Мережоподібні підприємства, особливості їх виникнення і функціонування.

Мережоподібні підприємства, особливості їх виникнення і функціонування.

На початку нового сторіччя використання мережоподібних принципів організації підприємств стає в західних країнах головним напрямком у менеджменті. Це зумовлюється таким: безперервною зміною зовнішнього середовища і необхідністю адаптації до цього виробників; постійним ускладненням виробничої і комерційної діяльності підприємств; збільшенням значення чинника часу (необхідність підвищення оперативності дій потребує використання нових методів управління й організації виробництва); розширенням простору підприємства (якщо воно хоче вижити, необхідно дуже швидко збільшити свій ринок до національних, а потім до світових масштабів); низькою ефективністю загальноприйнятих форм кооперації при розв'язанні складних проблем господарської діяльності; прагненням до автономних форм праці; наявністю міжорганізаційних систем інформації і комунікації.

Під мережоподібним підприємством розуміється організаційний тип, що характеризується структурою мережі принципово рівних та незалежних партнерів. Оскільки власні ресурси автономних членів мережі обмежені, то для досягнення загальних цілей вони використовують політику колективного самообмеження. Головне зусилля мережоподібної структури спрямоване на збереження відмінностей між окремими партнерами (і тим самим різноманітність їхніх ресурсів) за одночасного визнання ними колективних цінностей та прагнення досягти спільних цілей шляхом активного включення в процеси прийняття рішень. Мережі являють собою достатньо гнучкі структури, що дають змогу підприємствам, які входять до них, конкурувати між собою, залучати нових партнерів і одночасно організовувати і координувати діяльність своїх членів. Мережоподібні організації об'єднують два протилежних принципи — конкуренцію і кооперацію. Вони створюються на базі договірних відносин із взаємовигідного обміну ресурсами.

Підприємства, що формують мережу, спеціалізуються на ключових для них видах робіт, тобто тих, які забезпечують їм конкурентні переваги. Інші функції передаються членам мережі — тим, що можуть виконувати їх найбільш ефективно. За такого ведення бізнесу перевага у використанні ресурсів досягається за рахунок того, що організація не містить усіх необхідних для виробництва ресурсів, а задіює активи інших фірм. При цьому основою успіху розвитку організації є взаємозв'язок, взаємозалежність, створення можливостей успіху для інших, а також єднання інтелекту, інформації та ідей.

 

 

Оцінка результатів реструктуризації підприємства.

Ефективність реструктуризації підприємства характеризується наступними основними показниками:

· зростання продуктивності праці за рахунок впровадження сучасної системи машин, автоматизованих ліній тощо;зниження витрат виробництва;

· досягнення і зростання прибутковості;

· збільшення обсягів виробництва та продажу продукції;

· зростання грошових надходжень;

· оновлення платоспроможності й ліквідності;

· зростання обсягів експорту і завоювання внутрішнього ринку.

 

 

Інноваційні процеси.

Інноваційна діяльність підприємства — це такий вид діяльності, який сприяє перетворенню досягнень науково-технічного прогресу в реальні нові технології, товари, послуги, методи організації та управління ви­робничими процесами підприємств. Під інноваційним процесом розуміють сукупність неперервно здійснюваних у просторі і часі якісно нових прогресивних змін, які носять назву процесів впровадження нової техніки. Нова техніка – це результати наукових досліджень, що реалізуються вперше, результати прикладних розробок, які вміщують винаходи та інші наукові досягнення, нові або вдосконалені процеси в-ва, способи організації в-ва і праці, що забезпечують підвищення техніко-економічних показників в-ва або вирішення соціальних та інших завдань його розвитку.

Науково-технічні розробки виступають як проміжний результат науково-виробничого циклу та через практичне застосування перетворюються в науково-технічні інновації — кінцевий результат. Отже, науково-технічні інновації підприємства повинні:

1) нести в собі новизну;

2) задовольняти ринковий попит;

3) приносити прибуток виробнику.

Розрізняють три логічні форми інноваційних процесів підприємства: прості внутрішні, прості міжорганізаційні та розширені міжорганізаційні.

Простий внутрішній процес передбачає створення та використання інновацій всередині одного і того ж підприємства. Інновація в цьому випадку не набуває безпосередньо товарної форми.

При простому міжорганізаційному інноваційному процесі нововведення виступає як предмет купівлі-продажу. Тут відбувається розподіл функції виробництва та функції споживання нововведення.

Розширений міжорганізаційний інноваційний процес проявляється в порушенні монополії першого винахідника нововведення та в утворенні нових його виробництв, що сприяє конкуренції та вдосконаленню якості винайденого товару, технології чи послуги.

Простий інноваційний процес переходить в товарний через дві фази:

перша — створення нововведення,

друга — його розповсюдження.

Перша фаза – це послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організації дослідного виробництва і збуту інно­ваційного продукту. До першої фази відносять також розповсюдження інформації про новий продукт через інформаційно-комунікаційні канали.

На другому етапі проходить розповсюдження інновації в нових умовах та в нових місцях використання. В результаті другого етапу зростає кількість як виробників інноваційного продукту, так і його споживачів. Для швидкого розповсюдження інновації необхідна розвинена інфраструктура.

 

Мережоподібні підприємства, особливості їх виникнення і функціонування.

На початку нового сторіччя використання мережоподібних принципів організації підприємств стає в західних країнах головним напрямком у менеджменті. Це зумовлюється таким: безперервною зміною зовнішнього середовища і необхідністю адаптації до цього виробників; постійним ускладненням виробничої і комерційної діяльності підприємств; збільшенням значення чинника часу (необхідність підвищення оперативності дій потребує використання нових методів управління й організації виробництва); розширенням простору підприємства (якщо воно хоче вижити, необхідно дуже швидко збільшити свій ринок до національних, а потім до світових масштабів); низькою ефективністю загальноприйнятих форм кооперації при розв'язанні складних проблем господарської діяльності; прагненням до автономних форм праці; наявністю міжорганізаційних систем інформації і комунікації.

Під мережоподібним підприємством розуміється організаційний тип, що характеризується структурою мережі принципово рівних та незалежних партнерів. Оскільки власні ресурси автономних членів мережі обмежені, то для досягнення загальних цілей вони використовують політику колективного самообмеження. Головне зусилля мережоподібної структури спрямоване на збереження відмінностей між окремими партнерами (і тим самим різноманітність їхніх ресурсів) за одночасного визнання ними колективних цінностей та прагнення досягти спільних цілей шляхом активного включення в процеси прийняття рішень. Мережі являють собою достатньо гнучкі структури, що дають змогу підприємствам, які входять до них, конкурувати між собою, залучати нових партнерів і одночасно організовувати і координувати діяльність своїх членів. Мережоподібні організації об'єднують два протилежних принципи — конкуренцію і кооперацію. Вони створюються на базі договірних відносин із взаємовигідного обміну ресурсами.

Підприємства, що формують мережу, спеціалізуються на ключових для них видах робіт, тобто тих, які забезпечують їм конкурентні переваги. Інші функції передаються членам мережі — тим, що можуть виконувати їх найбільш ефективно. За такого ведення бізнесу перевага у використанні ресурсів досягається за рахунок того, що організація не містить усіх необхідних для виробництва ресурсів, а задіює активи інших фірм. При цьому основою успіху розвитку організації є взаємозв'язок, взаємозалежність, створення можливостей успіху для інших, а також єднання інтелекту, інформації та ідей.