Предмет і завдання науки економіка природокористування. Методи досліджень.

За останні 20 років відбувається перехід від концепції безплатного природокористування, що сформувало нову галузь науки – економіку природокористування.

Економіка природокористування – це наука, яка відображає форми виробничих відносин в процесі раціонального використання, охорони та відтворення природних ресурсів.

Економіка природокористування тісно пов’язана з:

· Циклом економічних дисциплін;

· Екологічні науки;

· Еколого – економічними науками (менеджмент навколишнього природного середовища, екологічне підприємництво);

· Екологічним правом.

Економіка природокористування діалектично взаємопов’язана з практичною господарською діяльністю людини.

Виникненню економіки природокористування як науки сприяли розширення та поглиблення пізнання процесів розвитку продуктивних сил.

Розвитку теоретичних засад економіки природокористування сприяє розробка генеральних та регіональних схем розміщення продуктивних сил, які вимагають дослідження виробничого та природно – ресурсного потенціалу.

Економіка природокористування формується на принципах:

· Об’єктивності;

· Науковості;

· Історизму.

При аналізі ефективності функціонування еколого – економічних систем потрібно враховувати складові компоненти, наприклад суспільний, який характеризується показником численності, розподілу, природного приросту, міграції, структури зайнятості, підвищення рівня життя, охорони здоров’я, соціально – побутових умов. Визначається рівень антропогенного впливу на соціально – економічний розвиток суспільства, здоров’я та умови життя громадян, виробництво та сферу обслуговання.

Виділяється наступна класифікація природного середовища за типами:

· Природний (заповідний, незайманий);

· Перетворений (сільськогосподарські райони, лісні, курортні, деякі водоймища);

· Штучний (індустріально – міський).

Соціально – економічний розвиток визначає направленість екологічної політики держави. Економічна оцінка стану забруднення та визначення планових показників збереження та розширеного відтворення дають можливість розробити комплексний план з захисту довкілля.

Стратегія соціально – економічного розвитку має враховувати природно – ресурсний потенціал та ріст потребу випуску промислової та сільськогосподарської продукції, кількості виробленої енергії, розширення вимог транспорту та сфери обслуговування, проте з пріоритетністю можливостей самовідновлення природи.

Потрібно проводити екологічне виховання, екологічну освіту, тобто формування екологічно мислячої людини нового типу.

Системний підхід передбачає комплексну організацію дослідження взаємозв’язків об’єкта еколого – економічної системи, який дозволяє проводити ранжування послідовності поставлених задач за ступеню важливості та питомого вкладу досліджуваних вкладів досліджуваних факторів у вирішенні проблем економіки природокористування.

Системний аналіз полягає в еволюційному вивченні сукупності процесів (факторів), які знаходяться у діалектичному взаємозв’язку, як у межах еколого – економічної системи, так і поза ними.

Отже, дослідження проблем економіки природокористування доцільно розглядати як взаємозв’зки, кінцеву уяву про які носять умовний характер.

Виділяють два підходи у економічній оцінці ресурсів природного середовища: витратний та рентний.

Витратний підхід грунтується на обліку витрат, які виникають під час освоєння ресурсів навколишнього природного середовища.

Рентний підхід пов’язаний з обчисленням диференціальної ренти та орієнтований на доход, який отримується у разі експлуатації природних ресурсів з урахуванням їхньої якості та місцезнаходження.