Програмований послідовний інтерфейс

Лічильники

Лічильником називається типовий функціональний вузол комп'ю­те­ра, призначений для лiчби вхідних імпульсів. Лічильник являє собою зв’язаний ланцюг Т-тригерів, які утворюють пам’ять iз заданим числом сталих станів

Розрядність лічильника n дорівнює числу T-тригерів. Кожний вхідний імпульс змінює стан лічильника, який зберігається до надходження наступного сигналу. Логічна функція лічильника позначається буквами СТ (counter).
Лічильник є одним з основних функціональних вузлів ко­м­п’ю­тера, а також різних цифрових керуючих та інфор­ма­ційно-вимірювальних систем. Основне застосування лічильників:
утворення послідовності адрес команд програм­и (лічильник команд або програмний лічильник);
підрахунок числа циклів при виконанні операцій ділення, множення, зсуву (лічильник ци­к­лів);
одержання сигналів мікрооперацій і синхронізації; аналого-цифрові перетворення і побудова електронних таймерів (годинників реального часу).
Лічильник характеризується модулем і ємністю лічби. Модуль лічби КЛЧ визначає число станів лічильника. Модуль двійкового n-розрядного лічильника визначається цілим степенем двійки М=2n; в лічильниках інших типів справедлива нерівність КЛЧ £ М. Після лічби числа імпульсів NВХ=КЛЧ лічильник повертається в початковий стан.
Ємність лічби Nmax визначає максимальну кількість вхід­них імпульсів, яку може зафіксувати лічильник при одному циклі роботи. Ємність лічби Nmax=КЛЧ –1 за умови, що ро­бо­та лічильника починається з нульового початкового стану.
У лічильниках використовуються три режими роботи: керування, на­копичення і ділення. У режимі керування зчитування інформації виконується після кожного вхідного лічильного імпульсу, наприклад, в лічильнику адреси команд. У режимі накопичення головним є підрахунок заданого числа імпульсів або лічба протягом певного часу. У режимі ділення (перерахунку) основним є змен­шення частоти надходження імпульсів в КЛЧ разів. Більшість лічиль­ників може працювати в усіх режимах, проте в спеціальних лічиль­никах-дільниках стани в процесі лічби можуть змінюватися в довіль­ному порядку, що дозволяє спростити схему вузла.
Лічильники класифікують за такими ознаками:
способом кодування – позиційні та непозиційні;
модулем лічби – двійкові, десяткові, з довільним постійним або змінним (програмованим) модулем;
напрямком лічби – прості (підсумовуючі, віднімальні) і реверсивні;
способом організації міжрозрядних зв’язків – з послідов­ним, наскрізним, паралельним і комбінованим пере­носами (позикою);
типом використовуваних тригерів – T, JK, D в лічильному режимі;
елементним базисом – потенціальні, імпульсні та потен­ціально-імпульсні.

 

Дешифратори

Дешифратором(DC) називається функціональний вузол комп’ютера, призначений для перетворення кожної комбінації вхідного двійкового коду в керуючий сигнал лише на одному із своїх виходів. У загальному випадку дешифратор має n однофазних входів (іноді 2n парафазних) і m=2 виходів, де n – розрядність (довжина) коду, який дешифрується. Дешифратор з максимально можливим числом виходів m=2n називається повним.

Дешифратори класифікують за такими ознаками:
способом структурної організації – одноступеневі (лінійні) і багатоступеневі, в тому числі пірамідальні та прямокутні (матричні);
форматом вхідного коду – двійкові, двійково-десяткові;
розрядністю коду, який дешифрується – 2, 3,..., n;
формою подачі вхідного коду – з однофазними і парафазними входами;
кількістю виходів – повні й неповні дешифратори;
видом вхідних стробуючих сигналів – в прямому або інверс­­ному значеннях;
типом використовуваних логічних елементів – І, НЕ, ЧИ, НЕ І, НЕ ЧИ і т.д.
До основних характеристик дешифратора відносять: число ступенів (каскадів) дешифрації, кількість використаних логічних елементів або мікросхем, загальне число входів логічних елементів, час дешифрації і споживану потужність.

Регістри

Регістром називається типовий функціональний вузол комп'ютера, призначений для приймання, тимчасового зберігання, перетворення і видачі n-розрядного двійкового слова. Регістр містить регулярний набір однотипних тригерів, в кожному з яких зберігається значення одного двійкового розряду машинного слова. Найчастіше використовують тригери типів RS, JK і D

Регістри, призначені тільки для приймання (записування), зберігання і передачі інформації, називаються елементарними або фіксаторами. Регістри, в яких зберігання даних поєднується з мікроопераціями зсуву, називаються зсувовими. Елементарні регістри будують на одноступеневих тригерах, а зсувові – на двоступеневих або D-тригерах з динамічним керуванням. Логічна функція регістра позначається буквами RG (register).
Регістри забезпечують зберігання команд, адреси пам'яті, результатів операцій, індексів та ін.
Регістри класифікують за такими ознаками:
способом керування записуванням – асинхронні та синхронні;
способом записування і видачі двійкових слів – паралельні, послідовні й універсальні; у паралельних регістрах записування і видача слів виконується одночасно всіма розрядами, а в послідовних – розряд за розрядом в напрямку від молодших розрядів до старших або навпаки; універсальні регістри забезпечують як паралельний, так і послідовний обмін інформацією;
числом ліній для представлення значення одного розряду слова (біта інформації) – однофазні й парафазні; при однофазному поданні значення кожного розряду слова передається по одній лінії зв'язку, а при парафазному – по двох лініях (одночасно відображається пряме та інверсне значення розряду);
числом тактів для записування слова – одно-, дво- і багатотактні;
складом мікрооперацій, які виконуються: установлювальні, записування, читання, порозрядні логічні й зсуву, а також перетворення послідовного коду в паралельний і навпаки;
напрямом зсуву – односторонні (лівий або правий зсув) і двосторонні (реверсивні);
типом тригерів, що використовуються;
елементною структурою – потенціальні, імпульсні й потенціально-імпульсні.

Тригери

Тригер – це запам'ятовуючий елемент з двома стійкими ста­нами, зміна яких відбувається під дією вхідних сигналів. Як елемент комп'ютера, тригер призначений для зберігання одного біта інформації, тобто лог. 0 або лог. 1. Схема тригера забезпечує записування, зчитування, стирання та індикацію двійкової інформації, яка зберігається. На основі тригерів будують типові функціональні вузли комп'ю­терів – регістри, лічильники, накопичувальні суматори, а також мікропрограмні автомати.
Усі різновиди тригерів являють собою елементарний автомат, який вміщує власне елемент пам'яті (ЕП) та схему керування (СхК), яка утворює вхідну логіку

Зміна стану тригера (його перемикання) забезпечується зовнішніми сигналами й сигналами зворотного зв’язку на виході триге­ра, які поступають на входи СхК. Звичайно зовнішні сигнали, як і входи тригера, позначають латинськими буквами R, S, Т, С, V та іншими. В найпростіших схемах тригерів окрема СхК може бути від­сутньою. Оскільки функціональні властивості тригерів визначають­ся їхньою СхК, то назви основних входів переносяться на всю схему тригера.

Тригери класифікують за такими ознаками: логікою функціонування (RS, JK, D, T та ін.); способом записування інформації (асин­хронні й синхронні); моментом реакції на тактовий сигнал (статичні, динамічні); кількістю тактів синхронізації (одно-, дво- і тритактові); кількістю ступенів (одно- або двоступеневі тригери); складом логіч­них елементів (тригери на елементах НЕ І, НЕ ЧИ, НЕ І ЧИ та ін.).
Відповідно до логіки функціонування розрізняють такі тригери: з роздільною установкою станів “0” і “1” (RS-тригери); з одним ін­формаційним входом (D-тригери); з лічильним входом (T-тригери); універсальні з роздільною установкою станів “0” і “1” (JK-тригери); комбіновані (RST-, RSJK-тригери); із складною вхідною логі­кою.
Входи тригерів розділяються на інформаційні (R, S, Т та ін.) та керуючі (С, V). Інформаційні (логічні) входи призначені для прий­мання сигналів інформації, яка запам'ятовується. Назви вхідних сиг­налів ототожнюють з назвами входів тригера. Керуючі входи слу­жать для керування записуванням інформації. У тригерах може бути два види керуючих сигналів: синхронізуючий (тактовий) сигнал С, який надходить до С-входу (тактового входу) і дозволяючий сигнал V, який надходить до V-входу.
За способом записування (приймання) інформації розрізняють асинхронні й синхронні (тактовні) тригери. Тригери, які не мають С-входу, називаються асинхронними.В асинхронних тригерах записування інформації відбувається в будь-який момент часу при надходженні сигналів до інформаційних входів.
Тригери, які мають С-вхід, називаються синхронними. У синх­ронному тригері записування інформації можливе при збігу сигна­лів на інформаційному й синхронному входах. Цим пояснюється ви­ща стійкість до перешкод синхронних тригерів порівняно з асинх­ронними.

Арбітраж шини

Арбітраж може бути централізованим або децентралізованим. Розглянемо спочатку централізований арбітраж. Простий приклад централізованого арбітражу показаний на рис. 3.37, а. У даному прикладі один арбітр шини визначає, чия черга наступна. Часто механізм арбітражу вбудовується в мікросхему процесора, але іноді використовується окрема мікросхема. Шина містить одну лінію запиту (монтажне АБО), яка може запускатися одним або декількома пристроями в будь-який час. Арбітр не може визначити, скільки пристроїв запитують шину. Він може визначити тільки факт наявності або відсутності запитів.

Коли арбітр виявляє запит шини, він встановлює лінію надання шини. Ця лінія послідовно пов'язує всі пристрої введення-виведення (як в ялинкової гірлянди). Коли фізично найближчим до арбітра пристрій отримує сигнал надання шини, цей пристрій перевіряє, чи немає запиту шини. Якщо запит є, пристрій користується шиною, але не поширює сигнал надання далі по лінії. Якщо запиту немає, пристрій передає сигнал надання шини наступного пристрою. Це пристрій теж перевіряє, чи є запит, і діє відповідним чином залежно від наявності або відсутності запиту. Передача сигналу надання шини продовжується до тих пір, поки який-небудь пристрій не скористається наданою шіной.Некоторие арбітри містять третю лінію, яка встановлюється, як тільки пристрій приймає сигнал надання шини, і отримує шину в своє розпорядження. Як тільки ця лінія підтвердження прийому встановлюється, лінії запиту і надання шини можуть бути скинуті. В результаті інші пристрої можуть запитувати шину, поки перший пристрій її використовує. До того моменту, коли закінчиться поточна передача, наступне задає пристрій вже буде вибрано. Цей пристрій може почати роботу, як тільки буде скинута лінія підтвердження прийому.

Використання

ЦАП використовується завжди, коли необхідно перетворити сигнал з цифрового формату в аналоговий. ЦАП використовується в системах керування технологічними процесами, програвачах CD/DVD, звукових картах ПК

Характеристики

ЦАП знаходяться на початку аналогового тракту будь-якої системи, тому параметри ЦАП багато в чому визначають параметри всієї системи в цілому. Далі перераховані найбільш важливі характеристики ЦАП.

Розрядність - кількість різних рівнів вихідного сигналу, які ЦАП може відтворити.

Максимальна частота дискретизації - максимальна частота, на якій ЦАП може працювати, видаючи на виході коректний результат

Монотонність - властивість ЦАП збільшувати аналоговий вихідний сигнал при збільшенні вхідного коду.

THD + N (сумарні гармонійні спотворення + шум) - міра спотворень і шуму внесених в сигнал Цапом..

Динамічний діапазон - співвідношення найбільшого і найменшого сигналів, які може відтворити ЦАП, виражається в децибелах..

 

Мінімізація булевих функцій

Мінімізація булевих функцій це спрощення булевих виразів. Оскільки логічні функції реалізуються за допомогою певного набору пристроїв, то, спрощуючи вираз, зменшуємо кількість елементів.

Способи мінімізації булевих функцій:

· метод Блейка-Порецького;

· метод Нельсона;

· метод Карта Карно.

Метод Блейка-Порецького

Метод дозволяє отримувати скорочену ДНФ булевої функції f з її довільної ДНФ. Базується на застосуванні методу загального склеювання Ax v Bẍ = Ax v Bẍ v AB, правильність якого легко доводиться: Ax = Ax v ABx; Bẍ = Bẍ v ABẍ. З цього слідує: Ах v Вẍ = Ах v АВх v Вẍ v АВẍ = Ах V Вẍ V АВ. В основу методу покладено наступне твердження: якщо в випадковій ДНФ булевій функції f зробити всі можливі узагальнені склеювання, а потім виконати всі поглинання, то в результаті вийде скорочена ДНФ функція f.
Приклад: Булева функція f задана випадковою ДНФ: f = ẍ1ẍ2 v x1ẍ2ẍ3 v x1x2. Знайти методом Блейка - Порецкого скороченну ДНФ функцїї f. Проводимо узагальнені склеювання. Легко бачити, що перший і другий елемент заданої ДНФ допускають узагальнене склеювання по змінній х1. В результаті склеювання маємо:

ẍ1ẍ2 v x1ẍ2ẍ3 = ẍ1ẍ2 v x1ẍ2ẍ3 v ẍ2ẍ3

Перший і третій елемент вихідної ДНФ допускають узагальнене склеювання як по змінній х1, так і по х2. Після склеювання по x1 маємо:

ẍ1ẍ2 v x1x2 = ẍ1ẍ2 v x1x2 v ẍ2x2 = ẍ1ẍ2 v x1x2.

Після склеювання по x2 маємо:

ẍ1ẍ2 v x1x2 = ẍ1ẍ2 v x1x2 v ẍ1x1 = ẍ1ẍ2 v x1x2.

Другий і третій елемент ДНФ допускають узагальнене склеювання по змінній х2. Після склеювання отримуємо:

x1ẍ2ẍ3 v x1x2 = x1ẍ2ẍ3 v x1x2 v x1x3.

Виконавши останнє узагальнене склеювання, приходимо до ДНФ:

f = ẍ1ẍ2 v x1ẍ2ẍ3 v ẍ2ẍ3 v x1x2 v x1ẍ3.

Після виконання поглинань отримуємо:

f = ẍ1ẍ2 v ẍ2ẍ3 v x1x2 v x1ẍ3.

Спроби подальшого застосування операції узагальненого склеювання і поглинання не дають результату. Отже, отримана скорочена ДНФ функції f. Далі завдання пошуку мінімальної ДНФ вирішується за допомогою імплікаційної матриці точно так само, як у методі Квайна. "

Метод Нельсона

Метод дозволяє отримати скорочену ДНФ булевої функції f з її випадкової КНФ. Якщо у довільній КНФ булевої функції розкрити всі дужки і провести всі поглинання, то в результаті буде отримана скорочена ДНФ булевої функції.
Приклад:

f = (x1 v ẍ2)(ẍ1 v x3)(x1 v x2 v ẍ3)

f = (x1x3 v ẍ1ẍ2 v ẍ2x3)((x1 v x2 v ẍ3))=

Знайдемо скорочену ДНФ: = x1x3 v x1x2x3 v ẍ1ẍ2ẍ3 v x1ẍ2x3
Зробимо поглинання: f = x1x3 v ẍ1ẍ2ẍ3 і виходить скорочена ДНФ.

 

Ступінь інтеграції

Залежно від ступеня інтеграції застосовують наступні назви інтегральних схем:

· мала інтегральна схема (МІС) — до 100 елементів у кристалі,

· середня інтегральна схема (СІС) — до 1000 елементів у кристалі,

· велика інтегральна схема (ВІС) — до 10 тис. елементів у кристалі,

· надвелика інтегральна схема (НВІС) — понад 10 тис. елементів у кристалі.

Цифрові інтегральні мікросхеми мають ряд переваг в порівнянні з аналоговими:

· Зменшене енергоспоживання пов'язане із застосуванням в цифровій електроніці імпульсних електричних сигналів. При отриманні і перетворенні таких сигналів активні елементи електронних пристроїв (транзисторів) працюють в «ключовому» режимі, тобто транзистор або «відкритий» — що відповідає сигналу високого рівня (1), або «закритий» — (0), в першому випадку на транзисторі немає падіння напруги, в другому — через нього не йде струм. У обох випадках енергоспоживання близьке до 0, на відміну від аналогових пристроїв, в яких велику частину часу транзистори знаходяться в проміжному (резистивному) стані.

· Висока завадостійкість цифрових пристроїв пов'язана з великою відмінністю сигналів високого (наприклад, 2,5-5 В) і низького (0-0,5 В) рівня. Помилка можлива при таких перешкодах, коли високий рівень сприймається як низький і навпаки, що маловірогідно. Крім того, в цифрових пристроях можливе застосування спеціальних кодів, що дозволяють виправляти помилки.

· Велика відмінність сигналів високого і низького рівня і досить широкий інтервал їх допустимих змін робить цифрову техніку нечутливою до неминучого в інтегральній технології розкиду параметрів елементів, позбавляє від необхідності підбору і налаштування цифрових пристроїв.

 

 

Лічильники

Лічильником називається типовий функціональний вузол комп'ю­те­ра, призначений для лiчби вхідних імпульсів. Лічильник являє собою зв’язаний ланцюг Т-тригерів, які утворюють пам’ять iз заданим числом сталих станів

Розрядність лічильника n дорівнює числу T-тригерів. Кожний вхідний імпульс змінює стан лічильника, який зберігається до надходження наступного сигналу. Логічна функція лічильника позначається буквами СТ (counter).
Лічильник є одним з основних функціональних вузлів ко­м­п’ю­тера, а також різних цифрових керуючих та інфор­ма­ційно-вимірювальних систем. Основне застосування лічильників:
утворення послідовності адрес команд програм­и (лічильник команд або програмний лічильник);
підрахунок числа циклів при виконанні операцій ділення, множення, зсуву (лічильник ци­к­лів);
одержання сигналів мікрооперацій і синхронізації; аналого-цифрові перетворення і побудова електронних таймерів (годинників реального часу).
Лічильник характеризується модулем і ємністю лічби. Модуль лічби КЛЧ визначає число станів лічильника. Модуль двійкового n-розрядного лічильника визначається цілим степенем двійки М=2n; в лічильниках інших типів справедлива нерівність КЛЧ £ М. Після лічби числа імпульсів NВХ=КЛЧ лічильник повертається в початковий стан.
Ємність лічби Nmax визначає максимальну кількість вхід­них імпульсів, яку може зафіксувати лічильник при одному циклі роботи. Ємність лічби Nmax=КЛЧ –1 за умови, що ро­бо­та лічильника починається з нульового початкового стану.
У лічильниках використовуються три режими роботи: керування, на­копичення і ділення. У режимі керування зчитування інформації виконується після кожного вхідного лічильного імпульсу, наприклад, в лічильнику адреси команд. У режимі накопичення головним є підрахунок заданого числа імпульсів або лічба протягом певного часу. У режимі ділення (перерахунку) основним є змен­шення частоти надходження імпульсів в КЛЧ разів. Більшість лічиль­ників може працювати в усіх режимах, проте в спеціальних лічиль­никах-дільниках стани в процесі лічби можуть змінюватися в довіль­ному порядку, що дозволяє спростити схему вузла.
Лічильники класифікують за такими ознаками:
способом кодування – позиційні та непозиційні;
модулем лічби – двійкові, десяткові, з довільним постійним або змінним (програмованим) модулем;
напрямком лічби – прості (підсумовуючі, віднімальні) і реверсивні;
способом організації міжрозрядних зв’язків – з послідов­ним, наскрізним, паралельним і комбінованим пере­носами (позикою);
типом використовуваних тригерів – T, JK, D в лічильному режимі;
елементним базисом – потенціальні, імпульсні та потен­ціально-імпульсні.

 

Дешифратори

Дешифратором(DC) називається функціональний вузол комп’ютера, призначений для перетворення кожної комбінації вхідного двійкового коду в керуючий сигнал лише на одному із своїх виходів. У загальному випадку дешифратор має n однофазних входів (іноді 2n парафазних) і m=2 виходів, де n – розрядність (довжина) коду, який дешифрується. Дешифратор з максимально можливим числом виходів m=2n називається повним.

Дешифратори класифікують за такими ознаками:
способом структурної організації – одноступеневі (лінійні) і багатоступеневі, в тому числі пірамідальні та прямокутні (матричні);
форматом вхідного коду – двійкові, двійково-десяткові;
розрядністю коду, який дешифрується – 2, 3,..., n;
формою подачі вхідного коду – з однофазними і парафазними входами;
кількістю виходів – повні й неповні дешифратори;
видом вхідних стробуючих сигналів – в прямому або інверс­­ному значеннях;
типом використовуваних логічних елементів – І, НЕ, ЧИ, НЕ І, НЕ ЧИ і т.д.
До основних характеристик дешифратора відносять: число ступенів (каскадів) дешифрації, кількість використаних логічних елементів або мікросхем, загальне число входів логічних елементів, час дешифрації і споживану потужність.

Регістри

Регістром називається типовий функціональний вузол комп'ютера, призначений для приймання, тимчасового зберігання, перетворення і видачі n-розрядного двійкового слова. Регістр містить регулярний набір однотипних тригерів, в кожному з яких зберігається значення одного двійкового розряду машинного слова. Найчастіше використовують тригери типів RS, JK і D

Регістри, призначені тільки для приймання (записування), зберігання і передачі інформації, називаються елементарними або фіксаторами. Регістри, в яких зберігання даних поєднується з мікроопераціями зсуву, називаються зсувовими. Елементарні регістри будують на одноступеневих тригерах, а зсувові – на двоступеневих або D-тригерах з динамічним керуванням. Логічна функція регістра позначається буквами RG (register).
Регістри забезпечують зберігання команд, адреси пам'яті, результатів операцій, індексів та ін.
Регістри класифікують за такими ознаками:
способом керування записуванням – асинхронні та синхронні;
способом записування і видачі двійкових слів – паралельні, послідовні й універсальні; у паралельних регістрах записування і видача слів виконується одночасно всіма розрядами, а в послідовних – розряд за розрядом в напрямку від молодших розрядів до старших або навпаки; універсальні регістри забезпечують як паралельний, так і послідовний обмін інформацією;
числом ліній для представлення значення одного розряду слова (біта інформації) – однофазні й парафазні; при однофазному поданні значення кожного розряду слова передається по одній лінії зв'язку, а при парафазному – по двох лініях (одночасно відображається пряме та інверсне значення розряду);
числом тактів для записування слова – одно-, дво- і багатотактні;
складом мікрооперацій, які виконуються: установлювальні, записування, читання, порозрядні логічні й зсуву, а також перетворення послідовного коду в паралельний і навпаки;
напрямом зсуву – односторонні (лівий або правий зсув) і двосторонні (реверсивні);
типом тригерів, що використовуються;
елементною структурою – потенціальні, імпульсні й потенціально-імпульсні.

Тригери

Тригер – це запам'ятовуючий елемент з двома стійкими ста­нами, зміна яких відбувається під дією вхідних сигналів. Як елемент комп'ютера, тригер призначений для зберігання одного біта інформації, тобто лог. 0 або лог. 1. Схема тригера забезпечує записування, зчитування, стирання та індикацію двійкової інформації, яка зберігається. На основі тригерів будують типові функціональні вузли комп'ю­терів – регістри, лічильники, накопичувальні суматори, а також мікропрограмні автомати.
Усі різновиди тригерів являють собою елементарний автомат, який вміщує власне елемент пам'яті (ЕП) та схему керування (СхК), яка утворює вхідну логіку

Зміна стану тригера (його перемикання) забезпечується зовнішніми сигналами й сигналами зворотного зв’язку на виході триге­ра, які поступають на входи СхК. Звичайно зовнішні сигнали, як і входи тригера, позначають латинськими буквами R, S, Т, С, V та іншими. В найпростіших схемах тригерів окрема СхК може бути від­сутньою. Оскільки функціональні властивості тригерів визначають­ся їхньою СхК, то назви основних входів переносяться на всю схему тригера.

Тригери класифікують за такими ознаками: логікою функціонування (RS, JK, D, T та ін.); способом записування інформації (асин­хронні й синхронні); моментом реакції на тактовий сигнал (статичні, динамічні); кількістю тактів синхронізації (одно-, дво- і тритактові); кількістю ступенів (одно- або двоступеневі тригери); складом логіч­них елементів (тригери на елементах НЕ І, НЕ ЧИ, НЕ І ЧИ та ін.).
Відповідно до логіки функціонування розрізняють такі тригери: з роздільною установкою станів “0” і “1” (RS-тригери); з одним ін­формаційним входом (D-тригери); з лічильним входом (T-тригери); універсальні з роздільною установкою станів “0” і “1” (JK-тригери); комбіновані (RST-, RSJK-тригери); із складною вхідною логі­кою.
Входи тригерів розділяються на інформаційні (R, S, Т та ін.) та керуючі (С, V). Інформаційні (логічні) входи призначені для прий­мання сигналів інформації, яка запам'ятовується. Назви вхідних сиг­налів ототожнюють з назвами входів тригера. Керуючі входи слу­жать для керування записуванням інформації. У тригерах може бути два види керуючих сигналів: синхронізуючий (тактовий) сигнал С, який надходить до С-входу (тактового входу) і дозволяючий сигнал V, який надходить до V-входу.
За способом записування (приймання) інформації розрізняють асинхронні й синхронні (тактовні) тригери. Тригери, які не мають С-входу, називаються асинхронними.В асинхронних тригерах записування інформації відбувається в будь-який момент часу при надходженні сигналів до інформаційних входів.
Тригери, які мають С-вхід, називаються синхронними. У синх­ронному тригері записування інформації можливе при збігу сигна­лів на інформаційному й синхронному входах. Цим пояснюється ви­ща стійкість до перешкод синхронних тригерів порівняно з асинх­ронними.

Програмований послідовний інтерфейс

Програмуємий послідовний інтерфейс КР580ВВ51 (i8251)є універсальним синхронно-асинхронним прийомо-передавачем, призначений для організації обміну між МП і зовнішніми пристроями в послідовному форматі. Універсальний синхронно-асинхронний прийомо-передавач приймає дані з 8-розрядної шини даних МП і передає їх в послідовному форматі периферійному пристрою або отримує послідовні дані від периферійного пристрою і перетворює їх в паралельну форму для передачі МП. Обмін може бути як напівдуплексним (однонаправленим), так і дуплексним (двонаправленим). Послідовний інтерфейс може здійснювати обмін даними в асинхронному режимі із швидкістю передачі до 9,6 Кбіт/с або в синхронному — з швидкістю до 56 Кбіт/с залежно від запрограмованого режиму. Довжина переданих даних — від 5 до 8 битий. При передачі в МП символів завдовжки менше 8 біт невикористані біти заповнюються нулями. Формат символу містить також службові біти і необов'язковий біт контролю парності.

Структурна схема містить:

- буфер передавача TBF з схемою управління передавачем TCU, призначений для прийому даних від МП і видачі їх в послідовному форматі на вихід TхD;

- буфер приймача RBF з схемою управління приймачем RCU, що виконує прийом послідовних даних з входу RхD і передачу їх в МП в паралельному форматі;

- буфер даних BD, що є паралельним 8-розрядним двонаправленим буфером шини даних з трьохстабільними каскадами, який використовується для обміну даними і управляючими словами між МП і УСАПП;

- блок управління читанням/записом RWCU, який приймає сигнали, що управляють, від МП і генерує внутрішні сигнали управління;

-блок управління модемом MCU, що оброблює управляючі сигнали, призначені для зовнішнього пристрою.