Майнові права інтелектуальної власності

На торговельну марку

Відповідно до ст. 495 ЦК України майновими правами інте- \ лектуальної власності на торговельну марку є:

1) право на використання торговельної марки;

2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;

3) виключне право перешкоджати неправомірному викорис­танню торговельної марки, в тому числі забороняти таке викорис­тання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. У цьому випадку мова йде про закони України, які регулюють права на окремі об'єкти інтелектуальної власності. Зокрема, такою нормою є ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», яка називається «Права, що випливають із свідоцтва». Додатково до вищезазначених прав п. 7

цієї статті передбачає: «Власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору».

Для того, щоб проаналізувати повноваження особи, що має майнові права на знак для товарів та послуг, з'ясуємо поняття використання зазначеного об'єкта. Відповідно до п. 4 ст. 16 Зако­ну України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» ви­користанням знака визнається:

— нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєст­
ровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану
з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару
предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака
з метою пропонування для продажу, пропонування його для
продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

— застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;

— застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.

Отже, особа, що має майнові права на торговельну марку, має такі

правомочності:

1) самостійно вчиняти вищенаведені дії з використання тор­говельної марки (ця правомочність може бути реалізована лише правоволодільцем, а тому жодні договори стосовно цієї правомоч­ності не можуть бути укладені);

2) дозволяти вчинення дій із використання торговельної марки іншим особам (ця правомочність може бути реалізована право­володільцем шляхом укладення, зокрема, ліцензійного договору);

3) перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке вико­ристання (цю правомочність особа може реалізувати як самос­тійно, так і шляхом надання такого права своїм договірним кон­трагентам, зокрема у випадку видачі виключної ліцензії).

Оскільки відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» марка визнається використа­ною, якщо її застосовано у формі зареєстрованої марки, а також у Формі, що відрізняється від зареєстрованої марки лише окремими

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності марки, то правоволоділець має виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди:

—зареєстровану марку стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг;

—зареєстровану марку стосовно товарів і послуг, споріднених із наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги;

—позначення, схоже із зареєстрованою маркою, щодо наведе­них у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого викорис­тання ці позначення і марку можна сплутати;

—позначення, схоже із зареєстрованою маркою, щодо товарів і послуг, споріднених із наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок та­кого використання можна ввести в оману щодо особи, яка вироб­ляє товари чи надає послуги, або ці позначення і марку можна сплутати;

4) передавати іншій особі майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку повністю або відносно частини за­значених у свідоцтві товарів і послуг (ця правомочність може бути реалізована правоволодільцем шляхом укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності).

Необхідно враховувати, що обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеним у свідоцтві зображенням марки і пе­реліком товарів і послуг, внесених до Реєстру, якщо інше не вста­новлено законом. Це означає, що права інтелектуальної власності особи, яка зареєструвала торговельну марку, поширюються лише на використання цієї марки стосовно зазначених товарів та послуг.

Дія майнових прав на торговельну марку, як і на інші об'єкти інтелектуальної власності, обмежені по території і в часі. Так, пра­вова охорона торговельної марки поширюється лише на територію тих країн, де вона зареєстрована або визнана добре відомою.

Строк дії майнових прав на зареєстровану торговельну марку становить десять років із дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку. Однак, враховуючи функції торговельних марок, на відміну від прав на

Глава 20. Право інтелектуальної власності на торговельні марки

інші об'єкти інтелектуальної власності, зазначений строк за ба­жанням правоволодільця може бути продовжений щоразу на де­сять років необмежену кількість разів.

§ 6. Право попереднього користувача на торговельну марку

Відповідно до ст. 500 ЦК України будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).

Проаналізувавши цю норму, можна виокремити умови, спільна наявність яких є достатньою підставою для виникнення зазна­ченого права.

По-перше, повинно бути дві тотожних чи схожих до ступеня змішування торговельні марки, одна з яких використовується без закріплення виключних прав на неї або щодо якої зроблені значні і серйозні приготування до застосування, а на іншу видане свідоцтво відповідно до законодавства України.

По-друге, об'єкт, щодо якого подана заявка з метою отримання охоронного документа однією особою, був практично використа­ний іншою особою чи остання здійснила значну і серйозну підго­товку до такого застосування.

По-третє, передбачені законодавством дії (використання чи підготовка до нього) повинні мати місце до дати подачі до Держав­ного департаменту інтелектуальної власності заявки або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. У випадку здійснення цих діянь у період між подачею заявки і видачею свідоцтва аналізоване право не виникає.

По-четверте, таке використання повинне здійснюватися саме в інтересах діяльності особи, яка претендує на виникнення права.

По-п'яте, необхідна добросовісність застосування аналогічної марки чи приготування до нього. Наприклад, таке позначення

 

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

повинне бути створене в результаті самостійної паралельної робо­ти чи діяльності інших осіб, але обов'язково незалежно від власни­ка свідоцтва.

По-шосте, факт використання чи приготування до використан­ня повинен мати місце на території України. Застосування об'єкта за межами нашої країни не є підставою для придбання аналізова­ного права, оскільки у зв'язку з територіальною сферою дії охоронного документа особа, що використовувала тотожне чи схоже до ступеня змішування позначення за межами країни видачі свідоцтва, може безперешкодно продовжувати там таке застосу­вання.

Надання права попередньому користувачеві традиційно перед­бачається стосовно винаходів, корисних моделей та промислових зразків. Саме такий законодавчий компроміс видається виправда­ним, оскільки фактично у цьому випадку відсутній один із критеріїв патентоздатності — новизна. Коли ж мова йде про торго­вельні марки, то наведений аргумент у зв'язку з вимогою відносної новизни позначень на користь введення права попереднього користувача не може бути застосований. Також стосовно торго­вельної марки досить важко встановити межу значної і серйозної підготовки для використання.

Доцільно звернути увагу на різницю між терміном «право по­переднього користування», який вживав раніше законодавець, і «право попереднього користувача», який використовує ЦК. Цілком обґрунтовано змістили акцент на особу, яка наділена цим правом. Оскільки зазначеним правом наділяється безпосередньо особа, яка здійснила використання чи підготовку, то існує й обмеження можливостей його відчуження: право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було викори­стано торговельну марку або здійснено значну і серйозну підготов­ку для такого використання.

Слід зазначити, що законодавство України уже передбачало аналогічне право попереднього користувача на знак. Мова йде про положення, якими Закон України «Про охорону прав на знаки для

Глава 20. Право інтелектуальної власності на торговельні марки

товарів та послуг» був доповнений 16 червня 1999 р. у зв'язку з тим, що в СРСР знаки для товарів та послуг використовували різні суб'єкти, які виготовляли однорідну продукцію, і після розпаду СРСР виникла велика кількість спорів, пов'язаних із правом на такі позначення. Тоді було розширено підстави для відмови в наданні правової охорони і закріплено, що не може бути за­реєстроване як знак таке позначення, яке добросовісно викорис­товувалося до 1 січня 1992 р. двома і більше юридичними особами для позначення однорідних товарів. Що стосується осіб, які до внесення цих змін уже отримали свідоцтво на такі позначення, то було передбачено обмеження їх прав: не визнавалося порушенням прав власника такого свідоцтва добросовісне використання цього позначення іншими особами, розпочате до 1 січня 1992 р. Однак слід звернути увагу, що значна і серйозна підготовка до викорис­тання позначення не була підставою обмеження прав власника свідоцтва.

Якщо бути логічно послідовним, то необхідно вирішити також питання наявності чи відсутності прав післякористувача. Оскільки законодавець вводить можливість відновлення чинності достро­ково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку, то у проміжок між припиненням і відновленням зазначених прав інші особи можуть фактично використовувати позначення чи зробити підготовку до цього. Роз­глядати цю ситуацію доречно за умови, що зазначені дії не вводять в оману споживача. Оскільки в нормативних актах нічого не говориться про права таких осіб, то можна зробити висновок, що вони з погляду законодавства у них відсутні.

У зв'язку з закріпленням права попереднього користувача на марку існує можливість введення в оману щодо особи, яка ви­робляє товари або надає послуги. Пояснюється це і тим, що не-вирішеним залишається також питання стосовно якості товарів та послуг власника свідоцтва та попереднього користувача, особливо у випадках їх значної розбіжності. Повинен бути передбачений законодавчий механізм узгодження якості товарів та послуг із встановленням, наприклад, що якість товарів та послуг попе­реднього користувача не повинна бути нижчою від якості товарів

 

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

---------------------------------------------------------------------------------------------------------- ^

та послуг власника свідоцтва, а власник свідоцтва має право кон*Р
тролю за якістю товарів та послуг. хї

Потребує вирішення також питання наявності чи відсутності прав післякористувача. Оскільки законодавець вводить можли-? вість відновлення чинності достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку, то; у проміжок між припиненням і відновленням зазначених прав; інші особи можуть фактично використовувати позначення чи зробити підготовку до цього. Розглядати цю ситуацію доречно за умов, що зазначені дії не вводять в оману споживача. Оскільки в нормативних актах нічого не говориться про права таких осіб; можна зробити висновок, що вони, з погляду законодавця, у них відсутні.

§ 7. Припинення та визнання недійсними прав інтелектуальної власності на торговельну марку

Законодавство України в ст. 497 ЦК та ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» передбачає підстави припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку.

По-перше, такою підставою є перетворення торговельної марки у загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг і після дати подання заявки. Зазначена обставина повинна бути встановлена в рішенні суду. Прикладами перетворення торговель­них марок у родове поняття можуть слугувати: нейлон, целофан,! термос, диктофон, ескалатор, примус. На сьогодні подібне розми­вання функцій торговельної марки можна спостерігати стосовно позначення «Xerox».

Щоб не допустити перетворення торговельної марки у загаль­новживане позначення певного виду товарів, доцільно: 1) проставляти поряд із торговельною маркою попереджувальне | маркування про те, що позначення є зареєстрованою торговель- І ною маркою (це буде нагадувати споживачам, що це позначення є торговельною маркою, а не назвою товару); 2) при випуску нового товару давати йому назву і рекламувати її поряд із застосуванням * торговельної марки.

Глава 20. Право інтелектуальної власності на торговельні марки

Якщо позначення стало загальновживаним лише щодо певного товару чи послуг, а воно має чинність і для інших класів товарів та послуг, то дострокове припинення чинності буде частковим і стосуватиметься лише певного товару чи послуги за умови, що в цій частині позначення відповідає умовам надання правової

охорони.

По-друге, майнові права інтелектуальної власності на тор­говельну марку можуть бути припинені повністю або частково за ініціативою особи, якій вони належать. Такі дії можуть бути вчи­нені лише за умови, що при цьому не будуть порушені права інших осіб (зокрема, ліцензіатів). Звичайно, до цього способу, коли сам правоволоділець своїми активними діями позбавляє себе виключ­них майнових прав інтелектуальної власності, не отримуючи жод­них переваг, вдаються досить рідко. Таким прикладом може бути, зокрема, намагання уникнути конфліктної ситуації.

Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відо­мостей про це в офіційному бюлетені Державного департаменту інтелектуальної власності «Промислова власність».

По-третє, дія свідоцтва припиняється у разі несплати збору за продовження строку його дії. Зазначена підстава має місце при па­сивній поведінці правоволодільця, яка фактично свідчить про втрату інтересу до продовження чинності майнових прав інтелек­туальної власності на торговельну марку. Дія свідоцтва припи­няється з першого дня періоду строку дії свідоцтва, за який збір не сплачено (п. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг»). Щоб не допустити цього, документ про сплату збору за кожне продовження строку дії свідоцтва має надійти до компетентного органу до кінця поточного періоду строку дії свідоцтва за умови сплати збору протягом шести останніх його місяців.

По-четверте, якщо торговельна марка не використовується в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від іншої дати після цієї публікації, будь-яка особа має право звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва повністю або частково.

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

Право на подання позову про дострокове припинення дії свідоцтва чи міжнародної реєстрації має будь-яка особа (ч. 2 ст. 17 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг»), але задовольняється позов лише тієї особи, права якої порушені чи оспорюються або яка має реальний інтерес до такого дострокового припинення чинності прав (ст. 1 Господарського процесуального кодексу). Прикладом доказу зацікавленості особи може бути подача заявки на видачу свідоцтва стосовно тотожної або схожої торговельної марки.

Відповідно до п. 4 ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» за цією підставою дія свідоцтва може бути припинена повністю або частково лише за умови, що власник свідоцтва не зазначить поважних причин такого невикористання. Такими поважними причинами, зокрема, є:

а) обставини, що перешкоджають використанню торговельної
марки незалежно від волі власника свідоцтва, такі як обмеження
імпорту чи інші вимоги до товарів і послуг, встановлені законодав­
ством;

б) можливість введення в оману щодо особи, яка виробляє то­
вари або надає послуги, під час використання знака особою, що
звернулася до суду, чи іншою особою щодо товарів і послуг,
стосовно яких висунута вимога про припинення дії свідоцтва.

При вирішенні питання, чи мало місце використання торго­вельної марки, необхідно враховувати, що у цьому випадку зако­нодавство допускає:

1) номінальне використання: використанням торговельної мар­
ки власником свідоцтва вважається також використання його
іншою особою за умови контролю з боку власника свідоцтва (п. 4
ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та
послуг»);

2) видозмінене використання позначення: знак визнається
використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого
знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого зна­
ка лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому
відмітності знака (ч. 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на
знаки для товарів та послуг»).

Глава 20. Право інтелектуальної власності на торговельні марки

Якщо має місце підстава для дострокового припинення лише стосовно певного товару чи послуги, то права припиняються лише

в цій частині.

Що стосується періоду невикористання, то Угода про торго­вельні аспекти прав інтелектуальної власності в ст. 19 передбачає, що мінімальним строком невикористання для анулювання

реєстрації є три роки.

Водночас Директива Ради ЄЕС щодо наближення законо­давства держав-членів, що стосується торговельних марок, від 21 грудня 1988 р. у п. 1. ст. 12 передбачає, що підставою для скасу­вання є безперервне невикористання протягом п'яти років. Якщо навіть невикористання мало місце протягом зазначеного строку, але до подання заявки почалося чи відновилося, то санкції не за­стосовуються. Однак початок чи відновлення використання про­тягом трьох місяців до подання заяви на скасування не повинне братися до уваги, якщо ці дії було здійснено тільки після того, як володільцю стало відомо про можливість подання заяви про скасу­вання.

Хоча вимога використання торговельної марки є звичною для законодавства різних країн, строк можливого невикористання відрізняється: три роки — в Україні, Російській Федерації, Італії і Японії, п'ять років — у Великій Британії, Франції, Германії, шість років — у США тощо¹.

Законодавство України передбачає, що для відмови в задово­ленні заяви достатньо вчинення будь-якої із наведених дій: 1) нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстрова­но, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); 2) за­стосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; 3) застосування його в

¹ Калятш В. О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права): Учебник для ву­зов. - М.: НОРМА (Издательская группа HOPMA-ИНФРА • М), 2000. - С. 363.

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.

Стосовно таких дій, як застосування його в діловій доку­ментації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах, то тут важко встановити, щодо якого товару використову­валося позначення, а тому практично неможливо ставити питання про припинення чинності майнових прав інтелектуальної влас­ності стосовно частини товарів чи послуг.

А от у законодавстві зарубіжних країн зазначене питання вирі­шується інакше. Так, відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону Російської Федерації «Про товарні знаки, знаки обслуговування і наймену­вання місць походження товарів» лише за наявності поважних причин незастосування товарного знака на товарах чи їх упаковці може бути визнане використанням також застосування товарного знака в рекламі, друкованих виданнях, на офіційних бланках, на вивісках, при демонстрації експонатів на виставках і ярмарках, що проводилися в Російській Федерації. Такими поважними при­чинами можуть бути: неможливість отримання дозволу на вироб­ництво товарів або на їх імпорт, аварії на виробництві, форсмажорні обставини тощо.

Для застосування аналізованої підстави важливе значення має з'ясування також обсягу необхідного використання, який буде достатнім для відмови в достроковому припиненні чинності май­нових прав інтелектуальної власності. Так, деякі науковці вважа­ють, що застосування знака до одного екземпляра товару (упаков­ки) саме по собі не є використанням товарного знака, але якщо цей екземпляр пропонується до продажу або якщо виготовлено партію таких екземплярів, то це вже використання¹.

На наш погляд, при такому розумінні досить важко застосувати цю підставу припинення прав, адже правоволоділець, можливо, за три роки і продав комусь один виріб із використанням торго-вель-ної марки. Однак цього недостатньо для збереження прав.

¹ Гаврилов Э. П., Данилина Е. А. Комментарий к закону РФ «О товарных знаках, знаках обслуживания и наименованиях мест происхождения товаров»: Подзаконные норматив­ные акты. — М.: Экзамен, 2004. — С. 103.

Глава 20. Право інтелектуальної власності на торговельні марки Тому більш точним буде говорити про «невикористання або недо­статнє використання торговельної марки», а тому доречно внести зміни до формулювання аналізованої підстави припинення прав інтелектуальної власності.

Незалежно від підстави, якщо у зв'язку з достроковим при­пиненням чинності виключних майнових прав на торговельну марку завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на її викори­стання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначе­ний дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Виключні майнові права інтелектуальної власності на торго­вельну марку, достроково припинені за заявою особи, якій ці пра­ва належали у момент їх припинення, можуть бути відновлені

(ст. 498 ЦК).

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» ніхто інший, крім колишнього влас­ника свідоцтва, не має права на повторну реєстрацію знака протя­гом трьох років після припинення його дії, окрім дострокового припинення дії прав у зв'язку з невикористанням.

Хотілося б звернути увагу, що ЦК говорить про відновлення майнових прав, а Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» про можливість повторної реєстрації. Відмін­ність між цими термінами полягає в тому, що при відновленні по­винна бути передбачена спрощена процедура порівняно з новим набуттям прав нате саме позначення. Пояснюється це тим, що, як мінімум, немає потреби проводити експертизу для визначення, чи відповідає позначення умовам надання правової охорони.

Певним прикладом відновлення прав можна вважати поло­ження ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», відповідно до якого у випадку припинення чинності прав у зв'язку з несплатою збору за продовження строку Дії свідоцтва зазначений збір, але уже збільшений на 50 %, може бути сплачений протягом шести місяців після встановленого

строку.

Вважаємо, що можливість відновлення чи повторної реєстрації залежить від підстави дострокового припинення чинності прав. Так, недоречно надавати зазначені права, якщо вони були при-

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

пинені за рішенням суду у зв'язку з перетворенням марки в по*' значення, що стало загальновживаним як позначення товарів і по­слуг певного виду після дати подання заявки.

Права інтелектуальної власності на торговельну марку можуть: бути визнані недійсними з підстав та в порядку, встановлених за-, коном. Так, відповідно до ст. 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», свідоцтво може бути визнане у судо­вому порядку недійсним повністю або частково у разі: а) невід­повідності зареєстрованого знака умовам надання правової охо­рони; б) наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці; в) видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб. Свідоцтво або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності, від дати подання заявки.

Питання для самоконтролю:

1. Яким ознакам повинно відповідати позначення, щоб бути тор­говельною маркою?

2. Наведіть приклади класифікацій торговельних марок.

3. Які умови надання правової охорони торговельним маркам
визначені чинним законодавством України?

4. Кому можуть належати майнові права на торговельні марки?

5. Яким критеріям повинна відповідати торговельна марка, щоб бути визнаною добре відомою?

6. Які дії визнаються використанням знака для товарів та послуг?

7. Розкрийте суть права попереднього користувача на торговельну марку.

8. Які підстави для припинення та визнання недійсними прав інте­лектуальної власності на торговельну марку передбачені чинним законо­давством?

21. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення

~^ Глава 21

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення

§ 1. Поняття та види географічних зазначень

Бувають ситуації, коли товар має особливі властивості, певні якості, репутацію чи інші характеристики, які зумовлені характер­ними для цього географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людсь­кого фактора. У цих випадках на попит продукції впливає місце її

походження.

Механізм охорони географічних зазначень істотно відріз­няється від інших об'єктів інтелектуальної власності. Пояс­нюється це, зокрема, тим, що в силу об'єктивного існування географічного об'єкта (населеного пункту, регіону тощо) особа повинна мати право користуватися вказівками на нього, якщо вона виробляє товар чи надає послуги на цій території.

На сьогодні законодавство України у сфері інтелектуальної власності не приведене у відповідність до положень ЦК. У зв'язку з цим ЦК в главі 45 передбачає право інтелектуальної власності на географічне зазначення, а Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р. під зазна­ченням товару розуміє просте зазначення походження товару і кваліфіковане зазначення походження товару, яке, в свою чергу, включає назву місця походження товару і географічне зазначення

походження товару.

При визначенні, яке позначення може бути географічним за­значенням, необхідно враховувати, що видові назви товарів і прості зазначення походження товарів не можуть бути об'єктами

інтелектуальної власності.

Видова назва товару — це застосовувана в назві товару назва географічного місця, в якому спочатку товар цього виду виробляв­ся, яка згодом стала загальновживаною в Україні як назва певного виду товару безвідносно до конкретного місця його походження (наприклад, ковбаса «Московська», «Одеська» тощо). У цьому ви-

 

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

падку втрачено характерний для географічного зазначення зв'язок «місце — товар», а натомість виник зв'язок «товар — якість».

Просте зазначення походження товару — будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередко­вано вказує на географічне місце походження товару. Ним може бути і назва географічного місця, яка вживається для позначення товару або як складова такого позначення. Наприклад, словесне позначення «Виготовлено в Україні», графічне зображення Ейфе-левої вежі, що асоціюється з Парижем, пірамід — із Єгиптом, Золотих Воріт — із Києвом тощо.

Правова охорона простого зазначення походження товару надається на підставі його використання і полягає у недопущенні використання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять споживачів в оману щодо дійсного геогра­фічного місця походження товару. Пояснюється це тим, що основна функція простого зазначення походження товару — f інформативна: зазначити географічне місце, де вироблений товар чи надана послуга.

Кваліфіковане зазначення походження товарів підлягає охороні як об'єкт інтелектуальної власності на підставі його реєстрації. Підставою для цього є наявність зв'язку «місце — особливі власти­вості, конкретні якості чи репутація, інші характеристики товару». У цьому випадку передбачається прямий зв'язок між якістю продукту, наявністю в нього конкретних особливостей або інших характеристик і місцем його виробництва. До того ж наявність цих якостей у товарі є постійною і зумовлена природними умовами чи характерним для цього географічного місця людським фактором, що об'єктивно існує в зазначеному географічному місці.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначен­ня походження товарів» кваліфіковане зазначення походження товару включає назву місця походження товару і географічне за­значення походження товару.

Назва місця походження товару — назва географічного місця, яка використовується для позначення товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для цього

21. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення

географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов із характерним для цього географічного місця

людським фактором.

Географічне зазначення походження товару — назва географічно­го місця, яка використовується для позначення товару, що похо­дить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського

фактора.

Розмежування між назвою місця походження та географічним зазначенням походження проводиться за трьома критеріями. По-перше, назва місця походження товару буде лише у випадку, коли товар має особливі властивості, а географічне зазначення — коли товар має певні якості, репутацію або інші характеристики.

По-друге, для назви місця походження обов'язковою є вимога, що властивості товару виключно або головним чином зумовлені самою природою та людським фактором. Тобто для назви місця походження залежність особливих характеристик товару від при­родних умов місця походження товару є обов'язковою: хоча особ­ливі властивості товару, позначеного цією назвою, можуть залежа­ти і від людського фактора, характерного для цієї місцевості, однак обов'язково в поєднанні з природними умовами (тобто викорис­танням місцевої сировини, кліматичних умов, корисних копалин

тощо).

Для географічного зазначення походження у цьому ж контексті використовується термін «в основному», тобто допускається менш твердий зв'язок. У цьому випадку особливі характеристики, якість і репутація можуть залежати як від природних умов, так і від людського фактора, а також можуть бути зумовлені поєднанням природних умов і професійного досвіду, традицій і етнографічних особливостей, характерних для цієї місцевості.

По-третє, виробництво і переробка товару, позначуваного назвою місця походження, здійснюються в межах зазначеного географічного місця, а для географічного зазначення походження Достатньо, щоб хоча б основна складова позначеного цією назвою

 

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

товару вироблялася або перероблялася в межах зазначеного гео­графічного місця. Отже, для географічного зазначення походжен­ня сировина може бути привезена з інших регіонів і піддана істотній переробці, достатній для надання характер-них рис гото­вому товару.

Отже, прикладом назви місця походження є миргородська
мінеральна вода, Краснодарський чай тощо, а географічного
зазначення походження товару — вологодські мережива, петри-
ківський дерев'яний розписний посуд тощо.,

Не надається правова охорона кваліфікованому зазначенню t походження товару, що не відповідає вищезазначеним умовам на-; дання правової охорони; суперечить публічному порядку, принци- І пам гуманності та моралі; є видовою назвою товару; правильно вказує на географічне місце виготовлення товару, але створює у споживачів помилкове уявлення про те, що товар виготовлено в і іншому географічному місці; є назвою сорту рослини чи породи тварини і тому здатне ввести в оману споживачів щодо дійсного походження товару.

Однакові зазначення походження товару, що використовуються для позначення різних за властивостями однорідних товарів, мо­жуть отримати правову охорону за умови забезпечення при вико­ристанні цих зазначень відмінностей, достатніх для запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товарів.

Правова охорона надається омонімічним зазначенням походження товару, якщо забезпечене запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товару, гео­графічного місця походження товару або його меж.

Дія прав на географічне зазначення, як і на інші об'єкти інте­лектуальної власності, територіально обмежена. Правова охорона не надається кваліфікованому зазначенню походження товару, пов'язаному з географічним місцем в іноземній державі, якщо Україна не має відповідної угоди з іноземною державою про взаємну охорону цього виду зазначень походження товару або це зазначення не охороняється у відповідній іноземній державі.

Якщо має місце зіткнення прав на назву місця походження то­вару і торговельної марки законодавець віддає перевагу першому із

Глава 21. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення

зазначених. Так, не може бути підставою для відмови в наданні правової охорони заявленій назві місця походження чи заявлено­му географічному зазначенню походження товару зареєстрована в Україні торговельна марка, що складається тільки з цього по­значення або містить у собі заявлене позначення як елемент.

Оскільки на сьогодні ЦК не містить визначення терміну «гео­графічне зазначення», то можна запропонувати таке визначення терміна: географічне зазначення — це назва географічного місця, яка використовується для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має особливі властивості, певні якості, репу­тацію або інші характеристики, виключно, головним чином або в основному зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов із характерним для цього