Суб’єкти права власності на землю. Об’єкти права власності на землю.

Земельний кодекс України Стаття 80. Суб’єкти права власності на землю Суб’єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи — на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, — на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, — на землі державної власності.

Підстави припинення права власності на землю.

Земельний кодекс України регулює припинення права власності юридичних та фізичних осіб на земельну ділянку. Так, зокрема в статті 140 наводиться перелік підстав, при наявності яких суб'єктив не право власності припиняється. Таких підстав сім і зі змісту цієї статті можливо зробити висновок про те, що вони є вичерпними. Тобто інші юридичні факти, які не перераховані у зазначеній статті, не можуть розгля датися в якості підстав припинення права власності на земельну ділянку.

Умовно передбачені підстави можливо поділити на групи:

а) добровільне припинення права власності на земельну ділянку, тобто, без примусового вилучення земель;

б) вилучення земель поза згодою їх власника за умови наявності його вини;

в) вилучення земель поза згодою їх власника за умови відсутності його вини.

Першу групу складають підстави припинення права на землю суб'єктів земельних відносин:

· при добровільній відмові власника від прав на земельну ділянку;

· відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

· смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця.

В зазначених випадках не проявляються владні повноваження органів державної виконавчої влади або судових органів. Припинення суб'єктивного права відбувається виключно у зв'язку із самостійним волевиявленням власника земельної ділянки або його смертю. Функція державних органів - юридично оформити припинення такого права.

Другу групускладають підстави припинення права на землю:

· при зверненні стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

· конфіскація за рішенням суду.

В зазначених випадках мова йде про те, що власника земельної ділянки позбавляють прав на землю поза його волею та за наявності порушення ним тих чи інших норм законодавства (цивільного, криміналь ного, адміністративного, земельного тощо).

Так, звернення стягнень на земельну ділянку на вимогу кредитора має місце у випадках, коли власник земельної ділянки не виконує взятих на себе зобов'я зань щодо повернення у зазначені терміни кредитів. Конфіскація земельної ділянки за рішенням суду від бувається у разі порушення власником земельної ділянки норм кримінального або адміністративного законодавства.

Третю групу складають підстави припинення пра ва на землю суб'єктів земельних відносин:

· при відчуженні земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

· невідчуженні земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визна чених Земельним кодексом України.

В цих випадках, як і в попередніх, мова йде про те, що власника земель ної ділянки позбавляють прав на землю поза його волею. Але при цьому у власника відсутня вина, пов'я зана із порушенням тих чи інших норм законодавст ва України. Припинення права у зазначених випадках відбувається за рішенням органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або судових органів.

 

Поняття, форми та види права землекористування.

Відповідно до Земельного кодексу України землекористування може бути постійним або тимчасовим.Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасовим вважається землекористування строкове. Строки тимчасового землекористування визначені ЗК України.

В залежності від строку, на який земельна ділянка надана у користування, даний вид землекористування поділяється на два підвиди: тимчасове короткострокове(до 3 років) і тимчасове довгострокове(3 – 20 років) користування земельною ділянкою.

Крім поділу за строками, тимчасове землекористування також поділяється на такі підвиди: тимчасове землекористування, що виникає на підставі рішення (адміністративного акта) власника ділянки, та тимчасове землекористування, що виникає на підставі договору.

Згідно зі ст. 8 ЗК земельні ділянки можуть передаватися в оренду. З прийняттям 6 жовтня 1998 р. Закону України «Про оренду землі» питання оренди землі в нашій країні регулюються цим Законом. Оренда землі також є підвидом тимчасового користування землею. Право орендного і концесійного землекористування визначаються і як право спеціального землекористування. Згідно з ч. 1 ст. 93 ЗК право оренди земельної ділянки— це засноване на договорі строкове платне володіння і користування ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Певний інтерес становить правове регулювання суборенди земельних ділянок. Згідно з ч. 4 ст. 93 ЗК орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі. Як договір оренди земельної ділянки, так і договір суборенди підлягають державній реєстрації, а на вимогу однієї з сторін — і нотаріальному посвідченню.

У ст. 1 Закону "Про концесії" концесія визначається як надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі права на створення та управління об'єктом концесії (строкове платне володіння) за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності на себе зобов'язань щодо створення та управління об'єктом концесії, а також майнової відповідальності й можливого підприємницького ризику.

Існує декілька важливих особливостей концесійного використання земельних ресурсів. Це насамперед те, що концесієдавцем виступає уповноважений орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, а, отже, земельна ділянка є об'єктом права державної або комунальної власності. По-друге, концесіонером може бути лише вітчизняний або іноземний суб'єкт підприємницької діяльності. Тому земельна ділянка надається лише для здійснення останньої. По-третє, на відміну від інших видів підприємницької діяльності, які здійснюються з метою одержання прибутку, метою концесійної діяльності є задоволення суспільних потреб.