Даосизм: основи віровчення, обряди, ритуали, об’єкти поклоніння, даоський ідеал людини. Екологічність даоської релігії.

Даосизм( дао - кит. «шлях», даосизм - кит. «дао цзя» - школа Дао) - релігія, поширена в Китаї; виникла у V-VI ст. до н.е.

Згідно з традицією засновником даосизму вважається Лао-цзи..

Дао (дао цзяо) увібрав у себе магію, алхімію, лікування та інші елементи народних культів та шаманських вірувань. Аб­солютизація ідеї безсмертя стимулювала пошуки даосами різних способів продовження життя (цаншен) за допомогою сексотерапії, дієти, пневмотерапії тощо.

Даосизм пропонує особливий шлях досягнення безсмертя. Тіло людини являє собою мікрокосмос, який, в принципі, слід уподібнити до макрокосму, тобто Всесвіту. Подібно до того, як Всесвіт функціонує в ході взаємодії сил Інь і Ян, має зірки, планети тощо, організм людини також є сукупністю духів і божественних сил. Той, хто прагне досягти безсмертя, повинен намагатися створити для усіх духів-манад (їх 36 тисяч) такі умови, щоб вони не бажали залишити тіло.

Це досягається, насамперед, як пропонували даосисти, обмеженням у їжі-шлях, до кінця вивчений індійськими аскетами-відлюдниками.

Кандидат у безсмертя повинен був відмовитися спочатку від м'яса і вина, потім взагалі від будь-якої грубої їжі, потім від овочів і зерна, які зміцнюють матеріальне начало в організмі.

Другий важливий елемент досягнення безсмертя - фізичні й дихальні вправи.

Основу даосистського віровчення складають п'ять заповідей.. Це насамперед: виконання синовнього обов'язку, вірність, любов, терпіння, самопожерт­вування, напучення проти злих учинків, розведення тварин, висадження дерев, прокладання доріг, риття криниць, просвітлення нерозумних, читання священних книг, виконання обрядів.

3. Синтоїзм: об’єкти поклоніння, специфіка культу. Синто-буддизм. Сучасні прояви синтоїзму, його екологічність.

Синтоїзм - релігія населення Японії, що виникла у процесі розвитку і культурного синтезу місцевих родоплемінних вірувань. Синто (шлях духів) - позначення світу надприродного, богів і духів, яких здавна шанували японці. Витоками синтоїзму були первісні форми вірувань - анімізм, тотемізм, культ предків, культ вождів тощо.

Згідно синтоїзму зв'язок між камі і людьми, здійснюється через представника богині Сонця на Землі - імператора (Мі­кадо), який вважається родоначальником усіх японців.

Складовими частинами державного синтоїзму стали:

а) тенноїзм - культ імператора (тенно) і його предків;

б) династичний синтоїзм, тобто культ, що особливо вшановується імператорською сім'єю, яка нібито перебуває в родинних зв'язках з богами;

в) храмовий синтоїзм - культ різних богів у храмах;

г) домашній синтоїзм - культ богині Аматерасу в кожній «вірнопідданій» сім'ї.

Пантеон синтоїзму великий. Для відправлення молитов, обрядів та здійснення жертвоприношень будувалися невеликі храми (дзиндзя), спорудження яких у Японії почалося під впливом буддизму. Культ здійснюють у храмах жерці різних рангів, посада яких передається спадково. Широко вшановується богиня Аматерасу, зображення якої є у храмах та в домашніх вівтарях (камідан).

Синтоїзм, як і релігійний даосизм у Китаї, не міг задовольнити потреб суспільства, що активно розвивалось, у філософському осмисленні світу. Тому новий для Японії буддизм швидко посів провідні позиції в духовній культурі держави і, зокрема, злився з синтоїзмом. Глибоко націоналістичний синтоїзм до середини XX ст. був державною релігією, основою патріотизму та моралі японських самураїв. З 1946 року синтоїзм в Японії відокремлений від держа­ви, формально був відкинутий культ імператора, хоч покійні імператори продовжують вшануватися як «боги» і на їх честь у країні споруджено багато храмів.

Центром релігійного життя синтоїстів є храм Ясукуні а Токіо, присвячений божествам жертв війни.

4. Зороастризм як перша дуалістична релігія та релігія одкровення. Уявлення про створення світу, рай та пекло; обов’язки віруючого, свобода вибору; уявлення про друге пришестя.

Зороастр — засновник релігії стародавніх персів, відомий під назвою маздеїзму, — особа напівміфічна. Історія згадує про нього вперше при Дарії Гістаспе, одному з видатних царів Персії (в кінці VI — на початку V ст. до нл.), який зробив спробу об'єднати розрізнені племена в перську державу.

Зороастризму властиве вчення про страшний суд, загробне життя, кінець світу внаслідок космічної катастрофи, в якій грішники з їх покровителями загинуть, а праведники — послідовники доброго божества — з допомогою Мітри воскреснуть і очистяться вогнем. Зороастризму властивий також культ вогню. В честь його будувалися храми. Дуже специфічний і обряд поховання: труп померлих вміщують на спеціальних баштах мовчання на розтерзання хижим птахам, бо вважається що кремація і похорон у землю або воду споганює вогонь, землю і води. Як і будь-яка інша релігія, зороастризм переносить перемогу зла на невизначене майбутнє, а встановлення правди передбачається лише в потойбічному світі.

Об'єднання зороастризму з іудео-християнством породило в III ст. манихейство — учення, яке в середньовіччі й пізніше дало ряд "єресей": павликіан, богомолів, катарів, альбігойців та ін. У XI ст. серед курдів з'явився іесидизм, послідовники якого поклоняються світлому і темному началам. Манихейство — релігія, що виникла у III ст. у Персії. Воно швидко поширювалося у багатьох країнах — від Італії до Китаю. Засновником вважають напівміфічно-го проповідника Мані. Манихейство являло собою синтез зороастризму і християнства, З християнства манихейство запозичило ідею месіанства. Мані вважався посланцем небесного світу. Основою ж манихейства є зороастрийський дуалізм, визнання двох субстанціональних начал буття — протиборствуючих царства світла, добра, духу і царства темряви, зла, матерії. В першому панує Бог, у другому — диявол. Боротьба двох царств завершиться першою катастрофою, в результаті якої матерія загине, а дух стане вільним. Світ, згідно з манихейством, є втілення зла. Людина, будучи двоїстою істотою (душа — народження світла, тіло — темряви), може допомогти силі світла у боротьбі проти сил темряви.