Гетьман Скоропадський.Директорія

Забезпечивши себе підтримкою німецького командування, консервативні лідери скликали Хліборобський конгрес, який представляв в основному середніх і дрібних землевласників. 29 квітня 1918 р. на ньому було проголошено гетьманом України П. Скоропадського. Прихильники гетьмана захопили усі державні установи, Центральна Рада була розігнана німецьким загоном. Скасовувались усі закони Центральної Ради, замість Української Народної Республіки проголошувалася Українська Держава. Закон про тимчасовий державний устрій України віддавав усю повноту виконавчої і законодавчої влади гетьманові, поновлював право приватної власності та оголошував вибори до Українського Сейму.

Гетьманська влада викликала опозицію більшості українських політичних партій, які, не погоджуючись із її соціальною політикою, основними принципами державного будівництва, утворили опозиційний центр – Український національно-державний союз. Незважаючи на протидію як українських, так і багатьох російських партій, що вбачали в Українській державі лише плацдарм для відбудови «єдиної неділимої Росії», гетьманський уряд здійснив ряд важливих державотворчих кроків. Студенти повинні звернути увагу на найважливіші з них. За кілька місяців було створено розгалужений державно-адміністративний апарат. Було встановлено дипломатичні стосунки на рівні послів з 12 державами. Було введено конвертовану національну валюту, забезпечену в основу цукром та іншими природними багатствами України, створено її державний бюджет. За часів Української Держави було засновано 150 нових українських гімназій, відкрито два українські університети, засновано Українську Академію наук, Національну галерею мистецтва, Український історичний музей, Українську національну бібліотеку та ін. Почалося будівництво постійної армії, створенню якої, однак, протидіяли німці. Здійснювалося поновлення організації козацтва як окремого стану, який мав створити соціальну опору для Української Держави та її армії. Україні було передано судна Чорноморського флоту, захоплені німцями.

Однак режим Скоропадського виявився нестабільним з огляду на цілу низку внутрішніх і зовнішньополітичних причин. Насамперед в очах широких верств населення його компрометувала залежність від німецького командування. Скоропадському ставилися у провину численні каральні експедиції проти селян, які часто ініціювалися місцевими поміщиками і німецькими частинами без відома уряду. Українське селянство, яке прагнуло безплатної передачі поміщицької землі та ліквідації поміщицьких господарств, не могло задовольнитися гетьманськими аграрними законопроектами. Невдовзі вся Україна вкрилася селянськими повстанськими загонами як українського політичного спрямування, так і просто анархістськими або збільшовизованими. В адмініістративному апараті у зв’язку з опозицією більшості української інтелігенції чиновницькі посади були зайняті в основному росіянами з дореволюційного чиновництва, які не приховували свого ворожого ставлення до України. До цього слід додати активну підривну діяльність більшовистських організацій, лідери яких підштовхували соціалістичних діячів Українського Національного Союзу до організації загального повстання проти Української Держави.

За умов, коли поразка Німеччини стала очевидною, Український Національний Союз зважився на виступ проти гетьмана. 13 листопада у Білій Церкві було створено Директорію (В. Винниченко – голова, С. Петлюра – головний отаман, Ф. Швець, О. Андрієвський, Д. Макаренко) для керівництва повстанням. Завдяки участі в ньому десятків тисяч селян гетьманський режим, позбавлений підтримки німецьких військ, які оголоси нейтралітет, був швидко повалений. 19 грудня 1918 р. Директорія в’їхала у Київ; Українська Народна Республіка була відновлена.

Перед новою владою стояли важкі проблеми організації влади, зміцненні української державності, якій загрожували війська Антанти з півдня, більшовицькі частини – з півночі. До цього слід додати швидке формування білогвардійської армії Денікіна, створення польського фронту на північному заході, загроза румунського наступу із-за Дністра. За таких обставин відбувся Трудовий Конгрес (23–28 січня 1919 р.), який до утворення парламенту передав усю законодавчу і верховну владу Директорії. Конгрес затвердив Акт злуки УНР і ЗУНР, проголошений у Києві 22 січня 1919 р.