиться на губернії, і на них покладається організаційна, фінансова і законодавча відповідальність у питаннях соціальної допомоги. З 1718 р. прикази суспільної опіки заміняються колегіями.

Початки системного підходу до соціальної допомоги почали визначатись вже в кінці XVIII ст. з прийняттям законодавства про губернії (1775 р.). «В ньому намічені превентивні і оперативні стратегії допомоги, визначені фінансування і управління на основі територіального самоуправління, намічені клієнти і інститути допомоги» Проводяться чисельні адміністративні реформи. Зокрема, з 1741 по 1810 pp. питання суспільної допомоги неодноразово переходять під юрисдикцію різних міністерств і відомств. закріпачення селян, часті неврожаї,пожежі і т. ін. спричиняли поширення масового зубожіння населення. На Русі, починає формуватися така соціальна група, як професійні жебраки. Щоб локалізувати прояви соціальної нестабільності, пов'язані з бідністю і жебрацтвом, влада розробляє заходи щодо їх локалізації. Для викорінення жебрацтва створюються спеціальні інститути,які умовно можна розділити на інститути соціального контролю і соціальної допомоги. Перші з них призначались для насильного залучення до праці професійних жебраків і та коригування девіантної поведінки. Другі (переважно госпіталі) займалися піклуванням про людей, які в силу різних обставин не могли самостійно заробите на

прожиття Фірсов розглядає «Стоглав» (1551 p.) як зразок суспільно-

правової думки в галузі допомоги і захисту потребуючих. «У ньо-

му дана одна з перших соціальних типологій клієнта, намічаються

паростки наукового соціологічного підходу, коли допомога здій-

снюється на основі первинної інформації про користувача соці-

альних послуг.

Для розгляду генезису суспільної допомоги важливим є той факг, що паралельно з державними структурами допомоги у XVIII ст. розвиваються інститути приватної благодійності, відомчі інститути підтримки і захисту, благодійні товариства. Громадська і приватна благодійність продовжувала базуватись на традиційній християнській культурі милосердя — пожертвуваннях зміни у здійсненні суспільної допомоги в період середньовіччя як у європейських країнах, так і Російській імперії, під владою якої в кінці XVIII ст. опинилися українські землі, пов'язані із зменшенням ролі церковно-монастирських форм допомоги і формуванням державних підходів до її здійснення. Починаэ реалізовуватися ідея соціальної опіки як галузі державної діяльності. На розуміння суті соціальної допомоги у XVII-XVIII ст. впливає не лише релігійна, а й світська ідеологія, теологічні підходи замінюються соціетальними. Проблеми користувачів соціаль-

ної допомоги розглядаються вже з позицій норми і патології, мож-

ливості займатися суспільно корисною працею, а не з позицій мо-

рально-релігійних переконань. Створюються спеціальні державні

заклади та установи, на які покладаються функції соціального

контролю і соціальної допомоги.

12.Суспільно-економічні фактори на україні шо сприяли розвитку соц. допомоги……

Від кіпця XVIII до початку XX ст. Україна перебуває під владою декільох імперій — Російської та Австро-Угорської. Політичні системи цих держав радикально відрізнялися від устрою, до якого українське населення ззикло в попередні історичні періоди, різними були і система права та здійснення соціальної допомоги. І все

ж відбувалося чимало позитивних суспільних зрушень, які знаходили відображення у сфері соціальної допомоги. Переломними подіями в історії українського народу в XIX.

стало скасування кріпосного права. та земська реформа 1864 року. Система допомоги в містах у пореформений період набуває нових рис також у зв'язку з тим, що частина звільнених від кріпацтва селян подається в міста у пошуках роботи.Урбанізація несла з собою значні соціальні проблеми: високу плату за житло, безробіття, що не могло не відбитись на малоімущих і найбідніших верствах населення. Разом із зростанням соціальних проблем відбувається ріст різноманітних форм соціальної патології: професійного жебрацтва, проституції, безпритульності.

У цілому в пореформений період суспільна опіка розвивається у декількох напрямках: система приказів поступово заміняється земською (волосною і міською) системами допомоги і підтримки. Для поповнення фінансових можливостей органи самоуправління активно співробітничали з державними відомствами, благодійними товариствами і приватними особами. Формування бюджету окружних закладів піклування відбувалось головним чином за рахунок членських внесків і приватних пожертвувань. Окрім цього, надходили відсотки з міських капіталів і з деяких благодійних капіталів і товариств, збори з благодійних концертів і вистав. У формуванні бюджету брала участь і міська дума.У перші роки основна частина видатків йшла на відкриту опіку, з часом окружні заклади для бідних відкривали установи закритої опіки (богадільні, притулки, училища, лікарні)

Роль органів самоуправління на території України у розширенні рамок соціальної допомоги в кінці 19 поч 20 ст.

Дослідники соціальної роботи відмічають, що сам факт існу-вання земського самоуправління сприяв підвищенню громадської самодіяльності та ініціативи у справах соціального піклування. Заклади місцевого самоуправління взяли на себе забезпечення тих сфер життєдіяльності, які виявилися непосильними для адміністративно-бюрократичних структур влади. ≪Саме виникнення і діяльність громадських управлінських органів стало наочним підтвердженням того, що всеохоплююча і жорстка державна централізація далеко не всемогутня і не завжди приносить необхідний ефект. Господарська і соціально-культурна робота земських зборів, їх виконавчих закладів (установ) переконливо показали, що держава не в змозі забезпечити повнокровне життя громадського організму без системи самоуправління народу, в тому числі і в соціальній сфері≫. Земства були своєрідною політичною школою, через яку пройшло багато діячів ліберального та демократичного напрямів. Згодом вони чимало зробили для розвитку соціальної сфери. З початком Першої світової війни Всеросійський з'їзд представників губернських земств заснував Всеросійський земський союз — організацію, яка займалася допомогою пораненим, біженцям, створенням санітарних поїздів, лазаретів тощо

З діяльністю земських органів самоуправління пов'язують значні кроки в організації охорони здоров'я. Завдяки їм було введено в практику медичне страхування, яке дозволяло забезпечити лікарською допомогою малозабезпечені і неімущі верстви населення, передбачався патронаж хворих за рахунок міського бюджету. Нестача стаціонарних місць в лікарнях обумовила ініціативу організації ≪посімейного піклування про хворих≫ (хворірозподілялись між сім'ями селян або між міськими жителями, за догляд господарям виділялись кошти з органів міського самоуправління). Під їх опікою здійснювався і спеціальний патронаж хронічних соматичних хворих і душевнохворих.

Загальна характеристика соц. допомоги в 19-20 ст.

Утвердження державно-адмінстартивної розвиток громадської і приватної форм допомоги в Рос.імперії.

Адміністративною реформою 1708 р. Росія ділиться на губернії, і на них покладається організаційна, фінансова і законодавча відповідальність у питаннях соціальної допомоги. З 1718 р. прикази суспільної опіки заміняються колегіями.

Початки системного підходу до соціальної допомоги почали визначатись вже в кінці XVIII ст. з прийняттям законодавства про губернії (1775 р.). «В ньому намічені превентивні і оперативні стратегії допомоги, визначені фінансування і управління на основі територіального самоуправління, намічені клієнти і інститути допомоги» Проводяться чисельні адміністративні реформи. Зокрема, з 1741 по 1810 pp. питання суспільної допомоги неодноразово переходять під юрисдикцію різних міністерств і відомств. закріпачення селян, часті неврожаї,пожежі і т. ін. спричиняли поширення масового зубожіння населення. На Русі, починає формуватися така соціальна група, як професійні жебраки. Щоб локалізувати прояви соціальної нестабільності, пов'язані з бідністю і жебрацтвом, влада розробляє заходи щодо їх локалізації. Для викорінення жебрацтва створюються спеціальні інститути,які умовно можна розділити на інститути соціального контролю і соціальної допомоги. Перші з них призначались для насильного залучення до праці професійних жебраків і та коригування девіантної поведінки. Другі (переважно госпіталі) займалися піклуванням про людей, які в силу різних обставин не могли самостійно заробите на

прожиття Фірсов розглядає «Стоглав» (1551 p.) як зразок суспільно-

правової думки в галузі допомоги і захисту потребуючих. «У ньо-

му дана одна з перших соціальних типологій клієнта, намічаються

паростки наукового соціологічного підходу, коли допомога здій-

снюється на основі первинної інформації про користувача соці-

альних послуг.

Для розгляду генезису суспільної допомоги важливим є той факг, що паралельно з державними структурами допомоги у XVIII ст. розвиваються інститути приватної благодійності, відомчі інститути підтримки і захисту, благодійні товариства. Громадська і приватна благодійність продовжувала базуватись на традиційній християнській культурі милосердя — пожертвуваннях зміни у здійсненні суспільної допомоги в період середньовіччя як у європейських країнах, так і Російській імперії, під владою якої в кінці XVIII ст. опинилися українські землі, пов'язані із зменшенням ролі церковно-монастирських форм допомоги і формуванням державних підходів до її здійснення. Починаэ реалізовуватися ідея соціальної опіки як галузі державної діяльності. На розуміння суті соціальної допомоги у XVII-XVIII ст. впливає не лише релігійна, а й світська ідеологія, теологічні підходи замінюються соціетальними. Проблеми користувачів соціаль-

ної допомоги розглядаються вже з позицій норми і патології, мож-

ливості займатися суспільно корисною працею, а не з позицій мо-

рально-релігійних переконань. Створюються спеціальні державні

заклади та установи, на які покладаються функції соціального

контролю і соціальної допомоги.

12.Суспільно-економічні фактори на україні шо сприяли розвитку соц. допомоги……

Від кіпця XVIII до початку XX ст. Україна перебуває під владою декільох імперій — Російської та Австро-Угорської. Політичні системи цих держав радикально відрізнялися від устрою, до якого українське населення ззикло в попередні історичні періоди, різними були і система права та здійснення соціальної допомоги. І все

ж відбувалося чимало позитивних суспільних зрушень, які знаходили відображення у сфері соціальної допомоги. Переломними подіями в історії українського народу в XIX.

стало скасування кріпосного права. та земська реформа 1864 року. Система допомоги в містах у пореформений період набуває нових рис також у зв'язку з тим, що частина звільнених від кріпацтва селян подається в міста у пошуках роботи.Урбанізація несла з собою значні соціальні проблеми: високу плату за житло, безробіття, що не могло не відбитись на малоімущих і найбідніших верствах населення. Разом із зростанням соціальних проблем відбувається ріст різноманітних форм соціальної патології: професійного жебрацтва, проституції, безпритульності.

У цілому в пореформений період суспільна опіка розвивається у декількох напрямках: система приказів поступово заміняється земською (волосною і міською) системами допомоги і підтримки. Для поповнення фінансових можливостей органи самоуправління активно співробітничали з державними відомствами, благодійними товариствами і приватними особами. Формування бюджету окружних закладів піклування відбувалось головним чином за рахунок членських внесків і приватних пожертвувань. Окрім цього, надходили відсотки з міських капіталів і з деяких благодійних капіталів і товариств, збори з благодійних концертів і вистав. У формуванні бюджету брала участь і міська дума.У перші роки основна частина видатків йшла на відкриту опіку, з часом окружні заклади для бідних відкривали установи закритої опіки (богадільні, притулки, училища, лікарні)