Професіональна масова комунікація.

 

Професіональна масова комунікація - це майстерно організоване спілкування у вигляді суспільно-культурної діяльності, учасниками якого є, з одного боку, професіональні мовці (комунікатори, або комуніканти), що чинять згідно з суспільно-етичними нормами, законами держави, вимогами технології організації мовлення й спілкування, і, з іншого боку, маса людей (маси, комунікат), на яку здійснюють уплив професіональні мовці через засоби масової комунікації, що є продуктом професійної масовоінформаційної діяльності у сфері інформаційної індустрії як "інституалізованої форми виробництва і розповсюдження загальнодоступних (публічних) повідомлень, які поширюються у великому масштабі, включаючи значний розподіл праці в їхньому виробничому процесі та функціонуванні через складне посередництво друку, фільму, фотографії та звукозапису" (J. Watson, A. Hill).

 

Становлення масової комунікації як сфери професіонально організованої суспільно-культурної діяльності так чи інакше пов’язано з виникненням професії комунікатора, яка у суспільстві офіційно ще не є визнаною (навіть ідуть дискусії навколо того, журналіст як комунікатор - це професія чи ні), і розвитком виробничої сфери для забезпечення масової комунікації.

 

Професія виникає там і тоді, де й коли починають говорити про професіоналізм, майстерність. Професіоналізм журналіста як комунікатора сьогодні є очевидним. Власне, ми й намагаємося розрізняти у журналістській справі професіоналів і непрофесіоналів, любителів, "чайників". Професія журналіста існує, інша річ, який її статус і до якої сфери людської діяльності вона належить. Відповідь одна: до сфери професіональної масової комунікації як виду суспільно-культурної діяльності і має статус творчої професії, пов’язаної зі створенням неповторних, оригінальних творів.

 

Творча праця відрізняється від нетворчої тим, що при творчій праці не можна поставити на потік виготовлення стандартних предметів виробництва. Продукт творчої праці завжди існує в одному примірнику й позначений індивідуальністю виготівника, його світобаченням, розумінням життя тощо. Під час комунікації сказане мовцем слово - це тільки його слово, що виражає тільки його задум, сподівання, тільки його емоції. Але це зовсім не означає, що творча праця раз і назавжди позбавлена технологізації процесів праці, уніфікації певних операцій. Межа між "творчим" і "нетворчим" змінна, вона залежить від стану професії, рівня наукового розвитку суспільства, освіченості виконавця роботи. Очевидним сьогодні є те, що, наприклад, пошук інформації для написання творів більшою мірою стає вже справою технологічної освіченості, ніж творчого натхнення.

 

У складних формах діяльності, як і професіональної масової комунікації, ряд процесів може мати чисто творчий характер, а інші процеси можуть технологізуватися й "ставати на потік", а також переходити у сферу виробництва.

 

Для розуміння співвідношення творчого й виробничого у структурі діяльності необхідно уявити її структуру.

 

Масова комунікація як суспільно-культурна діяльність включає дії мовців (комунікантів), а також дії мас (комунікатів). Очевидним є те, що контакт між комунікаторами опосередкований засобами масової комунікації, які функціонують у системі масової комунікації для забезпечення впливу комунікантів на комунікатів.

 

№3 Суб’єктно-суб’єктний підхід до масової комунікації.

Демократизація стосунків між комунікаторами та самих умов спілкування у відповідній соціальній ситуації толеранції, взаємоповаги на перший план висуває суб’єктно-суб’єктні стосунки, які для масового спілкування найчастіше перетворюються у камуфляжну форму суб’єктно-об’єктного зв’язку між комунікаторами. Це означає ніщо інше, як імплікацію суб’єктно-об’єктних стосунків, зведення їх до рівня прихованого, а значить маніпуляційного, впливу, хоч, може, і з благородною метою.

Фахівці з масової комунікації здебільшого обирають суб’єктно-суб’єктний підхід, то він дозволяє професіоналам, використовуючи реальні знання про “непокірність” мас, на тій основі вибудовувати технології впливу на об’єкт професійної діяльності. Такий підхід є більш перспективним, ніж уявлення про масову комунікацію як процес пря- мої дії, а уявлення про масу як про застиглу, нерухому аудиторію, яка нібито змінюється тільки під дією стовідсотково ефективного впливу мовця, а ні в якому разі не від внутрішніх якостей самої ж аудиторії.

 

* У цьому плані відвертими і правдоподібними були визначення масової комунікації, зроблені ще в радянські часи. “Масова комунікація — система- тичне розповсюдження повідомлень (через пресу, радіо, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис) з метою утвердження духовних цінностей даного суспільства і здійснення ідеологічного, політичного, економічного або орга- нізаційного впливу на оцінки, думки і поведінку людей. Характер і цілі масо- вої комунікації як засобу ідейно-політичної боротьби, керування, пропаган- ди, поширення культури, реклами визначаються соціальною природою сус- пільства (підкреслення наше.— В. Р.)” (Советский энциклопедический сло- варь.— М.: Советская энциклопедия, 1985.— С. 767.). У визначенні подано збірне поняття “люди” як адресат масового спілкування, тотожне масі; пока- зано мету масового спілкування — формування суспільних думок, оцінок, настроїв та масової поведінки. У цій частині визначення неідеологізоване, бо не протиставлено буржуазний і соціалістичний підходи до явища, проте коректно сказано про зумовленість характеру і цілей масового спілкування соціальною природою суспільства.