Конкуренція: суть, форми, методи. Закон конкуренції.

В суспільній думці існує уява про взаємозв’язок ринку і конкуренції як головний стимул розвитку економіки. На нашу думку конкуренцію треба розглядати як ринкову силу системи господарювання.

Конкуренція – це суперництво між виробниками товарів за економічно вигідні умови виробництва та реалізацію продукції, за отримання найбільшого прибутку чи інших переваг

Механізм конкуренції забезпечує вирішення головних економічних проблем: що, скільки, як, для кого виробляти. Без неї ринковий механізм не зможе регулювати обсяг і структуру пропонованих товарів і стимулювати виробництво, забезпечити пріоритет покупцю

Зокрема розрізняють такі види конкуренції: внутрішньогалузева, міжгалузева, цінова, нецінова, ідеальна, недосконала, монополістична, олігополістична, недобросовісна.

Внутрішньогалузева конкуренція — це боротьба між економічно відокремленими товаровиробниками, які діють в одній галузі народного господарства, за розширення ринків збуту своїх товарів шляхом зниження витрат виробництва та іншими методами.

Міжгалузева конкуренція — боротьба між економічно відокремленими товаровиробниками різних галузей економіки шляхом переливання їхніх капіталів в інші галузі з метою підвищення рівня прибутковості і привласнення більшого прибутку.

З виникненням і розвитком монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.

Монополістична конкуренція відбувається насамперед між гігантськими монополістичними об'єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополізованого сектору економіки та різних типів і форм власності за привласнення монополістичних надприбутків. Галузями, в яких домінує суто монополістична конкуренція, є виробництво побутової техніки й електроніки, верхнього одягу тощо.

Олігополістична конкуренція переважає в автомобільній та більшості інших галузях народного господарства, її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні.

Розрізняють ціновий та неціновий види недосконалої конкуренції.

Цінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за споживача через зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їхньої якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко маніпулюють цінами (встановлюють занижені, поки товар завоює ринок збуту, а після того підвищують), вдаються до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо. Важливою особливістю цінової монополістичної конкуренції є цінова дискримінація, за якої один і той самий товар або послугу продають різним групам покупців за неоднаковими цінами.

Нецінова конкуренція — це боротьба між великими товаровиробниками за споживача шляхом упровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції і зростання монопольних надприбутків. Нецінову конкуренцію ведуть, як правило, олігополії. Конкретнішими методами конкурентної боротьби за нецінової конкуренції є впровадження передової техніки і технології (техніко-технологічний монополізм), новітніх форм організації виробництва та маркетингової діяльності (організаційний монополізм), зосередження кадрів високої кваліфікації (кадровий монополізм), здійснення комплексних науково-дослідних розробок (науковий монополізм), цінової дискримінації та захоплення ринків збуту (збутовий монополізм) тощо. Компанії також подовжують термін гарантійного обслуговування, надають кредити покупцям тощо. У процесі конкурентної боротьби олігополії укладають між собою як відкриті угоди картельного типу, так і таємні, негласні угоди.

Неціновій конкуренції властива певна стабільність цін (оскільки їх узгоджують кілька могутніх компаній, переслідуючи власну вигоду), так зване "лідерство в цінах". Така конкуренція повніше відображає інтереси споживача.

Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, що ведеться переважно неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладення таємних угод про єдину політику і навіть диверсії проти конкурента, дезинформація споживачів про якість товарів і послуг, поширення спотвореної інформації про товари конкурентів, використання торгової марки провідних фірм і компаній та ін.). Методами конкурентної боротьби е також поліпшення якості товарів та послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо.

Закон конкуренції — наявність внутрішньо необхідних, сталих і суттєвих, прямих і зворотних зв'язків та відносин (відповідно і суперечностей) між різними економічними суб'єктами (передусім виробниками), які (зв'язки) є примусовою силою у боротьбі за найвигідніші умови виробництва, збуту, привласнення максимальних доходів, насамперед прибутку.

Кожний економічний суб'єкт такої боротьби має свої специфічні потреби, інтереси, іманентні цілі, використовує різні форми та методи, конкурентної боротьби.

Роль рушійної сили закон конкуренції виконує і тому, що пронизує інші економічні закони, у яких є суперечливі сторони, представлені різними суб'єктами з протилежними потребами та інтересами: закон вартості (через механізм суперечливої взаємодії індивідуального і суспільно необхідного часу; цінами і вартістю тощо), закон попиту і пропозиції, закон адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил та ін.

Оскільки закон конкуренції діє від часу виникнення товарного виробництва і йому притаманні спільні властивості у кількох суспільно-економічних формаціях, то його можна віднести до загальних економічних законів.

Закон конкуренції конкретизується у властивих кожній окремій формації специфічних законах конкурентної боротьби. За капіталістичного способу виробництва специфічний закон конкуренції має якісні форми вияву у сфері промислового, торговельного, банківського та інших видів капіталу. У цих формах конкурентна боротьба розвивається відповідно до вимог загального та специфічного законів конкуренції, згідно з логікою розвитку та функціонування промислового, торговельного й інших видів капіталу, що передбачає свої особливі методи і об'єкти конкурентної боротьби, її наслідки тощо. У такому аспекті можна говорити про окремі форми капіталу (капіталістичної власності), що існували у межах індивідуальної капіталістичної власності, яку пронизувала вільна (майже без обмежень з боку держави) конкуренція.