Особливості правопису іменників іі відміни в давальному відмінку однини. Навести приклади.

У давальному відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -ові, -еві, -єві або -у, -ю.

1. Закінчення -ові (у твердій групі), -еві (у мішаній групі та в м’якій після приголосного), -єві (у м’якій групі після голосного та апострофа) мають іменники чол. роду (за винятком зазначених у п. 2б): буди́нкові, відмі́нкові, шахтареві…. Ці ж іменники приймають і закінчення -у, -ю: буди́нку, відмі́нку, дире́ктору й т. д.

Паралельні закінчення -ові та -у мають також іменники середн. роду із суфіксом -к-, що означають малі істоти: дитя́ткові — дитя́тку, немовля́ткові — немовля́тку, порося́ткові — порося́тку, теля́ткові — теля́тку, ягня́ткові — ягня́тку.

Примітка. Коли в тексті вживаємо поряд кілька іменників чол. роду у формі давального відмінка однини, то для уникнення одноманітних відмінкових закінчень слід спочатку використовувати закінчення –ові, -еві, -єві, а потім — -у, -ю: Симоне́нкові Василю́ Андрі́йовичу, Леоні́дові Микола́йовичу Іване́нку, добро́дієві бригади́ру, па́нові дире́ктору.

2. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають:

а) іменники середн. роду: мі́сту, селу́, свя́ту; со́нцю. У деяких словах можливі також закінчення -ові, -еві: ли́хові, мі́стові, се́рцеві;

б) іменники чол. роду на -ів, -їв, -ов, -ея, -єв, -ин, -ін, -їн: Ки́їв — Ки́єву, Лебеди́н — Лебедину́, Львів — Льво́ву, рів — ро́ву, Ха́рків — Ха́ркову.

Примітка 1. У прізвищах можна вживати й закінчення -ові: Волоши́нові, Пу́шкінові, Романишинові та ін.

Примітка 2. Загальні назви із суфіксом -ин на означення осіб за етнічною належністю або місцем проживання та похідні від них власні назви людей можемо вживати і з закінченням -ові: болга́ринові — болга́рину, грузи́нові — грузи́ну і т. ин., Воло́шинові — Воло́шину, Ру́синові — Ру́сину, Ту́рчинові — Ту́рчину тощо.

 

31. Особливості правопису іменників ІІ відміни в родовому відмінку однини. Навести приклади.

У сучасній українській мові чіткого розмежування щодо вживання закінчень -а, -у, -я, -ю немає. Однак існує певна закономірність у їх використанні. Так, у родовому відмінку однини іменники II відміни мають закінчення -а, -у (у м'якій групі - -я, -ю). При визначенні закінчення беруть до уваги наголос іменника. Наприклад: папір - папера (документ) - паперу (матеріал): акт - акта (документ) - акту (дія).

Закінчення -а, -я мають іменники чоловічого роду, що означають:

- загальні і власні назви людей та населених пунктів: заступника, акціонера, спортсмена, підприємця, промовця, Івана, Руслана, Львова, Києва, Харкова, Ужгорода, Луцька, Тернополя, Севастополя;

- інші географічні (власні) назви з наголосом на кінцевому складі у родовому відмінку та з суфіксами -ов, -ев, -с в, -ськ: Дніпра, Трудежа, Ірпеня; Здвижа, Дніпропетровська, Миколаєва, Демидова, Макарова, Тетерева;

- назви речей, предметів: комп 'ютера. ксерокса, стола, автомобічя, мікроскопа, документа, плаща, векселя, стільця;

- назви мір простору, довжини, ваги, часу: метра, грама, гектара, сантиметра, місяця, тижня (але року, віку);

- назви окремих днів тижня: понеділка, четверга; місяців: січня, березня, листопада (листопаду - з іншим значенням):

- назви будівель, приміщень, споруд: коридора, паркана, сарая, погреба (але льоху);

Примітка. Деякі назви цісі групи вживаються лише із закінченням -у: поверху, палацу, залу, склад}: порту, канаяу.магазину. вокзалу, метрополітену та ін.

- наукові й технічні терміни іншомовного походження, що означають одиничні поняття: ромба, квадрата, діаметра, атома, поршня, сектора, куба, катода, реферата;

- українські терміни, коли вони утворені за допомогою суфіксів: відмінка, числівника, чисечьника. іменника, прикметника, ступеня, рівня (але складу, способу, роду, виду, стану і в загальному, і в термінологічному значеннях).

Закінчення -у, -ю мають іменники чоловічого роду, що означають:

- збірні поняття: колективу, пленуму, активу, хору, оркестру, ансамблю (але вишняка, березняка, чагарника - з наголосом на кінцевому складі):

- речовину, масу, матеріал: меду, спирту, сиропу, цукру, чаю, льоду, шовку, граніту, піску, металу, асфальту, лісу, снігу, агмазу, кисню, водню;

- різні почуття, відчуття: гніву, відчаю, гумору;

o назви установ, закладів, організацій: університету, інституту, кчубу, штабу, комітету;

- назви процесів, станів, властивостей, ознак: руху, польоту, ремонту, спорту, відгуку, відпочинку, рейсу (хоча рейса - у значенні монета), маршруту, побуту, експерименту, успіху, характеру, експорту, імпорту;

- явища природи: доиіу, грому, вітру, морозу, вогню;

- місце, простір тощо: світу, степу, яру (але хутора, берега, горба);

- назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей тощо: Криму, Нілу, Дунаю, Алтаю; але іменники з наголосом на останньому складі мають закінчення -а, -я: Дністра, Требужа, Остра, Дінця.

32. Особливості поєднання числівників з іменниками у професійному мовленні. Наведіть приклади.

У ділових паперах назви осіб за місцем проживання, роботи передаються тільки складеними найменуваннями: мешканці міста, заводські робітники. Варіанти сільчани, заводчани є розмовними.