Чмн VIII (нерв предверно-улитковый, слуховой)

Этиология и патогенез

Альтернирующие синдромы возникают при поражении одной половины ствола головного мозга, спинного мозга (Броун—Секара синдром), а также при одностороннем комбинированном поражении структур головного мозга и органов чувств. Различные альтернирующие синдромы могут быть вызваны нарушениями кровообращения в системе спинного мозга и ствола головного мозга опухолевыми процессами с локализацией в стволе мозга, черепно-мозговыми травмами. Стволовые симптомокомплексы, встречающиеся наиболее часто, характеризуются поражением на стороне очага одного или нескольких черепно-мозговых нервов по периферическому типу (вследствие повреждения их ядер или корешков), а также проводниковыми нарушениями на противоположной стороне (гемипарезы, гемиплегии, гемианестезии, гемиатаксии и др.) благодаря повреждениям волокон пирамидного пути, медиальной петли, мозжечковых связей и пр.

Выделяют бульбарные, понтинные, педункулярные и смешанные альтернирующие синдромы в зависимости от места расположения очага (что важно для уточнения локализации повреждения).

19)

Мозочок (лат. cerebellum — букв. «малий мозок») — частина заднього мозку ссавців, що відіграє важливу роль в координації руху. Мозочок розташований над довгастим мозком і мостом, та так само, як і великий мозок, він покритий оболонками. Зв'язок мозочка з іншими структурами мозку здійснюється через ніжки мозочка. Мозочок лежить дорсально від моста і довгастого мозку. В ньому розрізняють дві півкулі і середню частину - черв'як. Поверхня мозочка вкрита шаром сірої речовини, що утворює вузькі звивини, між якими розташовані борозни.

Зв'язок мозочка з іншими структурами мозку здійснюється за допомогою трьох пар ніжок. Нижні ніжки зв'язують мозочок зі спинним і довгастим мозком, найтовщі середні ніжки охоплюють довгастий мозок і, розширюючись, переходять на міст, що сполучає мозочок з корою великого мозку, а через верхні ніжки проходять еферентні та аферентні шляхи.

Мозочок сполучається з довгастим мозком, варолієвим мостом і середнім мозком за допомогою численних нервових волокон, які утворюють три пари ніжок мозочка.

Останні три шари нейронів кошикові і зірчасті нейрони та клітини Лугаро лежать у молекулярному шарі. Аксони кошикових нейронів закінчуються на тілі, а зірчастих - на дендритах грушоподібних нейронів.

До кори мозочка входять два типи волокон. Висхідні нервові волокна (ліаноподібні) проходять крізь зернистий шар і закінчуються у молекулярному на дендритах грушоподібних нейронів, а дуже численні (у людини - до 50 млн.) мохоподібні волокна закінчуються на зірчастих нейронах. До кожного нейрона кори мозочка підходять численні паралельні нервові волокна від зірчастих клітин, і тому через ці нейрони на будь-якій клітині кори мозочка конвертують (сходяться) сотні мохоподібних волокон.

20) Мозочкова дизартрія характеризується скандованою «рубаною» мовою, іноді супроводжується вигуками окремих звуків. У чистому виді ця форма в дітей спостерігається рідко.

Мозочкова дизартрія. При цій формі дизартрії має місце ураження мозочка і його зв'язків з іншими відділами центральної нервової системы, а також лобно-мозочкових шляхів. Мовлення при мозочковій дизартрії уповільнене, поштовхообразне, скандоване, з порушеною модуляцією наголосів, затуханням голосу до кінця фрази. Відзначається знижений тонус у м'язах язика і губ, язик тонкий, розпластаний у порожнині рота, рухливість його обмежена, темп рухів уповільнений, відзначаються труднощі утримання артикуляційних укладів і слабість їхніх відчуттів, м'яке небо провисає, жування ослаблено, міміка млява. Руху язика неточні, проявами гіпер- або гіпометрії (надмірності або достатності обсягу руху). При більш тонких цілеспрямованих рухах відзначається дрібне тремтіння язика. Виражена назалізацію більшості звуків.

1. Легкий ступінь псевдобульбарної дизартрії характеризується вщсутністю грубих порушень моторики артикуляційного апарата. Труднощі артикуляції полягають у повільних, недостатньо точних рухах язика, губ. Розлад жування й ковтання виявляєтьсяне яскраво, у рідких захлипуваннях. Вимова у таких дітей порушено внаслідок недостатньо чіткої артикуляційної моторики, мова трохи вповільнена, характерна змазаність при проголошенні звуків. Частіше страждає вимова складних по артикуляції звуків: ж, ш, р, ц, ч. Дзвінкі звуки вимовляються з недостатньою участю голосу. Важкі для вимови м'які звуки, що вимагають додавання до основної артикуляції підйому середньої частини спинки язика до твердого піднебіння. Недоліки вимови роблять несприятливі впливи на фонематичний розвиток. Більшість дітей з легким ступенем дизартрії випробовують деякі труднощі у звуковому аналізі. Основним дефектом у дітей, що страждають на псевдобульбарною дизартрією в легкому ступені, є порушення фонетичної сторони мови.

2. Середній ступінь. Діти із середнім ступенем дизартрії становлять найбільш численну групу. Для них характерна мові, відсутність рухів лицьових м'язів. Дитина не може надути щоки, витягнути губи, щільно зімкнути їх. Рухи язика обмежені. Дитина не може підняти кінчик язика вгору, повернути його вправо, уліво, удержати в даному положенні. Значні труднощі представляє перемикання від одного руху до іншого. М'яке піднебіння буває часто малорухомим, голос має назальний відтінок. Характерно рясна слинотеча. Утруднено акти жування й ковтання. Мова таких дітей звичайно дуже невиразна, змазана, тиха. Характерна нечітка через малорухомість губ, язика артикуляція голосних, вимовних звичайно із сильним носовим видихом. Частіше дзвінкі приголосні заміняються глухими. Нерідко звуки наприкінці слова й у сполученнях приголосних опускаються. Діти з подібним порушенням не можуть успішно навчатися в загальноосвітній школі. Найбільш сприятливі умови для їхнього навчання й виховання створені в спеціальних школах для дітей з важкими порушеннями мови, де до цих учнів здійнюється індивідуальний підхід.

3. Важкий ступінь псевдобульбарної дизартрії ї анартрія ї характеризується глибоким ураженням м'язів і повною бездіяльністю мовного апарат. Лице дитини, що страждає анартрією, обличчя маскоподібне: нижня щелепа відвисає, рот постійно відкритий. Язик нерухомо лежить на дні ротової порожнини, рухи губ різко обмежені. Утруднено акти жування й ковтання. Мовлення відсутнє повністю, іноді є окремі нечленороздільні звуки. Діти з анартрією при гарному розумовому розвитку також можуть навчатися в спеціальних школах для дітей з важкими порушеннями мовленняи, де завдяки спеціальним логопедичним методам успішно опановують навичками листа й програмою по загальноосвітніх предметах.

21) Кіркова дизартрія являє собою групу моторних розладів мовлення різного патогенезу, пов'язаних з осередковими ураженням кори головного мозку.

Перший варіант кіркової дизартрії зумовлений одностороннім або частіше двостороннім ураженням нижнього відділу передньої центральної звивини. У цих випадках виникає вибірковий центральний парез м'язів артикуляційного апарата (найбільше язика). Вибірковий кірковий парез окремих м'язів язика приводить до обмеження обсягу найбільш тонких ізольованих рухів: руху кінчика язика нагору. При цьому варіанті порушується вимова передньоязикових звуків.

Для діагностики кіркової дизартрії необхідний тонкий нейролінгвістичний аналіз, що дозволяє визначити, які з передньоязикових звуків страждають у конкретному випадку і який механізм порушень.

При першому варіанті кіркової дизартрії серед передньоязикових звуків у першу чергу порушується вимова так званих какумінальних приголосних, котрі утворяться при піднятому і злегка загнутому вгору кінчику язика (ш, ж, р). При важких формах дизартрії вони відсутні, при більш легких — заміняються іншими передньоязиковими приголосними, найбільше часто дорсальними, при вимові яких передня частина спинки язика піднімається горбом до неба (с, з, с', з', т, д, н).

Важкими для вимови при кірковій дизартрії є й апікальні приголосні, що утворяться при зближенні або смиканні кінчика язика з верхніми зубами або альвеолами (л).

При кірковій дизартрії може порушуватися також вимова приголосних по способі їхнього утворення: зімкнених, щілинних і дрижачих. Найбільше часто — щілинних (л, л').

Характерно вибіркове підвищення м'язового тонусу, головним чином у м'язах кінчика язика, що ще більш обмежує його тонкі диференційовані рухи. У легких випадках порушується темп і плавність цих рухів, що виявляється в повільній вимові передньоязикових звуків і складів.

Другий варіант кіркової дизартрії пов'язаний з недостатністю кінестетичного праксису, що спостерігається при однобічних ураженнях кори домінантної (звичайно лівої) півкулі мозку в нижніх постцентральних відділах кори. У цих випадках страждає вимова приголосних звуків, що особливо шиплячих і африкатів. Порушення артикуляції непостійні й неоднозначні. Пошук потрібного артикуляційного укладу в момент мовлення уповільнює її темп і порушує плавність.

Відзначаються труднощі відчуття і відтворення певних артикуляційних укладів. Спостерігається недостатність лицевого гнозису: дитина утрудняється в чіткій локалізації крапкового дотику до певних ділянок обличчя, особливо в області артикуляційного апарата.

Третій варіант кіркової дизартрії пов'язаний з недостатністю динамічного кінетичного праксису, це спостерігається при однобічних ураженнях кори домінантної півкулі в нижніх відділах премоторних областей кори. При порушеннях кінетичного праксису утруднена вимова складних африкатів, що можуть розпадатися на складові частини, спостерігаються заміни щілинних звуків на зімкненіні (з — д), пропуски звуків при збігу приголосних, іноді з вибірковим оглушенням дзвінких зімкнених приголосних. Мовлення напружене, уповільнене.

Відзначаються труднощі при відтворенні серії послідовних рухів за завданням (по показі або по словесній інструкції). При другому і третьому варіантах коркової дизартрії особливо утруднена автоматизації звуків.

Амнестическая афазия

Поражение теменно – височно — затылочной области. Проявляется в нарушение номинативной функции речи, нарушение предметных образов-представлений.

40) Общее для всех форм:

— Нарушение речи всегда является системным нарушением всей речевой сферы. Каждая форма афазии возникает при поражении определенного участка коры левого полушария мозга, так называемой «речевой зоны».

— Афазия не является изолированным дефектом только речи, а находится во взаимодействии с дефектами других психических процессов – восприятием, образами-предсталениями, эмоционально-волевой и личностной сферы психики человека.
Афазия ведет к дезинтеграции всей психической сферы человека.

— При всех формах афазии нарушаются зрительные, слуховые и осязательные образы-представления.

— Более выраженное нарушение понимания глаголов по сравнению с существительными.

— Нарушается целостность и индивидуальность словаря: увеличивается частота употребления одних слов, снижается употребление других, и в целом утрачивается его индивидуальность.

· афазия,

· классификация афазий,

· афазия это,

· Лурия А.Р.,

· эфферентаная моторная афазия,

· афферентная моторная афазия,

· динамическая афазия,

· сенсорная афазия,

· акустико-мнестическая афазия,

· семантическая афазия,

· амнестическая афазия

41)

Афазія — один з найтяжчих наслідків мозкових уражень, коли системно порушуються всі види мовленнєвої діяльності. В основі будь-якої форми афазії лежить та чи інша первинно ушкоджена нейрофізіологічна та нейропсихологічна передумова (наприклад, порушення динамічного або конструктивного праксису, фонематичного слуху, апраксії артикуляційного апарату тощо), яка спричинює специфічне системне порушення розуміння мовлення, мовотворення, письма, читання, рахунку. При афазії специфічно системно порушується реалізація різних рівнів, аспектів, видів мовленнєвої діяльності (усне мовлення, мовленнєва пам'ять, фонематичний слух, розуміння мовлення, писемне мовлення, читання, лічба тощо).

Величезний внесок у розуміння мовленнєвої діяльності при афазії зробили нейрофізіологія, нейропсихологія, нейролінгвістика. Актуальною і мало вивченою залишається проблема особливостей психічного розвитку дітей і підлітків, хворих на дитячу афазію.

49) Види дислексій

Фонематичні дислексії обумовлені недорозвиненням функції фонемної системи: слуховимовної диференціації фонем, фонематичного аналізу і синтезу. При недорозвитку функцій фонематичного аналізу та синтезу у дітей спостерігається побуквене читання, спотворення звукової сторони слова (вставки, пропуски, перестановки звуків), труднощі читання оберненого складу. Наприклад, аптека – „патека”, булка – „бука”, поклала – „покалала”. В основі цих порушень читання лежить недорозвиток функцій фонематичного аналізу.
Частіше за все у дітей з порушеннями читання виявляється несформованою найбільш складна форма функції фонематичного аналізу - визначення кількості, послідовності і місця звуків в слові. При фонематичних дислексіях у більшості дітей відмічається недорозвинення і порушення усного мовлення (неправильне використання деяких граматичних форм, обмежений словник).

 

Оптичні порушення читання пов'язані з недорозвиненням вищих зорових функцій: зорового аналізу і синтезу, оптико-просторових уявлень. Діти стикаються з труднощами в конструюванні зображень, у визначенні схожості і відмінності зорових зображень, в перетворенні фігур. У них спостерігаються неточності змальовування і конструювання: а) спрощення фігур, зменшення кількості елементів, б) неправильне просторове розташування ліній в порівнянні з зразком. В процесі оволодіння читанням у цих дітей відмічаються труднощі в засвоєнні схожих графічних букв, їх змішування та заміни (т-г, д-л, в-з, х-к).

 

Аграматичні порушення читання часо спостерігається у дітей з загальними недорозвитком мовлення. При такому порушенні відмічаються неправильне вживання відмінкових закінчень, неправильне узгодження різних частин мови та ін.

 

Мнестичні порушення читання пов’язані з труднощами встановлення зв’язків між звуками і буквами. Ці порушення проявлялись в труднощах засвоєння всіх букв, у недиференційованих замінах букв при читанні. Дитина на запам’ятовувала, яка буква відповідає тому чи іншому звуку.

 

Семантичні порушення читання (механічне читання) – це порушення розуміння читаного при технічно правильному читанні. Семантичні дислексії викликаються двома факторами: 1) недорозвиток звуко-складового синтезу; 2) нечіткістю, недиференційованістю уявлень про синтаксичні зв’язки слів в середині речення. Розподіл слова на склади в процесі читання – часта причина нерозуміння читаного слова, речення. Учні з порушенням звуко-складового синтезу, читаючи слово по складам, не можуть об’єднати ці склади в єдине слово, співвіднести розділене на склади слово та відповідне слово в усному мовленні, тобто не впізнає його. В такому випадку дитина читає механічно, не розуміючи змісту тієї інформації, яку вона розшифровує. У дітей з семантичними порушеннями читання недостатньо сформована можливість синтезувати, встановлювати в своєму уявленні розділені на склади слова і речення.. Внаслідок не сформованості граматичних узагальнень діти з семантичними дислексіями в процесі читання речень і тексту не знаходять зв’язку між словами в реченні.

52) Щодо етіології заїкання І. Сікорський та Г. Гутцман вважали, що виникнення захворювання часто пов’язане із періодом розвитку мовлення у дітей і тому і тому наполягали на лікуванні заїкання у дитячому віці. І. Сікорський першим назвав заїкання дитячою хворобою. Він дійшов висновку (яке має велике практичне та наукове значення), що відсоток усіх випадків заїкання припадає на той період, коли розвиток мовлення незавершений і схильність до заїкання з віком знижується порівняно зі схильністю до одужання.

Рівень знань у галузі анатомії та фізіології мозку на межі ХХ ст. не дали змоги просунутися вперед у визначенні сутності заїкання, проте психологія та психіатрія набули широкого розвитку. У цих дисциплінах спостерігалася тенденція до відходу від розгляду людського організму як єдиного цілого та вивчення окремих елементів психічної діяльності. Стало можливим ретельніше вивчення всіх аспектів і проблем заїкання, яким досі не приділялося достатньої уваги.

ЧМН VIII (Нерв предверно-улитковый, слуховой)

VIII пара, преддверно-улитковый (слуховой) нерв (п. vestibulocochlearis), состоит из двух частей – улитковой и преддверной. Улитковая часть проводит импульсы от органа слуха и состоит из аксонов и дендритов клеток спирального узла, лежащего в костной улитке. Преддверная часть, несущая вестибулярные функции, отходит от вестибулярного узла, расположенного на дне внутреннего слухового прохода. Обе части нерва соединяются во внутреннем слуховом проходе в общий преддверно-улитковый нерв, входящий в мозг между варолиевым мостом и продолговатым мозгом, рядом с лицевым и промежуточным нервами. Волокна улитковой части оканчиваются в улитковых ядрах покрышки варолиева моста, а волокна преддверной части – в ядрах, расположенных в ромбовидной ямке. При поражениях волокон улитковой части снижается слух, при нарушениях вестибулярной части возникают головокружение, пошатывание при ходьбе, тошнота, нистагм, вегетативные нарушения.

5) Нерв має два вузла - gangll. superius et inferius (гомологи чутливих спинномозкових вузлів), що містять перші нейрони, волокна яких закінчуються в ядрі одиночного шляху. Еферентні волокна язикоглоткового, а також блукаючого і проміжного нервів виходять з мозку на дні задньої латеральної борозни, між нижнім Оливній ядром і нижньої мозжечковой ніжкою, потім залишають порожнину черепа через яремний отвір.

Поразка язикоглоткового нерва супроводжується руховими розладами (порушення ковтання), які слабо Вира

дружини, так як порушена іннервація язикоглоткового нерва компенсується за рахунок блукаючого нерва, чутливими розладами (анестезія, гіпестезія) на відповідній половині глотки (дужка, задня стінка, області середнього вуха), смаковими порушеннями (агезія, гіпергезія) окремих або всіх видів смакових відчуттів на задній третині однойменної боку мови, порушеннями видільної функції привушної залози (з одного боку), які компенсуються іншими слинними залозами, тому зазвичай хворий відчуває лише незначну сухість у роті.

Смакову чутливість досліджують нанесенням роздратуванні (кисле, солодке, солоне, гірке) на слизову мови тампоном, змоченим речовиною певного смаку, або краплями з піпетки. Після нанесення роздратування кожного разу необхідно полоскати рот чистою водою, щоб уникнути змішування розчинів.

Блукаючий нерв, Х (п. vagus) - змішаний, містить рухові, чутливі і вегетативні (парасимпатичні) волокна. Має наступні ядра, розташовані в довгастому мозку: рухове подвійне ядро, спільне з язикоглотковим нервом; волокна Х пари, що починаються від задньої частини цього ядра, іннервують покреслені м'язи гортані, глотки, м'якого піднебіння;

чутливе ядро одиночного шляху (загальне для Х і XI пар), у зовнішній частині якого закінчуються аферентні аксони перших нейронів, розташованих у верхньому і нижньому вузлах (ден-ДРІТ цих клітин закінчуються в слизовій гортані, трахеї, бронхів, серця і харчовому каналі, а також в мозкових оболонках і порожнини середнього вуха); парасимпатическое заднє ядро??(nucl. dorsalis) дає початок еферентних волокнах, иннервирующим неісчерченние м'язи внутрішніх органів (гортань, трахея, бронхи, серце, стравохід, шлунок, тонка кишка, верхня частина товстої кишки, печінка, підшлункова заліза).

6) язикоглотковий а також називають Мовно-глотковий нерв

IX пара - мовно-глотковий нерв. Це змішаний нерв. Він містить рухові, чутливі і вегетативні (парасимпатичні) волокна. Нерв має чотири ядра: 1) рухове ядро??спільне з блукаючим нервом; 2) чутливе ядро??- спільне з блукаючим нервом; 3) чутливе смакове ядро??- спільне з проміжним нервом; 4) вегетативне секреторное ядро??для привушної слинної залози - спільне з проміжним нервом.

Ядра розташовані в довгастому мозку. Мовно-глотковий нерв з'являється на нижній поверхні мозку позаду преддверно-улиткового нерва. З черепа виходить через яремний отвір. Має два чутливих вузла. У цих вузлах лежать перші нейрони для чутливої??іннервації слизової оболонки верхньої половини глотки, язичка, м'якого піднебіння. Другі нейрони лежать у загальному з блукає нервом чутливому ядрі. Що починаються в слизовій оболонці задньої третини мови смакові чутливі волокна проводять смакові подразнення через периферичні вузли до смакової ядру, загальним з проміжним нервом. чутливі волокна якого проводять смакові раздрженія від передніх 2 / з мови.

Рухові волокна мовно-глоткового нерва іннервують м'язи глотки, язичка, м'якого піднебіння (спільно з блукаючим нервом). Сприяють акту ковтання і артикуляції.

Секреторні вегетативні волокна, що починаються з соответствующегo ядра, спільного з проміжним нервом, іннервують привушну залозу. Гілки проміжного нерва іннервують під'язикову і підщелепні слинні залози.

Блукаючий нерв

X пара - блукаючий нерв. Це змішаний нерв. Здійснює чутливу іннервацію мозкових оболонок, зовнішнього слухового проходу, глотки, гортані, трахеї, бронхів, легенів, шлунково-кишкового тракту та інших органів черевної порожнини. Рухові волокна нерва іннервують м'язи глотки, м'якого піднебіння (спільно з мовно-глотковім нервом), гортані, надгортанника, мимовільні м'язи трахеї і бронхів, стравоходу, шлунка, кишечника. Крім того, цей нерв містить секреторні волокна, що йдуть до шлунку і підшлункової залозі, волокна, які гальмують роботу серця, волокна, що йдуть до кровоносних судинах. Нерв має чутливе і рухове ядра (спільні з мовно-глотковім нервом), вегетативне ядро??для іннервації внутрішніх органів.

Таким чином, функція блукаючого і мовно-глоткового нервів має дуже важливе життєве значення. Вони іннервують м'язи глотки (забезпечують акт ковтання), гортані, надгортанника, м'якого піднебіння (забезпечують фонації і артикуляцію). Блукаючий нерв є провідником відчуттів, що надходять від внутрішніх органів, забезпечує чутливість всьому дихальному і більшої частини травного тракту. Ще більше значення мають гілки блукаючого нерва в регуляції кашльового і блювотного рефлексів. Величезна роль належить блукаючому нерву в регуляції діяльності серця, дихання, шлунка, кишечника. Велико значення цього нерва і в регуляції тонусу кровоносних судин.

7) Додатковий нерв

XI пара - додатковий нерв. Це руховий нерв. Дають початок цьому нерву клітини розташовані в довгому ядрі, що знаходиться в сірій речовині спинного мозку (у його верхніх шийних сегментах). Корінці нерва (їх 6 - 7) виходять на бічній поверхні спинного мозку, з'єднуються в один стовбур, потім входять через великий потиличний отвір в порожнину черепа, звідти через яремний отвір нерв виходить з порожнини черепа і іннервує грудіноключічно-сосцевидную і трапецієподібну м'язи.

Функцією грудіноключічно-соскоподібного м'яза є на клон голови набік з поворотом її в протилежну сторону; функцією трапецієподібного м'яза є підведення плеча, відведення плечового пояса кзади і приведення лопатки до хребта.

Під'язиковий нерв

XII пара - під'язиковий нерв. Це руховий нерв, иннервирующий м'язи мови. Ядро нерва розташоване на дні ромбовидної ямки. Корінці нерва (їх 10-15) виходять з довгастого мозку по бічній його поверхні і з'єднуються в один стовбур; цей стволик виходить з порожнини черепа через канал під'язикового нерва.

8) Альтерни́рующие синдромы (лат. alterno — чередоваться; синонимы: альтернирующие параличи, перекрестные параличи) — синдромы, которые сочетают в себе поражение черепно-мозговых нервов на стороне очага с проводниковыми расстройствами двигательной и чувствительной функций на противоположной стороне.

Этиология и патогенез

Альтернирующие синдромы возникают при поражении одной половины ствола головного мозга, спинного мозга (Броун—Секара синдром), а также при одностороннем комбинированном поражении структур головного мозга и органов чувств. Различные альтернирующие синдромы могут быть вызваны нарушениями кровообращения в системе спинного мозга и ствола головного мозга опухолевыми процессами с локализацией в стволе мозга, черепно-мозговыми травмами. Стволовые симптомокомплексы, встречающиеся наиболее часто, характеризуются поражением на стороне очага одного или нескольких черепно-мозговых нервов по периферическому типу (вследствие повреждения их ядер или корешков), а также проводниковыми нарушениями на противоположной стороне (гемипарезы, гемиплегии, гемианестезии, гемиатаксии и др.) благодаря повреждениям волокон пирамидного пути, медиальной петли, мозжечковых связей и пр.

Выделяют бульбарные, понтинные, педункулярные и смешанные альтернирующие синдромы в зависимости от места расположения очага (что важно для уточнения локализации повреждения).

19)

Мозочок (лат. cerebellum — букв. «малий мозок») — частина заднього мозку ссавців, що відіграє важливу роль в координації руху. Мозочок розташований над довгастим мозком і мостом, та так само, як і великий мозок, він покритий оболонками. Зв'язок мозочка з іншими структурами мозку здійснюється через ніжки мозочка. Мозочок лежить дорсально від моста і довгастого мозку. В ньому розрізняють дві півкулі і середню частину - черв'як. Поверхня мозочка вкрита шаром сірої речовини, що утворює вузькі звивини, між якими розташовані борозни.

Зв'язок мозочка з іншими структурами мозку здійснюється за допомогою трьох пар ніжок. Нижні ніжки зв'язують мозочок зі спинним і довгастим мозком, найтовщі середні ніжки охоплюють довгастий мозок і, розширюючись, переходять на міст, що сполучає мозочок з корою великого мозку, а через верхні ніжки проходять еферентні та аферентні шляхи.

Мозочок сполучається з довгастим мозком, варолієвим мостом і середнім мозком за допомогою численних нервових волокон, які утворюють три пари ніжок мозочка.

Останні три шари нейронів кошикові і зірчасті нейрони та клітини Лугаро лежать у молекулярному шарі. Аксони кошикових нейронів закінчуються на тілі, а зірчастих - на дендритах грушоподібних нейронів.

До кори мозочка входять два типи волокон. Висхідні нервові волокна (ліаноподібні) проходять крізь зернистий шар і закінчуються у молекулярному на дендритах грушоподібних нейронів, а дуже численні (у людини - до 50 млн.) мохоподібні волокна закінчуються на зірчастих нейронах. До кожного нейрона кори мозочка підходять численні паралельні нервові волокна від зірчастих клітин, і тому через ці нейрони на будь-якій клітині кори мозочка конвертують (сходяться) сотні мохоподібних волокон.

20) Мозочкова дизартрія характеризується скандованою «рубаною» мовою, іноді супроводжується вигуками окремих звуків. У чистому виді ця форма в дітей спостерігається рідко.

Мозочкова дизартрія. При цій формі дизартрії має місце ураження мозочка і його зв'язків з іншими відділами центральної нервової системы, а також лобно-мозочкових шляхів. Мовлення при мозочковій дизартрії уповільнене, поштовхообразне, скандоване, з порушеною модуляцією наголосів, затуханням голосу до кінця фрази. Відзначається знижений тонус у м'язах язика і губ, язик тонкий, розпластаний у порожнині рота, рухливість його обмежена, темп рухів уповільнений, відзначаються труднощі утримання артикуляційних укладів і слабість їхніх відчуттів, м'яке небо провисає, жування ослаблено, міміка млява. Руху язика неточні, проявами гіпер- або гіпометрії (надмірності або достатності обсягу руху). При більш тонких цілеспрямованих рухах відзначається дрібне тремтіння язика. Виражена назалізацію більшості звуків.

1. Легкий ступінь псевдобульбарної дизартрії характеризується вщсутністю грубих порушень моторики артикуляційного апарата. Труднощі артикуляції полягають у повільних, недостатньо точних рухах язика, губ. Розлад жування й ковтання виявляєтьсяне яскраво, у рідких захлипуваннях. Вимова у таких дітей порушено внаслідок недостатньо чіткої артикуляційної моторики, мова трохи вповільнена, характерна змазаність при проголошенні звуків. Частіше страждає вимова складних по артикуляції звуків: ж, ш, р, ц, ч. Дзвінкі звуки вимовляються з недостатньою участю голосу. Важкі для вимови м'які звуки, що вимагають додавання до основної артикуляції підйому середньої частини спинки язика до твердого піднебіння. Недоліки вимови роблять несприятливі впливи на фонематичний розвиток. Більшість дітей з легким ступенем дизартрії випробовують деякі труднощі у звуковому аналізі. Основним дефектом у дітей, що страждають на псевдобульбарною дизартрією в легкому ступені, є порушення фонетичної сторони мови.

2. Середній ступінь. Діти із середнім ступенем дизартрії становлять найбільш численну групу. Для них характерна мові, відсутність рухів лицьових м'язів. Дитина не може надути щоки, витягнути губи, щільно зімкнути їх. Рухи язика обмежені. Дитина не може підняти кінчик язика вгору, повернути його вправо, уліво, удержати в даному положенні. Значні труднощі представляє перемикання від одного руху до іншого. М'яке піднебіння буває часто малорухомим, голос має назальний відтінок. Характерно рясна слинотеча. Утруднено акти жування й ковтання. Мова таких дітей звичайно дуже невиразна, змазана, тиха. Характерна нечітка через малорухомість губ, язика артикуляція голосних, вимовних звичайно із сильним носовим видихом. Частіше дзвінкі приголосні заміняються глухими. Нерідко звуки наприкінці слова й у сполученнях приголосних опускаються. Діти з подібним порушенням не можуть успішно навчатися в загальноосвітній школі. Найбільш сприятливі умови для їхнього навчання й виховання створені в спеціальних школах для дітей з важкими порушеннями мови, де до цих учнів здійнюється індивідуальний підхід.

3. Важкий ступінь псевдобульбарної дизартрії ї анартрія ї характеризується глибоким ураженням м'язів і повною бездіяльністю мовного апарат. Лице дитини, що страждає анартрією, обличчя маскоподібне: нижня щелепа відвисає, рот постійно відкритий. Язик нерухомо лежить на дні ротової порожнини, рухи губ різко обмежені. Утруднено акти жування й ковтання. Мовлення відсутнє повністю, іноді є окремі нечленороздільні звуки. Діти з анартрією при гарному розумовому розвитку також можуть навчатися в спеціальних школах для дітей з важкими порушеннями мовленняи, де завдяки спеціальним логопедичним методам успішно опановують навичками листа й програмою по загальноосвітніх предметах.

21) Кіркова дизартрія являє собою групу моторних розладів мовлення різного патогенезу, пов'язаних з осередковими ураженням кори головного мозку.

Перший варіант кіркової дизартрії зумовлений одностороннім або частіше двостороннім ураженням нижнього відділу передньої центральної звивини. У цих випадках виникає вибірковий центральний парез м'язів артикуляційного апарата (найбільше язика). Вибірковий кірковий парез окремих м'язів язика приводить до обмеження обсягу найбільш тонких ізольованих рухів: руху кінчика язика нагору. При цьому варіанті порушується вимова передньоязикових звуків.

Для діагностики кіркової дизартрії необхідний тонкий нейролінгвістичний аналіз, що дозволяє визначити, які з передньоязикових звуків страждають у конкретному випадку і який механізм порушень.

При першому варіанті кіркової дизартрії серед передньоязикових звуків у першу чергу порушується вимова так званих какумінальних приголосних, котрі утворяться при піднятому і злегка загнутому вгору кінчику язика (ш, ж, р). При важких формах дизартрії вони відсутні, при більш легких — заміняються іншими передньоязиковими приголосними, найбільше часто дорсальними, при вимові яких передня частина спинки язика піднімається горбом до неба (с, з, с', з', т, д, н).

Важкими для вимови при кірковій дизартрії є й апікальні приголосні, що утворяться при зближенні або смиканні кінчика язика з верхніми зубами або альвеолами (л).

При кірковій дизартрії може порушуватися також вимова приголосних по способі їхнього утворення: зімкнених, щілинних і дрижачих. Найбільше часто — щілинних (л, л').

Характерно вибіркове підвищення м'язового тонусу, головним чином у м'язах кінчика язика, що ще більш обмежує його тонкі диференційовані рухи. У легких випадках порушується темп і плавність цих рухів, що виявляється в повільній вимові передньоязикових звуків і складів.

Другий варіант кіркової дизартрії пов'язаний з недостатністю кінестетичного праксису, що спостерігається при однобічних ураженнях кори домінантної (звичайно лівої) півкулі мозку в нижніх постцентральних відділах кори. У цих випадках страждає вимова приголосних звуків, що особливо шиплячих і африкатів. Порушення артикуляції непостійні й неоднозначні. Пошук потрібного артикуляційного укладу в момент мовлення уповільнює її темп і порушує плавність.

Відзначаються труднощі відчуття і відтворення певних артикуляційних укладів. Спостерігається недостатність лицевого гнозису: дитина утрудняється в чіткій локалізації крапкового дотику до певних ділянок обличчя, особливо в області артикуляційного апарата.

Третій варіант кіркової дизартрії пов'язаний з недостатністю динамічного кінетичного праксису, це спостерігається при однобічних ураженнях кори домінантної півкулі в нижніх відділах премоторних областей кори. При порушеннях кінетичного праксису утруднена вимова складних африкатів, що можуть розпадатися на складові частини, спостерігаються заміни щілинних звуків на зімкненіні (з — д), пропуски звуків при збігу приголосних, іноді з вибірковим оглушенням дзвінких зімкнених приголосних. Мовлення напружене, уповільнене.

Відзначаються труднощі при відтворенні серії послідовних рухів за завданням (по показі або по словесній інструкції). При другому і третьому варіантах коркової дизартрії особливо утруднена автоматизації звуків.