Поняття підприємства (фірми) та його види.

Підприємницька діяльність здійснюється через певні організаційні структури — підприємства. Підприємство — господарська ланка, якій властиві такі риси:

— наявність єдиного майна, необхідного для здійснення певного економічного процесу, що відособлює його економічно;

— технологічна зумовленість факторів виробництва (для виробництва хліба потрібні інші засоби виробництва і працівники, аніж для виробництва швейних виробів);

— певне місце у системі суспільного поділу праці (спеціалізація, кооперація, комбінування, інтеграція);

— певне місце в соціумі.

За формою організації підприємств розрізняють:

— індивідуальне (одноосібне володіння);

— товариство (партнерство);

— корпорація.

Індивідуальні підприємства є власністю однієї особи, котрапокладає на себе не тільки фінансовий ризик, а й виключну відповідальність за управління. Підприємець є водночас і власником, і працівником, і бухгалтером, і управлінцем.

Товариства (партнерства) — форма організації підприємництва, що ґрунтується на спільному (пайовому) формуванні громадянами чи юридичними особами статутного капіталу, на розподілі прав та відповідальності залежно від частки у статутному фонді та місця у структурі управління товариством.

Корпорація (акціонерне товариство) — форма об'єднання капіталів учасників акціонерного товариства (AT). Вона засвідчує внесення капіталу у формі акцій і дає право акціонеру на отримання доходу та участь в управлінні товариством.

Акціонерні товариства бувають закритого (ЗАТ) та відкритого типу (ВАТ). Різниця між ними в тому, що перші не випускають акцій, або випускають їх без права вільної купівлі-продажу, а другі (ВАТ) — випускають акції, які вільно купують та продають.

У сучасній ринковій економіці активізується роль об'єднання підприємств.

Картель — угода (гласна або негласна) між незалежними підприємствами щодо проведення єдиної цінової політики, розподілу ринків збуту, узгодження умов обміну патентами, ліцензіями тощо. Виробнича діяльність картельною угодою не регламентується.

Синдикат — форма об'єднання підприємств, які виробляють однорідну продукцію, що передбачає збереження виробничої самостійності при втраті права на самостійний збут продукції. Створена спільна структура займається реалізацією товарів, а доходи розподіляються за часткою кожного підприємства у реалізованій продукції.

Трест — форма об'єднання, яка передбачає втрату юридичної та економічної самостійності як у виробництві, так і в реалізації. Трест несе повну відповідальність усім своїм майном за результати господарської діяльності всіх підприємств, що входять до його складу. Частка кожного підприємства визначається пакетом акцій, пропорційно цій частці розподіляються і доходи.

Концерн — об'єднання багатьох промислових, фінансових, торговельних підприємств, які формально зберігають свою самостійність, але фактично підпорядковані фінансовому контролю та керівництву головної фірми, котра несе відповідальність за господарську діяльність об'єднаних підприємств у межах пакетів акцій кожного з них.

Конгломерат — багатогалузеве об'єднання, яке виникає на основі інтенсивної експансії головної фірми чисельні, мало пов'язані між собою галузі економіки шляхом скуповування пакетів акцій інших підприємств.

За формою власності підприємства поділяють на:

— приватні (засновані на власності окремого громадянина з правом використання найманої праці);

— колективні (засновані на власності трудового колективу, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської чи релігійної організації);

— державні (засновані на загальнодержавній та комунальній власності).

Серед колективних форм підприємництва найпоширенішою є кооператив.

Кооператив — об'єднання громадян з метою спільного виробництва та збуту продукції, закупівлі та споживання товарів і послуг, будівництва, споживання житла тощо.

Риси кооперативу:

— юридична особа;

— членство на засадах пайових внесків;

— необмежена відповідальність;

— зберігається індивідуалізм у розподілі, пропорційно до паю.

Переваги кооперативу:

— проста процедура вступу та виходу з кооперативу;

— об'єднання зусиль для вирішення спільних завдань;

— рівноправність членів у вирішенні господарських проблем.

Недолік кооперативної форми — обмеженість економічної свободи через необхідність узгодження інтересів членів кооперативу.

Державне підприємство — підприємство, основні засоби якого є державною власністю, а керівники призначаються державними органами або працюють за контрактом.

Державні підприємства загальнодержавної власності найчастіше поширені в галузях:

— що забезпечують національну безпеку;

— не привабливих для приватного підприємництва, а таких,

що мають важливе стратегічне значення для країни;

— природних монополіях (з метою запобігання виникненню

приватної монополії);

Комунальні підприємства є власністю влади адміністративно-територіальних утворень.

Форми державних підприємств:

— із неподільним майном і повною приналежністю його до державної власності (унітарні підприємства);

— контрольовані державою через контрольний пакет акцій (корпорації з правом прийняття рішення державою);

— з часткою державної власності у статутному капіталі, меншою ніж 50 %, де представники державних органів представляють інтереси держави.

За рівнем концентрації та централізації виробництва і капіталу підприємства поділяють на малі (дрібні), середні та великі (крупні).

Переваги великого (крупного) виробництва порівняно з дрібним:

— технічні й технологічні переваги, зумовлені значно кращими фінансовими можливостями для використання досягнень НТП;

— економія від масштабу виробництва, комбінування та зайнятості;

— порівняно вища стійкість і стабільність (навіть в умовах скрутного фінансового становища великі підприємства, як правило, не ліквідуються, а тільки змінюють власника та структуру управління);

— більші можливості використання кредиту;

— переваги у сфері обігу (закупівля ресурсів оптом коштує дешевше), витрати на транспортування, зберігання та реалізацію великих партій товару нижчі в розрахунку на одиницю продукції.

Середні підприємства займають проміжне становище між малими і великими. їх значно менше, ніж дрібних, але більше, ніж великих. Вони спеціалізуються на обслуговуванні тих сегментів ринку, які невигідні чи через певні обставини не зайняті крупними або дрібними підприємствами. їхній асортимент не дуже різноманітний, але сталий, оскільки спеціалізовані ринки меншою мірою залежать від кон'юнктурних коливань.

Двоїста роль середніх підприємств:

— створюють конкурентне середовище для крупних підприємств;

— є проміжною сходинкою до монополізації;

— максимальна кількість саме середніх підприємств підпадає під процес поглинання;

— самі середні підприємства прагнуть займати монопольне (олігополістичне) становище в певних сегментах ринку.

Малі підприємства законодавчо найчастіше визначаються чисельністю зайнятих на них працівників з урахуванням специфіки сфер, галузей та видів економічної діяльності. В Україні чинне законодавство до малих відносить підприємства, чисельність зайнятих на яких не перевищує:

— у промисловості та будівництві — 200 осіб;

— в інших галузях виробничої сфери — 50;

— у науці та науковому обслуговуванні — 100;

— у галузях невиробничої сфери — 25;

— у роздрібній торгівлі — 15 осіб.

Риси дрібних підприємств:

— велика кількість;

— гнучкість (здатність швидко реагувати на кон'юнктурні зміни в економіці);

— нестійкість (у СПІА щороку банкрутують три з п'яти заново створених малих фірм).

Функції дрібних підприємств:

— оперативно реагують на кон'юнктурні коливання економіки;

— коригують структуру економіки відповідно до змін у структурі смаків, потреб, уподобань тощо;

— розширюють межі економічної свободи, керуючись у своїй діяльності економічною доцільністю, а не рішеннями управлінських кооперативних чи державних органів;

— забезпечують розвиток конкуренції;

— сприяють послабленню монополізму;

— створюють додаткові робочі місця;

— насичують ринок товарами та послугами за відсутності великих стартових капіталів;

— швидко відшкодовують витрати і відновлюють здатність заново інвестувати;

— є основою для формування середнього класу;

— активні щодо інноваційної діяльності.

33. Доходи в ринковій економіці, їх види та джерела формування. Номінальні та реальні доходи.

Дохід — багатогранне економічне поняття, яке застосовується у різних значеннях.

У широкому розумінні дохід розглядається як грошові та натуральні надходження до суб'єктів господарського життя.

У вузькому значенні дохід — це потік грошових надходжень в одиницю часу (годину, тиждень, місяць, рік). На відміну від багатства, яке втілюється у запасах активів (будівлях, спорудах, знаряддях праці, цінних паперах, готівкових гропіах і т. ін.), дохід передбачає приплив грошей.

В економічній теорії доходи класифікуються за різними критеріями:

1. За рівнем формування:

— доходи мікроекономічного рівня: заробітна плата, рента, процент, прибуток, амортизація, валовий і чистий дохід підприємства і т. ін.;

— доходи макроекономічного рівня: національний дохід; сукупний особистий дохід; дохід кінцевого використання і т. ін.

2. За суб'єктами привласнення:

— доходи індивіда;

— доходи домогосподарства (сім'ї);

— доходи підприємства (фірми);

— доходи галузі;

— доходи територіальної громади;

— доходи держави;

— доходи суспільства (національний дохід).

3. Залежно від цін, в яких визначається дохід:

— номінальний дохід — визначається в цінах поточного періоду;

— реальний дохід — визначається в цінах базового року (або в цінах поточного року за вилученням рівня інфляції).

4. Для аналізу діяльності підприємства (фірми) використовують такі форми доходу:

Валовий дохід, що дорівнює виторгу від реалізованих товарів і послуг:

TR = PQ,

де TR — валовий дохід; Р — ціна одиниці виробленого товару (послуги); Q — кількість реалізованих товарів (послуг); PQ — виручка від реалізації продукції обсягом Q одиниць.

Середній дохід, що дорівнює валовому доходу, поділеному на кількість реалізованих товарів і послуг:

AR=PQ/Q

де AR — середній дохід; Р — ціна одиниці виробленого товару (послуги); Q — кількість реалізованих товарів (послуг).

Граничний дохід — приріст валового доходу від продажу додаткової одиниці реалізованих товарів чи послуг:

MR=DR(Q)/ DQ

де MR — граничний дохід; DR(Q) — приріст валового доходу; DQ — приріст обсягів реалізованих товарів чи послуг; PQ — виручка від реалізації продукції обсягом Q одиниць.

5. Залежно від включення доходу в ціну товару:

— первинні доходи включаються в ціну товару: зарплата, процент, рента, прибуток, амортизація, непрямі чисті податки;

— вторинні доходи виникають у зв'язку з перерозподілом первинних доходів: прямі податки, дивіденди, трансфертні виплати державою, підприємством та домогосподарством і т. ін.

6. За джерелом отримання:

• Доходи від ресурсу "праця" як такого, що не має відособленого від свого власника існування:

— заробітна плата;

— доходи працівників колективних підприємств;

— доходи від індивідуальної діяльності;

— доходи від підсобного господарства;

— доходи від кооперативної діяльності;

— доходи підприємців.

• Доходи від власності, яка має відособлене від власника існування:

— дивіденди від акцій;

— відсотки від паю;

— відсотки від банківських вкладів;

— доходи від облігацій;

— орендна плата тощо.

• Доходи, що безпосередньо не пов'язані з оцінкою результатів діяльності:

— часткова компенсація виплат на освіту;

— безоплатне надання послуг з охорони здоров'я;

— адресна допомога малозабезпеченим верствам населення;

— благодійні послуги;

— соціальні пенсії тощо.

7. Доходи, що утворюються внаслідок використання певних факторів виробництва (факторні доходи):

— доходи у вигляді заробітної плати або посадових окладів;

— рентний дохід;

— процентний дохід, або прибуток на капітал;

— підприємницький дохід (прибуток) у вигляді залишкового доходу.

Джерела доходів:

- Трудові доходи робітників(зарплата, премія)

- Доходи від підприємництва (прибуток)

- Доходи від власності(рента, відсоток)

- Доходи від індивідуальної трудової діяльності

- Інші надходження (спадщина,аліменти, гонорар).

35.Витрати виробництва та їхня структура.

Витрати виробництва — вартісна оцінка затрат економічних ресурсів, здійснених підприємцями задля виробництва продукції.

Зовнішні (явні, або експліцитні) витрати — витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми (грошові витрати на придбання сировини, палива, обладнання, трудових та транспортних послуг тощо).

Внутрішні (неявні, або імпліцитні) витрати — витрати фірми на використання власних (неоплачуваних) ресурсів. Неявні витрати включають недоотримані підприємцем доходи при найвигіднішому альтернативному застосуванні власних ресурсів.

Витрати фірми в довгостроковому періоді (часовому інтервалі, достатньому для зміни всіх зайнятих ресурсів);

Витрати фірми в короткостроковому періоді (часовому інтервалі, протягом якого хоча б один вид ресурсів залишається незмінним).