Теорія абсолютних переваг Адама Сміта.

Лекція-1

Міжнародні економічні відносини в умовах ринкового господарства.

Міжнародні економічні відносини – це система господарських зв'язків між національними економіками окремих країн або відповідними суб'єктами господарювання.

МЕВ знаходять свій практичний вираз у:

Ø Обміні товарів і послуг

Ø Науково-технічних зв'язках

Ø Валютно-фінансових та кредитних зв'язках

Ø Інвестиційних зв'язках

Ø Інформаційних зв'язках

 

Основою міжнародних економічних відносин є міжнародний поділ праці.

Форми міжнародних економічних відносин:

1) міжнародна торгівля

2) міжнародний рух капіталу

3) міжнародний рух робочої сили

4) міжнародні науково-технічні зв'язки

5) міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини

6) міжнародні інформаційні зв'язки

 

Міжнародний поділ праці є найвищою формою поділу суспільної праці. Ця форма, що переросла межі національних економік і веде до спеціалізації окремих країн на виробництві тих чи інших видів продукції і до взаємного обміну цими товарами.

На сучасному етапі міжнародний поділ праці відображає з одного боку – рівень інтернаціоналізації продуктивних сил суспільства, ступінь розвитку цих сил; з іншого боку – визначає процес глобалізації економічних зв'язків, формування об'єктивних основ інтернаціоналізації виробничих відносин.

Міжнародний поділ праці:

загальний

частковий

одиничний

 

Міжнародний поділ праці має такий пряв як:

ü спеціалізація

ü кооперація

 

Спеціалізація передбачає спеціалізацію окремих підприємств на виробництво товарів однієї галузі та спеціалізацію окремих вузлів, деталей.

Міжнародна спеціалізація та кооперація бувають:

• міжгалузева
• внутрішньогалузева

 

Міжнародна спеціалізація буває:

Предметна (випуск готової продукції)

По детальна /по вузлова (випуск вузлів, компонентів, деталей)

Технологічна (спеціалізація на окремих стадіях виробничого процесу)

 

МЕВ являються однією зі сфер ринкового господарства. Властивості:

1. В основі знаходиться МПП та міжнародний обмін товарами і послугами, інформацією тощо.
2. Суб'єкти МЕВ економічно відокремлені, а це об'єктивно веде до того, що МЕВ мають товарно-грошовий характер.
3. В МЕВ діють закони попиту і пропозиції, а також закони вільного ціноутворення, а ці закони є основою ринкового господарства.
4. Світові ринки, як і національні, характеризуються конкуренцією товарів та послуг між продавцями та покупцями.
5. Міжнародна торгівля веде до існування світових товарних ринків, на них здійснюються операції купівлі-продажі товарів і послуг і ці операції носять системний характер.
6. Існує світовий фінансовий ринок, функціонує міжнародна валютно-фінансова система.
7. МЕВ мають власну інфраструктуру, мають власні інститути, що займаються регулюванням МЕВ.

 

Суб'єктами сучасних МЕВ є:

1) міжнародні економічні організації

2) регіональні економічні організації

3) держава

4) ТНК, підприємства, фірми

 

Рівні здійснення МЕВ:

1. Міжнародний (мегарівень)
2. Регіональний (метарівень)
3. Державний (макрорівень)
4. Підприємства (мікрорівень)

 

Властивості МЕВ на сучасному етапі:

Зростання взаємозалежності між економіками країн

Інтернаціоналізація виробництва, обміну, споживання

Транс націоналізація

Глобалізація

Регіоналізація

 

В 1995 році темпи зростання міжнародної торгівлі складали 10%. В 1999 році обсяг світового експорту у міжнародній торгівлі наблизився до 6 трл. доларів. Зміни в структурі міжнародної торгівлі: на середину ХХ століття 50% готової продукції і 50% сировини експортувалось закордон, зараз – 70% готової продукції і 30% сировини. Під впливом НТР і на основі одиничного поділу праці збільшилась товарна номенклатура міжнародної торгівлі – 30 млн. товарів. А також мала місце інтелектуалізація міжнародної торгівлі. В експорті промислово-розвинутих країн зросла питома вага високотехнологічної продукції (22% - США, Швейцарія; 15% - Німеччина, Франція).

Збільшилась міжнародна торгівля послугами. Її питома вага 21% в світовому експорті товарів та послуг. В 1998 році експорт послуг склав 1 трл. 400 млрд. доларів США (1970 рік – 80 млрд. доларів). В США на послуги припадає 40% експорту послуг, у Великобританії – 46%.

68% світової торгівлі припадає на промислово розвинуті країни, 32% - на країни, що розвиваються, 5% - на країни з перехідною економікою, 17% - НІК. З цих 68% на США припадає 12%, на Західну Європу – 40-42%

 

Транснаціоналізація МЕВ – це посилення інтеграційних процесів під впливом глобальних операцій ТНК (близько 50 тис. штук).

В міжнародній торгівлі 1/3 припадає на ТНК; 2/3 ПЗІ – відбуваються за рахунок ТНК. В 1998 році обсяг ПЗІ приблизився до 800 млрд. доларів; в 1995 році – 350 млрд. доларів. На долю ТНК промислово розвинутих країн. 2/3 експорту ПРК припадає на ТНК.

В 1998 році в світі нараховувалося 60 000 ТНК. Вони мали 508 тис. закордонних підприємств. Найбільшими корпораціями в світі у 1998 році були:

General Electric – загальні активи становили 304 млрд. доларів, із них 97,4 млрд. доларів.

Ford Motors – 275 млрд. доларів, закордонні активи 72,5 млрд. доларів.

Royal Dutch Shell – сумарні активи 115 млрд. доларів, закордонні активи – 70 млрд.

Серед цієї сотні лише 2 належать країнам, що розвиваються: Daewoo та Petroleo de Venezuela.

 

 

Лекція-2

Класична теорія міжнародної торгівлі.

1. Меркантилізм як предтеча класичної теорії міжнародної торгівлі. Модель Девіда Х'юма.
2. Теорія абсолютних переваг Адама Сміта.
3. Нація в умовах автаркії.
4. Теорія порівняльних переваг Давіда Рікардо.

 

Міжнародна торгівля – це історично перша форма МЕВ. Теорія міжнародної торгівлі пояснює два питання: чому нації торгують між собою і який виграш вони мають.

Першою теорією, яка зробила великий крок в розвиток вчення про міжнародну торгівлю, був меркантилізм. Появі цієї теорії сприяли:

Великі Географічні відкриття, що привело до появи нових земель, колоній,

на нових землях було знайдено великі запаси золота;

на зміну феодальним відносинам в 17 столітті прийшли капіталістичні відносини.

В тих історичних умовах необхідна була теорія, яка б змогла пояснити можливість існування суспільства в умовах самозадоволення своїх потреб. Представники: Томас Ман, Уільям Петі, Жан Батіст Кольберт.

Постулати меркантилізму:

1. Меркантилісти дотримувались статичного погляду на світ, який на їх думку має лише обмежену кількість багатства. Тому багатство однієї країни могло збільшуватись лише за рахунок іншої держави.
2. Економічна система складається з 3-х секторів: виробничий сектор, сільськогосподарський сектор, колонії.
3. Вирішальну роль серед усіх верств суспільства відіграють торгівці.
4. Вирішальний фактор виробництва – праця (тобто меркантилісти були початківцями трудової теорії вартості).
5. Багатство країни визначається обсягом грошей (золото, дорогоцінні вироби), які вона має, таким чином кожна нація має проводити таку економічну політику, яка б сприяла накопиченню золота, срібла та інших дорогоцінних металів.

 

Для зміцнення своїх позицій держава повинна:

підтримувати постійно позитивний торговельний баланс, тому що експорт забезпечує надходження золота в країну, що в свою чергу збільшує виробництво та зайнятість;

регулювати зовнішню торгівлю з метою обмежувати імпорт та збільшувати експорт;

обмежувати експорт з країни сировини та дозволяти імпорт дефіцитної сировини з метою підтримання низьких цін на експортну продукцію;

заборонити колоніям мати власні торговельні відносини з іншими країнами окрім метрополії.

 

Національна економіка функціонує в умовах неповної зайнятості, тому збільшення пропозиції грошей (приток золота в країну) сприяє не стільки інфляції, скільки зростанню рівня виробництва та зайнятості.

Меркантилістів критикують за те, що вони вважають зовнішню торгівлю “грою з нульовою сумою” – оскільки виграш однієї країни означає програш іншої, то загальна сума виграшів та програшів всіх країн дорівнює нулю.

Девід Х’юм поставив погляди меркантилістів під сумнів. По-перше, казав він, кількість золота та срібла не має вирішального значення для економічного розвитку країни. По-друге, в довготерміновому плані країна не може постійно мати позитивне сальдо торговельного балансу.

Девід Х’юм розробив модель “ціни золотопотоків”, яка ставить під сумнів можливість постійно позитивного торгового балансу. Ця модель мала декілька припущень:

1) наявність прямої залежності між кількістю грошей в обігу та рівнем цін (пізніше ця теорія отримала назву кількісна теорія грошей);

2) повна зайнятість в кожній країні;

3) попит на торговельні товари еластичний по ціні;

4) доскональна конкуренція на ринку товарів та факторів виробництва;

5) національні валюти вільно обертаються в золото та навпаки.

	І країна має позитивне сальдо торгового балансу (X > Im)	ІІ країна має негативне сальдо торгового балансу (X < Im)
І етап	Чистий приток золота,	Відтік золота з країни
ІІ етап	Зростання кількості грошей в обігу	Зменшення грошової маси
ІІІ етап	Зростання цін та зарплати	Падіння цін та зарплати
	Падіння конкурентоспроможності, падіння експорту та збільшення імпорту	Підвищення конкурентоспромож­ності, підвищення експорту та зменшення імпорту
Результат	X = Im	X = Im

 

 

Держава в умовах автаркії

Автаркія – це стан економіки, при якому задоволення потреб споживачів забезпечується виключно за рахунок національного виробництва, а обмін з іншими країнами практично відсутній (приклад – Албанія до початку 90-х років).

В умовах автаркії національні виробники повинні виробляти стільки товарів і послуг, щоб повністю задовольнити потреби споживачів. Це означає, що всі економічні рішення в умовах автаркії стосуються як виробництва товару, так і його споживання. Аналіз економіки в умовах автаркії поділяється на 3 аспекти:

1) виробництво,

2) споживання,

3) рівновага в умовах автаркії.

1. Виробництво в умовах автаркії. Скористаймося кривою трансформації виробничих потужностей. Ця крива характеризує всі можливі комбінації виробництва товарів при наявній кількості та структурі ресурсів та незмінною технологією. Вхідні дані: кількість ресурсів, які має країна, і технологія виробництва – тобто спосіб перетворення певної кількості ресурсів на певну кількість товарів. Нахил кривої трансформації виробничих потужностей визначається граничної нормою трансформації (MRT – marginal rate of transformation).

L – показує кількість ресурсів

al_x, al_y – технологія виробництва (ресурсний коефіцієнт)

- країни повністю спеціалізуються на виробництві товару х та у відповідно.

Оскільки країна має тільки один ресурс для виробництва, то відмова від виробництва одного товару приведе до вивільнення al одиниць праці. Для того, щоб зросло виробництво товару х потрібно відмовитись від одиниць праці.

- гранична норма трансформації.

Гранична норма трансформації характеризує можливості перетворення товару х на товар у шляхом переміщення праці з галузі виробництва товару х в галузь виробництва товару у. Гранична норма трансформації визначає нахил кривої трансформації виробничих можливостей. Граничну норму трансформації ще називають альтернативною вартістю товару.

 

Мінус означає, що для збільшення виробництва одного товару ми повинні зменшувати виробництво іншого.

Дуже часто класичну модель називають моделлю постійних витрат виробництва.

 

2. Споживання в умовах автаркії. Рівень задоволення потреб споживачів (або корисність) визначається кількістю товару X і Y, які може придбати споживач. Графічно забезпечення постійного рівня споживання зображується за допомогою кривих байдужості.

Крива байдужості – це геометричне місце точок, кожна з яких являє собою таку комбінацію товарів х та у, що споживачам байдуже яку з них вибрати. Крива байдужості показує альтернативні набори двох товарів, які забезпечують один і той же рівень задоволення споживачів.

 

В точці D рівень задоволення більш високий.

Нахил кривої байдужості визначається граничною нормою заміщення (MRS – marginal rate of substitution). Гранична норма заміщення показує кількість товару Y, від якого відмовляються для збільшення споживання товару X на 1 одиницю, так, щоб рівень задоволення потреб споживача не змінився.

 

Криві байдужості мають 4 властивості:

1. Всі криві байдужості мають спадаючу форму зліва-направо.
2. Крива байдужості завжди опукла по відношенню до початку координат: чим більше товару X ми використовуємо, тим кориснішим стає товар Y.
3. Криві байдужості ніколи не перетинаються: рівень споживання товару X та Y можуть визначатися точкою, яка може належати лише одній кривій байдужості.
4. Чим вище по відношенню до початку координат знаходиться крива байдужості, тим вищий рівень корисності вона характеризує.

 

Доведення кривих байдужості:

1. Спадаючий вид кривої. Криві байдужості мають вигляд спадаючої кривої через те, що як продукт А, так і продукт В мають корисність для споживача. Природно, що рухаючись зверху вниз покупець споживає більше продукту В, тим самим збільшуючи для себе сукупну корисність, відповідно, для зменшення сукупної корисності на таку ж величину споживач повинен відмовитись від деякої кількості продукту А. Інакше кажучи, чим більше В, тим менше А, тобто між цими продуктами існує зворотній зв’язок. А будь-яка крива, що відображує зворотній зв’язок змінних, має спадаючий вид.

2. Опуклість відносно початку координат. Нахил кривої байдужості відображує величину граничної норми заміщення (MRS), оскільки він відображує, в якій мірі споживач готовий замінити один товар іншим так, щоб отримати при цьому те саме задоволення потреби. Нахил кривої, що зменшується, говорить про те, що готовність споживача до заміщення товару А товаром В зменшується з переміщенням вниз по цій кривій. Опуклість же кривої, або зменшення MRS, пояснюється тим, що суб'єктивна готовність споживача до заміщення продукту А продуктом В (або навпаки) залежить від початкових кількостей цих продуктів. Якщо в наявності є велика кількість продукту А і дуже мало В, це означає, що В має високу граничну корисність, в той час як А є менш цінним (тобто його гранична корисність є низькою). Звідси випливає, що споживач відмовиться від значної кількості продукту А для того, щоб отримати більшу кількість продукту В. Взагалі, чим більша кількість продукту А, тим меншу корисність він має (аналогічно для В). Це означає, що рухаючись вниз по кривій байдужості, споживач буде готовий відмовитись від все меншої кількості одного продукту в обмін на інший. В результаті отримуємо криву зі спадаючим нахилом, тобто опуклу по відношенню до початку координат.

3. Криві байдужості ніколи не перетинаються. За своїм визначенням кожна крива байдужості відповідає певному рівню задоволення споживача. Припустимо, що криві байдужості перетинаються. Тоді принаймні дві криві мають спільну точку, яка показує однаковий рівень задоволення, що й суперечить власне визначенню.

4. Чим вище по відношенню до початку координат знаходиться крива байдужості, тим вищий рівень корисності вона характеризує. Це легко довести, якщо провести пряму в першу чверть від початку координат. Ми побачимо, що точки її перетину з кожною наступною кривою відповідають більшій кількості як товару А, так і товару В і, відповідно, більшому значенню сукупної корисності.

 

 

 

3. Рівновага. Для того, щоб показати рівновагу в умовах автаркії, об’єднаймо криві байдужості та трансформації. Економіка буде знаходитись в рівновазі, якщо крива трансформації і крива байдужості мають одну спільну точку.

Точка Е – точка рівноваги – показує найвищий рівень корисності, який можна досягти при наявних структурі та кількості ресурсів в країні. В точці Е виробництво характеризується таким розподілом ресурсів між галузями, які випускають товари X та Y, який забезпечує максимальний рівень корисності з точки зору споживача.

MRT (гранична норма трансформації)=MRS (гранична норма заміщення)

В умовах автаркії можливості виробників і можливості споживачів ідентичні: скільки виробляємо, стільки і споживаємо. Крім того, в умовах автаркії пряма MRT є лінією відносних цін і називається автаркічною ціною. Один і той же нахил кривих визначає альтернативну вартість товару. А так як ми маємо ринок досконалої конкуренції, то ціна товару дорівнює витратам.

, де

MC_x, MC_y - граничні витрати.

P_x, P_y – ціна.

 

В класичній теорії міжнародної торгівлі лінія цін співпадає з кривою трансформації виробничих можливостей, так як класична теорія використовує поняття “постійні витрати виробництва”.

 

Лекція-3

Лекція-4

Теорія співвідношення факторів виробництва (модель Хекшера-Оліна)

1. Теорема Хекшера-Оліна.

2. Теорема вирівнювання цін на фактори виробництва (Хекшер-Олін-Самуельсон).

3. Теорема Столпера-Самуельсона.

4. Теорема Рибчинського.

5. Парадокс Леонтьєва.

 

В 1919 році вийшла стаття Хекшера “Вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів”. Через 30 років Олін доповнив цю теорію.

Припущення теорії:

1) 2 фактори виробництва: капітал і праця;

2) фактори виробництва повністю використовуються в процесі виробництва;

3) країни по-різному забезпечені факторами виробництва;

4) обмеженість обсягів факторів виробництва в кожній країні;

5) повна мобільність факторів виробництва в межах країни;

6) відсутність мобільності факторів виробництва між країнами.

 

Припущення щодо характеру ринку:

1) дві країни виробляють два товари;

2) досконала конкуренція;

3) існує вільна торгівля;

4) збалансованість торговельних потоків;

5) транспортні видатки дорівнюють нулю.

 

Припущення стосовно технології виробництва: однакова технологія в обох країнах.

 

Припущення щодо характеру товару:

1) один товар – трудомісткий, другий – капіталомісткий;

2) повна еластичність попиту по ціні;

3) смаки та уподобання споживачів однакові;

4) відсутній ефект масштабу.

 

Найбільш важливим моментом у цій теорії є різна факторомісткість та насиченість в країні.

Факторомісткість товару – це показник, який визначає кількість факторів виробництва на створення одиниці товару.

, K – капітал, L – праця.

Наприклад,

ІІ товар	І товар
K2=3	K1=1
L2=3	L1=4
Висновок: , другий товар являється більш капіталомістким ніж перший. Для другого товару маємо і . Тобто, перший товар є трудомістким.

 

Надлишок факторів виробництва (факторонасиченість) – це показник, який показує відносну забезпеченість країни факторами виробництва.

 

Існують два способи визначення:

1. Через відносні ціни на фактори виробництва.

,

де r – ставка відсотка

W – заробітна плата

 

ІІ країна має відносний надлишок капіталу, якщо співвідношення ціни капіталу і ціни праці в країні ІІ менше співвідношення ціни капіталу і ціни праці в країні І.

2. Через абсолютні розміри факторів виробництва в країні.

ІІ країна має надлишок капіталу, якщо співвідношення між абсолютними обсягами капіталу і праці в ІІ країні більше ніж співвідношення абсолютних розмірів капіталу і праці в країні І:

 

Перший спосіб враховує і попит на фактори виробництва і їх пропозицію, тоді як другий спосіб враховує лише пропозицію. Обидва способи дають однакові результати, коли попит на товари в обох країнах також однаковий. Але якщо попит на товар 2, який являється капіталомістким в країні ІІ більше ніж попит на цей товар в країні І, то тоді відносна ціна капіталу в країні ІІ буде більшою ніж відносна ціна капіталу в країні І.

Графік. Попит і пропозиція на капітал.

 

Графік. Криві трансформації виробничих потужностей.

І країна має відносний надлишок праці, ІІ країна має відносний надлишок капіталу. Товар 1 – трудомісткий, товар 2 – капіталомісткий:

Оскільки країна І має відносний надлишок праці, а товар 1 є трудомістким, то країна І може виробляти відносно більше товару 1, ніж країна ІІ. І навпаки, оскільки країна ІІ має надлишок капіталу, а товар 2 є капіталомістким, то країна ІІ буде виробляти товар 2.

 

Теорема Хекшера-Оліна.

Кожна країна експортує ті факторомісткі товари, для виробництва яких використовується відносно надлишковий фактор виробництва й імпортує ті товари, для виробництва яких використовує дефіцитні фактори виробництва.

Отже, країна І експортує товар 1, а країна ІІ експортує товар 2.

 

Графік. Торгівля країн з різними умовами виробництва та ідентичним попитом в умовах автаркії (різна забезпеченість факторами виробництва).

 

 

Цей графік показує економічну рівновагу в умовах автаркії: точка А – це точка рівноваги для країни І, точка А' – для країни ІІ. Через ці точки проходять лінії внутрішніх цін: лінія Р – лінія внутрішніх цін для країни І, лінія Р' – для країни ІІ. Оскільки у припущеннях йдеться про однаковість смаків та уподобань споживачів в обох країнах, то маємо одну криву байдужості.

Країна І має відносну перевагу у виробництві трудомісткого товару 1:

.

Внутрішня ціна на працю менша в країні І:

.

Виходячи з цього робимо висновок, що країна І експортуватиме товар 1, а країна ІІ буде експортувати товар 2.

 

Графік. Теорема Хекшера-Оліна в умовах вільної торгівлі.

Виходячи з того, що країна І має відносні переваги у виробництві товару 1, який є трудомістким, то під впливом світових цін вона змінює структуру виробництва товарів (точка А прямує до В). Точка В – новий рівень виробництва в умовах вільної торгівлі.

Виходячи з того, що країна ІІ має відносну перевагу у виробництві товару 2, який є капіталомістким і під впливом світових цін, вона змінює структуру виробництва товарів (точка А' переходить в точку В'). Точка В' – показує новий рівень виробництва країни ІІ в умовах вільної торгівлі.

Лінія світових цін проходить через точки В і В'.

 

І країна.

Точка Е – рівень споживання країни І в умовах вільної торгівлі. В умовах вільної торгівлі споживається ОХ₂ одиниць товару 1 та ОУ₂ одиниць товару 2. Виробляється ОХ₃ одиниць товару 1 та ОУ₁ одиниць товару 2. Звідси випливає, що країна І експортує Х₂Х₃ = СВ одиниць товару 1 та імпортує У₁У₂ = ЕС одиниць товару 2. Маємо СЕВ – торговельний трикутник.

Країна І експортує товар 1 (трудомісткий), для виробництва якого вона використовує свій надлишковий фактор виробництва (праця), а імпортує товар 2 (капіталомісткий), для виробництва якого вона використовує дефіцитний фактор виробництва (капітал).

 

ІІ країна.

Точка Е' – рівень споживання країни ІІ в умовах вільної торгівлі. Отже, споживається ОХ₂ одиниць товару 1 та ОУ₂ одиниць товару 2. Виробляється ОХ₁ одиниць товару 1 та ОУ₃ одиниць товару 2. Звідси випливає, що країна ІІ експортує У₂У₃ = С'В' одиниць товару 2 та імпортує Х₁Х₂ = Е'С' одиниць товару 1. Маємо С'Е'В' – торговельний трикутник.

На основі теореми Хекшера-Оліна країна ІІ експортує товар 2 (капіталомісткий), у виробництві якого вона використовує надлишковий фактор виробництва, й імпортує товар 1 (трудомісткий), у виробництві якого вона використовує дефіцитний фактор виробництва (працю).

 

На основі міжнародної торгівлі країни виграють, тому що на цьому графіку крива байдужості знаходиться на більш високому рівні, а це означає, що добробут країн збільшився.

 

Чи впливає зовнішня торгівля на фактори виробництва? На це питання відповідь дав Пол Самуельсон. У 1948 році він доповнив теорему Хекшера-Оліна.

 

Теорема Рибчинського.

Англійський економіст польського походження Т.М.Рибчинський в 1955 році, ще будучи студентом, звернув увагу на те, що швидкий розвиток одних галузей промисловості нерідко пригнічує розвиток інших, і довів теорему співвідношення зростання пропозиції фактору і зростання виробництва.

Використовуючи майже ті ж припущення, що і теорема Столпера-Самуельсона, крім припущення про зміни цін[1], Рибчинський показав, що існує прямий взаємозв’язок між зростанням факторів виробництва в одній із галузей і депресією чи навіть падінням виробництва в інших.

Теорема: Збільшення пропозиції одного фактору виробництва веде до абсолютного збільшення випуску того товару, у виробництві якого цей фактор використовується відносно інтенсивно, а також до абсолютного скорочення виробництва іншого товару, випуск якого базується на відносно інтенсивному використанні іншого фактору, пропозиція якого не змінюється.

Нехай країна виробляє два товари, причому перший товар – капіталомісткий, а другий – землемісткий.

 

Розглянемо два ефекти, що відбувається внаслідок

1) збільшення пропозиції фактору, що використовується менш інтенсивно у виробництві експортного товару (дефіцитного фактору),

2) збільшення пропозиції фактору, що використовується більш інтенсивно у виробництві експортного товару (надлишкового фактору).

Ефект підсилення Джонса.

У відповідності до теореми Столпера-Самуельсона МТ призводить до зростання ціни фактора, який інтенсивно використовується для виробництва товару, ціна на який зростає, і зниження ціни фактора, який використовується інтенсивно для виробництва товару, ціна на який падає. Але виникає питання: чи пропорційні зростання і зниження цін факторів виробництва змінам цін товарів, що виробляються з їх допомогою? На це питання і відповідає ефект підсилення Джонса.

Ефект: Непропорційні зміни ендогенних (внутрішніх) економічних параметрів під впливом екзогенних (зовнішніх) параметрів.

 

У випадку теореми Столпера-Самуельсона це означає, що зростання відносних цін на товар приносить власникові фактору, що більш інтенсивно використовується для виробництва цього товару, непропорційно більші доходи, ніж це випливає із змін, абсолютно ущемляючи власника іншого фактору виробництва.

Розглянемо числовий приклад: спочатку на виробництво трудомісткого товару витрачалися фактори виробництва: праця, ціною 5 доларів та землі також ціною 5 доларів, тобто ціна товару складала 5+5=10 доларів. Потім внаслідок МТ його ціна зросла до 11 доларів (10%). Відповідно до теореми, при зростанні ціни на трудомісткий товар ціна праці повинна збільшуватись, оскільки він використовується відносно більш інтенсивно, а ціна землі – впасти. Нехай ціна землі впаде до 4,5 доларів. Тоді за такої ціни на землю ціна праці має зрости до 11-4,5=6,5 доларів, тобто зрости не на 10%, як ціна товару, а на 30% (6,5 / 5 * 100). Саме так і проявляється ефект Джонса.

У випадку теореми Рибчинського це означає, що зростання обсягу фактора виробництва призводить до непропорційно більшого в обсягах виробництва того товару, для виробництва якого цей фактор використовується відносно більш інтенсивно.

Розглянемо числовий приклад: спочатку на виробництво капіталомісткого товару витрачалися фактори виробництва – праця обсягом 5 доларів та капітал обсягом 5 доларів, тобто ціна товару становила 5+5=10 доларів. Потім в результаті додаткових інвестицій, обсяг капіталу зріс до 6 доларів (на 20%), підвищивши ціну товару до 11 доларів. Відповідно до теореми при зростанні обсягів капіталу, обсяг випуску капіталомісткого товару повинен зрости. Нехай обсяг праці знизився до 4,5 доларів. Тоді при таких обсягах праці, обсяг виробництва капіталомісткого товару має зрости до 11-4,5=6,5 доларів, тобто не на 20%, як обсяги капіталу, а на 30% (6,5 / 5 * 100). Це ілюструє, що зростання виробництва відбувається у більшій пропорції, ніж зростає забезпеченість відповідним фактором виробництва, тобто також має місце ефект підсилення.

 

Отже, у випадку теореми Рибчинського екзогенні зміни в темпах приросту обсягів факторів виробництва призводять до непропорційно більших змін у обсязі виробництва.

У випадку теореми Столпера-Самуельсона екзогенні зміни в темпах приросту цін товарів, що виробляються, призводять до непропорційно більших змін в цінах на фактори виробництва. Знання ефекту підсилення дуже важливе у практичних цілях. Так наприклад, якщо підприємець підвищує ціни експорту на трудомісткий товар, то він має бути готовий до того, що зарплата робітників, що виробляють цей товар, зросте в більшій мірі, скоротивши в певній мірі, чи навіть перекривши позитивний ефект, що може бути отриманий від експорту цього товару.

 

Ізокватна й ізокоста

Ізокванта – крива, що показує всі можливі комбінації ресурсів (L, K), які дозволяють отримати певний фіксований обсяг виробництва (Q).

Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу випуску продукції називається картою ізоквант.

Ізокванти мають певні властивості:

1) дві ізокванти, що відповідають різним обсягам випуску, не можуть перетинатись;

2) чим далі розташована ізокванта від початку координат, тим більший випуск Q відповідає цій лінії;

3) ізокванти опуклі в бік початку координат.

 

Приклади:

1. Виробнича функція Коба-Дугласа: . Її ізокванти мають вигляд кривих; вони опуклі в бік початку координат і не перетинають їх, а лише необмежено наближаються до координатних осей. Це означає, що фактори виробництва можуть лише частково замінювати один одного, але повна зміна не можлива.

2. Виробнича функція Леонтьєва (з фіксованими пропорціями використання виробничих факторів): .

3. Виробнича функція з повним заміщенням факторів виробництва: .

 

Ізокоста або лінія незмінної вартості – це пряма лінія, всі точки якої відповідають різним варіантам сполучень факторів однакової сукупної вартості виробництва.

ТС – сукупна вартість.

- нахил ізокости визначає норму заміщення капіталу однією додатковою одиницею праці за умов незмінної сукупної вартості.

Якщо змінюватиметься сукупна вартість, тоді отримаємо інші ізокости. Сукупність ізокост при різних рівнях сукупної вартості утворює карту ізокост. При зміні цін факторів виробництва нахил ізокости змінюється.

 

Графік. Характеристика факторомісткості товарів за допомогою ізоквант та ізокост.

 

 

Ключовим елементом концепції Хекшера-Оліна є припущення про різну факторомісткість товарів, яка не залежить від відносних цін на виробничі ресурси. Так, товар Y є капіталомістким (ізокванта Y), а товар Х (ізокванта Х) трудомістким. Алгебраїчно ці твердження можна записати у вигляді нерівності . Цю різницю в факторомісткості можна графічно представити за допомогою ізоквант. Візьмемо дві точки А та С. Очевидно, що виробництво товару Y в точці А буде більш капіталомістким порівняно з виробництвом товару Х в точці С, оскільки . Співвідношення між капіталом та працею визначає нахил променя, що виходить з початку координат і перетинає ізокванту в точці, для якої й розраховується дане співвідношення. Візьмемо тепер точки В та D. Як бачимо, в цьому випадку праця є дешевшою порівняно з капіталом, ніж у попередньому: ізокоста має менший нахил порівняно з ізокостою . Іншими словами, для даного випадку справедливе співвідношення . Але і зараз , оскільки промінь ОD має менший нахил порівняно з ОВ.

 

“Голландська хвороба”