Альтернативна теорія вартості (цінності).

Банк і банківські системи.

Ба́ нк — кредитно-фінансова установа, яка здійснює грошові розрахунки, акумулює грошові кошти та інші цінності, надає кредити та здійснює послуги за фінансовими операціями. Банківська система — сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють в рамках загального грошово-кредитного механізму. Включає Центральний банк, мережукомерційних банків і інших кредитно-розрахункових центрів. Центральний банк проводить державну емісійну і валютну політику, і є ядром резервної системи банківских операцій. Структура банківських систем – у країнах з розвиненою ринковою економікою склалися дворівневі банківські системи. Верхній рівень системи представлений центральним (емісійним) банком. На нижньому рівні діють комерційні банки, що підрозділяються на універсальні та спеціалізовані банки (інвестиційні банки, ощадні банки, іпотечні банки, банки споживчого кредиту, галузеві банки, внутрішньовиробничі банки), і небанківські кредитно-фінансові інститути (інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, трастові компанії).

Міжнародна практика знає кілька типів банківських систем: розподільна централізована банківська система; ринкова банківська система; банківська система перехідного типу.

Банківська система розподільного (централізованого) типу має такі особливості:

· Держава є єдиним власником. Монополія держави на формування банків.

· Однорівнева банківська система.

· Відповідальність держави по зобов'язанням банків.

· Банки підкоряються уряду і залежать від його оперативної діяльності.

· Кредитні і емісійні операції зосереджені в одному банку.

· Керівник банку призначається центральною або місцевою владою державними органами управління.

На противагу розподільної (планово-адміністративної) системі банківська система ринкового типу має такі відмінності:

· Відсутністю монополії держави на банківську діяльність.

· Емісійні і кредитні функції розділені між собою. Емісія готівки зосереджена в центральному банку, кредитування підприємств та населення здійснюють різні ділові банки — комерційні, інвестиційні, інноваційні, іпотечні, ощадні і т. д.

· Комерційні банки не відповідають по зобов'язанням держави, так само як і держава не відповідає по зобов'язанням комерційних банків.

 

 

Безробіття

Безробіття — це складне соціально-економічне явище, при якому частина економічно активного населення не має роботи й заробітку. Воно робить економіку неефективною, а соціа­льні відносини — напруженими. Крім того, людина, що стала безробітною, зазнає надзвичайного психологічного навантажен­ня, втрачає можливість реалізувати свої потенційні творчі здіб­ності працівника, відчуває свою непотрібність, нездатність утри­мувати себе та свою сім’ю, впадає в депресію.

Високий рівень безробіття призводить до соціальних війн, політичних збурень і переворотів, руйнування матеріальних і духовних надбань, спричиненого відчаєм. Саме тому уряд жодної країни не може залишатися байдужим до пробле­ми безробіття.

Чисельність робочої сили — це чисельність населення віком від 15 до 70 років, яке прагне реалізувати свою здатність пра­цювати за наймом з метою отримання доходу в грошовій чи на­туральній формі. Іншими словами --- це трудові ресурси, або економічно активне населення.

Все населення країни поділяють на дві великі групи:1) Інституціональне — особи які не входять у вікові рамки, або інваліди. 2) Не інституціональне що, в свою чергу, поділяються на дві підгрупи:

· економічно активне населення, до складу якого входять особи, що працюють за наймом, тобто зайняті, та безробітні;

· економічно неактивне населення, до складу якого входять особи, що добровільно не працюють

Форми безробіття

Найважливішими формами безробіття є: фрикційне, структурне і циклічне, — саме ці форми важливі для визначення природного рівня безробіття.

Фрикційне безробіття виникає у зв’язку з тим, що вста­новлення рівноваги між кількістю та якістю найманих праців­ників і кількістю та якістю робочих місць потребує певного часу. Якщо людина хоче змінити місце роботи (територіально), змінити кваліфікацію чи перейти на аналогічну роботу з вищою заробітною платою, вона вирішує цю проблему добровільно. Тому фрикційне безробіття, як правило, добровільне і короткострокове.

Структурне безробіття зумовлене змінами у структурі по­питу на працюючих у зв’язку зі змінами структури економіки. Ця форма безробіття виникає у зв’язку з тим, що певні професії «старі­ють» і потреба в них значно зменшується або й зовсім зникає. Це означає, що структурне безробіття є переважно вимушеним і значно тривалішим, ніж фрикційне.

Циклічн е безробіття — це відхилення фактичного безробіт­тя від природного в той чи інший бік. У період буму, коли має місце інфляційне зростання економі­ки, фактичний обсяг ВВП перевищує потенційний рівень, а фак­тичний рівень безробіття буде нижчим від природного рівня.

Вартість товару

— це уречевлена в товарі суспільна праця виробника.

Виробництво

– процес створення матеріальних і нематеріальних благ як засобів задоволення потреб людини. (за К-Д)

Типи виробництва: доіндустріальний, індустріальний, постіндустріальний і ноосферний. Доіндустріальним та індустріальним типом виробн. є економіка, а постіндустр. і ноосферн. – інтелектономіка. В економіці переважає матеріальне виробництво. В інтелектономіці – нематеріальне.

В індустріальному типі виробниц. переважає фізична праця, а в постіндустріальному – інтелектуальна діяльність. (за К-Д)

 

Основні риси виробництва:

 

-завжди є суспільним виробництвом;

-має безперервний характер розвитку, постійно повторюється, тобто відтворюється;

-у процесі виробництва виникають економічні відносини між людьми;

-є важливою складовою частиною тієї чи іншої соціально-економічної системи.

 

Найважливішими елементами процесу виробництва у будь-якому суспільстві є праця, предмети праці, засоби праці.

 

Праця – свідома діяльність людини, яка спрямована на створення тих чи інших благ з метою задоволення потреб.

Предмети праці – всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту.

Засоби праці – це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Сукупність предметів та засобів праці складають засоби виробництва.

 

Виробництво поділяють на матеріальне і нематеріальне.

 

Матеріальне виробництво – сукупність галузей і сфер, які виробляють матеріально-речові блага й надають матеріальні послуги. До матер. виробн. належать: промисловість, сільське та лісове господ., будівництво, ремісниче господарство, комунальне господарство і побутове обслуговування, які надають матеріальні послуги, транспорт, зв’язок, торгівля.

Нематеріальне виробництво – сукупність галузей і сфер, що виробляють нематеріальні блага та нематеріальні послуги, які задовольняють духовні й соціальні потреби людей. До нематер. вир. належать: Охорона здоров’я, освіта, інформатика, культура, мистецтво, спорт, туризм, духовне виробництво.

 

Основні фактори виробництва: земля, наука, інформація, екологія, підприємницькі здібності, праця, капітал.

Види виробництва:

-Суспільне вир. (здійснюється на масштабах макрорівня);

-Індивідуальне вир. (здійснюється на підприємствах мікрорівня).

 

Головним суб’єктом виробництва є людина. Сама людина є природним продуктом. Людина повинна постійно взаємодіяти сама з собою. Основною проблемою виробництва є те, що ресурси – недовговічні (вичерпні). Також проблемою у виробництві є цілепокладання.

Цілепокладання – процес формування цілі як форми бажаного.

Цілепокладання – обґрунтування і формування цілерозвитку об’єкта на основі аналізу потреб, засобів і результатів їх реалізації.

Ціль – усвідомлена потреба.

Цілепокладання складається з:

-цілеформування;

-цілереалізування;

-результат.

 

Людина в процесі виробництва має статус Актора.

 

Виробничі відносини

— суспільні відносини, що виникають між людьми в процесі матеріального і нематеріального виробництва. Це відносини, які виникають у суспільстві з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та духовних благ.

Ця система відносин відбиває соціальну сторону економіки. Вона показує:

1. хто володіє економічною владою

2. як, за яких суспільних умов і скільки трудівників працює на себе та інших членів суспільства

3. кому дістаються продукти праці виробництва.

Існує ряд класифікацій:

а) - окремі особи; - групи або колективи; - суспільство в цілому,

б) - виробник (продавець); - споживач (покупець); - посередник.

в) - фізичні; - юридичні.

г) - вітчизняні; - зарубіжні (іноземні).

 

Об'єктами економічних відносин можуть бути:

- окремі види підприємницької діяльності та їх результати;

- природні ресурси;

- робоча сила;

- гроші;

- цінні папери;

- інформація;

- духовні та культурні цінності, тощо.

 

Економічні відносини поділяються на три типи:

- техніко-економічні;

- організаційно-економічні;

- соціально-економічні.

Техніко-економічні відносини - це відносини з приводу використання знарядь та предметів праці у процесі виробництва. Вони відображають розвиток техніки та рівень технології.

Організаційно-економічні - це відносини з приводу застосування і методів організації та управління суспільним виробництвом. Тобто - це відносини обумовлені поділом праці, її спеціалізацією, кооперуванням, комбінуванням.

Соціально-економічні - це відносини, що обумовлені пануючою у суспільстві формою власності. Саме вона визначає цілі і мотиви виробництва, форми управління, принципи розподілу створеного продукту та одержаних доходів, класову та соціальну структуру суспільства, пануючу форму економічної та політичної влади.

 

 

Витрати виробництва

— вартість спожитих факторів виробництва в процесі перетворення їх на товар­ну продукцію.

-грошові витрати, які підпр-во несе зі своєї кишені на користь аутсайдерів, кот постачають роб силу, сировину і тд

 

Витрати виробництва. Вони поділяються на витрати суспільства (вартість) і витрати підприємства (собівартість).

 

Дійсні витрати поділяють на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні (явні) витрати – витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми.

Внутрішні (неявні) витрати – витрати фірми на використання власних ресурсів.

 

Економічні витрати – це дійсні витрати на виробництво товару, які відображають вартість ресурсів при найкращому з можливих варіантів їхнього застосування.

 

Залежно від часового чиннику, розрізняють витрати в довгостроковому (часовому періоді, достатньому для зміни всіх зайнятих ресурсів) і короткостроковому періоді (протягом якого хоча б один вид ресурсів залишається незмінним).

 

Власність

— це сукупність відносин між суб'єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

Індивідуально-трудова власність характеризується тим, що фізична особа в підприємницькій діяльності одночасно використовує власні засоби виробництва і свою робочу силу.

Загальні перспективи розвитку

Різні форми власності, що функціонують в загальній системі економічних відносин, не можуть бути ізольованими один від одного. Долаючи свою специфіку, вони неминуче переплітаються. На основі цього переплетення можуть виникати змішані форми власності. Об'єктивна основа цього переплетення - взаємне доповнення і використання тих специфічних можливостей, які закладені в кожній з конкретних форм господарювання.

Корпоративна (акціонерна) власність — це капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об'єктом власності акціонерного товариства, крім капіталу, створеного за рахунок продажу акцій, є також інше майно, придбане в результаті господарської діяльності.

Особливість корпоративної власності полягає в тому, що вона поєднує риси приватної і суспільної власності. З одного боку, власники акцій є приватними власниками тієї частки капіталу, яка відповідає номінальній чи ринковій ціні їхніх акцій, а також доходу від них. Разом з тим, пересічні акціонери через розпорошеність пакета акцій не мають реального права на участь у розпорядженні всім капіталом акціонерного товариства. Реальне право на розпорядження й управління капіталом товариства мають лише ті, хто володіє контрольним пакетом акцій. Вона виступає у формі асоційованої (інтегрованої) власності, яка поєднує в собі риси приватної і суспільної власності. В цьому її достоїнство, універсалізм і привабливість.

Гроші

— це особливий товар, який виконує роль загального еквівалентна, виступає посередником в обміні товарів і виражає економічні відносини між людьми з

приводу виробництва та обміну товарів.

Еволюція функцій грошей

Важливим аспектом пізнання функцій грошей є принцип їх еволюції. Гроші не можна розглядати як щось незмінне. Під впливом розвитку ринкових відносин деякі функції ускладнюються, змінюються або відмирають, а замість них приходять нові, більш адекватні умовам, що склалися. Тому на кожному етапі розвитку товарно-грошових відносин формується певна сукупність функцій грошей та механізм їхньої взаємодії.

Функції грошей

Класична економічна теорія виділяє п'ять функцій грошей:

міри вартості, засобу обігу, засобу утворення скарбів, засобу платежу, світових грошей.

1)Гроші як міра вартості широко використовуються як одиниця рахування.

2) У функції засобу обігу — гроші виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їхній обіг. Функцію засобу обігу гроші виконують у формі монет і паперових грошей.

3) Функцію утворення скарбу виконують ті гроші, які виходять з обігу, тимчасово переривають свій рух, нагромаджуються і перетворюються на скарб у своїй золотій або срібній "плоті".

4) Функція засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов'язань мім;суб'єктами економічних відносин.

5) Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов'язаних з розрахунками за зовнішньоторговельні операції, наданням кредитів та іншими угодами.

Рівень монетизації

МОНЕТИЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ – макроекономічний показник, що характеризує ступінь забезпеченості економіки грошима, необхідними для здійснення платежів і розрахунків, та відображає забезпеченість процесів виробництва та споживання відповідною грошовою масою.

М.е. – це інтегральний показник, який відображає довіру суспільства до національної валюти, до політики монетарної влади, а також рівень кредитної активності.

 

Основним фактором динаміки показника рівня М.е. є попит на реальні гроші, який, у свою чергу, залежить від ступеня довіри суб’єктів економіки до національної грошової одиниці: чим вищим є рівень монетизації, тим більшим, за інших рівних умов, є попит на реальні гроші. У кінцевому рахунку, рівень М.е. визначається рівнем розвитку економіки.

Державний борг - це загальна сума, на певний момент, непогашених позик, отриманих державою для фінансування дефіциту бюджету та інші визначені законодавством цілі, невиплачених відсотків за обслуговування цих позик, а також наданих гарантій за зобов'язаннями інших державних структур.

Головні причини виникнення державного боргу [ДБ]:
- хронічний дефіцит державного бюджету;
- перевищення темпів зростання державних видатків над темпами зростання державних доходів;
- розширення економічної функції держави;
- залучення коштів нерезидентів з метою підтримки стабільності національної валюти;
- вплив політичних бізнес-циклів (надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності у виборців) тощо.
Державний борг складається з:
1) внутрішнього державного боргу – заборгованості держави по випущених і непогашених внутрішніх державних позиках;
2) зовнішнього державного боргу – заборгованості кредиторам за межами даної країни у вигляді фінансових зобов’язань країни по відношенню до іноземних кредиторів на певну дату.
Загальний обсяг внутрішньої заборгованості держави поділяються на дві частини:
- Монетиризований борг, який складається з боргів опосередкований кредитними стосунками держави з банками;
- Немонетиризований борг, що складається з:

1) невиконаних державою фінансових зобов’язань, передбачених чинним законодавством; із заборгованості по господарських стосунках з реальним сектором економіки.
Зовнішній борг – це заборгованість кредиторам за межами даної країни, яка складається із зобов’язань перед нерезидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон.
До наслідків державного боргу належать:
1) короткострокові: існують як проблема «витіснення», що виникає через підвищення ринкових відсоткових ставок, яке виникає у випадку фінасування бюджетного дефіциту за допомогою випуску державних ЦП;
2) збільшення боргу у довгостроковому періоді призводять до заміщення приватного капіталу державним боргом.
Обслуговування державного боргу – сукупність заходів держави з розміщення облігацій та інших ЦП, погашення позик, виплати процентів по них, уточнення і зміни умов погашення випущених позик, визначення умов і порядку випуску нових державних ЦП

Джерелами погашення внутрішнього боргу є:

— бюджетні кошти;

— кошти, отримані від приватизації державного майна;

— нові запозичення.

 

Державний бюджет

Державний бюджет — це система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це — щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності.

У кожній країні основу державних фінансів становить бюджет, а точніше — бюджетна система, яка включає державний бюджет і бюджет відповідних адміністративних одиниць.

Структура

Структура бюджетної системи значною мірою залежить від державного устрою країни. Так, держава з федеральним устроєм має федеральний (державний) бюджет і бюджети складових частин федерації (штатів, земель, кантонів, республік), а також бюджети місцеві (районів, міст, сіл, — залежно від адміністративного поділу). Всі вони мають дві частини: доходи й видатки.

Джерела доходів

Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Джерелами доходів державного бюджету є

· податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій;

· податок на додану вартість;

· акцизні податки;

· доходи від зовнішньоекономічної діяльності;

· прибутковий податок з громадян та ін., згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами.

· Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень.

Види державного бюджету:

1.з дефіцитом

2. збалансований

З профіцитом

Дефіцит бюджету – це сума, на яку рівень видатків бюджету перевищує рівень надходжень. Причини виникнення дефіциту:

· Спад виробництва

· Зниження ефективності функціонування окремих галузей

· Несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення

· Великі воєнні витрати

· Інші фактори, що впливають на соціально – економічне становище країни

Бюджетний дефіцит – явище майже постійне в економіці кожної держави. Для населення наявність дефіциту має опосередковане значення, але воно бере участь у поверненні залучених для покриття дефіциту коштів шляхом сплати податків.

Профіцит бюджету – це перевищення доходів бюджету над його видатками. Законодавством передбачено, що профіцит затверджується з метою погашення основної суми.

 

 

18 питання

Економічний(діловий) цикл -повернення економічної системи до одного й того ж стану; стан економіки країни, що повторюється через певний проміжок часу, характеризується одними й тими ж самамими мікрорівневими поняттями; часовий період від початку однієї кризи до початку наступної або від одного піку до наступного.

 

 

Види: малі, нормальні, великі хвилі.

Довгі хвилі, як один з видів економічного циклу:

-зумовлені внутрішніми чинниками;

-Кондрат`єв «Великі цикли кон`юк тури»- довгі хвилі пов`язані з циклічністю у розвитку продуктивних сил, знарядь праці.

-Шумпетер «Теорія економічного розвитку»-головну роль у механізмі довгих хвиль відіграють відповідні зміни інноваційної активності підприємців.

-довгі хвилі зумовлені чинниками(зміни плям на сонці, вплив на сільське господарство, тобто сонячні плями падають на землю і викликають депресивний стан).

 

Экономическая культура

в широком смысле слова — это совокупность созданных обществом материальных и духовных средств производственной деятельности: машины, сооружения, города, дороги и т. д.; экономические знания, умения, навыки, способы и формы общения людей, экономический интеллект.

Экономическая теория - это фундаментальная (от лат. Fimdamentum - основа) экономическая наука, которая изучает общие закономерности хозяйственной жизни, основа экономических наук Это также система научных взглядов на хозяйственное жизни общества, которые дают всестороннее представление о закономерностях его развития. Она не только объясняет, как воспроизводится общество, но и способствует его развитию, предотвращает повторение некоторых негативных экономических явлений, дает возможность прогнозировать будущее развитие экономики. Маркетинг и экономическая теория имеют один и тот же предмет изучения – рынок, его законы спроса и предложения. \

Заработная плата (оплата труда работника) — вознаграждение за труд в зависимости от квалификации работника, сложности, количества, качества и условий выполняемой работы, а также компенсационные выплаты и стимулирующие выплаты.

Средняя зарплата в Украине в октябре 2014 года составила 3509 грн.

Виды заработной платы: Номинальная — количество денег в номинальном размере, которое получает работник в виде вознаграждения за труд. Реальная — это количество товаров и услуг, которые можно приобрести на номинальную заработную плату;

реальная заработная плата — это «покупательная способность» номинальной заработной платы. Реальная заработная плата зависит от номинальной заработной платы и цен на приобретаемые товары и услуги. Функции заработной платы Мотивационная,Воспроизводственная,Стимулирующая,Статусная,Регулирующая,Производственно-долевая Заработная плата в экономической теории

Денежная заработная плата — заработная плата, выраженная исключительно в денежных показателях, то есть без учета инфляции^[3]. Таким образом, увеличение денежной заработной платы не всегда ведёт к улучшению благосостояния трудящегося (из-за роста инфляции). Реальная заработная плата — заработная плата, выраженная в материальных благах и услугах. Рост реальной заработной платы определяется отношением номинальной заработной платы к индексу цен товаров и тарифов услуг. Реальная заработная плата уменьшается с каждым повышением цен на популярные товары и услуги. Минимальная заработная плата — официально устанавливаемый государством минимальный уровень оплаты труда на предприятиях любой формы собственности в виде наименьшей месячной ставки или почасовой оплаты.

с 01.01.2014

1218 грн.

 

Значение минимальной заработной платы не всегда привязано к величине прожиточного минимума.

с 01.01.2014

1176 грн.

 

Оно определяется в каждый период времени финансовыми возможностями государства, периодически изменяется (номинально всегда повышается). Номинал минимальной платы (МРОТ) используется для исчисления размеров государственных налогов, платежей, штрафов.

З на́ ние — форма существования и систематизации результатов познавательной деятельности человека. Знание помогает людям рационально организовывать свою деятельность и решать различные проблемы, возникающие в её процессе Виды знания:

Кодифіковані

Некодифіковані
1) Житейское - носит эмпирический характер. Базируется на здравом смысле и обыденном сознании. Является важнейшей ориентировочной основой повседневного поведения людей, их взаимоотношений между собой и с природой. Сводится к констатации фактов и их описанию.
2) Научное - понимание действительности в ее прошлом, настоящем и будущем, достоверное обобщение фактов. Осуществляет предвидение различных явлений. Реальность облекается в форму отвлеченных понятий и категорий, общих принципов и законов, которые зачастую приобретают крайне абстрактные формы (формулы, графики, схемы и т. д.).
3) Практическое - овладение вещами, преобразование мира.
4) Художественное - целостное отображение мира и человека в нем. Строится на образе, а не на понятии.
5) Рациональное - отражение реальности в логических понятиях и категориях. Связано с рациональным мышлением.
6) Иррациональное - не связано с рациональным мышлением и противоречит ему. Предметом являются эмоции, страсти, переживания, интуиция, воля, а также некоторые явления, например, аномальные, характеризующиеся парадоксальностью и не подчиняющиеся законам логики и науки.
7) Личностное - зависимо от способностей субъекта и от особенностей его интеллектуальной деятельности.

Экономика знаний - высший этап развития постиндустриальной экономики и инновационной экономики. Часто термин экономика знаний используют как синоним инновационной экономики. Однако экономика знаний - высший этап развития инновационной экономики. И является базой, фундаментом общества знаний илиинформационного общества. Главным фактором формирования и развития экономики знаний является человеческий капитал. Процесс развития такой экономики заключен в повышении качества человеческого капитала, в повышении качества жизни, в производстве знаний высоких технологий, инноваций и высококачественных услуг. В социологии: экономика ежедневной технологической революции.
Экономика знаний -- высший этап развития постиндустриальной экономики и инновационной экономики, а потому в наибольшей степени характерна для самых развитых стран таких как: США, Германия, Великобритания, Республика Корея и Япония. Сегодня производство знаний и высоких технологий служит основным источником роста экономики в развитых странах.

 

 

24 питання

Інтелект — це здатність пізнавати і вирішувати проблеми, які об'єднують в собі пізнавальні здібності.

ПРІРОДНИЙ ТА ШТУЧНИЙ

Значущість у розвитку економіки країни: Результати інтелектуальної діяльності, які об'єднуються в загальному понятті інтелектуальної власності, займають все більше місце на сучасному ринку. Їх звернення підпорядковується загальним правилам ринку, однак характер прав і обов'язків, засоби їх реалізації та охорони володіють своїми особливостями. "Інтелектуальний капітал" стає в сучасній економіці все більш значущим: більше 50 відсотків ВНП розвинених країн пов'язане з переробкою інформаційних ресурсів.

 

Під інтелектуальним потенціалом системи стратегічного планування діяльності підприємства розуміється сукупність інтелектуальних здібностей працівників, що входять до команди стратегічного
планування (знань, умінь, інформації, цінностей, навичок тощо), і можливостей їх розкриття, розвитку і використання. Він включає дві складові (субпотенціали): творчий потенціал та професійно-кваліфікаційний
потенціал
Творчий потенціал – це сукупність здібностей працівників, залучених до процесу стратегічного
планування, постановки і вирішення нових творчих завдань, створенню чогось якісно нового, що відрізняється
неповторністю і унікальністю, а також до створення умов на підприємстві для прояву цих творчих здібностей.
Професійно-кваліфікаційний потенціал – це сукупність здібностей, професійних навичок команди
стратегічного планування, необхідних для виконання ними своїх професійних обов'язків, і створення умов на
підприємстві для вдосконалення і розвитку навичок і умінь персоналу.
Як компоненти інтелектуального потенціалу системи стратегічного планування діяльності підприємства
можна виділити: структурні активи, людські активи, інформаційні активи. Усі названі компоненти
інтелектуального потенціалу стратегічного планування тісно взаємозв'язані між собою.
Людські активи як сукупність знань, досвіду, навичок, творчих можливостей, здібностей конкретних
фізичних осіб, задіяних у процесах стратегічного планування, є невід'ємними і невідчужуваними від їх
володаря – фізичної особи.
Структурні активи за природою є поліфункціональною системою, яка охоплює філософію і процеси
менеджменту, культуру, систему фінансових взаємин, інструкції, положення, стандарти підприємства і іншу
документацію, що дозволяє організувати і управляти системою стратегічного планування діяльності
підприємства
Інформаційні ресурси впливають на швидкість отримання і поширення знань як усередині підприємства,так і ззовні.
Інформаційні активи підприємства – це бази і сховища даних, сформовані
корпоративні «жовті сторінки», кодифіковані бази даних кращих практик, що містять інформацію про вже
існуючі вирішення нових проблем.

 

Ін фл я́ ція — тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей
Показники інфляції:
Темпи інфляції визначаються як величина зміни індексів цін, що, в свою чергу, є вираженням вартості набору товарів (послуг) в певний період часу, %. Найпоширенішим показником для розрахунку інфляції є:
індекс споживчих цін (ІСЦ, англ. CPI — Consumer Price Index)
індекс цін виробників (ІЦВ, англ. WPI — Wholesale Price Index, PPI — Production Price Index);
дефлятор ВВП (англ. GDP deflator).
Типи:
За величиною темпів розрізняють такі типи інфляції:
повзуча інфляція — яка проявляється в тривалому поступовому зростанні цін (не більше 10% на рік);
галопуюча інфляція — зростання цін темпами в межах 10-50% в річному вимірі;
гіперінфляція — з дуже високими темпами зростання цін (сотні, тисячі та ін. відсотків зростання цін в річному вимірі).
Формула для гіперінфляції -

Споживчу інфляцію можна розподілити на такі складові:
базова інфляція (є мірою інфляції попиту, наприклад, може обумовлюватися перевищенням сукупного попиту свого довгострокового рівноважного рівня);
вузька базова інфляція — зміна цін імпортованих товарів, що відображає таким чином вплив зміни обмінного курсу.
небазова інфляція (відображає вплив факторів пропозиції), остання включає в себе зміну цін, що регулюються адміністративно, зміну цін на товари з малою ступінню обробки (сирі овочі, фрукти та ін.), а також зміну цін на паливо.
Наслідки інфляці

Соціальні наслідки. В умовах істотної інфляції зростає розрив в реальних доходах між видами соціальних груп, погіршується становище осіб з фіксованим доходом (наприклад, пенсіонерів, службовців, студентів, чиї доходи формуються за рахунок держбюджету).
Наслідки для економічного зростання. Інфляція є прихованим податком, зокрема, на заощадження, оскільки знижує стимул до нагромадження. Заощадження в формі готівки або ж депозитів скорочуються та відбувається зміщення до нагромадження натуральних речей як нерухомість, дорогоцінності (золото тощо). Інфляція змінює співвідношення між заощадженнями та споживанням, спотворює обчислення прибутків підприємцями. Таким чином, виробники переорієнтовуються на випуск товарів низької якості, зменшується активність у видах діяльності, що потребують довгострокових інвестицій.
Політичне середовище. Інфляція негативно впливає на сприйняття громадськістю влади. Наприклад, прагнення державних органів одержати за допомогою емісії додаткові засоби для вирішення невідкладних завдань найчастіше лише прискорює інфляцію. Знижується довіра до діяльності Уряду, до запланованих програм та реформ.
Вплив інфляції на зовнішньоекономічні зв'язки. Найбільш узагальненим наслідком її є падіння курсу національної валюти відносно валют країн, де інфляція відсутня чи розвивається нижчими темпами. Падіння курсу відбувається нерівномірно і неадекватно зниженню купівельної сили грошей на внутрішньому ринку. При спробах держави втручатися у зовнішньоекономічні і валютні відносини виникають розбіжності між офіційним і ринковим курсом валюти, формується кілька ринкових курсів тощо. Усі ці явища дезорганізують зовнішньоекономічні зв'язки, вносять до них значний спекулятивний елемент, стримують приплив іноземного капіталу, погіршують платіжний баланс країни, її валютне становище, підривають її позиції на світовому ринку

 

28) Інтелектуальний капітал - нагромаджена в процесі інтелектуальної діяльності сукупність знань, досвіду, навичок, здібностей і взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються з метою отримання доходу.

У сучасній економічній літературі розрізняють інтелектуальний капітал суспільства ( сукупність знань, досвіду, зв'язків та інформації, що використовуються на рівні суспільства в цілому і є провідним чинником зростання національного доходу постіндустріального суспільства ),

інтелектуальний капітал окремої компанії (сукупність активів, заснованих на інтелектуальних здібностях працівників компанії, що реалізуються у процесі інноваційної діяльності та збільшують її ринкову вартість) та інтелектуальний капітал окремого індивіда. У високоцивілізованому суспільстві інтелектуальний капітал починає переважати над усіма іншими формами капіталу, виступаючи головною передумовою нагромадження суспільного багатства.

Вітчизняні та зарубіжні дослідники виокремлюють у структурі інтелектуального капіталу окремої компанії такі складові:

1. Людський капітал - нагромаджені в результаті інвестицій та втілені у працівниках компанії знання, творчі здібності, проо^есійний досвід і моральні цінності.

2. Структурний капітал - технічне і програмне забезпечення, організаційна структура, інтелектуальна власність, відносини з клієнтами тощо.

До складу структурного капіталу входять:

- клієнтський капітал (відносини із замовниками, покупцями, ділові зв'язки з постачальниками, товарні знаки та знаки обслуговування тощо);

- організаційний капітал (інформаційні ресурси, електронні мережі, організаційна структура, авторські права тощо)¹.