Визначення правового режиму рекреаційних зон

Рекреаційні зониможуть бути створені і не на земельних ділянках рекреаційного призначення, а на землях водного фонду, лісогосподарського та ін. призначення. Вони належать до ключових територій екологічної мережі України. Рекреаційні зони можуть перебувати в приватній, державній і комунальній власності.

Правовий режим рекреаційних зон визначається місцевими радами в актах локального характеру (локальні ресурсовпорядні документи). Ст. 63 Закону „Про охорону навколишнього природного середовища” забороняє у межах рекреаційних зон:

· господарську та іншу діяльність, що негативно впливає на довкілля;

· зміну природного ландшафту;

· проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за призначенням.

 

Правове регулювання екологічного туризму

Здійснення екологічного туризму регулюється Законом України “Про туризм” у редакції від 18 листопада 2003 року.

Туризм – це тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання для оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілей без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування.

Екологічний туризм – це вид туризму, який полягає у здійсненні туристичної діяльності з використанням природних рекреаційних ресурсів як на територіях національної екологічної мережі України, так і за її межами, за якого здійснюється ознайомлення туристів з мальовничими природними ресурсами, екологічне навчання, або їх участь у здійсненні природоохоронних заходів.

2008 рік оголошено Роком туризму і курортів в Україні згідно з Указом Президента України „Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні” від 21 лютого 2007 року № 136/2007.

Органом управління у царині здійснення екологічного туризму є Державна служба туризму і курортів Міністерства культури і туризму України.

Лекція 18. Правова охорона лісів

 

Поняття лісу

Спеціальними законами з питань охорони лісів є:

- Лісовий кодекс України у редакції від 8 лютого 2006 року;

- Закон України „Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону” від 10 лютого 2000 року.

Ліс – це тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на довкілля (ст. 1 ЛКУ).

Усі ліси у межах України становлять лісовий фонд України. До лісового фонду належать лісові ділянки, площею не менше 0,1 га.

Ліси за екологічним та суспільно-господарським значенням поділяються на такі категорії:

1) захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції, напр.: полезахисні лісосмуги);

2) рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреаційні санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції);

3) ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо);

4) експлуатаційні ліси (можуть використовуватися для рубок головного користування).

Віднесення лісів до відповідної категорії здійснюється Держкомлісгоспом за погодженням з Мінприроди згідно з Порядком поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних ділянок, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2007 року № 733.

Органами, які управляють лісовим фондом є:

· Державний комітет лісового господарства України;

· Українська державна лісонасіннєва інспекція Держкомлісгоспу України (контролює виконання при веденні лісового господарства вимог Закону України „Про насіння і садивний матеріал” від 26 грудня 2002 року);

Заходами правової охорони лісів є:

· регулювання рубок та інших видів спеціального використання лісів;

· відтворення лісів;

· протипожежна профілактика;

· створення служб лісової охорони;

· боротьба зі шкідниками і хворобами лісів.