Виокресліть основи санітарно-освітньої роботи у функціонуванні системи ОЗ та медичного забезпечення населення України.

Однією з найважливіших умов проведення ефективної профілактики захворювань, збереження та зміцнення індивідуального і громадського здоров'я є обізнаність населення з чинниками, які негативно впливають на його стан.

Санітарна освіта–розділ профілактичної діяльності органів і установ (охорона здоров'я), направлений на гігієнічне навчання і виховання населення з метою його залучення до активної участі в охороні здоров'я.

Санітарна освіта–обов'язковий розділ діяльності кожного лікувально-профілактичного закладу, професійний обов'язок кожного медичного працівника лікарні й поліклініки.

Санітарна освіта поєднує систему поширення санітарно-гігієнічних та медичних знань і навичок з метою оздоровлення праці й побуту, збереження здоров'я, працездатности та довголіття людини.

Санітарна освіта–як розділ охорони здоров'я і медичної науки, опрацьовує та реалізує питання теорії і практики підвищення санітарної культури населення, а як наукова галузь опирається на досвід не тільки медичних дисциплін, але і соціології, психології, педагогіки.

Санітарна освіта–невід'ємна складова системи охорони здоров'я і являє собою комплекс державних,громадських і медичних заходів, спрямованих на забезпечення такої обізнаності з метою підвищення рівня здоров'я населення.

Метою санітарно-освітньої роботи є розповсюдження серед населення, в тому числі серед хворих, гігієнічних знань, які повинні охопити всі розділи гігієни (харчування, житла, праці, суспільної, особистої тощо), пояснювати шкідливий вплив алкоголю, куріння, навчати надавати першу допомогу при нещасних випадках (травмах, отруєннях, опіках, обмороженнях) і захворюваннях.

Основне завдання санітарної освіти полягає у формуванні серед населення здорового способу життя через прищеплення людині гігієнічних навичок у побуті та на виробництві, розповсюдження серед людей знань про правильний режим праці,відпочинку, харчування, котрі базуються на новітніх досягненнях сучасної медичної науки,ознайомлення населення з причинами виникненнярізних захворювань та заходами боротьби з ними.

Здоровий спосіб життя(скорочено–ЗСЖ): це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцненняздоров`я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя-праці, відпочинку, побуту.

Здоровий спосіб життя є передумовою для розвитку інших сторін життєдіяльності людини, досягнення їм активного довголіття і повноцінного виконання соціальних функцій. Як мовиться: «Здоров'я-це ще не все, але все без здоров'я-це ніщо».

Актуальність здорового способу життя викликана зростанням і зміною характеру навантажень на організм людини у зв'язку з ускладненням суспільного життя, збільшенням ризиків техногенного,екологічного, психологічного,політичного і військового характеру, що провокують негативні зрушення в стані здоров'я.

Формування здорового способу життя-це основний напрямок первинної профілактики.

Складові ЗСЖ містять різноманітні елементи, що стосуються усіх сфер здоров`я - фізичної, психічної, соціальної і духовної.Метою пропаганди здорового способу життя є формування гігієнічного поводження населення, що базується на науково обґрунтованих санітарно-гігієнічних нормативах, спрямованих на збереження і зміцнення здоров'я,забезпечення високого рівня працездатності, досягнення активного довголіття.Для реалізації цієї мети повинні бути вирішені такі завдання як:

-забезпечення необхідною медико-гігієнічною інформацією про здоровий спосіб життя;

-стимулювання діяльності державних органів і громадських організацій по створенню умов для здорового способу життя населення;

-залучення всіх медичних працівників у санітарно

-просвітню роботу і виховну діяльність; організація всенародного руху за формування здорового способу життя,об'єднання зусиль з національними рухами такого роду в закордонних країнах.Обізнаність населення із цих та інших питань необхідна не тільки в інтересах охорони індивідуального здоров'я. Вона є важливою передумовою свідомого і відповідального ставлення всіх верств населення, керівників і працівників промислових підприємств, громадського харчування та комунального господарства, будівельників,

науковців, педагогів тощо до еколого-гігієнічних проблем довкілля, дотримання вимог індивідуальної та громадської гігієни в усіх сферах життя і трудової діяльності людини.

Організація санітарної освіти ґрунтується на наступних принципах:державний характер, високий науковийрівень, оптимістичний характер, поєднання масовості і індивідуального підходу, доступність сприйняття для кожного громадянина, диференційований підхід при проведенні цієї роботи, наявність спеціальної структури організаційно-методичного керівництва і координації діяльності, плановість, комплексність, цілеспрямованість, активна участь усіх медичних працівників.

За допомогою санітарної освіти медичні працівники лікувально-профілактичних закладів можуть впливати на: 1) запобігання захворюванням (методом пропаганди здорового способу життя); 2) раннє звертання за медичною допомогою (методом пропаганди заходів первинної профілакти

ки окремих захворювань); 3) строк видужання (в процесі постійного лікарняного спостереження); 4) ефективність лікування і відновлення працездатності (реабілітації); 5) повторну госпіталізацію (методом пропаганди заходів вторинної профілактики).

Таким чином, санітарно-освітня робота в діяльності лікувально-профілактичних закладів-один із основних інструментів профілактики, що безпосередньо впливає на ефективність лікувальної і профілактичної роботи й тим самим-на економічні показники охорони здоров'я.Підвищення рівня санітарної культури населення, проведення заходів, що сприяють збереженню і зміцненню здоров'я, повинні ґрунтуватися на наступних принципах:

-науковість (пропаганда тих зведень, тих положень, що є науковим знанням, міцно встановленим і затвердженим у науці);

-правдивість і об'єктивність;

-диференційованість і цілеспрямованість;

-масовість;

-систематичність і послідовність;

-комплексність (тобто пропаганда здорового способу життя повинна вестися не тільки медиками, але і психологами,соціологами і т.п.);

-зв'язок з життям суспільства, профільність.

Найважливішими напрямками вихованнясанітарно-гігієнічних навичок, пропаганди санітарно-гігієнічнихмедичних знань, формування здорового способужиттяє:

1. Пропаганда факторів, що сприяють збереженню здоров'я: гігієна праці, раціональне харчування,гігієна відпочинку, оптимальний руховий режим, фізкультура і спорт, гігієна подружніх відносин, загартовування, особиста гігієна, медико-соціальна активність, психогігієна, гігієна навколишнього середовища.

2. Пропаганда профілактики факторів, що згубно впливають на здоров'я: зловживання спиртними напоями,наркотиками, паління, дотримання деяких етнічних обрядів і звичок, релігійно-культові відправлення.Формуванняоснов ЗСЖ, зокрема, здійснення первинної профілактики, вимагає спільних зусиль державних,громадських організацій, медичних установ, самого населення. Саме в такому напрямку повинна діяти державна комплексна програма по зміцненню здоров'я і профілактиці захворювань, розроблена Центром Медичної профілактики й інших наукових установ.

Формування основ ЗСЖ-це основний напрямок первинної профілактики і для кожного медичного працівника пропаганда здорового способу життя є важливим і необхідним розділом роботи,його професійним обов'язком.

Пропаганда здорового способу життя включає широке коло гігієнічних питань: 1) гігієна праці; 2) гігієна відпочинку, в тому числі достатній сон; 3) гігієна побуту, в тому числі гігієна житла; 4) профілактика отруєнь в тому числі засобами побутової хімії, боротьба з виробничим шумом тощо; 5) фізкультура, спорт, туризм; 6)загартовування; 7) раціональне харчування; 8) особиста гігієна; 9) боротьба з шкідливими звичками-курінням, зловживанням алкоголем, наркотиками тощо.

Пропаганду здорового способу життя потрібно розглядати як базис багатопланової й ефективної профілактикиширокого кола захворювань, в тому числі тих, боротьба з якими є найбільш актуальна для сучасного суспільства.

Усі лікарі, фельдшери, акушерки, медичні сестри, крім повсякденної індивідуальної санітарно-просвітньоїроботи з хворими і відвідувачами ЛПЗ повинні щодня приділяти частину робочого часу масовій і груповій пропагандімедичних і гігієнічних знань серед населення, використовуючи при цьому різноманітні санітарно-освітні технології.