Розвиток ідей Д.М.Кейнса: принцип акселерації.

теорія мультиплікатора одержала в принципі акселерації.

Сутність принципу акселерації полягає в наступному: зрослий дохід, отриманий у результаті зростання первісних інвестицій, викликає зростання попиту на споживчі товари. Галузі, що виробляють споживчі товари, починають розширюватися, а це, у свою чергу, призводить до зростання попиту на товари виробничого призначення, тобто на засоби виробництва. Причому зміни в попиті на споживчі товари викликають набагато більш різкі зміни в попит на товари виробничого призначення. Це пов'язано зі специфічними особливостями відтворення основного капіталу. Останній вимагає одноразових великих витрат, які відшкодовуються поступово протягом тривалого періоду. Тому в разі необхідності розширення існуючих або будівництва нових підприємств витрати на створення нового основного капіталу перевершують вартість продукції, що випускається. Звідси випливає, що принцип акселерації показує, що в силу ланцюгової залежності між галузями зміни в попиті на споживчі товари викликають більш сильні зміни в виробництві засобів виробництва, або капітальних товарів. Іншими словами, розширення II підрозділи (виробництво предметів споживання) дає поштовх для ще більшого розширення I підрозділи (виробництво засобів виробництва), оскільки зростає попит на обладнання, сировину та допоміжні матеріали з боку II підрозділу.

Щоб принцип акселерації знайшов прояв необхідно:

відсутність товарних запасів. Якщо є товарні запаси, то зростання споживчого попиту на готову продукцію може бути задоволений і розширення виробництва засобів виробництва не настане;

відсутність зайвої виробничої потужності. Якщо є вільні виробничі потужності, то їх завантажать новим сировиною та додатковою робочою силою і не відбудеться акселера-тивного зростання виробництва засобів виробництва;

відсутність зростання продуктивності праці, технічного прогресу, тобто коли на одному і тому ж борудованіі можна отримати більше продукції і задовольнити попит попит;

наявність вільної робочої сили.

Виходячи з вищесказаного, принцип акселерації знаходить свій вияв за умови, що для повного задоволення дедалі більшого попиту необхідно значне розширення виробництва засобів виробництва. Тому перша реакція - задоволення попиту за рахунок існуючих товарних запасів і повного використання незавантажених виробничих потужностей, а потім вже розширення виробництва засобів виробництва, що знаходиться в акселеративного залежності від зростання попиту на кінцевий продукт.

Отже, якщо в період процвітання підприємці вважають за краще розширювати свої підприємства, то в період депресії виникає зайва виробнича потужність. Ця зайва потужність дозволяє задовольнити збільшений попит на кінцеві продукти без додаткового зростання виробництва засобів виробництва. Дія принципу акселерації може відбутися лише в той період, коли не буде зайвої потужності. Якщо є які не використовуються або частково використовуються машини і обладнання, то виробництво може бути просто збільшено шляхом прикладання додаткового праці та сировини до існуючого обладнання. Принцип акселерації вступить у дію лише після того, як виробництво збільшиться настільки, що буде бажано встановити нове машинне устаткування.

Для визначення масштабів акселерації західні економісти ввели міру акселеративного впливу зміни споживчого попиту на інвестиційний попит. Такий мірою служить коефіцієнт акселерації, або акселератор.

Зміни в попит на інвестиційні товари розглядаються як функція змін у попиті на споживчі товари, а приріст нових або стимульованих інвестицій обчислюється як добуток приросту доходу на коефіцієнт акселерації.

Математично принцип акселерації в найбільш загальному формі виглядає так:

Iit = v (Yt-Yt-1), (1)

де Iit -- індуковані інвестиції; Y - дохід у період t; Yt-1 - дохід у передує йому період; v - акселератор.

Залежно від характеру витрачання збільшеного доходу на інвестиції принцип акселерації може мати 2 формули:

якщо витрати виробництва виробляються в один прийом, то принцип акселерації може бути виражений в вишепріведен-ною формулою (1);

якщо припустити, що витрати на інвестиції відбувалося дят не відразу, а в течії ряду інтервалів, тобто задоволення дедалі більшого попиту на капітал відбувається не миттєво, не за один раз, а розподіляється на декілька періодів (через визна - поділені інтервали), то формула акселератора буде вигля-діти наступним так:

Iit = v1 (Yt-Yt-1 + Iit-v2 (Yt-1-Yt-2))+...

де v1, v2, і т.д. - Часткові акселератори.

Це розгорнута формула акселератора.

Принцип акселерації не вдасться розкрити, якщо не проаналізувати інвестиційну діяльність. Принцип акселерації підкреслює зв'язок між рівнем зміни споживчого попиту і очікуваним попитом на інвестиційні товари. Хотілося б підкреслити це положення, тому що зміна інвестицій може бути пов'язане з рівнем зміни не тільки споживання, а всього випуску, який складається, в свою чергу, зі споживчих товарів, з одного боку, і інвестиційних, або капітальних, товарів - з іншого.

Іншими словами, зміна інвестицій може бути частково пов'язане зі зміною попиту на самі інвестиції.

Тому зміна в інвестиційній діяльності багатьма західними економістами розглядається як ключ до проблеми економічних циклів і економічного зростання. У цьому відношенні слід згадати Шумпетера, Хансена та ін Вони підкреслюють важливість інвестиційної діяльності. Якщо Кейнс розглядав інвестиційну діяльність тільки з одного боку - з боку впливу інвестицій на прибуток - і не взяв у рахунок зворотній залежності - впливу доходу на інвестиції. Надалі економісти доповнили його теорію шляхом введення принципу акселерації.

На відміну від теорії мультиплікатора, де розглядаються автономні інвестиції, принцип акселерації має справу з стимулювати інвестиції. Під стимульований інвестиціями розуміються інвестиції, які залежать від доходу, тобто є результатом зростання кінцевого попиту або обсягу продажів.

Автономні інвестиції дають первинний поштовх процесу розширення економіки. Вони викликають ефект мультиплікації, а стимульовані інвестиції, будучи результатом збільшеного доходу, приводять до подальшого зростання доходу.

Інвестиції розглядаються як екзогенні і ендогенні величини. До екзогенних відносяться ті інвестиції, які викликані зовнішніми чинниками, не наслідками, що випливають з розвитку внутрішньої економіки. До ендогенних - такі інвестиції, які є результатом внутрішнього розвитку економіки. У принципі акселерації інвестиції виступають як ендогенні.

Акселератор і граничний коефіцієнт капіталу. Капітал займає одну з провідних позицій у економічному зростанні. Причому таку позицію він займає не тільки як фактор виробництва, але і як фактор, що відображає реакцію інших факторів. Параметри, з допомогою яких визначається функція виробництва, набувають вирішального значення. До таких параметрів відносяться: капітальний коефіцієнт, інакше його називають коефіцієнт капіталоємності, і коефіцієнт акселерації, або акселератор. У теоретичному плані капітальний коефіцієнт - один з показників економічних змін.

У практичному плані він виступає як величина, значення якої варіюється в залежності від вихідних значень: середніх або граничних.

Середній капітальний коефіцієнт означає ставлення між запасами всього існуючого капіталу в суспільстві в заданий період і випуском продукції в цей же період. Граничний коефіцієнт капіталу - це відношення між приростом капіталу і приростом випуску. Якщо не враховувати впливу науково-технічного прогресу, то граничний коефіцієнт капіталу буде дорівнює середньому.

Впровадження нових винаходів викликає зростання продуктивності праці, що веде до зростання його капіталовооруженності. У зв'язку з цим технічні винаходи поділяються на два види: 1) винаходи, зберігають капітал, і 2) винаходи, що збільшують застосування капіталу. Винаходи, зберігають капітал, означають відносно меншу кількість витрат капіталу на одиницю випуску. Винаходи, збільшують застосування капіталу, означають більше витрати капіталу на одиницю продукції. Але тут не можна забувати, що всі винаходи повинні зберігати працю, незважаючи на те, чи є вони винаходами зберігаючих або несберегающімі капітал.

Граничний коефіцієнт капіталу розкриває зв'язок між збільшенням інвестицій і зростанням доходу, тобто він відповідає на запитання, скільки додаткового продукту буде отримано за рахунок додаткових інвестицій. У цьому випадку граничний коефіцієнт капіталу виступає як технологічний коефіцієнт. Коефіцієнт акселерації, у свою чергу, теж визначає зв'язок між зростанням капіталу (стимульованих інвестицій) і зростанням випуску, викликаного ім. У цьому випадку коефіцієнт акселерації виступає як технологічний коефіцієнти

Неокласичний синтез

Наприкінці 70-х рр. різниця між кейнсіанською та неокласичною иколами мала більше історичний, ніж концептуальний характер.

Однак іще задовго до того, як на засаді теорій економічного зро­стання відбулося органічне поєднання двох напрямків економічної теорії, було проголошено принцип «неокласичного синтезу».

Такий підхід було запропоновано Джоном Хіксом ще 1937 р., у 40—50-х рр. підтримано Франко Модільяні та остаточно обгрун­товано Полом Самуельсоном.

Суть синтезу полягала в тім, іцо залежно від стану економіки пропонувалось використовувати або кейнсіанські методи регулю­вання, або рецепти економістів, які стояли на позиціях обмеження втручання держави в економіку та вважали найліпшими регулято­рами грошово-кредитні механізми, що діють за умов вільного рин­ку, забезпечуючи рівновагу між попитом і пропозицією, виробницт­вом і споживанням.

Прихильники «неокласичного синтезу» не перебільшували регу­люючих можливостей ринку. Вони вважали, що в міру ускладнення економічних взаємозв'язків і відносин слід удосконалювати та | активно використовувати різноманітні методи державного регу­лювання.

У 50—60-ті рр. в економічній літературі концепція неокласичне-} го синтезу набуває цілковитого визнання. Неокейнсіанство, неокла- \ сична теорія, теорії кон'юнктури, економетрики об'єднуються на • базі пошуку шляхів стабілізації й економічного зростання. Під різ- ' ними кутами зору вони вивчають функціональні аспекти процесу відтворення. Суть цього поєднання відобразив Вільям Ростоу, який писав, що «сучасні економісти, поставивши перед собою завдання об'єднання класичної теорії відтворення з кейнсіанським аналізом доходу, запровадили динамічні змінні: населення, технологію виро­бництва, підприємницьку активність»'.

Справді, школу «неокласичного синтезу» вирізняє з-поміж інших різноманітність тематики досліджень. Увага її представників зосе­реджується на проблемах економічного зростання, дальшому розви­тку теорії загальної економічної рівноваги. Саме представниками цієї школи було запропоновано методику аналізу безробіття та за­ходи щодо його регулювання, отримано суттєві результати в галузі теорії та практики оподаткування. У межах цієї школи розвитку на­були методи економіко-математичного аналізу, можливості їхнього застосування в політології.

Найвидатнішим пропагандистом і автором теорії «неокласичного синтезу» був американський економіст, професор П. Самуельсон, який писав: «Мої погляди вичерпуються загальною неокласичною теорією, яка включає в класичну традицію будь-яку частину кейнсі-анського і неокейнсіанського аналізу, що є придатною для сучасної економіки».

Він спромігся об'єднати в одну теорію всі досягнення економіч­ної думки від А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса до Д. М. Кейнса, М. Фрідмена, Д. Тобіна та Р. Лукаса, тобто доктрини, здавалося б, цілком протилежні за змістом, і тим самим накреслив сучасні підходи до вивчення економічних проблем. Він писав, що його теорії включає все те позитивне, що містить як кейнсіанський, так і нео­класичний аналіз, що уможливлює поєднання в одне ціле макро- і мікроекономіки.

Його книжку «Економіко» (1948), яка стала найпоширенішим підручником і витримала безліч перевидань різними мовами світу, присвячено аналізу проблем, що стосуються всіх сторін економіч­ного життя. Особливо наголошено на ідеї неокласичного синтезу в третьому виданні «Економіксу» (1955), де Самуельсон висловлював сподівання, що такий синтез допоможе подолати відстань між мік-ро- та макроекономікою.