Закон грошового обігу. Інфляція і дефляція. Шляхи стабілізації грошового обігу

Зако́н грошово́го о́бігу — загальний економічний закон, який визначає що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів.

Закон грошового обігу полягає у дотриманні в обігу необхідної кількості грошей, це закон кількості грошей в обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу, можна визначити за такою формулою:

де КГ - кількість грошей;

СЦ - сума цін усіх реалізованих за рік товарів; К - сума цін товарів, проданих в кредит;

П - сума платежів по зобов’язаннях (по кредиту минулого періоду);

ВП - сума платежів, що взаємно погашаються; О - швидкість обігу грошей (середнє число обороту грошей на рік).

Закон обігу повноцінних грошей (золота) може бути виражений таким чином: при даній сумі вартості товарів, що реалізуються за готівку, і платежів, що надходять (за відрахуваннями тих, які взаємно погашаються) і при даній середній кількості оборотів маса грошей залежить від вартості грошового матеріалу (золота). Якщо, наприклад, вартість золота зменшилася внаслідок зростання продуктивності праці в золотодобувній галузі, то знадобиться відповідно більша його кількість, щоб забезпечити процес реалізації тієї ж маси товарів, адже ціни останніх зростуть.

Інфляція - процес зростання загального рівня цін в країні внаслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші "дешевіють", а ціни набувають тенденції до зростання. Тому найважливішим показником інфляції є динаміка індексу цін.

Інфляція – загальний приріст цін в економіці. Інфляція витрат – інфляція, яка викликається збільшенням середніх витрат на виробництво продукції. Інфляція галопуюча – приріст цін, який вимірюється десятками або сотнями відсотків на рік. Інфляція неочікувана - інфляція, яка є результатом не передбачуваних змін в економіці. Інфляція очікувана - інфляція, яка є наслідком прогнозованих тенденцій в економіці та заходів, запланованих державою. Інфляція помірна (повзуча) – приріст цін, який становить не більш як 10% на рік. Інфляція попиту - інфляція, яка викликається зростанням сукупного попиту.

Дефля́ція — зменшення різними заходами фінансового і економічного характеру кількості наявних в обігу паперових грошей і нерозмінних банкнот, з метою підвищення їх купівельної вартості, зменшення рівня товарних цін, боротьби з бюджетним дефіцитом і т. д. Як наслідок — зниження загального рівня цін протягом певного періоду часу. За своїм змістом і наслідками — протилежність інфляції.

Дефляція являє собою процес зниження рівня цін. На перших порах дефляція може викликати негативні наслідки (скорочення ділової активності (виробництва), зниження темпів економічного росту, зростання безробіття та ін). В результаті вся економіка може потрапити в глибоку депресію.

Регулювання та підтримання стабільного ефективного грошового обігу здійснюють шляхом реформування грошової системи чи іншими способами впливу на конкретні елементи системи.

До методів стабілізації грошового обігу належать:

1. Дефляція (нуліфікація) – зменшення грошової маси шляхом вилучення з обігу зайвих паперових грошей та зниження, стримування загального (середнього) рівня цін. – процес протилежний інфляції.

2. Девальвація – 1) зменшення металевого (золотого) вмісту грошової одиниці; 2) підвищення курсу паперових знаків стосовно вмісту металу (золота) іноземних валют; 3) зменшення встановленої вартості валют за умови законодавчого регулювання. – зниження курсу національної валюти, її знецінення щодо іноземних на певний відсоток.

3. Ревальвація – підвищення раніше встановленої вартості валюти. – протилежна девальвації; - підвищення курсу національної валюти.

4. Деномінація – заміна номінальної вартості грошових знаків у певному співвідношенні на нові більші грошові одиниці з одночасним перерахунком цін, зарплати, тарифів відповідно. – спрощує і здешевлює всі грошові операції.

Також держава повинна привести в дію три основних методи регулювання:
знизити податок на прибуток, щоб стимулювати інвестиції компаній і фірм;
збільшити витрати державного бюджету і насамперед державні закупівлі товарів і послуг;

зменшити відсоткову ставку за кредит і, отже, збільшити грошову масу в економіці.
Крім цих заходів слід провадити активну амортизаційну політику, збільшувати обсяг капіталовкладень у державному секторі тощо.