Поняття, предмет, методи та система земельного права.

Екологічне право

Тема № 8: Правові основи використання, охорони та відновлення земель. Поняття земельного права.

Мета: дати студентам чітке поняття права власності на землю. Студенти повинні знати предмет, методи та систему земельного права. Студенти повинні орієнтуватись в суб’єктах права власності на землю. Студенти повинні знати об’єкти права власності на землю.

План заняття:

1. Поняття, предмет, методи та система земельного права.

2. Земельні правовідносини, поняття і види.

3. Підстави виникнення та припинення земельних правовідносин.

4. Право власності на землю. Зміст права власності на землю.

5. Підстави виникнення права власності на землю.

6. Суб’єкти права власності на землю. Об’єкти права власності на землю.

7. Підстави припинення права власності на землю.

8. Поняття, форми та види права землекористування.

9. Підстави виникнення зміни, припинення права землекористування.

Питання для самостійного вивчення.

1. Форми та методи охорони земель.

2. Види та характеристика відповідальності за порушення земельного права.

Рекомендована література до теми:

1№	Вид	Назва
	Базова	Конституція України від 28. 06. 96р.
	Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.91 р.
	Закон України “Про охорону атмосферного повітря” від 21.06.01 р.
	Закон України “Про природно-заповідний фонд” від 16.06.92 р.
	Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.94 р.
	Закон України “Про екологічну експертизу” від 09.02.95 р.
	Закон України “Про пестициди і агрохімікати” від 02.03.95 р.
	Закон України “Про тваринний світ” від 21.05.02 р.
	Закон України “Про курорти ” від 05.10.2000 р.
	Закон України “Про рослинний світ” від 09.04.99 р.
	Закон України “Про виключну (морську) економічну зону” від 16.05.95 р.
	Закон України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних)економічних зон” від 13.10.92 р.
	Закон України “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” від 13.07.2000 р.
	Закон України “Про ратифікацію Конференції про допуск до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішення та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля” від 06.07.99 р.
	Земельний кодекс України від 25.10.01 р.
	Кодекс України про надра від 27.02.94 р.
	Лісовий кодекс України від 21.01.96 р.
	Водний кодекс України від 06.06. 95 р.
	Кодекс України про адміністративні порушення
	Кримінальний кодекс від 05.04.01 р.
		Постанова ВР України “Про Червону книгу України” від 29.10.92 р. № 2750.
		Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи” від 26.01.90 р. №1.
	Допоміжна	Андрейцев В.І. Екологічне право. – К.: Вентурі, 1996.
	Андрейцев В.І. Екологічне право. – К.:Істина, 2001.
	Дмитренко І.А. Екологічне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер,2001.
	Малишко М.І. Екологічне законодавство України: система і основні джерела. – К.,1997.
	Малишко М.І. Основи екологічного законодавства і права України. – К.,1997.
	Петров В.В. Экологическое право России: Учебник для вузов. – М., 1995.
	Шульга М. Земельне та сільськогосподарське законодавство України. – Харків,1996.

ЛЕКЦІЯ

Суб’єкти права власності на землю. Об’єкти права власності на землю.

Земельний кодекс України Стаття 80. Суб’єкти права власності на землю Суб’єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи — на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, — на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, — на землі державної власності.

Поняття, форми та види права землекористування.

Відповідно до Земельного кодексу України землекористування може бути постійним або тимчасовим.Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасовим вважається землекористування строкове. Строки тимчасового землекористування визначені ЗК України.

В залежності від строку, на який земельна ділянка надана у користування, даний вид землекористування поділяється на два підвиди: тимчасове короткострокове(до 3 років) і тимчасове довгострокове(3 – 20 років) користування земельною ділянкою.

Крім поділу за строками, тимчасове землекористування також поділяється на такі підвиди: тимчасове землекористування, що виникає на підставі рішення (адміністративного акта) власника ділянки, та тимчасове землекористування, що виникає на підставі договору.

Згідно зі ст. 8 ЗК земельні ділянки можуть передаватися в оренду. З прийняттям 6 жовтня 1998 р. Закону України «Про оренду землі» питання оренди землі в нашій країні регулюються цим Законом. Оренда землі також є підвидом тимчасового користування землею. Право орендного і концесійного землекористування визначаються і як право спеціального землекористування. Згідно з ч. 1 ст. 93 ЗК право оренди земельної ділянки— це засноване на договорі строкове платне володіння і користування ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Певний інтерес становить правове регулювання суборенди земельних ділянок. Згідно з ч. 4 ст. 93 ЗК орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі. Як договір оренди земельної ділянки, так і договір суборенди підлягають державній реєстрації, а на вимогу однієї з сторін — і нотаріальному посвідченню.

У ст. 1 Закону "Про концесії" концесія визначається як надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі права на створення та управління об'єктом концесії (строкове платне володіння) за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності на себе зобов'язань щодо створення та управління об'єктом концесії, а також майнової відповідальності й можливого підприємницького ризику.

Існує декілька важливих особливостей концесійного використання земельних ресурсів. Це насамперед те, що концесієдавцем виступає уповноважений орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, а, отже, земельна ділянка є об'єктом права державної або комунальної власності. По-друге, концесіонером може бути лише вітчизняний або іноземний суб'єкт підприємницької діяльності. Тому земельна ділянка надається лише для здійснення останньої. По-третє, на відміну від інших видів підприємницької діяльності, які здійснюються з метою одержання прибутку, метою концесійної діяльності є задоволення суспільних потреб.

 

Екологічне право

Тема № 8: Правові основи використання, охорони та відновлення земель. Поняття земельного права.

Мета: дати студентам чітке поняття права власності на землю. Студенти повинні знати предмет, методи та систему земельного права. Студенти повинні орієнтуватись в суб’єктах права власності на землю. Студенти повинні знати об’єкти права власності на землю.

План заняття:

1. Поняття, предмет, методи та система земельного права.

2. Земельні правовідносини, поняття і види.

3. Підстави виникнення та припинення земельних правовідносин.

4. Право власності на землю. Зміст права власності на землю.

5. Підстави виникнення права власності на землю.

6. Суб’єкти права власності на землю. Об’єкти права власності на землю.

7. Підстави припинення права власності на землю.

8. Поняття, форми та види права землекористування.

9. Підстави виникнення зміни, припинення права землекористування.

Питання для самостійного вивчення.

1. Форми та методи охорони земель.

2. Види та характеристика відповідальності за порушення земельного права.

Рекомендована література до теми:

1№	Вид	Назва
	Базова	Конституція України від 28. 06. 96р.
	Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.91 р.
	Закон України “Про охорону атмосферного повітря” від 21.06.01 р.
	Закон України “Про природно-заповідний фонд” від 16.06.92 р.
	Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.94 р.
	Закон України “Про екологічну експертизу” від 09.02.95 р.
	Закон України “Про пестициди і агрохімікати” від 02.03.95 р.
	Закон України “Про тваринний світ” від 21.05.02 р.
	Закон України “Про курорти ” від 05.10.2000 р.
	Закон України “Про рослинний світ” від 09.04.99 р.
	Закон України “Про виключну (морську) економічну зону” від 16.05.95 р.
	Закон України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних)економічних зон” від 13.10.92 р.
	Закон України “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” від 13.07.2000 р.
	Закон України “Про ратифікацію Конференції про допуск до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішення та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля” від 06.07.99 р.
	Земельний кодекс України від 25.10.01 р.
	Кодекс України про надра від 27.02.94 р.
	Лісовий кодекс України від 21.01.96 р.
	Водний кодекс України від 06.06. 95 р.
	Кодекс України про адміністративні порушення
	Кримінальний кодекс від 05.04.01 р.
		Постанова ВР України “Про Червону книгу України” від 29.10.92 р. № 2750.
		Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи” від 26.01.90 р. №1.
	Допоміжна	Андрейцев В.І. Екологічне право. – К.: Вентурі, 1996.
	Андрейцев В.І. Екологічне право. – К.:Істина, 2001.
	Дмитренко І.А. Екологічне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер,2001.
	Малишко М.І. Екологічне законодавство України: система і основні джерела. – К.,1997.
	Малишко М.І. Основи екологічного законодавства і права України. – К.,1997.
	Петров В.В. Экологическое право России: Учебник для вузов. – М., 1995.
	Шульга М. Земельне та сільськогосподарське законодавство України. – Харків,1996.

ЛЕКЦІЯ

Поняття, предмет, методи та система земельного права.

Навколишнє природне середовище — це система взаємо­пов'язаних і взаємообумовлених природних компонентів, серез яких головним є земля.

Земля як об'єкт природного середовища представляє собою поверхню планети Земля (космічного об'єкта) в надрах якої розміщуються інші природні ресурси та об'єкти — корисні копалини, водні ресурси. Це верхній шар фунту, який будучи наділеним такою важливою характеристикою як родючість, є живильним середовищем для росту і розвитку рослинного і тваринного світу. Використання цих об'єктивних природних характеристик землі, її потенціальних можливостей, робить її незамінною для забезпечення життєдіяльності людини. І не тільки з точки зору забезпечення її фізіологічних і фізичних потреб через використання екологічних характеристик землі. Земля слугує засобом виробництва в сільському господарстві, вона є просторовою основою для розміщення і розвитку інших галузей господарства і тим самим виконує важливу економічну функцію. Крім того, земля — джерело краси і багатства природи, і тому, виконуючи культурно-оздоровчу та естетичну функції, вона стає предметом підвищеної зацікавленості у її використанні ще й з цієї точки зору. Все це робить її об'єктом земельних екологічних відносин, які потребують законодавчого врегулювання, що здійснюється у рамках земельного права — складової частини екологічного права.

Правове регулювання суспільних відносин з приводу вико­ристання землі, охорони її природних властивостей і відтво­рення її природного потенціалу забезпечується державою шляхом встановлення комплексу правових норм, прийнятих у вигляді нормативно-правових актів, які в цілому складають систему земельного законодавства України.

Основу земельного законодавства України складають Земель­ний кодекс України, введений в дію Постановою Верховної Ради України від 20 грудня 2001 року із подальшими змінами до нього, та інші акти законодавства України та Автономної Республіки Крим, видані відповідно до нього. Це, зокрема, Закон України «Про плату за землю» від 18 вересня 1996 р., Постанова Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 р. «Про земельну реформу», Постанова Верховної Ради України від 13 березня 1992 р. «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі», Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. № 15, Положення про моніторинг земель, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р. № 661 та ін.

Завданням земельного законодавства є регулювання земель­них відносин з метою створення умов для раціонального ви­користання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості фунтів, поліпшення природного ста­новища, охорона прав громадян, підприємств, установ, організацій на землю.

Відповідно до Земельного кодексу України її земельний фонд поділений на наступні категорії залежно від цільового призначення:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі житлової та громадської забудови;

3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

4) землі природо-заповідного та іншого природоохорон­ного призначення;

5) землі оздоровчого призначення;

6) землі рекреаційного призначення;

7) землі історико-культурного призначення;

8) землі лісового фонду;

9) землі водного фонду;

10) землі запасу.

Поділ земель на категорії визначає характер і порядок їх використання.

Земельне законодавство України встановлює пріоритет сільськогосподарського землекористування. Згідно Земельно­го кодексу України землі, придатні для сільськогосподарсь­ких виробництв, повинні надаватись, в першу чергу, саме для сільськогосподарських цілей. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць, автомобільних шляхів, інших несільськогосподарських потреб повинні надаватися землі несільськогосподарського призначення або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Вилучення особливо цінних продуктивних земель для несільськогосподарських потреб не допускається. Надання земельних ділянок для видобування корисних копалин відкритим способом та проведення інших робіт, пов'язаних із порушенням ґрунтового покриву, провадиться після приведення раніше використовуваних земельних ділянок у стан, придатний для використання за їх призначенням, а родючий шар ґрунту, що знімається перед розробкою родовища відкритим способом, повинен використовуватись для рекультивації земель та підвищення родючості мало­продуктивних земель.

Таким, чином, норми земельного законодавства спрямовані на організацію раціонального використання землі, дотримання її цільового використання, всемірну і всебічну охорону її якості та забезпечення відновлення її позитивних властивостей.