Механізм формування екологічного права. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Механізм формування екологічного права.



Механізм формування екологічного права.

Механізм формування екологічного права - сукупність історичних, соціальних, екологічних, правових та інших передумов і чинників, спрямованих на виникнення, становлення і розвиток екологічного права,

Екологічні інтереси людей:

• регулювання використання природних ресурсів; •забезпечення охорони об'єктів навколишнього природного середовища;

• забезпечення охорони здоров'я громадян від несприятливого впливу навколишнього природного середовища.

Форми взаємодії людини І навколишнього природного середовища:

• економічна;

• екопого-біологічна;

• еколого-соціальна.

Форми екологічної політики держави:

• внутрішня; зовнішня.

Забезпечення екологічної політики держави:

• політична;

• економічна;

• правова;

• управлінська;

• науково-технічна;

• контрольна.

•Механізми забезпечення екологічного права:

• еколого-правова ідеологія;

• еколого-правова психологія;

• еколого-правова свідомість;

• еколого-правова культура;

• еколого-правова освіта;

• еколого-правова наука.

Все це можна назвати механізмом формування, забезпечення і реалізації екологічного права.

Роль екологічного права у здійсненні екологічної політики держави.

Роль екологічного права у здійсненні екологічної політики держави - це виявлення соціальної спрямованості і місця екологічного права у визначенні функцій, форм та змісту діяльності держави у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки умов Існування людини.

Функції екологічного права в галузі екологічної політики:

• юридична база механізму правового забезпечення екологічної політики;

• засіб досягнення мети і завдань екологічної політики;

• правова форма реалізації екологічної політики;

• гарантія забезпечення екологічної безпеки. Форми діяльності:

• концепції в галузі екології;

• екологічні програми;

• нормативно-правові акти в галузі екології;

• закони;

• підзаконні акти;

• галузеві нормативно-технічні акти.

Механізм правового забезпечення екологічної політики - сукупність правових норм, що забезпечують регулювання та здійснення внутрішньої і зовнішньої екологічно спрямованої діяльності держави.

Структура:

• правове регулювання;

• організаційно-функціональне забезпечення;

• юридична відповідальність.

Об'єкти екологічного права.

Об'єкта екологічного права - сукупність природних, природно-соціальних умов і процесів, природних ресурсів і комплексів, екосистем та життя і здоров'я громадян, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства. Виділяються:

• дифєренційні:

земля, надра, поверхневі та підземні води, ліси, тваринний та рослинний світ, атмосферне повітря.

• інтеграційні:

навколишнє природне середовище, життя і здоров'я громадян від негативного впливу НПС.

• комплексні:

природні комплекси - об'єкти і території природно-заповідного фонду, природно-соціальні умови і процеси - курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні зони, континентальний шельф та морська економічна зона, території, що зазнали екологічної катастрофи.

Джерела екологічного права.

Джерела екологічного права - нормативні акти, що містять еколого-правові норми, призначені для регулювання екологічних правовідносин. В Україні основними юридичними джерелами права фактично є тільки нормативно-правові акти, провідне місце серед яких займають закони. Цю сукупність правових нормативних актів, які прийнято вважати екологічним законодавством, поділяють на закони та підзаконні акти:

а) закони:

Конституція України, Конституція Автономної Республіки Крим, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про столицю України - місто-герой Київ», «Про місцеві державні адміністрації», Закон України «Про охорону атмосферного повітря», Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», Кодекс України «Про надра», Земельний кодекс України, Лісовий кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення Закон України «Про природно-заповідний фонд України», Закон України «Про тваринний світ» (неповний), Водний кодекс України, Закон України «Про екологічну експертизу».

б) підзаконні акти:

постанови ВР України нормативно-правові акти Президента України:

укази;

розпорядження урядові нормативні акти галузеві нормативно-правові акти:

інструкції, методики;

правила, локальні нормативнр-правові акти: рішення місцевих референдумів, акти органів місцевого самоврядування, акти органів місцевих держадміністрацій, акти місцевих органів управління в галузі екології.

Поняття екологічного права.

Поняття екологічного права - інтегрована правова спільність (комплексна галузь права), яка об'єднує сукупність еколого-правових норм, що регулюють екологічні відносини з метою ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів, забезпечення якості навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки, реалізації захисту екологічних прав.

Ознаки екологічного права:

• сукупність еколого-правових норм, які утворюють інтегровану правову спільність або комплексну галузь права;

• правові норми, що регулюють або забезпечують реалізацію прав суб'єктів екологічних правовідносин;

• правові норми, що виконують екологічну функцію або забезпечують реалізацію зовнішньої і внутрішньої функцій держави (утворюють три блоки нормативно-правового регулювання і забезпечення):

• природоресурсні;

• природоохоронні;

• охорони здоров'я населення. Формою виявлення екологічного права є:

• правові ідеї;

• норми екологічного права;

• правовідношення.

Правові форми охорони вод.

Охороні підлягають усі води (водні об'єкти) на території України від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршити умови існування диких тварин, знизити родючість земель та викликати інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очи­щення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму.

Під забрудненням розуміють насичування поверхневих і підземних вод сторонніми домішками, що розчиняються, внаслідок чого вода стає непридатною для використання за призначенням.

Під засміченням розуміють захаращення русел водойм предметами виробничих та побутових відходів, які не розчиняються у воді.

Отже, поняття забруднення відноситься до якості води у водоймі, тоді як засмічення характеризує якісний стан русел водойм.

Під вичерпанням вод розуміють зменшення кількості води у водоймі, що відбувається під впливом діяльності людей і має сталий характер.

З метою забезпечення охорони вод використовуються різні правові форми, основними з яких є:

1) законодавче закріплення компетенції органів державної влади і управління в галузі регулювання водних відносин;

2) контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

3) державний облік вод;

4) економіко-правове регулювання раціонального використання і охорони вод;

5) стандартизація і нормування в галузі використання і охорони вод;

6) заборона введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на стан вод.

Законодавство про надра.

 

Право власності на надра.

Відповідно до статті 4 Кодексу України про надра, надра є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності народу України на надра, є недійсними. Народ України здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Республіки Крим і місцеві Ради народних депутатів. Окремі повноваження щодо розпорядження надрами законодавством України можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

Суб’єктом права виключної власності на надра є народ України. Закон України “Про власність” (ст.9) серед інших об’єктів права виключної власності народу України передбачає і надра. Надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Відповідно до статті 5 Кодексу про надра, в Україні створюється державний фонд надр та державний фонд родовищ корисних копалин. Державний фонд надр включає як ділянки надр, що використовуються, так і ділянки надр, не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

Родовища корисних копалин - це нагромадження мінеральних речовин в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання є придатними для промислового використання.

Техногенні родовища корисних копалин - це місця, де накопичилися відходи видобутку, збагачення та переробки мінеральної сировини, запаси яких оцінені і мають промислове значення. Такі родовища можуть виникнути також внаслідок втрат при зберіганні, транспортуванні та використанні продуктів переробки мінеральної сировини.

Усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, з запасами, оціненими як промислові, становлять Державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені родовища корисних копалин - резерв цього фонду. Державний фонд родовищ корисних копалин є частиною державного фонду надр. Корисні копалини за своїм значенням поділяються на корисні копалини загальнодержавного і місцевого значення.

Як вже зазначалося, надра надаються тільки у користування. Відповідно до статті 13 Кодексу про надра, користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни. Надра надаються у користування для:

- геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення;

- видобування корисних копалин;

- будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;

- створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.);

- задоволення інших потреб.

Мета екологічного права.

• регулювання і забезпечення ефективного використання природних ресурсів; • забезпечення якості навколишнього природного середовища; • гарантування екологічної безпеки, реалізації і захисту екологічних прав громадян. Завдання екологічного права полягає в тому, щоб на базі пізнаних законів розвитку природи та суспільства нормативно закріпити науково обгрунтовану міру поєднання господарської дії на природу та охорону навколишнього природного середовища в інтересах теперішнього та майбутнього поколінь людей.

 

Стан атомної енергетики.

Питання, пов'язані з радіаційною та ядерною безпекою АЕС, вивчаються та аналізуються як національними органами, уповноваженими державою, так і міжнародними організаціями та експертними комісіями.

Особлива увага міжнародних експертів та комісій, в основному, зумовлена специфікою проектів АЕС, розроблених у колишньому СРСР, та низкою концептуальних рішень забезпечення ядерної та радіаційної безпеки, що відрізняються від прийнятих у міжнародній практиці.

Ядерна безпека АЕС, насамперед, залежить від стану експлуатаційної безпеки. Аналіз і оцінка експлуатаційної безпеки АЕС виконуються на основі аналізу звітів з порушень у роботі АЕС, річних звітів з поточного стану експлуатаційної безпеки, а також за результатами Інспекційних перевірок.

На сьогодні продовжується реалізація програми заходів по підвищенню безпеки діючих енергоблоків з реакторами типу ВВЕР. Але обсяг та види робіт кожна АЕС вимушена корегувати з огляду на економічні та матеріально-технічні чинники.

Слід зазначити, що порушення в роботі АЕС призводить до необхідності зупинки енергоблоків, що тягне за собою недовиробіток електроенергії та інші негативні наслідки. Корегуючі заходи, спрямовані на виключення повторення різних порушень, що пов"язані з недотриманням персоналом вимог експлуатаційної документації, неякісним виконанням ремонтних та зварювальних робіт, відхиленнями у виконанні технологічних операцій, помилковим впливом на елементи управління та автоматики. Загальною причиною росту помилок персоналу е недостатній рівень його культури безпеки при здійсненні експлуатації, ремонтних та налагоджувальних робіт, а також недоліки адміністративно-технічного управління.

Серед найбільш важливих порушень у роботі систем безпеки, що виникали на АЕС України такі:

1) Відмова органів регулювання системи управління і захисту реактору (ОР СУЗ).

2) Відмови захисних систем безпеки (імпульсно-запобіжних пристроїв компенсатора тиску).

Згідно з вимогами «Положення про порядок розслідування та облік порушень у роботі атомних станцій»^ всі порушення в роботі АЕС оцінюються з точки зору впливу на безпеку. Для визначення рівня порушень у практиці використовується міжнародна шкала ядерних подій INES.

Характерні причини, що впливають на стан безпеки та надійність експлуатації АЕС такі:

• виконання робіт з порушенням технології ремонту;

• виконання ремонту без дозволу на право його ведення;

• виконання ремонтних робіт без наявності технології на їх проведення;

• необгрунтоване зменшення обсягів ремонту Із заміною одного виду ремонту Іншим та обсягів експлуатаційного контролю металу і зварювальних з'єднань;

• невиконання заходів, направлених на підвищення безпеки, приведення стану обладнання і трубопроводів АЕС у відповідність із вимогами діючих правил;

• у процесі технічного огляду не перевіряється корозійний стан внутрішніх поверхонь обладнання;

• обсяги технічного обслуговування зварювального обладнання не відповідають інструкціям по їх експлуатації;

• порушується порядок обліку, зберігання і видачі у виробництво зварювальних матеріалів;

• перенесення термінів виконання ремонтних робіт окремого устаткування систем керування та надійного енергозабезпечення без обгрунтування його працездатності;

• через відмову від послуг спеціалізованих організацій, ремонт електронного та електротехнічного обладнання виконується непідготовленим персоналом, який не пройшов атестацію;

• обладнання та трубопроводи технологічних систем енергоблоків на АЕС не приведені у відповідність з вимогами діючих в Україні ПНАЕ Г-7-008-89;

• ремонтні підрозділи АЕС не укомплектовані інструментом, пристроями та матеріалами, необхідними для проведення ремонтних робіт;

• у проектах більшості АЕС не передбачено технологічних можливостей переробки (кондиціювання) радіоактивних відходів (насамперед, це стосується спалювання горючих твердих і рідких РАВ);

• відсутні системи автоматизованих постів контролю радіаційного стану на території АЕС та в зоні спостереження.

У 1997 р. регулюючий орган прийняв рішення про внесення в особливі умови тимчасових ліцензій на експлуатацію енергоблоків АЕС вимоги, стосовно розробки та узгодження довгострокової програми підвищення рівня безпеки енергоблоків, що знаходяться в промисловій експлуатації. Ці програми були розроблені, пройшли експертизу та узгодження. Заходи, що передбачались в програмах кожної АЕС, а також вимоги та рекомендації регулюючого органу стали підґрунтям для розробки Національною енергогенеруючою компанією «Енергоатом» «Галузевої довгострокової програми підвищення безпеки АЕС України».

Зазначені програми включають розробку та реалізацію організаційних і технічних заходів, що спрямовані на вирішення таких, важливих для безпеки та надійності експлуатації, питань:

• усунення невідповідностей та відхилень від вимог діючих науково-технічних документів або зменшення впливу цих відхилень на стан безпеки шляхом реалізації компенсуючих заходів;

• усунення недоліків у роботі систем та обладнання, що виявлені експлуатаційною практикою;

• вдосконалення адміністративно-технічного управління та контролю;

• врахування та впровадження світового досвіду експлуатації, а також рекомендацій МАГАТЕ у вирішенні питань безпеки.

Необхідно підкреслити, що реалізація довгострокових програм підвищення безпеки АЕС значною мірою залежить від державної економічної та фінансової політики щодо повної та своєчасної реалізації на енергетичному ринку виробленої АЕС електроенергії та цільового й достатнього фінансування робіт.

Відповідно постанови КМУ (№ 1561 від 28.12.96) був розроблений і затверджений (рішення № 5 від 18.04.97) Урядовою комісією з питань комплексного вирішення проблем Чорнобильської АЕС програмний документ «Стратегія перетворення об'єкту «Укриття» ВО ЧАЕС». Заплановані заходи, в основному, мали своєю метою підвищення достовірності контролю за станом безпеки та застосування більш ефективних засобів поглинання нейтронів.

З метою запобігання розвитку гіпотетичної самопід-тримної ланцюгової реакції було розроблено та впроваджено в дослідну експлуатацію технічні засоби введення нейтронно-поглинаючих речовин в основні скупчення ядерно-вміщуючих матеріалів. Ці засоби повинні спрацьовувати в разі перевищення контрольних рівнів щільності потоку нейтронів за показниками систем контролю.

 

Правова охорона земель.

Охорона земель включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, які направлені на раціональне використання, попередження необгрунтованого виключення земель із сільськогосподарського обігу, захист від шкідливих антропогенних впливів, а також на відновлення та підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Охорона земель здійснюється на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень з урахуванням цілей і характеру їх використання, зональних і регіональних особливостей.

Організація раціонального використання земель

Система раціонального використання земель повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відновлюючий характер та передбачати збереження ґрун-

тів, обмеження шкідливого впливу на них, а також на рослинний та тваринний світ й інші компоненти навколишнього природного середовища. Зміст і порядок охорони земель

1. Власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, здійснюють:

• раціональну організацію території;

• збереження і підвищення родючості ґрунтів;

• захист земель від водної та вітрової ерозії, заболочення, вторинного засолення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами;

• рекультивацію порушених земель тощо.

2. Нормативи гранично допустимих концентрацій хімічних, радіоактивних та інших шкідливих речовин у ґрунті.

3. Екологічні та санітарно-технічні вимоги щодо розміщення нових і реконструйованих об'єктів, будівель І споруд, нових технологій.

 

 

Охорона надр.

Основними вимогами в галузі охорони надр с:

• забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр;

• додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами;

• раціональне вилучення І використання запасів корисних копалин І наявних у них компонентів;

• недопущення шкідливого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсервовані, а також підземних спо-

руд;

• охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших чинників, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку;

• запобігання необгрунтованій самовільній забудові площ залягання корисних копалин і додержання встановленого законодавством порядку використання цих площ для інших цілей;

• запобігання забрудненню надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захороненні шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;

•додержання Інших вимог, передбачених законодавством про охорону навколишнього природного середовища.

В разі порушення основних вимог у галузі охорони надр користування надрами може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) або припинено.

Забороняється проектування і забудова населених пунктів без попереднього геологічного вивчення ділянок надр, що підлягають забудові.

Рідкісні геологічні відшарування, мінеральні утворення, палеонтологічні об'єкти та інші ділянки надр, які становлять особливу наукову або культурну цінність, можуть бути оголошені у встановленому порядку об'єктами природно-заповідного фонду України.

 

 

Охорона вод.

Право користування землями водного фонду Користування землями водного фонду - встановлюється земельним законодавством.

Користування земельними ділянками дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів. Водоохоронні зони та зони санітарної охорони Водоохоронні зони - встановлюються для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання. На території водоохоронної зони забороняється:

• використання пестицидів;

• влаштовування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

• скидання неочищених стічних вод на рельєф.

Прибережні захисні смуги -земельні ділянки, які виділяються в межах водоохоронних зон з метою охорони водних об'єктів від забруднення і засмічення.

Зони санітарної охорони - виділяються з метою охорони забору води для водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб.

Право користування водними об'єктами природно-заповідного фонду

На водних об'єктах, віднесених до природно-заповідного фонду, забороняється здійснення будь-якої діяльності, що суперечить їх цільовому призначенню.

Охорона вод від забруднення, засмічення і вичерпання

• Охорона вод (водних об'єктів).

• Умови розміщення, проектування, будівництва, реконструкції і введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод.

• Умови розміщення, проектування, будівництва, реконструкції і введення в дію підприємств, споруд та Інших об'єктів, що можуть впливати на стан рибогосподарських водних об'єктів.

• Заборона введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на стан вод.

• Заборона скидання у водні об'єкти відходів і сміття.

• Охорона поверхні водозаборів і льодового покриву водойм, водотоків. а також морів, їх заток та лиманів.

• Охорона вод від забруднення і засмічення внаслідок втрат мастила, пального, хімічних, нафтових та інших забруднюючих речовин.

• Охорона внутрішніх морських вод та територіального моря.

• Запобігання забрудненню вод добривами і хімічними засобами захисту рослин.

• Охорона водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних.

• Охорона підземних вод.

Охорона тваринного світу.

Охорона тваринного світу включає систему правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення та раціональне використання об'єктів тваринного світу.

Охорона тваринного світу передбачає комплексний підхід до вивчення стану, розробки і здійснення заходів щодо охорони та поліпшення всієї екологічної системи, в якій перебуває і складовою частиною якої є тваринний

Забезпечення охорони тваринного світу шляхом:

встановлення заборони та обмежень у використанні об'єктів тваринного світу;

• охорони середовища перебування, умов розмноження, шляхів міграції тварин;

• запобігання загибелі тварин під час здійснення виробничих процесів та експлуатації транспортних засобів; • обов'язковості урахування під час проведення екологічної експертизи впливу експортованих об'єктів на стан тваринного світу;

• погодження місць будівництва об'єктів, впровадження нової техніки, технології, матеріалів і речовин, що впливають або можуть впливати на стан тваринного світу;

• охорони об'єктів тваринного світу на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду України;

• охорони, відтворення і використання рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин;

• розведення в неволі рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин;

• зоологічних колекцій;

• подання допомоги тваринам у разі їх захворювання або загрози загибелі під час стихійного лиха та надзвичайних ситуацій;

• охорони тварин під час застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів;

• обмеження або застосування на окремих територіях засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів;

• переселення, акліматизації і схрещування тварин;

• охорони тваринного світу від шкідливого впливу продуктів біотехнологІЇ;

• урахування вимог охорони тваринного світу при встановленні екологічних нормативів;

• ввезення в Україну і вивезення за її межі об'єктів тваринного світу;

• обмеження прав власників і користувачів природних ресурсів в інтересах охорони, раціонального використання та відтворення тваринного світу.

Механізм формування екологічного права.

Механізм формування екологічного права - сукупність історичних, соціальних, екологічних, правових та інших передумов і чинників, спрямованих на виникнення, становлення і розвиток екологічного права,

Екологічні інтереси людей:

• регулювання використання природних ресурсів; •забезпечення охорони об'єктів навколишнього природного середовища;

• забезпечення охорони здоров'я громадян від несприятливого впливу навколишнього природного середовища.

Форми взаємодії людини І навколишнього природного середовища:

• економічна;

• екопого-біологічна;

• еколого-соціальна.

Форми екологічної політики держави:

• внутрішня; зовнішня.

Забезпечення екологічної політики держави:

• політична;

• економічна;

• правова;

• управлінська;

• науково-технічна;

• контрольна.

•Механізми забезпечення екологічного права:

• еколого-правова ідеологія;

• еколого-правова психологія;

• еколого-правова свідомість;

• еколого-правова культура;

• еколого-правова освіта;

• еколого-правова наука.

Все це можна назвати механізмом формування, забезпечення і реалізації екологічного права.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-21; просмотров: 179; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.213.60.33 (0.134 с.)