Економіка та управління природокористуванням: регіональний аспект.

Економіка та управління природокористуванням: регіональний аспект.

Питання раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища перебувають в центрі уваги світової спільноти. Про важливість дбайливого ставлення до природних ресурсів постійно наголошується в постановах і законодавчих актах українського уряду. Отже людство на нинішньому етапі розвитку шукає гармонійного розв'язання економічних та екологічних питань природокористування.

Економіка природокористування — новий розділ екології, в якому вивчаються питання економічної оцінки природних ресурсів, негативний вплив забруднення природного середовища, процеси та явища суспільного життя, викликані нестачею природних ресурсів, величезним зростанням виробництва й забрудненням усіх сфер Землі. Як і в інших науках, базою економіки природокористування є знання основних екологічних законів, законів розвитку природи й суспільства.

Наближенню національного екологічного законодавства до норм та документів Європейського Союзу сприятиме прийняття нових законодавчих актів, які забезпечать регулювання тих сфер природокористування, що мають особливе значення для життєдіяльності людей та стану довкілля. Гальмує цей процес загальна екологічна необізнаність, низький рівень екологічної свідомості суспільства та недостатня організаційно-методична підтримка системи підготовки професійних кадрів.

Нові економічні, соціальні й екологічні приорітети, що спираються на збалансовані структури виробництва й споживання, нові технології та форми інвестицій зумовлюють необхідність трансформації національних систем управління на локальному, регіональному, державному та глобальному рівнях. Їх головним завданням є гармонізація відносин у системі “природа-суспільство”. У зв'язку з цим набувають актуальності системи екологічного управління, що забезпечує гармонійний розвиток виробничого та природоресурсного потенціалу. Мета державного екологічного управління полягає у запобіганні виснаження природних ресурсів, недопущенні перевищення несучої ємності біосфери. Важливим питанням є екологізація функціонування всіх сфер життєзабезпечення, досягнення й підтримка необхідної якості здоров'я та життя населення, належного стану довкілля, гармонізації взаємовідносин суспільства та природи.

Україна може забезпечити перехід до сталого розвитку виключно шляхом ефективного використання всіх видів ресурсів, структурно-технологічної модернізації виробництва, використання творчого потенціалу суспільства для розбудови і процвітання держави. Визначення шляхів забезпечення сталого розвитку держави повинно грунтуватися на формулюванні стратегічних цілей державотворення з урахуванням реалій сьогодення, тенденцій розвитку світового співтовариства, місця і ролі України в Європі та світі.

Економічний потенціал: сутність, значення та структура.

Економічний потенціал країни - це складна за змістом і багатоаспектна за значенням структура. В теорії й на практиці господарювання він трактується неоднозначно. Найбільш поширене трактування економічного потенціалу - це кількісно-якісна характеристика наявності й можливості використання всіх видів ресурсів, які має держава для свого економічного та соціального прогресу та розвитку.

Економічний потенціал країни може бути подано у вигляді комплексу взаємозв'язаних потенціалів як складових структури національної економіки. Найчастіше як критерії класифікації потенціалів використовують види економічних ресурсів, сфери діяльності, напрями їхнього використання.

Природно-ресурсний потенціал характеризує природні багатства національної економіки, уже залучені в господарський оборот, а також доступні для освоєння при існуючих технологіях і соціально-економічних відносинах.

Виробничо-технологічний потенціал - сукупність засобів виробництва (будинки, спорудження, обладнання і устаткування), а також існуючі технології їхнього використання в економічній діяльності.

Економічний потенціал країни може бути подано у вигляді комплексу взаємозв'язаних потенціалів як складових структури національної економіки. Найчастіше як критерії класифікації потенціалів використовують види економічних ресурсів, сфери діяльності, напрями їхнього використання.

Природно-ресурсний потенціал характеризує природні багатства національної економіки, уже залучені в господарський оборот, а також доступні для освоєння при існуючих технологіях і соціально-економічних відносинах.

Виробничо-технологічний потенціал - сукупність засобів виробництва (будинки, спорудження, обладнання і устаткування), а також існуючі технології їхнього використання в економічній діяльності.

Експортний потенціал - здатність національної економіки виробляти продукцію, конкурентоспроможну на світових ринках, експортувати її в достатніх обсягах за світовими цінами.

Агропромисловий комплекс: сутність і фактори формування галузево-територіальної структури.

Концепція стійкого розвитку: сутність, значення та принципи здійснення.

Економіка та управління природокористуванням: регіональний аспект.

Питання раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища перебувають в центрі уваги світової спільноти. Про важливість дбайливого ставлення до природних ресурсів постійно наголошується в постановах і законодавчих актах українського уряду. Отже людство на нинішньому етапі розвитку шукає гармонійного розв'язання економічних та екологічних питань природокористування.

Економіка природокористування — новий розділ екології, в якому вивчаються питання економічної оцінки природних ресурсів, негативний вплив забруднення природного середовища, процеси та явища суспільного життя, викликані нестачею природних ресурсів, величезним зростанням виробництва й забрудненням усіх сфер Землі. Як і в інших науках, базою економіки природокористування є знання основних екологічних законів, законів розвитку природи й суспільства.

Наближенню національного екологічного законодавства до норм та документів Європейського Союзу сприятиме прийняття нових законодавчих актів, які забезпечать регулювання тих сфер природокористування, що мають особливе значення для життєдіяльності людей та стану довкілля. Гальмує цей процес загальна екологічна необізнаність, низький рівень екологічної свідомості суспільства та недостатня організаційно-методична підтримка системи підготовки професійних кадрів.

Нові економічні, соціальні й екологічні приорітети, що спираються на збалансовані структури виробництва й споживання, нові технології та форми інвестицій зумовлюють необхідність трансформації національних систем управління на локальному, регіональному, державному та глобальному рівнях. Їх головним завданням є гармонізація відносин у системі “природа-суспільство”. У зв'язку з цим набувають актуальності системи екологічного управління, що забезпечує гармонійний розвиток виробничого та природоресурсного потенціалу. Мета державного екологічного управління полягає у запобіганні виснаження природних ресурсів, недопущенні перевищення несучої ємності біосфери. Важливим питанням є екологізація функціонування всіх сфер життєзабезпечення, досягнення й підтримка необхідної якості здоров'я та життя населення, належного стану довкілля, гармонізації взаємовідносин суспільства та природи.

Україна може забезпечити перехід до сталого розвитку виключно шляхом ефективного використання всіх видів ресурсів, структурно-технологічної модернізації виробництва, використання творчого потенціалу суспільства для розбудови і процвітання держави. Визначення шляхів забезпечення сталого розвитку держави повинно грунтуватися на формулюванні стратегічних цілей державотворення з урахуванням реалій сьогодення, тенденцій розвитку світового співтовариства, місця і ролі України в Європі та світі.