Персонал підприємства, його склад, структура і класифікація

 

У всій сукупності ресурсів підприємства особливе місце посідають трудові ресурси, оскільки від їх якості залежить зрештою рівень добробуту населення та конкурентоспроможність економіки.

Трудові ресурси — це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає певній сфері діяльності. Слід відрізняти трудові ресурси реальні (ті люди, які вже працюють) та потенційні (ті, що можуть бути залучені до конкретної праці).

На рівні окремого підприємства для характеристики усієї сукупності працівників частіше застосовують терміни "персонал", "кадри", "трудовий колектив". Перевагу слід надати терміну "персонал" як більш узагальненому, універсальному. Термін "трудовий колектив" має соціально-політичний відтінок. У зарубіжній і національній системах термін "кадри" часто ототожнюється лише із частиною працівників — спеціалістами або ж працівниками, які мають досить високий рівень кваліфікації та значний стаж роботи на певному підприємстві.

Персонал підприємства — це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку, мають досвід практичної діяльності. Крім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні осби на підставі тимчасового трудового договору (контракту).

Усіх працівників промислового підприємства поділяють на дві групи: промислово-виробничий персонал і непромисловий персонал. До групи промислово-виробничого персоналу відносять працівників основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та заводських лабораторій, заводоуправління, складів, охорони, тобто усіх зайнятих у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні. До групи непромислового персоналу належать працівники, зайняті у невиробничій сфері, які не пов'язані безпосередньо з процесами промислового виробництва, а саме: житлово-кому­нального господарства, дитячих садків, медичного та побуто­вого обслуговування тощо.Такий поділ персоналу підприємства на дві групи необхід­ний для узгодження трудових показників з показниками ре­зультатів виробничої діяльності (при визначенні продуктив­ності праці враховується чисельність тільки промислово-вироб­ничого персоналу), для розрахунків заробітної плати і форму­вання фонду оплати праці.

За характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяють на категорії за Класифікатором професій України 2010 (ДК 003-2010): "Робітники", "Технічні службовці", "Фахівці", "Професіонали", "Керівники".

Робітники — це персонал, безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів. Крім того, до складу робітників належать оператори зв'язку, прибиральники, охоронці, кур'єри та ін.

В аналітичних цілях всіх робітників можна поділити на основних — тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції — та допоміжних — тих, які викону­ють функції обслуговування основного виробництва. Посту­пово, з розвитком виробництва, його механізації та автома­тизації грані між основними та допоміжними робітниками стираються, а роль останніх (зокрема наладчиків, механіків) зростає.

До технічних службовців належать працівники, що здійсню­ють підготовку та оформлення документів, облік та контроль, господарське обслуговування, зокрема, діловоди, секретарі, обліковці та ін.

Фахівцями вважаються працівники, які володіють знання­ми в одній або кількох галузях наук, займаються інженерно-технічними, економічними та іншими видами діяльності (інже­нери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністрато­ри, юрисконсульти, соціологи та ін.).

До професіоналів належать працівники, які мають високий рівень знань в галузі фізичних, математичних, технічних, біо­логічних, агрономічних, медичних або гуманітарних наук, підкріплений наявністю диплома найвищої кваліфікації, ска­жімо, рівня кандидатів або докторів наук.

До керівників відносять працівників, що обіймають посади керівників підприємств, установ, організацій і їх підрозділів незалежно від форм власності та видів діяльності, а саме: директорів (генеральних директорів), начальників, завідувачів, керуючих, виконробів, майстрів на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головних спеціалістів (го­ловного бухгалтера, головного інженера, головного механіка та ін.), а також заступників керівників, що займають перелічені посади.

Важливою є класифікація персоналу підприємства за професіями, спеціальностями, кваліфікацією. Професія характеризує вид трудової діяльності, яка потребує відповідних спе­ціальних знань та практичних навичок. Спеціальність — це різновид трудової діяльності в межах певної професії, який має специфічні особливості і потребує від працівника додаткових навичок та знань. Наприклад, професія токаря охоплює спе­ціальності токаря-карусельника, токаря-револьверника, токаря-розточувальника.

Професійний склад персоналу підприємства залежить від специфіки діяльності, характеру продукції або надаваних послуг, а також від рівня технічного розвитку. Кожна галузь має властиві лише їй професії та спеціальності. Водночас існують загальні (наскрізні) професії робітників та службовців.

Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем ґрунтується на їхніх можливостях виконувати роботи відповідної складності. Кваліфікація характеризує якість, складність праці і є сукупністю спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідної складності.

Рівень кваліфікації керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців характеризується рівнем освіти, досві­дом роботи. Вирізняють професіоналів-фахівців найвищої ква­ліфікації (працівники, що мають наукові ступені та звання), фахівців вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним досвідом практичної роботи), фахівців се­редньої кваліфікації (працівники з певним практичним досві­дом та середньою спеціальною освітою), фахівців-практиків (працівники, що не мають спеціальної освіти, але мають прак­тичний досвід і займають відповідні посади).

За рівнем кваліфікації робітників поділяють на чотири групи, враховуючи при цьому різні за складністю роботи і неодна­кову професійну підготовку

— висококваліфіковані, що виконують особливо складні та відповідальні роботи (ремонт і наладка складного обладнання, виготовлення штампів, пресформ тощо);

— кваліфіковані, що виконують складні роботи (метало- та деревообробні, ремонтні, слюсарні, будівельні тощо);

— малокваліфіковані, які зайняті на нескладних роботах (апаратурних, деяких складальних, а також здійснюють тех­нічний нагляд тощо);

— некваліфіковані, тобто допоміжні та обслуговуючі робітники (вантажники, гардеробники, прибиральники тощо).

Конкретний рівень кваліфікації робітників визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників і характеризується розрядами.

Ці класифікаційні ознаки персоналу підприємства поряд з іншими (стать, вік, ступінь механізації праці, стаж) слугують основою для розрахунку структури персоналу. Для ефективного управління персоналом важлива не проста констатація чи­сельності окремих категорій працівників, а вивчення кількісно­го співвідношення між ними. Це дає змогу не тільки виявити вплив чинника персоналу на кінцеві результати діяльності підприємства, а й встановити найсуттєвіші структурні зміни, тенденції і на цій основі формувати реальну стратегію розвит­ку трудових ресурсів.

Характерною особливістю зміни структури персоналу в про­мисловості є зменшення частки робітників і збільшення част­ки спеціалістів у галузі кібернетики, програмування, управлін­ня виробництвом, пов'язаних із впровадженням нової техніки та прогресивної технології.

У машинобудуванні, яке відрізняється від інших галузей промисловості складністю виробничого процесу та продукції, що випускається, високими темпами науково-технічного про­гресу, частка робітників у загальній кількості працівників менша, а спеціалістів — більша. Особливістю структури персо­налу в машинобудуванні є велика частка допоміжних робіт­ників. Така структура є наслідком підвищення технічного рівня основного виробництва і збільшення витрат праці на обслуго­вування та ремонт складного автоматичного обладнання, сис­тем автоматизованого управління виробничими процесами. Водночас у допоміжному виробництві порівняно нижчий рівень організації праці, більша частка ручної праці.

Персонал є одним з головних складових управління на рівні підприємства. Управління персоналом підприємства охоплює певні етапи (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Основні елементи системи управління персоналом підприємства.

 

Управління персоналом, забезпечення його ефективного використання потребує обов'язкового формування системи оцінювання їх діяльності.

Слід розрізняти явочну, облікову та середньооблікову чисельність працівників на підприємствах.

Явочна чисельність в ключає всіх працівників, які з'явилися на роботу.

Облікова чисельність охоплює всіх постійних, тимчасових працівників, прийнятих на роботу терміном на один і більше днів незалежно під того, перебувають вони на роботі, у відпустках, відряджен­нях, хворіють тощо.

Середньооблікову чисельність працівників за певний період визначають як суму середньомісячної чисельності, поділену на кількість місяців у розрахунковому періоді. Різниця між обліковою та явочною чисельністю характеризує резерв (в основному робітників), що має використовуватися для заміни тих, що не виходять на роботу з поважних причин.

При оцінюванні трудового потенціалу підприємства використовують зазначені нижче показники.

Плинність персоналу:

де Ч_зв — кількість звільнених працівників з різних причин, осіб;

Ч_со — середньооблікова чисельність, осіб.

Середній стаж роботи на певному підприємстві:

де Трез — загальний стаж роботи (у роках) всього персоналу на певному підприємстві;

Ч_со — середньооблікова чисельність, осіб.

Співвідношення чисельності висококваліфікованих та кваліфікованих робітників і загальної кількості працівників (К_ч):

де Ч_ьк — чисельність висококваліфікованих і кваліфікованих робітників, осіб;

Ч_роб — загальна кількість робітників, осіб.