Охарактеризуйте історичну школу в Німеччині (перша пол. XIX ст). В. Рошер, К. Кніс, Б. Гільдебранд.

Німецька історична школа по суті втілює не стільки історичний, скільки соціально-історичний напрям, тому що її автори включали в поле дослідження політичної економії не тільки економічні, а й неекономічні фактори, що дозволило вперше розпочати одночасний розгляд у історичному контексті усього різномаїття суспільно-економічних проблем, усієї сукупності суспільних відносин.

У своєму розвитку історична школа пройшла два етапи і “третю” хвилю:

1 етап (30-40 р.р. ХІХ ст) (схема 8.1.). Стара історична школа, яка, з одного боку, боролася з класичною політичною економією, а, з іншого, - з утопічним соціалізмом. Основними представниками цього етапу були В. Рошер, Б. Гільдебранд, К. Кніс.

2 етап (70 – 90 р.р. ХІХ ст.). Нова історична, або “молода” історична школа, яка боролася з марксизмом. Мислителями цього етапу були А.Вагнер і К. Бюхер.

“Третя” хвиля (перша третина ХХ ст.) приєднала до історичного методу морально-етичні принципи та виступила родоначальником націонал-соціалізму. Основними представниками тих часів були В. Зомбарт, М. Вебер,
Р. Штольцман, Ф. Оппенгеймер, О. Шпанн та інші.

На першому етапі розвитку історичної школи, так звана стара школа критикувала класиків за те, що вони надмірно захопилися абстракціями і узагальненнями, що вони недооцінили значення фактів і спостережень, які зв’язані з минулим і сучасним, звинуватили класиків за абсолютизм принципів економічного лібералізму, за обмеженість індивідуалістичних доктрин. Представники старої школи наполягали на необхідності й доречності зображення конкретної, а не удаваної дійсності.

Вільгельм Рошер (1817-1894)

Економічні погляди

- політична економія – це наука про соціальне господарство;

- для вивчення політекономії потрібно знати такі сторони життя, як мова, релігія, мистецтво, національність, право, держава і господарство;

- людина прагне до справедливості, спираючись при цьому на звичаї і традиції суспільства

 

28. Охарактеризуйте нову історичну школу. Г. Шмоллер, Л. Брентано, К. Бюхер, В. Зомбарт.

Густав фон Шмоллер (1838 – 1917) – видатний німецький економіст, професор університетів у Галле (1864), Страсбурзі (з 1872), Берліні (з 1882), представник реформізму в теорії К. Маркса. В книзі “Основи загального вчення про народне господарство” він пише, що існування народного господарства можливе тільки там, де спілкуються люди однієї раси, з однією мовою і загальними ідеями.

Центром уваги молодої історичної школи були практичні проблеми, а не теоретичні узагальнення. В економічних дослідженнях значна увага приділяється етиці, моральності та детально вивчаються правові норми і їх вплив на економічні відносини та на господарський механізм. Представники нової школи вважали правовий порядок основою історичного розвитку.

Він написав такі основні роботи: “Історія дрібного ремісничого виробництва у Німеччині в ХІХ ст.” (1870); “Основи загального вчення про народне господарство”, в 2-х томах (1900 – 1904). Особливе значення в своїх дослідженнях Г. Шмоллер приділяв елементу моральності.

Найбільш видатним представником ліберальної частини нової історичної школи був Леон Брентано (1844 – 1931). Він написав багато робіт, основними із них були: “Сучасні робітничі гільдії” (1872), “Про відношення зарплати робочого класу до продуктивності праці” (1877), “Класична політична економія” (1888), “Аграрна політика” (1897). В цих творах Л. Брентано проповідує ідею “керованої зміни становища робітників і ліквідації класової нерівності” шляхом створення профспілок та споживчих кооперацій, завдяки яким покращуються умови праці й добробуту робітників.

З народним господарством Німеччини часів нової школи пов’язана теорія “державного соціалізму”. В цей період уряд Бісмарка здійснив ряд заходів по націоналізації залізничного транспорту та тютюнової промисловості. Прихильниками історичної школи ці заходи були визнані соціалістичними.

Значний внесок в економічну науку зробив Карл Бюхер (1847 – 1930), автор відомої книги “Піднесення національної економіки” (1893). В ній він простежує еволюцію розвитку народів Західної Європи. З позиції мінової вартості К. Бюхер розробив періодизацію економічної історії людства, яка включала три види господарств:

1, замкнуте домашнє господарство (без обміну);

2, міське господарство (виробництво для зовнішнього споживача);

3, народне господарство (товари проходять кілька етапів перш ніж потрапити до споживача).

Він робить висновок, що головним критерієм, за допомогою якого, здійснюється історична періодизація суспільства, є обмін.

Розглянувши перший і другий етапи розвитку німецької історичної школи, ми бачимо, що незважаючи на певні невідповідності у поглядах їх основних представників, існують деякі спільні риси старої та молодої історичних шкіл, а саме:

1, Спроби періодизації економічного розвитку з точки зору функціонування всієї системи народного господарства, а не на основі поділу праці.

1,

Дотримання принципів історизму в дослідженнях.

2, Використання емпіричного аналізу матеріалу.

3, Дискредитація класичної школи, теорії марксизму, абстрактного методу пізнання.

4. Третя “німецька хвиля”

Ідеї нової історичної школи продовжили представники так званої третьої “німецької хвилі”. Їх діяльність прийшлася вже на першу третину ХХ ст.
(схема 8.2.). Яскравим представником цього періоду був німецький економіст Вернер Зомбарт (1863 – 1941). Він прожив у науці довге життя й написав безліч статей і книг. У своїх дослідженнях він пройшов еволюцію від марксизму до фашизму. Один із сучасних істориків економічної думки так висловлювався про його діяльність: “Найкраще, що можна сказати про Зомбарта, – це те, що його роботи збуджують думку”.[1]

Вже на початку ХХ ст. В. Зомбарт написав наукову роботу “Евреи и хозяйственная жизнь” (1905), основна ідея якої – капіталізм створили євреї. Робота носила націоналістичний характер. Дещо раніше були написані роботи: “Соціалізм і соціальний рух в ХІХ ст” (1897), “Сучасний капіталізм” (1902). Ці роботи були написані, коли марксизм вже перетворювався в провідний напрямок робочого руху Німеччини.

В. Зомбарт намагався надати своїм теоретичним позиціям марксистського забарвлення, але ж він вважав себе учнем Густава фон Шмоллера і дотримувався методології історичної школи. І все ж таки майже всі роботи Зомбарта в більшій або меншій мірі носять націоналістичний характер. Це його робота “Герої та націоналістичний характер” видання якої співпало із початком першої світової війни. В ній “нації героїв” (німцям) протиставляється нація “лавочників” (англійців). Найбільш відомим є багатотомний труд В. Зомбарта “Сучасний капіталізм” (1902). Це енциклопедичне дослідження історії всього господарського життя Європи від раннього середньовіччя і до ХІХ ст. Також ця робота розкриває економічні уявлення людей кожної епохи. Тобто містить показ історії розвитку економічної думки Європи, виклад якої перемежовується філософськими концепціями про сутність матеріального життя та його форми в різні епохи. Робота містить велику кількість конкретних відомостей, фактів, цитат із першоджерел, висловлення особистого ставлення автора до описаних думок, явищ. Однак робота не знайшла гідного визнання серед читачів. Після Першої світової війни світ побачили: “Устрій господарського життя” (1929), “Три політичні економії” (1929), “Про людину” (1938). В цих працях всі суспільні та економічні явища В. Зомбарт розглядав з позицій ідеалізму й суб’єктивізму. Майбутнє суспільство він зображав у вигляді “соціального плюралізму”, яким завершиться процес поступового та мирного вростання капіталізму в соціалізм. З такою “гуманною” тезою ніяк не узгоджуються роботи В. Зомбарта, в яких він розвивав расову теорію, проголошував ідеї шовінізму та мілітаризму.