Тема 1. Вступ до релігієзнавства – 4 год.

СО Гармаш Анастасії 21ПР

Тема 1. Вступ до релігієзнавства – 4 год.

З’ясувати, які є види релігійних організацій, дати стислу характеристику їх основних ознак та навести приклади уснування різних типів релігійних організацій в Україні

Релігійна організація - оформлене об'єднання віруючих одніієї релігії, найчастіше очолюване служителями культу. Виділяють чотири основні типи соціального існування релігійних організацій: церква, секта, харизматичний культ і деномінація.

Церква - класична організація певної релігійної системи, яка має чітку внутрішню організаційну структуру, що включає духовенство, характеризується масивність і тісно пов'язана з суспільством.

Секта - релігійна організація, яка відкидає будь-які зв'язки з суспільством і церквою. Характеризується сліпою вірою послідовників у ідеали секти, визнанням винятковості свої релігійної організації, суворою регламентованістю усередині секти і суворою дисципліною.

Харизматичний культ - релігійний культ, який створюється на основі об'єднання прихильників конкретної особистості, яка визнає себе і визнається іншими носієм особливих божественних якостей (харизми). Засновник і керівник такої релігійної організації проголошується або самим богом або його безпосереднім представником (або якої-небудь іншої надприродної сили). Такий культ, як правило, нечисленний, у ньому яскраво виражені претензії на винятковість, ізоляціонізм, фанатизм та містицизм.

Деномінація - організація, яка підтримує соціальні зв'язки з суспільством і нормальні стосунки з церквою, проте не має такої широкої соціальної бази, як церква, чіткої внутрішньої структури,не поділяється на духовенство і мирян.

Будь-яка релігійна організація включає принаймні два «шари» членів: «звичайні» віруючі і «керівний апарат» – священнослужителі. Між цими підсистемами існують нормативно оформлені, ієрархічно витримані відносини, що дозволяють керувати релігійною діяльністю та упорядковувати її проведення.

Утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями)

Тема №2 Локальні релігії

Тема 3. Світові релігії – 4 год.

Модуль ІІ.

ФІЛОСОФІЯ

Тема 5. Вступ. Філософія як специфічний тип знання – 4 год.

Тема 6. Історія виникнення і розвитку філософії –2год.

Тема 8. Філософія Нового часу

Тема 9. Сучасна зарубіжна філософія

Тема 10. Онтологія– 8 год.

1. Розглянути взаємозв’язок руху і розвитку та простору і часу в контексті сучасних онтологічних уявлень.

Рух є загальним поняттям, яке об'єднує всі характеристики змін, переміщень, взаємодій, перетворень, метаморфоз, що відбуваються з об'єктами. Арістотель у "Категоріях" розрізняє такі його види: виникнення, зростання, зменшення, перетворення, переміщення і знищення.

Філософське розуміння часу відображає всезагальну властивість матеріальних процесів протікати один за одним в певній послідовності, мати тривалість, розвиватися за етапами, стадіями.

Немає абсолютного простору і часу, існуючих поза матерією, незаповнених змінами матеріальних тіл. Простір і час не лише нерозривно пов'язані з матерією. Вони нерозривні і відносно одне одного. Простір і час – це сторони одного і того ж явища. Тому доцільно користуватися поняттям просторово-часового континууму. Адже простір і час визначаються тими процесами, подіями, які в них виникають і існують. Світ є множиною або континуумом подій, що мають чотири виміри: три з них просторові, а четвертий – час. Хоча час – це така ж координата, як і будь-яка з трьох просторових, але вона все-таки характеризує реальність з погляду її змін, а просторові координати характеризують співіснування її подій.

Нерозривність простору і часу між собою і з матерією підтверджується досягненнями науки XX ст.

Зокрема, спеціальна теорія відносності (1905– 1908 pp.; Лоренц, Пуанкаре, Ейнштейн, Мінковський) доводить взаємозв'язок простору і часу.

Загальна теорія відносності (1916 p., Ейнштейн) доводить зв'язок простору і часу з матерією. Вона свідчить, що простір і час визначаються конкретною природою, конкретними властивостями матеріальних процесів, що вони можуть змінюватися залежно від конкретних станів рухомої матерії.

Хоча простір і час перебувають у єдності, в макросвіті вони відносно відособлені, і тому в цьому випадку можна і потрібно розглядати їх окремо.

Оскільки простір і час взаємопов'язані із тією реальністю, яка існує і взаємодіє в них, властивості простору і часу можуть суттєво відрізнятися. Кожному структурному рівневі матерії відповідає специфічна форма простору і часу. Так, можемо спостерігати певні особливості простору і часу в неживій та живій природі, в суспільстві.

Тема 11. Гносеологія

1. Окреслити основні ознаки поняття науки та сучасних методів наукового пізнання.

Спираючись на і особливості науки, можна виділити такі її суттєві ознаки:

1. наявність проаналізованого та систематизованого достовірного знання, узагальненого до ступеня вираження у ньому суттєвих зв'язків пізнаваної предметної галузі (відкриття та дослідження законів тих явищ, що вивчаються);

2. категоріальний каркас знання, що дає якісне окреслення предмету пізнання;

3. наявність особливої мови з точним закріпленням змісту за кожним терміном;

4. наявність методологічно-операційної складової частини, за допомогою якої можна як перевіряти наявні знання, так і отримувати нові;

5. єдність у цьому знанні функцій описування, пояснення та передбачення;

6. наявність вихідних принципів та аксіом, загальнофілософських припущень, що лежать в основі кожної науки, надаючи її змісту та викладу характеру системної єдності;

7. задоволення певної соціальної потреби;

Можлива різна класифікація методів пізнання.

По-перше, їх традиційно поділяють на емпіричні й теоретичні. До методів емпіричного пізнання належать: вимірювання, спостереження, експеримент (їх характеристику див. у філософських словниках).

До методів теоретичного (раціонального) пізнання відносять дедукцію, аналіз, синтез, метод аксіоматизації, математичного моделювання і т. д. Кожному з цих рівнів властиві свої форми відображення (див. тему "Свідомість").

По-друге, методи пізнання можна класифікувати за ступенем спільності, за масштабами застосування їх об'єктів. За такою класифікацією ці методи можна розділити на:

- окремо наукові (що застосовуються в окремих науках);

- загальнонаукові (застосовуються в багатьох науках, наприклад,

спостереження);

- всезагальні. Це гносеологічні й методологічні настанови, на які орієнтується більшість наук. Історично до цих методів належать метафізичний і діалектичний.

1. Метафізичний метод панував як загальнометодологічна база у природознавстві й філософії до кінця XVIII ст. Він орієнтував наукове пізнання на вивчення сутності всіх явищ, світу як якісно незмінних, таких, що не мають внутрішніх джерел розвитку і тому позбавлених протилежних властивостей, сил, тенденцій. Сутність кожного явища, об'єктів світу пізнавалася через вивчення структури і зв'язку основних елементів. Канони формально-логічного мислення, його принципи та закони були логічним фундаментом метафізичного методу.

2. Діалектичний метод сформувався тоді, коли з'явилася чітка пізнавальна потреба розкрити сутність світу з погляду процесів розвитку, властивого йому загального взаємозв'язку, якісних перетворень. Цей метод орієнтував на розгляд усього існуючого як такого, що виникає, проходить у своєму розвитку певні стадії і зникає, перетворюючись на щось нове, а також на пізнання всіх явищ як єдності й боротьби протилежностей. Тому він вимагав створення нової логіки - діалектичної, яка дала б змогу відобразити у логіці понять сутність процесів розвитку.

СО Гармаш Анастасії 21ПР

Тема 1. Вступ до релігієзнавства – 4 год.