Витрати обігу: чисті та додаткові.

обіг у власному розумінні слова - це зміна форми вартості.

Капіталістичний обіг відрізняється від простого товарного обігу формою і змістом. Простий товарний обіг здійснюється за формулою Т - Г - Т. Зміст простого товарного обігу заключається в обміні споживної вартості на іншу. Вартість тут є умовою, а не метою обігу.

Капіталістичний обіг здійснюється за формулою Г - Т - Г '. Тут метою і рушійним мотивом є збільшення вартості. Обмін споживних вартостей тут є лише умовою, без якої не можливе виробництво і реалізація додаткової вартості. Для здійснення процесу обігу капіталу на першій і третій стадіях кругообороту потрібні додаткові затрати.

Витрати обігу діляться на дві групи: чисті витрати обігу і додаткові витрати виробництва та обігу (продуктивні витрати обігу).

До чистих витрат обігу належать:

витрати, пов'язані безпосередньо із зміною форм вартості (тобто затрати на купівлю і продаж. Вони не створюють додаткової вартості);

витрати, пов'язані з веденням обігу в грошовій формі (затрати на оплату праці бухгалтерського персоналу, купівлю канцтоварів і т.д. Ці витрати також не створюють додаткової вартості);

витрати по забезпеченню грошового обігу (чеканка монет, друкування паперових грошей, папір, витрати кредитної системи і т.д.).

До продуктивних витрат обігу належать:

1) витрати зберігання - тобто витрати уречевленої і живої праці *а зберігання різних видів запасів (на будування складів, елеваторів, на

перевірку, сортування, упаковку товарів, на оплату праці працівників складського господарства). Але якщо зберігаються запаси зі спекулятивною метою, або це зберігання викликане труднощами в збуті, то витрати на зберігання будуть чистими витратами;

2) витрати транспорту - тобто витрати на перевезення товарів з місць виробництва до місць споживання. Праця на транспорті є продуктивною в тій мірі, в якій вона безпосередньо обслуговує перевезення товарів. Вона переносить на товари, що перевозяться, вартість зносу засобів транспорту і приєднує до товарів нову вартість. Якщо перевезення товарів не обумовлене нормальним ходом виробництва і реалізації, то транспортні витрати приймають форму чистих витрат (перевезення з метою спекуляції чи викликані труднощами збуту).

37. Заробітна плата як основний вид доходів. Види зарплати та фактори, що її визначають.

Заробітна плата (wage) — грошова винагорода, яку отримує власник робочої сили в обмін на надані послуги праці; ціна використання послуг праці.

Заробітна плата формується на підставі багатьох різних за своїм функціональним призначенням складових. Співвідношення цих елементів утворює структуру заробітної плати, яка охоплює: основну та додаткову зарплату, а також види винагород, що входять до кожної зі складових. Заробітна плата має дві основні форми: відрядну та погодинну. Кожна із форм виявляється у відповідних системах.

Відрядна заробітна плата — це форма, що заохочує збільшення обсягів виробництва продукту. Вона застосовується тоді, коли саме від інтенсивності праці робітника залежить обсяг виробництва.

Відрядна форма зарплати передбачає систему доплат за економію палива, енергії, сировини, матеріалів, за ефективне використання устаткування, за ставлення до праці, за ризик і т. ін.

Погодинна форма заробітної плати застосовується там, де потрібно виробляти продукту саме стільки, скільки того вимагає технологія. Надлишок виробленої продукції є порушенням технології та не стимулюється.

Погодинна форма функціонує як погодинно-нормативна та погодинно-преміальна.

Перша передбачає оплату за відпрацьований час та за виконання нормативів робіт, які (нормативи) періодично переглядаються.

Друга (погодинно-преміальна) передбачає оплату за відпрацьований час та додаткову виплату премій за економію витрат, досконаліші форми організації праці тощо.

Якщо розглядати заробітну плату як окреме економічне явище, то можна виявити, що у формах і системах заробітної плати проявляється дія двох принципів (законів) її формування:

— усереднений рівень оплати праці в країні

визначається вартістю робочої сили (встановлення мінімального гарантованого рівня всім працівникам незалежно від кінцевих результатів);

— диференціація заробітної плати (залежно від рівня кваліфікації, продуктивності праці, ризиковості, відповідальності й т. ін.) здійснюється на основі закону граничної корисності, що проявляється як закон граничної продуктивності, або на основі ціни трудових послуг, наданих найманими працівниками підприємцями.

39. Функції та напрямки державного регулювання економіки.

Функції держави:

- Законодавча. Розробка економічного, соціального та соціально-господарського законодавства. Розробка та реалізація антимонопольного законодавства з метою захисту з метою захисту конкуренції.

- Стабілізуюча. Підтримка високого рівня зайнятості населення. Стимулювання економічного зростання. Підтримка цінової рівноваги.

- Розподільча. Перерозподіл коштів на користь малозабезпечених. Встановлення мінімальної заробітної плати. Забезпечення суспільними благами, у створенні яких приватні та колективні особи не зацікавленні.

Уряд використовує для впливу на економіку прямі та непрямі методи.

Прямі методи впливу ще називають адміністративними, а непрямі — економічними. Адміністративні та економічні методи використовують відповідно прямі й непрямі засоби впливу.

Прямі методи урядового впливу базуються на владно-розпорядчих відносинах і проявляються у формі адміністративного впливу на поведінку, функціонування і результативність економічних суб'єктів, обмежуючи певною мірою їх економічну свободу.

До прямих методів належать:

— дозволи на здійснення ліцензійних видів діяльності; реєстрацію та ін.;

— регламентація діяльності економічних суб'єктів і запровадження законів, інструкцій, нормативів тощо;

— заборони здійснювати певні види економічної діяльності, а також дій чи бездіяльності;

— застосування покарань та заохочень (стимулів);

— різноманітні форми цільового фінансування: державні інвестиції; надання субсидій підприємницькому сектору та сектору домогосподарств та ін.;

— прямий вплив на експорт: зняття мита, пільги на кредитування експорту та ін.;

— державне замовлення.

Непрямі методи — це система правових і економічних інструментів, за допомогою яких держава впливає на поведінку економічних суб'єктів, а також на функціонування і результати економіки, не обмежуючи економічної свободи суб'єктів господарювання. По-перше, вибір методу впливу на економіку ґрунтується на економічній доцільності. І хоч адміністративне втручання в економіку часто сприймається як грубе, надмірне, таке, що обмежує економічну свободу економічних суб'єктів, необхідно віддати йому належне, зазначивши, що жодний економічний інструмент не може працювати без адміністрування.

По-друге, звуження меж економічної свободи — це не тільки недолік. Якщо, наприклад, індивідуальна свобода одних поневолює або звужує межі індивідуальної свободи інших, то адміністративне втручання в обмеження економічної свободи перших є виправданим і бажаним. Це стосується багатьох сфер діяльності:

— жорсткий урядовий контроль монопольних ринків;

— урегулювання зовнішніх негативних ефектів і їх наслідків для довкілля (заборона будувати житло, підприємства і т. ін. на території заповідників; заборона використовувати шкідливі технології тощо);

— розробка та контроль за дотриманням стандартів;

— визначення і підтримання мінімально допустимого рівня добробуту, гарантованого мінімуму заробітної плати, виплат з безробіття);

— захист національних інтересів у системі світового господарства (ліцензування експорту, контроль імпорту, використання іноземних позик, інвестицій, валютних обмежень та ін.).

Адміністративні методи, таким чином, ґрунтуються на силі державної влади і включають:

— засоби заборони (скуповувати акції своїх конкурентів; заборона здійснювати будівництво чи інші види діяльності шляхом припинення видачі чи дії ліцензії);

— засоби дозволу (видача ліцензій, дозволів на використання раніше заборонених ресурсів чи інших економічних благ);

— засоби примусу (держава зобов'язує підприємців забезпечувати безпечні умови праці; організувати виробниче навчання, встановлювати очисні споруди, здійснювати обов'язкове страхування та ін.).

Окрім того, адміністративні методи управління ґрунтуються на командних формах наказів і розпоряджень, які здійснюють ті, хто стоїть вище в ієрархії. їм властива вертикальність.

Економічні (непрямі) методи ґрунтуються на економічному інтересі та використовують інструменти фіскальної, монетарної, зовнішньоекономічної, соціальної, цінової, антициклічної та антиінфляційної політики.

Подекуди люди переоцінюють роль економічних і недооцінюють значення адміністративних методів. Таке ставлення до адміністративних методів властиве постсоціалістичним країнам, оскільки система адміністративного управління призвела до руйнації економіки.