Тема 13. Макроекономічне регулювання економіки. Роль держави в ринковій економіці

 

 

Держава є центральним суб’єктом економічного і соціального розвитку, але не як безпосереднє джерело зростання а як партнер, каталізатор і помічник.

 

Звіт про світовий розвиток 1997

 

Якщо держава володіє силою примусу, то люди, що нею керують, використовують цю силу в своїх інтересах за рахунок решти суспільства.

 

Д. Норт

 

В темі 4 зазначалося, що ринок як саморегулююча система, має як переваги, так і недоліки. Якщо ринок не розв‘язує якихось проблем (екологічних,

 

соціальних тощо), то повинна втрутитися держава. Саме державне регулювання економіки є конкретною реакцією на недоліки у функціонуванні ринкового механізму.

 

Мета вивчення теми – з‘ясувати необхідність,суть і значення державногорегулювання економіки, економічні функції сучасної держави, а також форми і методи, за допомогою яких вона регулює розвиток національної економіки.

 

У результаті вивчення теми студент повинен

 

знати поняття: державне регулювання економіки,адміністративнерегулювання, змішана система макроекономічного регулювання, економічний лібералізм, економічний дирижизм, основні функції держави, об‘єкти та суб‘єкти державного регулювання, державний сектор економіки, бюджетні підприємства,

 

корпоратизовані державні підприємства, змішані акціонерні товариства;

 

вміти: пояснити причини того,чому на сучасному етапі розвитку ринковаекономіка не може ефективно розвиватись без державного регулювання;

 

проаналізувати особливості реалізації економічних функцій держави; порівняти і проаналізувати ефективність різних форм та методів державного регулювання економіки; порівняти різні моделі змішаного регулювання національної економіки, зокрема, американську, японську, шведську та німецьку моделі;

 

критично охарактеризувати макроекономічне регулювання в Україні в першій половині 90-х років XX століття і його наслідки.

 

ЗМІСТОВНА ЧАСТИНА

 

Ринкова економіка як система, яка виникла в результаті еволюційного розвитку, є найбільш ефективною формою координації економічної діяльності,

 

здатна забезпечувати економічну свободу її суб‘єктам. Разом з тим у сучасній економіці є проблеми, які ринковий механізм не вирішує, а суспільство прагне їх вирішення. Нездатність ринку розв‘язати низку проблем, пов‘язаних з економічною діяльністю, в літературі отримала назву «фіаско ринку». До цих проблем віднесемо виникнення монополій, безробіття, бідність, нерівномірний розподіл доходів, а також забруднення навколишнього середовища, виробництво суспільних благ (фундаментальна наука, національна безпека, державне управління, охорона правопорядку, організація освіти та охорони здоров‘я тощо).

 

Закон попиту і пропозиції не діє у цих сферах економічного життя, а тому ці проблеми неможливо вирішити без державного втручання.

 

Отже, необхідність державного втручання в економічні процеси в сучасних умовах обумовлена потребами соціально-економічного розвитку, а відповідно потребами ефективного розподілу і використання ресурсів.

 

Концепції різних шкіл політичної економії упродовж XVI–XIX ст. і основні напрями економічної теорії XX ст. аналізують роль держави в економіці,

 

пояснюють причини державного регулювання господарства, його форми, методи і наслідки. Традиційно класична школа основним регулятором економіки вважає ринковий механізм, який автоматично встановлює економічну рівновагу. Марксизм,

 

заперечуючи ефективність ринкового механізму, обґрунтовує необхідність тотального державного регулювання на базі державної власності і єдиного державного плану.

 

У ХХ ст. кейнсіанська теорія, визнаючи обмеженість ринкового саморегулювання і встановлення макроекономічної рівноваги, обґрунтовує необхідність втручання держави в економіку насамперед як стимулювання ефективного сукупного попиту шляхом заохочення інвестиційної діяльності,

 

застосовуючи фіскальні і грошово-кредитні інструменти. В 70-і роки монетаризм заперечує державне втручання в економіку, обмежує його лише державним регулюванням грошового обігу. Теорія неокласичного синтезу доводить необхідність змішаної системи регулювання економіки, поєднуючи бюджетну і грошово-кредитну політику із широким використанням ринкових інструментів

 

(конкуренція, ціни тощо).

 

Отже, західна економічна думка, відображаючи економічну дійсність не розглядає державу як альтернативу ринковому механізму. Проблема співвідношення між функціонуванням ринку як саморегулюючого механізму і силою впливу держави на економічні процеси є однією з найскладніших проблем в сучасному розвинутому світі. Цю проблему кожна країна вирішує по-своєму.

 

Особливо актуальною ця проблема є і для України. Зокрема, окремі раціональні сторони кейнсіанства (активізація інвестиційних процесів з боку держави, її провідна регулююча роль у порівнянні з ринком, зростання заробітної плати під державним контролем, забезпечення раціональної зайнятості населення тощо) можуть бути використані в Україні.

 

Змішана система макроекономічного регулювання, де органічно поєднуються переваги ринкових і державних регуляторів, дозволяє виокремити кілька моделей державного регулювання та два основні види регулювання – економічний лібералізм,

 

де домінують ринкові регулятори, і економічний дирижизм, який передбачає суттєву роль держави. Серед різних моделей регулювання національної економіки виділять американську, японську, шведську та німецьку моделі.

 

Об‘єктами державного регулювання економіки є сфери, галузі, регіони, а

 

також соціально-економічне життя країни, а суб‘єктами – законодавчі, виконавчі та судові органи різних рівнів (держава), фізичні та юридичні особи, громадські та політичні об‘єднання, засоби масової інформації.

 

Діяльність держави в економічній сфері є багатогранною, вона виконує різноманітні функції. По-перше, це організаційно-правові функції як основа економічної діяльності ринкових суб‘єктів; по-друге, це функції стабілізації та стимулювання господарської діяльності; по-третє, забезпечення розв‘язання економічних та соціальних проблем, які ринковий механізм не вирішує (екологія,

 

зайнятість, бідність). Реалізація економічних функцій значною мірою залежить від економічної політики держави як засобу впливу на економіку зі сторони уряду та відповідних методів державного регулювання. Основними напрямками економічної політики держави є:

 

1. Бюджетно-податкова (фіскальна) політика пов‘язана із функціонуванням державних фінансів, формуванням державного бюджету і державними витратами.

 

2. Грошово-кредитна політика – це регулювання грошово-кредитної сфери.

 

3. Цінова політика – це вплив держави на ринкове ціноутворення.

 

4. Адміністративно-економічна політика передбачає заходи адміністративного і економічного характеру, що здійснюються владними структурами держави.

 

5. Зовнішньоекономічна політика – це регулювання всіх напрямів зовнішньоекономічної діяльності держави з метою захисту національних інтересів у системі світового господарства.

 

6. Соціальна політика – комплекс соціально-економічних заходів держави,

 

спрямованих на послаблення нерівності в доходах, захист від безробіття та підвищення цін, утвердження справедливості, забезпечення добробуту людей.

 

7. Антиінфляційна політика – це комплекс заходів держави з метою запобігання високим темпам інфляції, управління нею, уникнення загрозливого її рівня для стабільності економічної системи.

 

8. Антициклічна політика – цілеспрямовані дії держави з метою вирівнювання розвитку суспільного виробництва, зменшення глибини криз,

 

стабілізації господарської кон'юнктури і збільшення темпів економічного зростання. 9. Антимонопольна політика – це заходи держави, спрямовані на обмеження

 

монополізму і усунення нечесної конкуренції в підприємницькій діяльності.

 

10. Регіональна політика забезпечує рівномірний розвиток усіх регіонів.

 

Отже, уряд визначає напрями економічної політики, організовує її виконання. Для впливу на економіку уряд використовує прямі і непрямі методи.

 

Прямі або адміністративні методи пов‘язані з дозволом чи забороною діяльності, обмеженням при здійсненні економічних функцій. Вони використовуються у таких сферах як охорона довкілля, контроль над монополіями, соціальний захист, захист національних інтересів, реалізація державних програм.

 

Непрямі або економічні методи спрямовані на створення державою певного економічного середовища, що впливає на поведінку суб‘єктів господарювання, не обмежуючи їхню свободу. До цих методів відносяться ставки податків, ставки кредитів, бюджетні видатки, митні тарифи, амортизаційні відрахування тощо.

 

Прямі і непрямі методи взаємозв‘язані між собою, їх використання залежить від конкретних соціально-економічних умов країни.