Метод визначення ціни на основі витрат виробництва

Ціну продукції встановлюють на основі витрат виробницт­ва, до яких додається націнка або розрахунковий прибуток. Формула розрахунку ціни (Ц) має вигляд:

де С — середня собівартість виробництва;

П —прибуток, що встановлюється підприєм­ством з урахуванням граничного рівня рентабельності.

Розрізняють такі методи встановлення ціни товару на основі витрат виробництва: а) метод повних витрат виробництва; б) граничних витрат виробництва; в) метод доходу на капітал.

Метод повних витрат є широко застосовний завдяки та­ким особливостям:

— створюються умови для покриття усіх витрат та отриман­ня очікуваного прибутку;

— підприємство робить акцент на власні витрати і кальку­ляцію витрат, менше уваги приділяючи інформації щодо попи­ту на свій товар на ринку;

— цінова конкуренція зводиться до мінімуму, якщо усі під­приємства галузі користуються цим методом і ціни підприємств на аналогічну продукцію приблизно однакові;

— більшість учасників ринку переконані, що використання цього методу враховує інтереси виробників та споживачів.

Формула визначення ціни (Ц) методом повних витрат має такий вигляд:

де С — собівартість;

Р_п — рентабельність продукції відносно собівартості, %.

Обираючи рівень рентабельності, підприємство має викори­стовувати: єдину ставку, розраховану стосовно собівартості; єдину ставку, розраховану стосовно до змінних витрат (зазви­чай, до суми заробітної плати та вартості матеріалів, необхід­них для виробництва продукції). Недоліками методу повних витрат у процесі ціноутворення є те, що поза увагою залишаєть­ся еластичність попиту на товар, а також знижується відчуття конкурентної боротьби та зменшується стимуляція щодо міні­мізації витрат.

Використовуючи метод граничних витрат при визначенні ціни (Ц), до змінних витрат на одиницю продукції додається сума, яка покриває постійні витрати та забезпечує необхідну норму прибутку

де В_Г — граничні витрати виробництва на одиницю продукції;

Р_п — рентабельність продукції, %.

Перевагою зазначеного методу можна вважати те, що його використання забезпечує повне покриття постійних витрат та максимізацію прибутку. Обираючи рівень рентабельності, крім наведених вище ставок, використовують норму прибутку на вкладений капітал.

Метод доходу на капітал базується на тому, що до сумар­них витрат на одиницю продукції додається відсоток на вкла­дений капітал. Рентабельність продукції при цьому (Р_П) розра­ховується за формулою

де Нп_вк — норма прибутку на вкладений капітал;

С_аб — сума активу балансу;

С_пв — сума постійних витрат;

К — кількість одиниць реалізованої продукції;

З_в — змінні витрати на одиницю продукції.

Перевага цього методу полягає, передусім, у можливості врахування платності фінансових ресурсів, необхідних для виробництва та реалізації продукції. Деякі складності у ви­користанні цього методу з'являються у період інфляції, коли ставки відсотків за кредит мають високий ступінь невизначе­ності.