Тенденції сучасних відносин власності

В розвинених країнах реальне усуспільнення привело до глибоких змін форм власності, передусім на основі взаємопроникнення приватної та суспільної форм власності, до різноманітності їх форм.

Індивідуальна приватна власність, як і раніше, і нині має значне поширення в розвинених країнах. Вона пов’язана насамперед з малим бізнесом. Але в останні десятиріччя значного поширення набула колективна приватна власність. Вона ґрунтується на процесах акціонування, утворення і руху акціонерного капіталу. Як відомо, акціонерна форма власності довела концентрацію виробництва і капіталу до такого рівня, який зумовив виникнення монополій. Приватна капіталістична власність сприяла посиленню відчуження найманого робітника від засобів виробництва, знижувала матеріальні стимули до ефективної праці. Підвищення відповідальності, зацікавленості в результатах праці безпосередніх виробників вимагало передачі хоча б частини прерогатив власника особам найманої праці, перетворення їх на співвласників та спів-управителів виробництва. Зробити це вдалося шляхом персоніфікації власності, тобто розосередження її серед усіх працюючих.

Таким чином, аналізуючи відносини власності на сучасному етапі, неможливо не помітити загальної тенденції до посилення процесу усуспільнення власності в розвинених країнах світу

 

Глобалізування країнових еконовік

— об'єктивний процес розвитку глибоких, стійких взаємозв'язків та поділу праці між національними господарствами, створення міжнародних господарських комплексів у межах держави. Економічна інтеграція — форма інтернаціоналізації господарської діяльності (виробництва), зближення та поглиблення взаємодії національних економік. Вона зумовлена зростом продуктивних сил, підвищенням рівня усуспільнення виробництва та науково-технічною революцією. Економічна інтеграція виявляється у державних формах об'єднання країн.

 

 

Гроші

— це особливий товар, який виконує роль загального еквівалентна, виступає посередником в обміні товарів і виражає економічні відносини між людьми з

приводу виробництва та обміну товарів.

Еволюція функцій грошей

Важливим аспектом пізнання функцій грошей є принцип їх еволюції. Гроші не можна розглядати як щось незмінне. Під впливом розвитку ринкових відносин деякі функції ускладнюються, змінюються або відмирають, а замість них приходять нові, більш адекватні умовам, що склалися. Тому на кожному етапі розвитку товарно-грошових відносин формується певна сукупність функцій грошей та механізм їхньої взаємодії.

Функції грошей

Класична економічна теорія виділяє п'ять функцій грошей:

міри вартості, засобу обігу, засобу утворення скарбів, засобу платежу, світових грошей.

1)Гроші як міра вартості широко використовуються як одиниця рахування.

2) У функції засобу обігу — гроші виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їхній обіг. Функцію засобу обігу гроші виконують у формі монет і паперових грошей.

3) Функцію утворення скарбу виконують ті гроші, які виходять з обігу, тимчасово переривають свій рух, нагромаджуються і перетворюються на скарб у своїй золотій або срібній "плоті".

4) Функція засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов'язань мім;суб'єктами економічних відносин.

5) Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов'язаних з розрахунками за зовнішньоторговельні операції, наданням кредитів та іншими угодами.

Рівень монетизації

МОНЕТИЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ – макроекономічний показник, що характеризує ступінь забезпеченості економіки грошима, необхідними для здійснення платежів і розрахунків, та відображає забезпеченість процесів виробництва та споживання відповідною грошовою масою.

М.е. – це інтегральний показник, який відображає довіру суспільства до національної валюти, до політики монетарної влади, а також рівень кредитної активності.

 

Основним фактором динаміки показника рівня М.е. є попит на реальні гроші, який, у свою чергу, залежить від ступеня довіри суб’єктів економіки до національної грошової одиниці: чим вищим є рівень монетизації, тим більшим, за інших рівних умов, є попит на реальні гроші. У кінцевому рахунку, рівень М.е. визначається рівнем розвитку економіки.

Державний борг - це загальна сума, на певний момент, непогашених позик, отриманих державою для фінансування дефіциту бюджету та інші визначені законодавством цілі, невиплачених відсотків за обслуговування цих позик, а також наданих гарантій за зобов'язаннями інших державних структур.

Головні причини виникнення державного боргу [ДБ]:
- хронічний дефіцит державного бюджету;
- перевищення темпів зростання державних видатків над темпами зростання державних доходів;
- розширення економічної функції держави;
- залучення коштів нерезидентів з метою підтримки стабільності національної валюти;
- вплив політичних бізнес-циклів (надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності у виборців) тощо.
Державний борг складається з:
1) внутрішнього державного боргу – заборгованості держави по випущених і непогашених внутрішніх державних позиках;
2) зовнішнього державного боргу – заборгованості кредиторам за межами даної країни у вигляді фінансових зобов’язань країни по відношенню до іноземних кредиторів на певну дату.
Загальний обсяг внутрішньої заборгованості держави поділяються на дві частини:
- Монетиризований борг, який складається з боргів опосередкований кредитними стосунками держави з банками;
- Немонетиризований борг, що складається з:

1) невиконаних державою фінансових зобов’язань, передбачених чинним законодавством; із заборгованості по господарських стосунках з реальним сектором економіки.
Зовнішній борг – це заборгованість кредиторам за межами даної країни, яка складається із зобов’язань перед нерезидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон.
До наслідків державного боргу належать:
1) короткострокові: існують як проблема «витіснення», що виникає через підвищення ринкових відсоткових ставок, яке виникає у випадку фінасування бюджетного дефіциту за допомогою випуску державних ЦП;
2) збільшення боргу у довгостроковому періоді призводять до заміщення приватного капіталу державним боргом.
Обслуговування державного боргу – сукупність заходів держави з розміщення облігацій та інших ЦП, погашення позик, виплати процентів по них, уточнення і зміни умов погашення випущених позик, визначення умов і порядку випуску нових державних ЦП

Джерелами погашення внутрішнього боргу є:

— бюджетні кошти;

— кошти, отримані від приватизації державного майна;

— нові запозичення.

 

Державний бюджет

Державний бюджет — це система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це — щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності.

У кожній країні основу державних фінансів становить бюджет, а точніше — бюджетна система, яка включає державний бюджет і бюджет відповідних адміністративних одиниць.

Структура

Структура бюджетної системи значною мірою залежить від державного устрою країни. Так, держава з федеральним устроєм має федеральний (державний) бюджет і бюджети складових частин федерації (штатів, земель, кантонів, республік), а також бюджети місцеві (районів, міст, сіл, — залежно від адміністративного поділу). Всі вони мають дві частини: доходи й видатки.

Джерела доходів

Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Джерелами доходів державного бюджету є

· податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій;

· податок на додану вартість;

· акцизні податки;

· доходи від зовнішньоекономічної діяльності;

· прибутковий податок з громадян та ін., згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами.

· Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень.

Види державного бюджету:

1.з дефіцитом

2. збалансований

З профіцитом

Дефіцит бюджету – це сума, на яку рівень видатків бюджету перевищує рівень надходжень. Причини виникнення дефіциту:

· Спад виробництва

· Зниження ефективності функціонування окремих галузей

· Несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення

· Великі воєнні витрати

· Інші фактори, що впливають на соціально – економічне становище країни

Бюджетний дефіцит – явище майже постійне в економіці кожної держави. Для населення наявність дефіциту має опосередковане значення, але воно бере участь у поверненні залучених для покриття дефіциту коштів шляхом сплати податків.

Профіцит бюджету – це перевищення доходів бюджету над його видатками. Законодавством передбачено, що профіцит затверджується з метою погашення основної суми.

 

 

18 питання

Економічний(діловий) цикл -повернення економічної системи до одного й того ж стану; стан економіки країни, що повторюється через певний проміжок часу, характеризується одними й тими ж самамими мікрорівневими поняттями; часовий період від початку однієї кризи до початку наступної або від одного піку до наступного.

 

 

Види: малі, нормальні, великі хвилі.

Довгі хвилі, як один з видів економічного циклу:

-зумовлені внутрішніми чинниками;

-Кондрат`єв «Великі цикли кон`юк тури»- довгі хвилі пов`язані з циклічністю у розвитку продуктивних сил, знарядь праці.

-Шумпетер «Теорія економічного розвитку»-головну роль у механізмі довгих хвиль відіграють відповідні зміни інноваційної активності підприємців.

-довгі хвилі зумовлені чинниками(зміни плям на сонці, вплив на сільське господарство, тобто сонячні плями падають на землю і викликають депресивний стан).

 

Экономическая культура

в широком смысле слова — это совокупность созданных обществом материальных и духовных средств производственной деятельности: машины, сооружения, города, дороги и т. д.; экономические знания, умения, навыки, способы и формы общения людей, экономический интеллект.

Экономическая теория - это фундаментальная (от лат. Fimdamentum - основа) экономическая наука, которая изучает общие закономерности хозяйственной жизни, основа экономических наук Это также система научных взглядов на хозяйственное жизни общества, которые дают всестороннее представление о закономерностях его развития. Она не только объясняет, как воспроизводится общество, но и способствует его развитию, предотвращает повторение некоторых негативных экономических явлений, дает возможность прогнозировать будущее развитие экономики. Маркетинг и экономическая теория имеют один и тот же предмет изучения – рынок, его законы спроса и предложения. \

Заработная плата (оплата труда работника) — вознаграждение за труд в зависимости от квалификации работника, сложности, количества, качества и условий выполняемой работы, а также компенсационные выплаты и стимулирующие выплаты.

Средняя зарплата в Украине в октябре 2014 года составила 3509 грн.

Виды заработной платы: Номинальная — количество денег в номинальном размере, которое получает работник в виде вознаграждения за труд. Реальная — это количество товаров и услуг, которые можно приобрести на номинальную заработную плату;

реальная заработная плата — это «покупательная способность» номинальной заработной платы. Реальная заработная плата зависит от номинальной заработной платы и цен на приобретаемые товары и услуги. Функции заработной платы Мотивационная,Воспроизводственная,Стимулирующая,Статусная,Регулирующая,Производственно-долевая Заработная плата в экономической теории

Денежная заработная плата — заработная плата, выраженная исключительно в денежных показателях, то есть без учета инфляции^[3]. Таким образом, увеличение денежной заработной платы не всегда ведёт к улучшению благосостояния трудящегося (из-за роста инфляции). Реальная заработная плата — заработная плата, выраженная в материальных благах и услугах. Рост реальной заработной платы определяется отношением номинальной заработной платы к индексу цен товаров и тарифов услуг. Реальная заработная плата уменьшается с каждым повышением цен на популярные товары и услуги. Минимальная заработная плата — официально устанавливаемый государством минимальный уровень оплаты труда на предприятиях любой формы собственности в виде наименьшей месячной ставки или почасовой оплаты.

с 01.01.2014

1218 грн.

 

Значение минимальной заработной платы не всегда привязано к величине прожиточного минимума.

с 01.01.2014

1176 грн.

 

Оно определяется в каждый период времени финансовыми возможностями государства, периодически изменяется (номинально всегда повышается). Номинал минимальной платы (МРОТ) используется для исчисления размеров государственных налогов, платежей, штрафов.

З на́ ние — форма существования и систематизации результатов познавательной деятельности человека. Знание помогает людям рационально организовывать свою деятельность и решать различные проблемы, возникающие в её процессе Виды знания:

Кодифіковані

Некодифіковані
1) Житейское - носит эмпирический характер. Базируется на здравом смысле и обыденном сознании. Является важнейшей ориентировочной основой повседневного поведения людей, их взаимоотношений между собой и с природой. Сводится к констатации фактов и их описанию.
2) Научное - понимание действительности в ее прошлом, настоящем и будущем, достоверное обобщение фактов. Осуществляет предвидение различных явлений. Реальность облекается в форму отвлеченных понятий и категорий, общих принципов и законов, которые зачастую приобретают крайне абстрактные формы (формулы, графики, схемы и т. д.).
3) Практическое - овладение вещами, преобразование мира.
4) Художественное - целостное отображение мира и человека в нем. Строится на образе, а не на понятии.
5) Рациональное - отражение реальности в логических понятиях и категориях. Связано с рациональным мышлением.
6) Иррациональное - не связано с рациональным мышлением и противоречит ему. Предметом являются эмоции, страсти, переживания, интуиция, воля, а также некоторые явления, например, аномальные, характеризующиеся парадоксальностью и не подчиняющиеся законам логики и науки.
7) Личностное - зависимо от способностей субъекта и от особенностей его интеллектуальной деятельности.

Экономика знаний - высший этап развития постиндустриальной экономики и инновационной экономики. Часто термин экономика знаний используют как синоним инновационной экономики. Однако экономика знаний - высший этап развития инновационной экономики. И является базой, фундаментом общества знаний илиинформационного общества. Главным фактором формирования и развития экономики знаний является человеческий капитал. Процесс развития такой экономики заключен в повышении качества человеческого капитала, в повышении качества жизни, в производстве знаний высоких технологий, инноваций и высококачественных услуг. В социологии: экономика ежедневной технологической революции.
Экономика знаний -- высший этап развития постиндустриальной экономики и инновационной экономики, а потому в наибольшей степени характерна для самых развитых стран таких как: США, Германия, Великобритания, Республика Корея и Япония. Сегодня производство знаний и высоких технологий служит основным источником роста экономики в развитых странах.

 

 

24 питання

Інтелект — це здатність пізнавати і вирішувати проблеми, які об'єднують в собі пізнавальні здібності.

ПРІРОДНИЙ ТА ШТУЧНИЙ

Значущість у розвитку економіки країни: Результати інтелектуальної діяльності, які об'єднуються в загальному понятті інтелектуальної власності, займають все більше місце на сучасному ринку. Їх звернення підпорядковується загальним правилам ринку, однак характер прав і обов'язків, засоби їх реалізації та охорони володіють своїми особливостями. "Інтелектуальний капітал" стає в сучасній економіці все більш значущим: більше 50 відсотків ВНП розвинених країн пов'язане з переробкою інформаційних ресурсів.

 

Під інтелектуальним потенціалом системи стратегічного планування діяльності підприємства розуміється сукупність інтелектуальних здібностей працівників, що входять до команди стратегічного
планування (знань, умінь, інформації, цінностей, навичок тощо), і можливостей їх розкриття, розвитку і використання. Він включає дві складові (субпотенціали): творчий потенціал та професійно-кваліфікаційний
потенціал
Творчий потенціал – це сукупність здібностей працівників, залучених до процесу стратегічного
планування, постановки і вирішення нових творчих завдань, створенню чогось якісно нового, що відрізняється
неповторністю і унікальністю, а також до створення умов на підприємстві для прояву цих творчих здібностей.
Професійно-кваліфікаційний потенціал – це сукупність здібностей, професійних навичок команди
стратегічного планування, необхідних для виконання ними своїх професійних обов'язків, і створення умов на
підприємстві для вдосконалення і розвитку навичок і умінь персоналу.
Як компоненти інтелектуального потенціалу системи стратегічного планування діяльності підприємства
можна виділити: структурні активи, людські активи, інформаційні активи. Усі названі компоненти
інтелектуального потенціалу стратегічного планування тісно взаємозв'язані між собою.
Людські активи як сукупність знань, досвіду, навичок, творчих можливостей, здібностей конкретних
фізичних осіб, задіяних у процесах стратегічного планування, є невід'ємними і невідчужуваними від їх
володаря – фізичної особи.
Структурні активи за природою є поліфункціональною системою, яка охоплює філософію і процеси
менеджменту, культуру, систему фінансових взаємин, інструкції, положення, стандарти підприємства і іншу
документацію, що дозволяє організувати і управляти системою стратегічного планування діяльності
підприємства
Інформаційні ресурси впливають на швидкість отримання і поширення знань як усередині підприємства,так і ззовні.
Інформаційні активи підприємства – це бази і сховища даних, сформовані
корпоративні «жовті сторінки», кодифіковані бази даних кращих практик, що містять інформацію про вже
існуючі вирішення нових проблем.

 

Ін фл я́ ція — тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей
Показники інфляції:
Темпи інфляції визначаються як величина зміни індексів цін, що, в свою чергу, є вираженням вартості набору товарів (послуг) в певний період часу, %. Найпоширенішим показником для розрахунку інфляції є:
індекс споживчих цін (ІСЦ, англ. CPI — Consumer Price Index)
індекс цін виробників (ІЦВ, англ. WPI — Wholesale Price Index, PPI — Production Price Index);
дефлятор ВВП (англ. GDP deflator).
Типи:
За величиною темпів розрізняють такі типи інфляції:
повзуча інфляція — яка проявляється в тривалому поступовому зростанні цін (не більше 10% на рік);
галопуюча інфляція — зростання цін темпами в межах 10-50% в річному вимірі;
гіперінфляція — з дуже високими темпами зростання цін (сотні, тисячі та ін. відсотків зростання цін в річному вимірі).
Формула для гіперінфляції -

Споживчу інфляцію можна розподілити на такі складові:
базова інфляція (є мірою інфляції попиту, наприклад, може обумовлюватися перевищенням сукупного попиту свого довгострокового рівноважного рівня);
вузька базова інфляція — зміна цін імпортованих товарів, що відображає таким чином вплив зміни обмінного курсу.
небазова інфляція (відображає вплив факторів пропозиції), остання включає в себе зміну цін, що регулюються адміністративно, зміну цін на товари з малою ступінню обробки (сирі овочі, фрукти та ін.), а також зміну цін на паливо.
Наслідки інфляці

Соціальні наслідки. В умовах істотної інфляції зростає розрив в реальних доходах між видами соціальних груп, погіршується становище осіб з фіксованим доходом (наприклад, пенсіонерів, службовців, студентів, чиї доходи формуються за рахунок держбюджету).
Наслідки для економічного зростання. Інфляція є прихованим податком, зокрема, на заощадження, оскільки знижує стимул до нагромадження. Заощадження в формі готівки або ж депозитів скорочуються та відбувається зміщення до нагромадження натуральних речей як нерухомість, дорогоцінності (золото тощо). Інфляція змінює співвідношення між заощадженнями та споживанням, спотворює обчислення прибутків підприємцями. Таким чином, виробники переорієнтовуються на випуск товарів низької якості, зменшується активність у видах діяльності, що потребують довгострокових інвестицій.
Політичне середовище. Інфляція негативно впливає на сприйняття громадськістю влади. Наприклад, прагнення державних органів одержати за допомогою емісії додаткові засоби для вирішення невідкладних завдань найчастіше лише прискорює інфляцію. Знижується довіра до діяльності Уряду, до запланованих програм та реформ.
Вплив інфляції на зовнішньоекономічні зв'язки. Найбільш узагальненим наслідком її є падіння курсу національної валюти відносно валют країн, де інфляція відсутня чи розвивається нижчими темпами. Падіння курсу відбувається нерівномірно і неадекватно зниженню купівельної сили грошей на внутрішньому ринку. При спробах держави втручатися у зовнішньоекономічні і валютні відносини виникають розбіжності між офіційним і ринковим курсом валюти, формується кілька ринкових курсів тощо. Усі ці явища дезорганізують зовнішньоекономічні зв'язки, вносять до них значний спекулятивний елемент, стримують приплив іноземного капіталу, погіршують платіжний баланс країни, її валютне становище, підривають її позиції на світовому ринку

 

28) Інтелектуальний капітал - нагромаджена в процесі інтелектуальної діяльності сукупність знань, досвіду, навичок, здібностей і взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються з метою отримання доходу.

У сучасній економічній літературі розрізняють інтелектуальний капітал суспільства ( сукупність знань, досвіду, зв'язків та інформації, що використовуються на рівні суспільства в цілому і є провідним чинником зростання національного доходу постіндустріального суспільства ),

інтелектуальний капітал окремої компанії (сукупність активів, заснованих на інтелектуальних здібностях працівників компанії, що реалізуються у процесі інноваційної діяльності та збільшують її ринкову вартість) та інтелектуальний капітал окремого індивіда. У високоцивілізованому суспільстві інтелектуальний капітал починає переважати над усіма іншими формами капіталу, виступаючи головною передумовою нагромадження суспільного багатства.

Вітчизняні та зарубіжні дослідники виокремлюють у структурі інтелектуального капіталу окремої компанії такі складові:

1. Людський капітал - нагромаджені в результаті інвестицій та втілені у працівниках компанії знання, творчі здібності, проо^есійний досвід і моральні цінності.

2. Структурний капітал - технічне і програмне забезпечення, організаційна структура, інтелектуальна власність, відносини з клієнтами тощо.

До складу структурного капіталу входять:

- клієнтський капітал (відносини із замовниками, покупцями, ділові зв'язки з постачальниками, товарні знаки та знаки обслуговування тощо);

- організаційний капітал (інформаційні ресурси, електронні мережі, організаційна структура, авторські права тощо)¹.

29. Капітал матеріальний (економічний) – речові чинники виробництва, які приносять матеріальний і соціальний прибуток. Це – машини, верстати, устаткування, сировина, енергоносії тощо.

 

Капітал в економіці — це чинник виробництва у вигляді вартості, здатної приносити прибуток або збиток. Капітал не тотожний будь-якому засобу праці, який часто розглядається як фізичний капітал. Засіб праці може стати капіталом (збільшувати або зменшувати свою вартість) тільки тоді, коли його власники вступлять у певні відносини з власниками інших чинників виробництва. Ці відносини називаються економічними.

 

Матеріальний капітал – це всі матеріальні засоби, які підвищують продуктивність праці робітників.

У сучасній своїй інтерпретації капітал здебільшого розглядається як єдність матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Якщо виходити з цього положення, то можна виділити щонайменше три типи капіталу – матеріальний, людський і фінансовий.

Матеріальний капітал існує у вигляді матеріальних ресурсів – предметів праці (оборотний капітал) і засобів праці (основний капітал). Матеріальний капітал інтерпретується двояко. У вузькому розумінні він ототожнюється з основним капіталом, а в більш широкому – розглядається у єдності основного та оборотного капіталів.

30) Людський капітал

як міра втіленої у людині здатності приносити дохід. Освіта, професійна підготовка, здоров'я, природні здібності і творчість індивіда розглядаються як чинники його продуктивної сили, що сприяє збільшенню обсягів виробництва високоякісної інноваційної продукції і приносить так звану технологічну ренту, виступаючи найважливішим джерелом зростання доходу окремої людини й суспільства в цілому. При цьому особистість - не лише як суб'єкт, а і як об'єкт економічної діяльності та інвестицій, які прибутковіші, ніж капіталовкладення в інші фактори виробництва.

Інвестиціями в людський капітал вважаються витрати на здобуття освіти, кваліфікації, підготовку та перепідготовку працівників, підтримку здоров'я, інформаційне забезпечення тощо. Величина людського капіталу оцінюються потенційним доходом, який він може приносити власнику.

 

31) Соціальний капітал - капітал, втілений у якості соціальних зв'язків та відносин, заснованих на довірі як концентрацій очікувань та зобов'язань, що спонукають суб'єктів господарювання до ефективніших дій з метою досягнення спільних цілей. На відміну від матеріалізованого фізичного капіталу та невіддільного від індивіда людського капіталу, соціальний капітал існує лише у відносинах між людьми. Його об'єктивною основою є мережі соціальних зв'язків, які використовуються для інформації, навчання, формування правил поведінки та репутації, заснованих на порядності, надійності, послідовності, лояльності, чесності, відкритості, дотриманні загальновизнаних морально-етичних цінностей.

Західні досл- соціальний капітал як певну суму ресурсів (фактичних чи віртуальних), які накопичуються в індивідів та груп завдяки наявності мережі більш-менш інституціоналізованих відносин взаємного визнання і довіри. Стверджуючи, що "соціальний капітал включає як певну мережу зв'язків, так і певні активи, які можуть бути мобілізовані через цю мережу"³, вони виокремлюють такі його форми:

1) зобов'язання та очікування, які залежать від надійності соціального середовища;

2) інформаційні можливості (здатність соціальної структури до передачі інформаційних потоків і норм);

3) соціальні норми та етичні принципи⁴.

Таким чином, капітал може набувати не лише уречевлених, але й неуречевлених (втілених у окремих людях або відносинах між ними) форм. П. Бурдье, пост-індустріальні перетворення сприяють розвитку таких основних станів капіталу:

1) інкорпорованого (сукупності відносно стійких, відтворюваних диспозицій і здібностей, якими наділений власник тієї чи іншої форми капіталу);

2) об'єктивованого (уречевлених форм капіталу, доступних безпосередньому сприйняттю та передачі у фізичній, предметній формі);

3) інституціоналізованого (визнання певного виду капіталу як ресурсу, який може бути неформалізованим або формалізованими у вигляді прав власності, сертифікатів тощо)⁶.

Водночас людський, інтелектуальний та соціальний капітали не е відокремленими і незалежними активами. Вони формуються та розвиваються в органічній єдності, взаємодії та взаємозв'язку, взаємопроникаючи та доповнюючи один одного. З огляду на те, що нагромадження, вдосконалення та всебічний розвиток людського багатства набувають першовартості у контексті наявних джерел сучасного економічного зростання, стає зрозумілою важливість цього підходу для аналізу капіталу як економічної категорії.

32. Кап і та́л

- це чинник виробництва у вигляді вартості, здатної приносити прибуток або збиток. -ресурс, який в проц. вир-ва створює додану вартість, зиск; самозростаюча вартість

Види капіталу:
Основний капітал — переносить свою вартість на продукт виробництва по частинах за відносно великий час (наприклад, верстат).

· Оборотний капітал — переносить свою вартість на продукт виробництва всю відразу (наприклад, борошно для випічки хліба).

Фізичний капітал

Фізичний (реальний, або виробничий) капітал — капітал, вкладений у справу, який працює як джерело доходу у вигляді засобів виробництва: машини, обладнання, будівлі, споруди, земля, запаси сировини, напівфабрикатів і готової продукції, які використовуються для виробництва товарів і послуг.

Грошовий капітал

— гроші, призначені для придбання фізичного капіталу. Безпосереднє володіння цими грошима не приносить доходу, тобто вони не стають капіталом автоматично. Цим вони відрізняються від фінансового капіталу у формі грошей на депозиті.

Фінансовий капітал

— це грошові засоби, які можуть бути використані для придбання або створення фізичного капіталу. Концентрація фінансового капіталу відбувається на фінансовому ринку.

Людський капітал

— це сформований і розвинутий у результаті інвестицій і накопичений людиною (людьми) певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері економічної діяльності, сприяє зростанню продуктивності праці та завдяки цьому впливає на зростання доходів свого власника, прибутку підприємства та національного доходу.

· - ресурси у вигляді кістково-м’язових та інтелект. Здатностей, які людіна використовує для забезпеч-ня доходу і за допомогою яких створює капітал, зиск

 

33. Для здійснення бізнесової діяльності необхідно мати певний стартовий капітал. Без наявності останнього не може бути підприємництва. Чим значнішим і ефективнішим є капітал підприємця, тим потужніші масштабніші результати його діяльності.

Суспільство не може перешкодити намаганню підприємця в накопиченню власного капіталу для подальшого розвитку бізнесу, оскільки саме сумарний обсяг підприємницького капіталу визначає рівень національного багатства. Тому, держава має обов’язково підтримувати підприємництво, особливо в період його становлення.

Нові виробничо-господарські утворення у сфері підприємницької діяльності сприяють і забезпечують:

· підвищення рівня конкуренції навколишньому середовищу підприємства;

· скорочення, а потім ліквідацію дефіциту, зростання обсягів виробництва продукції, підвищення якості товарів;

· зниження цін на продуковані товари і підвищення доходів споживачів.

Під капіталом прийнято розуміти матеріальні та грошові кошти, а також інтелектуальні напрацювання і організаторські навички, котрі використовуються у процесі виробництва і його обслуговування та є джерелом і засобом отримання прибутку.

Підприємницький капітал охоплює певні капіталоутворюючі елементи, а саме:

- 1) усі технічні засоби виробництва (будівлі, споруди, устаткування, рухомий склад транспорту, інструменти тощо), використовувані підприємцем на законній підставі (не лише як об’єкти власності, а й на правах оренди, лізингу, тимчасового користування тощо);

- 2 ) матеріальні оборотні елементи виробництва (сировина і матеріали, пристосування й інструменти одноразового або короткочасного використання);

- 3) оборотні кошти у грошовій формі (фонд оплати праці, кошти для придбання елементів оборотних фондів, фонди обігу, у тому числі грошові кошти на розрахунковому рахунку у банку);

- 4) інтелектуальну власність (якщо вона як така буде сприйнята виробництвом або ринком), тобто власне підприємницька ідея, спосіб виготовлення сировини або готової продукції, спосіб надання товару нових властивостей і якісних характеристик - все те, що прийнято називати “ноу – хау”.

Капітал будь-якої підприємницької виробничої структури (підприємства, фірми, компанії, корпорації) завжди розподіляють на основний та оборотний за ознакою економічного призначення.

До складу основного капіталу входять усі технічні засоби виробництва, без яких неможливо організувати нормальний процес виробництва.

Оборотний капітал охоплює все те, що “проходить” через підприємство і призначене для виробничого й особистого (колективом працюючих) споживання або продажу на ринку. Це передовсім сировина і матеріали; готова продукція (ще нереалізована, а також реалізована, але ще не оплачена покупцями); готівка у касі підприємства і на банківських рахунках, включаючи кошти на оплату праці персоналу.

Розподіл капіталу на основний та оборотний має практичне значення у зв’язку з різним за часом кругообігом і періодом повернення. Як відомо, кругообіг і повернення (відшкодування) оборотного капіталу здійснюється швидше порівняно з такими само процесами що до основного капіталу. Якщо основний капітал відшкодовується частинами у вигляді амортизаційних відрахувань в міру його зношування (фізичного спрацювання), то оборотний – відразу після виробництва і реалізації товару, його оплати споживачами.

Амортизáція (лат. amortisation — погашення, сплата боргів) — теж що і амортизаційні відрахування — процес поступового перенесення вартості основних фондів на продукт, що виготовляється з їх допомогою. Для заміщення зношеної частини основних засобів виробництва підприємства роблять амортизаційні відрахування, тобто відрахування певних грошових сум відповідно до розмірів фізичного і морального зносу засобів виробництва. Амортизаційні відрахування використовуються для повного відтворювання зношених основних фондів (на реновацію), а також для їх часткового відшкодування (на капітальний ремонт і модернізацію).

Щоб забезпечити своєчасне й повне оновлення основного капіталу, запроваджуються норми амортизації, що враховують фізичне і моральне зношування. Амортизація - це процес поступового перенесення вартості засобів праці у міру зношування fit на вартість виробленого продукту і використання цієї вартості для подальшого відтворення (заміщення, відновлення) засобів праці. Вартісне зношування є грошовим вираженням фізичного і морального зношення.

Перенесена вар